Рішення № 41473319, 18.11.2014, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 638/9913/13-ц

2-/638/4389/14

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

18 листопада 2014 року Дзержинський районний суд міста Харкова у складі:

головуючого судді - ЛОСЄВОЇ Д.А.

при секретарі - ВОРОНІНІ Д.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики,

встановив:

05.06.2014 року позивач через представника ОСОБА_5 завернувся до суду із цим позовом, в якому просить стягнути з відповідачів заборгованість станом на 05.06.2014 року за договором позики від 06.10.2010 року у вигляді неповернутої частини позичених коштів, процентів за користування ними та трьох процентів річних в сумі, еквівалентній 33 636,00 доларам США за курсом НБУ на день ухвалення рішення та передбачену договором неустойку в сумі 944 800,00 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 06.10.2010 року між ним і відповідачами був укладений договір позики, відповідно до умов якого він позичив відповідачам 27 200,00 доларів США, а відповідачі зобов'язалися повертати позичені кошти частками по 600,00 доларів США щомісяця та здійснити остаточне повернення позики не пізніше 06.10.2011 року. Але відповідачі не виконали свої зобов'язання і повернули позичені кошти лише частково на суму 2 400,00 доларів США, у зв'язку з чим позивач просить стягнути з них гривневий еквівалент залишку неповернутої частини позики в розмірі 24 800,00 доларів США, процентів за користування позикою в розмірі 6 827,00 доларів США та трьох процентів річних в розмірі 2 009,00 доларів США, а також передбачену умовами договору неустойку в сумі 944 800,00 грн. та понесені позивачем документально підтверджені судові витрати.

Представник позивача ОСОБА_6 у судове засідання 18.11.2014 року не з'явився, надав суду заяву, в якій підтримав позовні вимоги, просив розглядати справу за його відсутністю, не заперечував проти винесення судом заочного рішення.

Відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 у судове засідання повторно не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись своєчасно та належним чином, про причини неявки суду не повідомили.

Зі згоди представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 224 ЦПК України.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

У відповідності до ст.ст. 11,60 ЦПК України суд розглядає справу не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін чи інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і докази подаються сторонами і іншими особами, які беруть участь у справі.

Судом встановлено і підтверджується матеріалами справи, що 06.10.2010 року між ОСОБА_1 з однієї сторони та ОСОБА_2, ОСОБА_7, ОСОБА_4 з іншої сторони було укладено договір позики, відповідно до якого ОСОБА_2, ОСОБА_7, ОСОБА_4 солідарно отримали в позику 27 200,00 доларів США і зобов'язалися повертати їх ОСОБА_1 частинами по 600,00 доларів США не пізніше 06 числа кожного місяця до 06.09.2011 року і здійснити остаточне повернення позики в сумі 20 600,00 доларів США у строк до 06.10.2011 року.

В п. 7 договору позики сторони встановили обов'язок відповідачів сплатити на користь позивача неустойку у вигляді штрафу (пені) в розмірі 800,00 грн. за кожен день прострочення.

Згідно ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Статтею 1047 ЦК України передбачена письмова форма укладення договору позики.

Договір позики від 06.10.2010 року викладений в письмовій формі і посвідчений нотаріально приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_8 за № 3534.

Згідно ч. 2 ст. 1046 ЦК України, договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

В п. 4 договору позики від 06.10.2010 року відповідачі стверджували, що отримали від позивача зазначені в цьому договорі валютні цінності ще до його підписання. Отже, внаслідок свого реального характеру, договір позики від 06.10.2010 року є укладеним і належним чином виконаним перед відповідачами з боку позивача шляхом передання їм предмета позики у повному обсязі.

Відповідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Позивач зазначає, що відповідачі свій обов'язок з повернення позичених коштів у повному обсязі не виконали, і повернули йому лише 2 400,00 доларів США, а неповернутими залишилися кошти в сумі 24 800,00 доларів США.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно із ч. 2 ст. 59 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачами не представлені суду докази повернення ними первісному кредиторові або позивачеві боргу в іншому аніж зазначено в позові розмірі. Матеріали справи також не містять доказів повного чи часткового виконання відповідачами договору позики.

Тому, суд враховує твердження позивача про часткове виконання відповідачами їхніх зобов'язань з повернення позивачеві боргу за договором позики і виходить із залишку неповернутої частини позики в сумі 24 800,00 доларів США і задовольняє вимогу про стягнення з відповідачів на користь позивача гривневого еквіваленту неповернутої частини позики саме в цьому розмірі.

Відповідно до ст. 192 ЦК України, законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України гривня.

За ч. 1 ст. 533 ЦК України, грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу.

Національним банком України офіційний курс гривні до долара США на 18.11.2014 року встановлений на рівні 1 574,9624 грн. за 100,00 доларів США.

Отже, сума належної до стягнення з відповідачів на користь позивача неповернутої частини позичених коштів складає результат від множення неповернутої частини позики в розмірі 24 800,00 доларів США на офіційний курс гривні до долара США на рівні 1 574,9624 грн. за 100,00 доларів США і дорівнює 390 590,67 грн.

Відповідно до ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно з ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

У зв'язку з цим, суд приходить до висновку, що позивач має право на отримання від відповідачів процентів за користування позиченими коштами за період з моменту укладення договору позики 06.10.2010 року до моменту постановлення судом рішення у справі.

Але позивачем розраховані проценти за користування відповідачами позикою лише за період з 06.10.2010 року по 05.06.2014 року.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Суд розглядає справи в межах заявлених ними вимог.

Позивачем правильно обчислений розмір належних до стягнення з відповідачів на його користь процентів за користування позиченими коштами в період з 06.10.2010 року по 05.06.2014 року в залежності від розміру залишку боргу та встановлених у відповідних періодах рівнів облікової ставки НБУ, загальний розмір яких складає 6 827,00 доларів США, що в гривневому еквіваленті станом на день ухвалення рішення відповідно до офіційного курсу долара США на рівні 1 574,9624 грн. за 100 доларів США становить 107 522,68 грн., і суд задовольняє вимогу позивача про стягнення на його користь з відповідачів цієї суми.

Відповідно до ст. ст. 526, 530 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору і в установлений зобов'язанням строк (термін).

В п. 4 договору позики від 06.10.2010 року відповідачі погодилися з тим, що простроченням виконання ними зобов'язань за цим договором буде як недотримання строку остаточного повернення, так і прострочка будь-якого з поточних повернень більш ніж на п'ять днів.

Частина повернутих відповідачами позивачеві коштів в сумі 2 400,00 доларів США відповідає першим чотирьом передбаченим у договорі позики частковим поверненням. Отже, відповідачами не було здійснене чергове часткове повернення позики в сумі 600,00 доларів США, призначене в п. 1 договору позики на 06.03.2011 року, і відповідачі вважаються такими, що прострочили виконання зобов'язань, з 12.03.2011 року.

Згідно із ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд приходить до висновку, що позивач має право на стягнення з відповідачів трьох процентів річних від простроченої поверненням суми боргу за період з 12.03.2011 року по день ухвалення рішення у справі.

Але в силу норми ч. 2 ст. 11 ЦПК України, суд зв'язаний межами заявлених позивачем вимог.

Позивачем розраховані три проценти річних від простроченої сплатою відповідачами суми боргу за період з 12.03.2011 року по 05.06.2014 року на суму 2 009,00 доларів США, що в гривневому еквіваленті на день ухвалення рішення відповідно до курсу НБУ на рівні 1 574,9624 грн. за 100 доларів США становить 31 640,99 грн.

Суд погоджується із наведеним позивачем розрахунком і, з огляду на норму ч. 2 ст. 11 ЦПК України, задовольняє цю позовну вимогу саме в такому розмірі.

Відповідно до ч. 1 статті 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.

Згідно до ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання.

Пунктом 7 договору позики від 06.10.2010 року встановлено неустойку за прострочення виконання відповідачами їхніх зобов'язань у вигляді штрафу (пені) в розмірі 800,00 грн. за кожен день прострочення.

Положення цього пункту відповідає ч. 1 ст. 549 ЦК України, відповідно до якої, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до ст. 550 ЦК України, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням боржником зобов'язання.

Позивач правильно обрахував неустойку за 1 181 день прострочення виконання відповідачами зобов'язань з повернення боргу за договором позики в період з 12.03.2011 року по 05.06.2014 року в сумі 944 800 грн. 00 коп.

Але суд вважає за необхідне задовольнити вимогу позивача про її стягнення лише частково.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Жодних відомостей щодо розміру завданих відповідачами збитків позивачеві та їхнього співвідношення із нарахованою позивачем сумою неустойки, а також інших обставин, що мають істотне значення для справи і можуть бути підставою для зменшення розміру неустойки відповідачами суду не надано і матеріали справи не містять.

Проте, вирішуючи питання про можливість зменшення розміру неустойки, необхідно, перш за все, враховувати, що неустойка не повинна перетворюватися в джерело збагачення, оскільки в цьому випадку вона втрачає свою стимулюючу функцію.

Суд вважає розраховану позивачем належну на його думку до стягнення з відповідачів на його користь суму неустойки завищеною і такою, що з урахуванням принципів гуманізму, розумності та справедливості, повинна бути зменшена судом.

Серед обставин, які в розумінні ч. 3 ст. 551 ЦК України є підставою для зменшення судом розміру нарахованої відповідачам неустойки суд відзначає поширеність в діловому обігу несвоєчасного повернення боржниками позичених коштів, а також неспівмірність неустойки розміру основного боргу.

Сума доданків гривневих еквівалентів неповернутої позики на суму 390 590,67 грн., процентів за користування відповідачами позикою на суму 107 522,68 грн. та трьох процентів річних на суму 31 640,99 грн. дорівнює 529 754,34 грн.

Суд вважає за можливе зменшити розмір неустойки до такого самого розміру і задовольняє вимогу позивача про її стягнення частково - в сумі 529 754,34 грн.

Таким чином, загальний розмір належного до стягнення з відповідачів на користь позивача боргу становить результат від складення гривневих еквівалентів неповернутої частини позики в сумі 390 590,67 грн., процентів за користування позикою в сумі 107 522,68 грн., трьох процентів річних в сумі 31 640,99 грн. та неустойки в сумі 529 754,34 грн., а всього - 1 059 508,68 грн.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України, суд вважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір в сумі 3 654,00 грн. - по 1 218,00 грн. з кожного.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 57 - 60, 88, 209, 212, 214, 215, 224 - 226 ЦПК України, ст. ст. 526, 530, 546, 548 - 551, 610, 611, 625, 1046, 1048 - 1050 ЦК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити частково:

Стягнути солідарно з ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1), ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2), ОСОБА_4 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_4) заборгованість на 05.06.2014 року за договором позики від 06.10.2010 року в сумі 1 059 508 (один мільйон п'ятдесят дев'ять тисяч п'ятсот вісім) грн. 68 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1), ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2), ОСОБА_4 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_4) судовий збір у розмірі по 1 218 (одна тисяча двісті вісімнадцять) грн. з кожного.

В задоволенні позовних вимог в іншій частині - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області шляхом подачі апеляційної скарги через Дзержинський районний суд міста Харкова протягом 10 днів з дня його проголошення.

Заочне рішення суду може бути переглянути судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача про перегляд заочного рішення, яка може бути подана до суду протягом десяти днів з дня отримання його копії.

СУДДЯ: