Ухвала суду № 41475182, 30.10.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"30" жовтня 2014 р. м. Київ К/800/22526/14

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя-доповідач Кочан В.М., судді Винокуров К.С. , Пасічник С.С. ,

секретар Борілло Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 12.08.2013р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.01.2014р. у справі за позовом ОСОБА_2 до Чернігівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області про стягнення середнього заробітку,

В С Т А Н О В И В :

У липні 2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Чернігівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 01.02.2012р. по 27.07.2013р.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 12.08.2013р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.01.2014р., в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивач, з посиланням на порушення норм матеріального і процесуального права, допущених судами, просить судові рішення скасувати і ухвалити нове про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

З'ясувавши обставини справи в межах, передбачених ст.220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення касаційної скарги з урахуванням наступного.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що на день звільнення позивача зі служби грошова допомога не була нарахована позивачу, а визначена на підставі судового рішення, тому положення ст.ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) не можуть застосовуватись до спірних правовідносин. При цьому суди встановили, що позивачу при звільненні зі служби з органів внутрішніх справ не виплачено грошову допомогу, яка встановлена ч. 13 ст. 37 Закону України "Про державну службу".

Колегія суддів з такими висновками судів погодитись не може, оскільки вони постановлені на підставі неправильно встановлених обставин у справі та не ґрунтуються на нормах матеріального права,

Як вбачається із матеріалів справи, наказом від 31.01.2012р. № 14-о ОСОБА_2 звільнено з посади старшого інспектора відділення оперативного реагування штабу відділу податкової міліції Чернігівської міжрайонної державної податкової інспекції та з органів податкової служби за пп. «г» п. 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (через скорочення штатів). При звільненні відповідач не виплатив позивачу одноразову грошову допомогу, встановлену п. 10 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992р. №393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їх сімей». Проте суди попередніх інстанцій помилково встановили, що відповідач не виплатив позивачу грошову допомогу, яка передбачена ч.13 ст.37 Закону України "Про державну службу" та не звернули уваги на те, що норми вказаного Закону визначають загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, а не осіб, які проходять службу в органах податкової міліції.

За змістом п. 10 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992р. №393 військовослужбовцям, які звільняються із служби у зв'язку із скороченням штатів за наявності вислуги 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50% відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Відповідач не виплатив позивачу вказану одноразову грошову при звільненні, оскільки вважав, що позивач не набув права на пенсію, а тому і відсутні підстави для виплати такої допомоги.

Однак, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.03.2013р., яка набрала законної сили, визнано протиправними дії відповідача щодо невиплати ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в розмірі 50% відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби та зобов'язано відповідача виплатити позивачу вказану допомогу.

Крім того, судами при вирішенні спору не враховано наступні норми матеріального права.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Згідно зі ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівнику сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на корить працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Відповідно до п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007р. № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу» грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Отже, одноразова грошова допомога при звільненні входить до грошового забезпечення позивача та в розумінні зазначених норм КЗпП України є належною працівнику сумою.

Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 цього Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, після ухвалення судового рішення про виплату позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні, тобто належної позивачу суми, роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Звідси, судами попередніх інстанцій належним чином не виконано завдань, визначених ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України щодо захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, його посадових і службових осіб, шляхом справедливого та неупередженого розгляду адміністративної справи.

Статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалюючи судові рішення у даній справі, суди зазначених вимог процесуального закону не виконали.

За таких обставин рішення судів першої та апеляційної інстанцій є необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, оскільки зазначені недоліки унеможлюють встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 12.08.2013р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.01.2014р. скасувати.

Справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Суддя-доповідач Кочан В.М.

судді

Винокуров К.С.

Пасічник С.С.