Рішення № 41470720, 07.10.2014, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/13414/13-ц

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

"07" жовтня 2014 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Гончарука В.П.

при секретарі Погорілій К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні Ініціативи» до ОСОБА_1 треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки, -

в с т а н о в и в:

ТОВ «Кредитні Ініціативи» звернулось до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позивач мотивує свої вимоги тим, що 28 листопада 2012 року між ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» та ПАТ «Сведбанк», яке є правонаступником ВАТ «Сведбанк», яке в свою чергу виступає правонаступником Акціонерного комерційного банку «ТАС-Комерцбанк», відповідно до чинного законодавства України був укладений договір факторингу, відповідно до якого права на вимогу за кредитним договором були відступлені на ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс».

28 листопада 2012 року ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» продав кредитний договір № 2610/0207/71-001 від 15.02.2007 року ТОВ «Кредитні Ініціативи».

15.02.2007 року ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 2610/0207/71-001 відповідно до якого позивач надав відповідачу у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення та строковості грошові кошти в сумі 40 000 дол. США , з зобов'язанням повернення наданого кредиту у повному обсязі в строк до 15 лютого 2027 року зі сплатою 12% річних за користування кредитом.

З метою забезпечення виконання грошового зобов'язання за вказаним кредитним договором було укладено іпотечний договір від 15 лютого 2007 року відповідно до якого ОСОБА_1 передав Банку в іпотеку квартиру № 20 загальною площею 30,8 кв.м. житловою площею, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до умов договору, ОСОБА_1 зобов'язана щомісячно вносити грошові кошти в рахунок погашення кредиту та процентів за користування ним.

Відповідач, в порушення умов договору, не проводить платежів в рахунок повернення заборгованості в повному обсязі та у встановлений строк не повернув всю суму позичених коштів.

Кредитним договором передбачено, що у випадку порушення термінів повернення кредиту, кредитор може нараховувати штрафні санкції на суму боргу за весь час прострочення.

Відповідачу як позичальнику були направлені вимоги щодо погашення заборгованості, проте останні заборгованість по кредитному договору не сплатили, обгрунтовану вимогу банку не виконали.

У зв'язку з порушенням умов кредитного договору відповідачем в частині порядку та строків повернення кредитних коштів, утворилась заборгованість, сума якої станом на 01.10.2013 р. становить 507004,63 грн., з якої: заборгованість по кредиту у розмірі 281457,51 грн., нарахування відсотків за користування кредитом у розмірі 114915,12 грн. заборгованість по комісії у розмірі 11594,81грн., пеня за несвоєчасно виконані забов`язання у розмірі 99037,19грн.

Представник позивача надав в судове засідання заяву, в якій позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити, розглянувши справу у його відсутність.

Відповідач в судове засідання не з'явився, про місце, час та дату слухання справи повідомлявся належним чином, причини неявки суду невідомі.

Відповідно до ч.1 ст. 224 Цивільного процесуального кодексу України, у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки або якщо зазначені ним причини визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів що у даному випадку вбачається за доцільне.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, суд приходить до наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 15.02.2007 року ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 2610/0207/71-001 відповідно до якого позивач надав відповідачу у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення та строковості грошові кошти в сумі 40 000 дол. США , з зобов'язанням повернення наданого кредиту у повному обсязі в строк до 15 лютого 2027 року зі сплатою 12% річних за користування кредитом.

28 листопада 2012 року між ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» та ПАТ «Сведбанк», яке є правонаступником ВАТ «Сведбанк», яке в свою чергу виступає правонаступником Акціонерного комерційного банку «ТАС-Комерцбанк», відповідно до чинного законодавства України був укладений договір факторингу, відповідно до якого права на вимогу за кредитним договором були відступлені на ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс».

28 листопада 2012 року ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» продав кредитний договір № 2610/0207/71-001 від 15.02.2007 року ТОВ «Кредитні Ініціативи».

Кошти були надані ОСОБА_1 в повному обсязі в порядку та в строки, передбачені договором.

Умовами кредитного договору визначено, що позичальник зобов'язаний щомісяця вносити кошти в рахунок повернення кредиту у визначених порядку та розмірах.

Відповідач в порушення умов кредитного договору протягом певного часу не проводить платежів в рахунок повернення позики та у встановлений строк не розрахувався із всією сумою боргу.

З метою забезпечення виконання грошового зобов'язання за вказаним кредитним договором було укладено іпотечний договір від 15 лютого 2007 року відповідно до якого ОСОБА_1 передав Банку в іпотеку квартиру № 20 загальною площею 30,8 кв.м. житловою площею, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно ст. ст. 526, 527, 530 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Виходячи з вимог ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Оскільки відповідач у встановлені договором строки та обсяги повернення кредитних коштів не здійснював, станом на 10.2013 р. становить 328162,10 грн., з якої: заборгованість по основній сумі кредиту у розмірі 175357,80 грн., нарахування процентів за користування кредитом 73213,17 грн. нараховані відсотки на дату подачі позову у розмірі 34457,89 грн., пеня за несвоєчасно виконані забов`язання у розмірі 39872,52грн.

Відповідно до ст. ст. 525, 526, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та у встановлені договором строки. Одностороння відмова від зобов'язань або одностороння зміна умов договору не допускається.

Згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки. Згідно з п.п. 2.4-2.6 договору іпотеки нерухомого майна у разі невиконання або неналежного виконання боржником зобов'язань основного договору, що обумовлює основне зобов'язання, іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за рахунок предмету іпотеки в повному обсязі.

Відповідно до ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до ст. 39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Відповідно до ст. 41 Закону України «Про іпотеку» реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону.

Разом з тим, 07.06.2014 року набрав чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» № 1304 - VІІ від 03.06.2014 року.

Відповідно до ч.1 вищевказаного Закону визначено, що протягом його дії:

1) не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно ст. 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно ст. 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: - таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/ майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; - загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Даним вимогам щодо нерухомого житлового майна, яке є предметом іпотеки, і надано як забезпечення кредиту в іноземній валюті, квартира за адресою АДРЕСА_1 відповідає, оскільки її площа не перевищує 140 кв. м. (30, 8 кв.м.).

Дані щодо наявності у відповідача іншого нерухомого житлового майна в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги ТОВ «Кредитні Ініціативи» про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів, задоволені бути не можуть, оскільки предметом позову є нерухоме майно, яке підпадає під дію мораторію.

Відповідно до ст. ст. 39, 40 Закону України "Про іпотеку", одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя вправі винести рішення про виселення мешканців, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення. Звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

3гідно ст. 150 Житлового кодексу України, громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Відповідно ст. 155 Житлового кодексу України, жилі будинки (квартири), що є у приватній власності громадян, не може бути в них вилучено, власника не може бути позбавлено права користування жилим будинком (квартирою), крім випадків, установлених законодавством Союзу РСР і Української РСР.

Відповідно до ст. 157 Житлового кодексу України, наймач користується жилим приміщенням у будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, відповідно до договору найму жилого приміщення.

Договір найму жилого приміщення укладається між власником будинку (квартири) і наймачем у письмовій формі з наступною реєстрацією у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів або в органі управління, що ним утворюється. Договір повинен містити вказівку на предмет договору, строк, на який він укладається, визначати права і обов'язки наймодавця і наймача та інші умови найму.

Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщенні, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідно до жилого приміщення. Жиле приміщення, що надається виселюваному, повинно бути зазначено в рішенні суду або постанові прокурора.

Звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення всі громадяни, що мешкають у ньому, зобов'язані на письмову вимогу кредитора або нового власника цього жилого приміщення добровільно звільнити його протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення, є підставою для надання цим громадянам жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання відповідно до статі 132-2 цього Кодексу. Відсутність жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання або відмова у їх наданні з підстав, встановлених статтею 132-2 цього Кодексу, не тягне припинення виселення громадян з жилого приміщення, яке є предметом іпотеки, у порядку вставленою частиною третьою цієї статі.

Конституцією України у ст.47 закріплює, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до ст. 9 Житлового кодексу УРСР ніхто не може бути виселений із займаного приміщення або обмежений у праві користування ним інакше, ніж з підстав і в порядку, визначених законом.

Згідно положень частини першої та четвертої ст.29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Правовідносини між сторонами, пов'язані з визнанням права власності на об'єкт нерухомості за позивачем, виселенням відповідача з житлового приміщення, зняття з реєстрації та зобов'язання передати ключі та правовстановлюючі документи, є похідними від передбаченої законом процедури звернення стягнення на предмет іпотеки, а оскільки на дату винесення судового рішення нерухоме житлове майно не може бути примусово стягнуте, оскільки суд відзначає відсутність передбачених законом підстав для здійсненні стягнення на іпотечне майно, тому вимоги щодо примусового виселення мешканців з квартири та їх зняття з реєстрації, витребування ключів та правовстановлюючих документів не можуть бути задоволені.

Відповідно до ст.1 Цивільного процесуального кодексу України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтереси юридичних осіб, інтересів держави.

За нормою статті 4 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно вимог ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до частини першої ст.11 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні Ініціативи» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до положень ст.88 Цивільного процесуального кодексу України, відсутні підстави для розподілу судових витрат, враховуючи, що судом винесено рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

На підставі викладеного та керуючись ч.1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», ст.ст. 3, 4, 10, 11, 57-60, 88, 169, 179, 209, 212-215, 218, 223, 224-226, 292, 294 ЦПК України, суд,

в и р і ш и в :

В задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні Ініціативи» до ОСОБА_1 треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги через Дніпровський районний суд міста Києва, яка подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Заочне рішення може бути переглянуто судом що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 10-ти днів з дня отримання її копії.

С у д д я