Ухвала суду № 41472555, 07.10.2014, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/8413/14 Справа № 204/7323/13-ц Головуючий у 1 й інстанції - Нізік О. В. Доповідач - Ткаченко І.Ю. Категорія 27

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2014 року м. Дніпропетровськ

07 жовтня 2014 року Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого - судді Ткаченко І.Ю.

суддів - Рудь В.В., Повєткіна В.В.

при секретарі - Шаботинець С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу

за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_3 про звернення стягнення

за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк»

на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 24 липня 2014 року, -

В С Т А Н О В И В:

08 жовтня 2013 року позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом. В обґрунтування своїх вимог позивач вказав на те, що 08.11.2004 р. між ПАТ КБ «ПРИВАТ БАНК» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № LGVPAK0198020N відповідно до якого ОСОБА_3 отримав кредит у розмірі 424 340.00 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12.00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 06.11.2009 року. Позивач зобов'язання за даним договором виконав у повному обсязі, а клієнт у порушення умов кредитного договору зобов'язання за вказаним договором не виконав, у зв'язку з чим станом на 29.08.2013 року виникла заборгованість в сумі 359865,91 грн., з яких: 83061,40 грн. - заборгованість за кредитом; 134959,47 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 9197,01 грн. - заборгованість по комісії за користуванням кредитом; 132648,03 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» і клієнт 08.11.2004 року уклали договір застави рухомого майна - автомобіля LEXUS, модель: RX 300, рік випуску: 2004, тип ТЗ: Легковий(джип), № кузова/шасі: НОМЕР_1, реєстраційний номер: НОМЕР_3, що належав на праві власності ОСОБА_3 В ході здійснення моніторингу даного кредиту було встановлено, що в порушення умов ст. 17.7 договору застави, ч. 2 ст. 586 ЦК України та ст. 17 Закону України «Про заставу», без згоди Банку Клієнт реалізував заставний автомобіль відповідачу - ОСОБА_2 Реєстраційний номер зазначеного автомобіля було змінено на НОМЕР_2. ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» згоду на відчуження рухомого майна клієнтом без збереження обтяження не надавав, а тому звернувся до суду й просив: вилучити у ОСОБА_2 та передати в заклад ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» предмет застави - автомобіль LEXUS, модель: RX 300, рік випуску: 2004, тип ТЗ: Легковий(джип), № кузова/шасі: НОМЕР_1, реєстраційний номер: НОМЕР_2, що належить на праві власності відповідачу ОСОБА_2; комплект ключів та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт) автомобіля; в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № LGVPAK0198020N від 08.11.2004 року в сумі 359865.91 грн. звернути стягнення на предмет застави: автомобіль LEXUS, модель: RX 300, рік випуску: 2004, тип ТЗ: Легковий(джип), № кузова/шасі: НОМЕР_1, реєстраційний номер: НОМЕР_2, що належить на праві власності відповідачу ОСОБА_2 шляхом продажу вказаного автомобіля ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, зі зняттям вказаного автомобіля з обліку в органах ДАІ України, а також наданням ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу; стягнути з відповідача судові витрати.

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 24 липня 2014 року у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_3 про звернення стягнення відмолено в повному обсязі (а.с. 102-105).

В апеляційній скарзі апелянти посилаються на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить скасувати рішення й ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі (а.с.108-110).

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду залишити без змін, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 08 листопада 2004 р. між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № LGVPAK0198020N, відповідно до якого ОСОБА_3 отримав кредит у розмірі 424340.00 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12.00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 06.11.2009 року (а.с. 14-17). В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» і ОСОБА_3 08.11.2004 року уклали договір застави рухомого майна (а.с. 20-23), відповідно до якого ОСОБА_3 надав в заставу автомобіль LEXUS, модель: RX 300, рік випуску: 2004, тип ТЗ: Легковий(джип), № кузова/шасі: НОМЕР_1, реєстраційний номер: НОМЕР_3, що належав йому на праві власності. Зазначений автомобіль ОСОБА_3 було відчужено 07.10.2009 року відповідачці, що підтверджується договором купівлі-продажу транспортного засобу (номерного агрегату) реєстраційний № 7-6515 від 07.10.2009 року. Під час відчуження та нотаріального посвідчення договору купівля-продажу вказаного автомобілю, він не перебував під обтяженням, дані про його заставу в держреєстрі були відсутні.

Відмовляючи з задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що під час продажу вказаного автомобілю, він не перебував під обтяженням, дані про його заставу були відсутні. Підстави для звернення стягнення на заставне майно відсутні, оскільки відповідачка не перебувала у кредитних правовідносинах з позивачем, не передавала у заставу спірний автомобіль та є добросовісним набувачем у відповідності до ст.ст. 330, 388 ЦК України.

Вказані висновки суду зроблені без порушення норм матеріального та процесуального права, оскільки позивач не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої позовні вимоги та не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, наданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, а відповідно до ч.3 ст.10, ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.

Доводи апеляційної скарги колегія суддів до уваги не приймає, оскільки вони є необґрунтованими та такими, що не ґрунтуються ані на вимогах закону, ані на умовах договору.

Так, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це право, добросовісний набувач набуває на нього право власності, якщо відповідно до ст. 388 ЦК України, майно не може бути витребуване у нього. При цьому, якщо майно за відплатним договором придбано в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадках, якщо майно: було загублено власником, або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння не з їхньої волі іншим шляхом.

Пунктом 28 кредитного договору № LGVPAK0198020N від 08.11.2004 року, встановлено необхідність реєстрації предмета застави в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна. Частиною 4 ст. 577 ЦК України передбачено, що моментом реєстрації застави є дата та час внесення відповідного запису до Державного реєстру обтяжень рухомого майна. З матеріалів справи вбачається, що відповідна реєстрація була здійснена лише 04.01.2012 року.

Згідно ст. 10 ЗУ «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», у разі відчуження рухомого майна боржником, який не мав права його відчужувати, особа, що придбала це майно за відплатним договором, вважається його добросовісним набувачем, згідно зі статтею 388 Цивільного кодексу України, за умови відсутності в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна (далі - Державний реєстр) відомостей про обтяження цього рухомого майна. Добросовісний набувач набуває право власності на таке рухоме майно без обтяжень.

Відповідно до ст. 45 ЗУ «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», витяг з Державного реєстру свідчить про внесення записів про обтяження до Державного реєстру або про їх відсутність. У разі наявності обтяження у витягу вказуються всі наявні записи та відомості, що містяться в них.

Враховуючи, що реєстрація обтяження (застави спірного транспортного засобу) відбулася після придбання його ОСОБА_2 в 2009 році та отримання свідоцтва про реєстрацію т/з, то набуття права власності на нього відбулося без обтяжень.

Вимогами ст. 12 ЗУ «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», встановлено взаємні права та обов'язки за правочином, на підставі якого виникло обтяження, виникають у відносинах між обтяжувачем і боржником з моменту набрання чинності цим правочином, якщо інше не встановлено законом. Реєстрація обтяження надає відповідному обтяженню чинності у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. У разі відсутності реєстрації обтяження таке обтяження зберігає чинність у відносинах між боржником і обтяжувачем, проте воно є не чинним у відносинах з третіми особами, якщо, інше не встановлено цим Законом.

Враховуючи, що позивач не є і не був власником вищевказаного автомобілю, який було відчужено за відплатним нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу і на час укладання договору відомості щодо реєстрації предмета застави в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна були відсутні, судом було вірно визначено, що відповідач є добросовісним набувачем і підстав для звернення стягнення на спірний автомобіль немає.

Таким чином, доводи апелянта, приведені в апеляційній скарзі є безпідставними та фактично зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду 1 інстанції, яким у досить повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка, а відповідно до ст. 212 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування чи зміни рішення - не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 213, 214 ЦПК України, і його слід залишити без змін.

Керуючись ст. 307, 308 ЦПК України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» - відхилити.

Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 24 липня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді: