Постанова № 41467122, 23.10.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

23 жовтня 2014 року 10:15 № 826/12118/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого - судді Арсірія Р.О., суддів Дегтярьової О.В., Огурцова О.П., при секретарі судових засідань Шевченко М.В. у відкритому судовому засіданні вирішив адміністративну справу

за позовом ОСОБА_2

до Державної виконавчої служби України,

про визнання дій протиправними,

ВСТАНОВИВ :

Позивач 15.08.2014 звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому просив :

- визнати протиправними дії старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Попіва Романа Ігоровича щодо проведення ним 20.06.2014 опису та арешту майна боржника у виконавчому провадженні ВП № 43459605.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що старшим державним виконавцем Попівим Р.І. було без належних повноважень та без повідомлення боржника 20.06.2014 було здійснення проникнення у житло та проведено виконавчі дії - опис та арешт майна боржника.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, мотивуючи свою позицію аналогічно викладеному у позовній заяві. Просив позов задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнав, вважав його необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню, оскільки виконавчий напис нотаріуса довгий час не виконувався, у зв'язку із хворобою державного Сіщука. Опис і арешт майна здійснено правомірно державним виконавцем Попівим, який є взаємозаміняючим із Сіщуком. Вважає, що державний виконавець правомірно знаходився у квартирі боржника. Просила у задоволені позову відмовити.

Ухвалою суду відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про залучення до участі у розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову, на стороні відповідача, ПАТ «Апекс-Банк».

Свідок ОСОБА_5 у судовому засіданні вказала, що вона займає посаду начальника юридичного управління ПАТ «Апекс -Банк». Зазначила, що вона особисто 20.06.2014 прийшла до старшого державного виконавця Попіва Р.І. та попросила здійснити опис та арешт вказаної квартири боржника. Їй було відомо, що вказана квартира здається позивачам в оренду послу ООН із родиною. Консьєржка сказала, що в квартирі нікого немає, проте вони піднялися до квартири, пояснили мешканцю, що позивач заборгував багато грошей банку. Вони разом із понятими та державними виконавцями проводили опис у присутності дружини посла ООН, гувернантки, які сказали, що власник квартири знаходиться поза межами України.

Суд, заслухавши пояснення сторін, свідка, дослідивши надані письмові докази, вважає встановленим наступне.

Позивач - фізична особа - ОСОБА_2, який є власником АДРЕСА_1, що підтверджено свідоцтвом про право власності серія САА № 741492.

Відповідач - Державна виконавча служба України є органом виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) відповідно до нормам Закону України «Про виконавче провадження» та інших.

28.03.2012 між ПАТ «Апекс -Банк» (Банк) та ОСОБА_2 (Іпотекодавець) укладений договір іпотеки, відповідно до якого Іпотекодавець передає, а Іпотекодержатель приймає в іпотеку об'єкт нерухомості, а саме: АДРЕСА_1, що складається з 4 кімнат, в якості забезпечення виконання в повному обсязі зобов'язань ТОВ «ЛОТУРЕ-АГРО» (Боржник) (ІК 34287465), за Кредитним договором № ЮКЛ/220312/1 від 22.03.2012, укладений між Іпотекодержателем та Боржником, згідно якого Боржник зобов'язаний повернути Банку кредит у вигляді відновлюваної відкличної кредитної лінії з лімітом кредитування 30 000 000,00 грн. до 20.03.2013.

Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 20.04.2014 здійснено виконавчий напис № 236, яким запропоновано звернути стягнення на АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_2. За рахунок коштів, отриманих від реалізації квартири запропоновано задовольнити вимоги ПАТ «АПЕКС-БАНК» у загальному розмірі 52 584 198,63 грн., в тому числі: заборгованість за основною сумою кредиту - 44 765 367,00 грн., заборгованість по нарахованим та простроченим процентам - 3 954 464,00 грн., пеня за несвоєчасно сплачений кредит - 1 301 901,02 грн., пеня за несвоєчасні сплачені проценти - 114 733,65 грн. штраф за несвоєчасне повернення кредиту, процентів за користування кредитом, комісій - 2 447 723,24 грн. Строк за який провадиться стягнення - з 04.03.2014 по 20.05.2014.

27.05.2014 головним державним виконавцем ВПВР ДВС України Сіщуком Володимиром Васильовичем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження (ВП № 43459605) за вказаним виконавчим написом № 236 від 20.05.2014.стосовно боржника ОСОБА_2

20.06.2014 старшим державним виконавцем ВПВР ДВС України Попівим Р.І., у присутності понятих ОСОБА_7, ОСОБА_8, а також представника стягувача - ПАТ «АЛЕКС -БАНК» ОСОБА_5, проведено опис та накладено арешт на вказану квартиру боржника ОСОБА_2, про що складено відповідний акт від 20.06.2014 за ВП № 434459605.

Також, 20.06.2014 старшим держаним виконавцем ВПВР ДВС України Попівим Р.І. було прийняте постанову про арешт мана боржника та оголошення заборони його відчуження за ВП № 434459605, якою накладено арешт та заборонено здійснювати відчуження предмету іпотеки (нерухоме майно), а саме : квартиру за адресою - АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_2

Згідно ст. 6 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Позивач із діями відповідача щодо проведення виконавчих дій щодо опису та арешту майна боржника та заборони його відчуження не погоджується та вважає, що відповідачем порушуються його права та інтереси,у зв'язку з чим звернувся до суду із даним позовом.

Відповідно до ч.1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Згідно ч.2 зазначеної статті Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення виходячи з наступного.

На підставі норм ч. 2 ст. 5 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Оскарження, зокрема, дій державного виконавця передбачено ст.181 КАС України, ст. 13 Закону України «Про державну виконавчу службу», ч. 3 ст. 6, ст. 82 Закону України «Про виконавче провадження».

Отже, умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначені нормами Закону України «Про виконавче провадження».

У відповідності до ст. 1 вказаного Закону, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 11 Закону регламентовані права та обов'язки державного виконавця.

Державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (ч.1 ст.11 Закону).

Судом встановлено, що виконавче провадження ВП № 434459605 за виконавчим написом нотаріуса було відкрито 27.05.2014 головним державним виконавцем ВПВР Сіщуком В.В., тоді як опис та арешт майна боржника ОСОБА_2 20.06.2014 було вже здійснено старшим державним виконавцем Попівим Р.І. Отже, зазначене свідчить про те, що виконавче провадження ВП № 434459605 було передано від одного державного виконавця до іншого.

Окремі питання організації виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягають примусовому виконанню, визначені Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 N 512/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02.04.2012 за 489/20802.

Передача виконавчого провадження від одного органу ДВС до іншого, від одного державного виконавця до іншого регламентована розділом VI Інструкції.

Так, п. 6.1 Інструкції, виконавче провадження може бути передано від одного органу ДВС до іншого, від одного державного виконавця до іншого у випадках, визначених Законом та цією Інструкцією.

Передача виконавчого провадження в межах одного органу ДВС або виконавчої групи здійснюється за письмовим дорученням начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або керівника виконавчої групи (абз.1 п.6.2 Інструкції).

Виконавче провадження передається від одного державного виконавця до іншого в межах одного органу ДВС, виконавчої групи у зв'язку, зокрема, з хворобою державного виконавця, його перебуванням у відрядженні чи відпустці, а також у разі включення державного виконавця до складу виконавчої групи при іншому органі ДВС (пп «б» абз.2 п.6.2 Інструкції).

Згідно п.6.7 Інструкції, при передачі виконавчого провадження з одного органу ДВС до іншого, від одного державного виконавця до іншого відповідні відомості заносяться до Єдиного реєстру.

Із матеріалів справи вбачається, що дорученням п.3 доручення б/н «Щодо заміщення посадових обов'язків» від 20.06.2014 за підписом за підписом в.о. начальника відділу ПВР ДВС України Кузьменка О.С., у зв'язку із кадровими змінами та з метою належної організації діяльності відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України при відсутності державних виконавців у разі хвороби, перебуванням у відрядженні чи відпустці, чи з інших причин, виконання посадових обов'язків головного державного виконавця ВПВР ДВС України Сіщука В.В. покладено на старшого державного виконавця ВПВР ДВС України Попіва Р.І.

Також, п. 2 доручення б/н «Про передачу виконавчого провадження» від 24.06.2014 за підписом в.о. начальника відділу ПВР ДВС України Кузьменка О.С., головному державному виконавцю ВПВР Сіщуку В.В., у зв'язку із тривалим його перебуванням на лікарняному, доручено передати, а старшому державному виконавцю відділу Попіву Р.І. прийняти виконавчі провадження № 43459605, № 43350543, № 25540811, № 30519488, для подальшого виконання.

Отже, із аналізу вказаного вище вбачається, що старшим державним виконавцем Попівим Р.І. було проведено дії щодо примусового виконання виконавчого напису нотаріуса, зокрема, здійснено опис та арешт майна боржника 20.06.2014. Тобто, у день прийняття в.о. начальника відділу доручення про заміщення посадових обов'язків державних службовців ВПВР ДВС України, та за чотири доби до прийняття доручення про передачу Сіщуком В.В. йому виконавчих проваджень, зокрема, ВП № 43459605.

Крім того, суду не надано доказів фактичної передачі між державними виконавцями виконавчих проваджень, а також постанови старшого державного виконавця Попіва Р.І. про прийняття виконавчого провадження до свого провадження.

Зазначене свідчить, що старшим державним виконавцем ВПВР ДВС України Попівим Р.І. проведено певні виконавчі дії по виконавчому провадженню ВП № 43459605, яке на час їх проведення перебувало у провадженні іншого державного виконавця - Сіщука В.В., що вказує на неправомірність дій виконавця.

Щодо проведення 20.06.2014 самої виконавчої дії - опису та накладення арешту та майна, що належить боржнику, суд зазначає наступне.

У відповідності до ч.3 ст.11 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право, зокрема, накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку тощо.

Арешт на майно боржника може накладатись державним виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження (ст.57 Закону ).

Із аналізу наведених норм свідчить, що після відкриття виконавчого провадження державний виконавець повинен у повному обсязі вчиняти виконавчі дії, направлені, у першу чергу, саме на виконання виконавчого документа, у тому числі, здійснювати накладання арешту на майно боржника та оголошення заборони його відчуження.

Як вже зазначалося вище, опис та арешт майна боржника ОСОБА_2 було проведено державним виконавцем Попівим Р.І. за відсутності боржника у присутності двох пойнятих та представника стягувача ПАТ «Апекс-Банк».

Права і обов'язки сторін та інших учасників виконавчого провадження регламентовані нормами ст.12 Закону України «Про виконавче провадження».

Згідно ч.1 вказаної статті Закону, зокрема, боржник має право брати участь у провадженні виконавчих дій.

Боржника ОСОБА_2 не було відомо про проведення виконавчих дій у його оселі, оскільки він тривалий час знаходився за кордоном, що підтверджено окрім пояснень представника позивача, іншим доказами у їх сукупності, зокрема, копією закордонного паспорту ОСОБА_2, а також квітками повітряного сполучення, з яких вбачається, що позивач перебув за межами України, зокрема, в Канаді, з 28.05.2014 по 05.08.2014 включно.

Із тексту акту старшого державного виконавця Попіва Р.І. від 20.06.2014 вбачається, що при виїзді за адресою, зазначеною у виконавчому документі: АДРЕСА_1, зі слів консьєржа будинку ОСОБА_10 - ОСОБА_2 останній раз був за вказаною адресою більше місяця тому.

Також, суду у якості доказів у справі надано копію договору оренди б/н від 04.07.2013, укладеного між ОСОБА_11 (який діє на підставі довіреності, наданої ОСОБА_2 14.12.2011), та Vanno Noupech, відносно оренди житлової квартири у АДРЕСА_1.

Отже, зазначене вище у сукупності свідчить про те, що відповідачем порушено права позивача щодо обізнаності останнього та присутності при проведенні виконавчих дій у квартирі, що належить йому на праві власності.

Крім того, законодавчо врегульоване право державного виконавця входити до житлового приміщення боржника - фізичної особи. На підставі п. 10 ч.3 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець має право звертатися до суду з поданням про постановлення вмотивованого рішення про примусове проникнення до житла боржника - фізичної особи, а згідно п.15 ч.3 цієї ж статті Закону, державний виконавець має право у процесі виконання рішень входити до житлових приміщень боржника - фізичної особи та проводити в них огляд лише за наявності вмотивованого рішення суду про примусове проникнення до житла фізичної особи .

Вказані норми кореспондуються із нормами ст. 376 УПК України та Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 № 512/5.

Втім, суду не надано доказів наявності у державного виконавця Попіва Р.І. судового рішення про примусове проникнення до житла боржника ОСОБА_2 за вказаною вище адресою.

Отже, оцінюючи правомірність постанови відповідача, суд керується критеріями, закріпленими у ч. 3 ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта.

Також, відповідно до положень ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, дії відповідача порушуються інтереси позивача, що надає право суду вважати, що позовні вимоги ОСОБА_2 є обґрунтованими, відповідно наявні законні підстави для їх задоволення.

З огляду на викладене суд вважає необхідним стягнути судові витрати із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка відповідача.

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 128, 160-165, 167, 181, 254 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ :

Позов ОСОБА_2, задовольнити повністю.

Визнати протиправними дій старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Попіва Романа Ігоровича щодо проведення ним 20.06.2014 р. опису та арешту майна боржника у виконавчому провадженні ВП № 43459605.

Судові витрати в сумі 73,08 грн. присудити на користь ОСОБА_2 за рахунок Державного бюджету України.

Покласти на відповідний підрозділ Державної казначейської служби України виконання постанови суду в частині стягнення судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань Державної виконавчої служби України.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Головуючий Суддя Р.О. Арсірій

Судді О.В. Дегтярьова

О.П. Огурцов