Рішення № 41457109, 14.11.2014, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" листопада 2014 р. Справа № 911/4034/14

Господарський суд Київської області у складі судді Антонової В.М., розглянувши справу

за позовом Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль»до Дочірнього підприємства з іноземною інвестицією «Фірма Фортуна»про стягнення 8 819,84 грн.,за участю представників:

позивача:Юрченко Н.П. (довіреність № 32-29-33 від 20.09.2014);відповідача:не з'явилися;секретар судового засідання: Жиленко Е.В.

Обставини справи:

19.09.2014 Державне підприємство «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» (далі-позивач) звернулося до господарського суду Київської області з позовною заявою №35-28/7-54 від 01.09.2014 (вх. №4177/14) до Дочірнього підприємства з іноземною інвестицією «Фірма Фортуна» (далі-відповідач) про стягнення 8 819,84 грн.

В обґрунтуванні своїх позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором № 2.6.13-31 від 11.05.1995 про користування площею у міжнародному терміналі аеропорту, а саме щодо здійснення оплати за послуги.

В результаті чого, позивач просить суд стягнути з відповідача 8 819,84 грн., з яких 7 387,01 грн. основний борг, 587,13 грн. пені, 111,57 грн. 3% річних та 734,13 грн. інфляційних втрат.

Ухвалою господарського суду Київської області від 19.09.2014 порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 23.10.2014.

20.10.2014 через канцелярію господарського суду Київської області, представник позивача подав клопотання №35-22-209 від 17.10.2014 (вх. №22545/14) про доручення до матеріалів справи на виконання вимог ухвали господарського суду від 19.09.2014.

Ухвалою господарського суду Київської області від 23.10.2014, на підставі п.1,2 ст. 77 ГПК України відкладено розгляд справи на 14.11.2014.

Присутній у судовому засіданні 14.11.2014 представник позивача позовні вимоги підтримав, вважає їх правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

У судове засідання 14.11.2014 представник відповідача, який у відповідності до ч.1 ст.64 ГПК України належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, вимог ухвали суду не виконав, відзиву на позовну заяву не надав.

Згідно роз'яснень п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи зазначене, суд дійшов до висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника відповідача, належно повідомленого про дату, час та місце судового засідання.

Крім того, у зв'язку з неподанням відповідачем на вимогу суду відзиву на позов, суд на підставі ст.75 ГПК України вважає за можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

У судовому засіданні 14.11.2014 року господарським судом Київської області в порядку вимог ст. 85 ГПК України було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши та оцінивши представлені докази в їх сукупності, суд встановив:

11.05.1995 між Державним міжнародним аеропортом Бориспіль, правонаступником якого є Державне підприємство «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» (орендодавець за договором, позивач у справі) та Приватним підприємством «Фортуна», правонаступником якого є Дочірнє підприємство з іноземною інвестицією «Фірма Фортуна» (орендар за договором, відповідач у справі) було укладено договір № 2.6.13-31 про користування площею у Міжнародному терміналі аеропорту (далі-договір), за умовами якого орендодавець надає, а орендар отримує у оренду площу 100 кв. м. (далі-площа) в міжнародному терміналі аеропорту для розміщення «магазину» (далі-об'єкту), з метою організації торгівлі товарами народного вжитку.

Відповідно до п.2.1.2. договору орендодавець зобов'язаний надавати комунальні послуги, перелічені в ордері (додаток 2), який є невід'ємною частиною договору.

Згідно п.3.1. договору відповідач сплачує на користь позивача плату за користування площею та надані комунальні послуги.

Крім того, 06.08.2001 між Державним міжнародним аеропортом Бориспіль, правонаступником якого є Державне підприємство «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» (орендодавець за договором, позивач у справі) та Приватним підприємством «Фортуна», правонаступником якого є Дочірнє підприємство з іноземною інвестицією «Фірма Фортуна» (орендар за договором, відповідач у справі) було укладено додаткову угоду №3 (далі-угода №3) до договору № 2.6.13-31 від 11.05.1995, відповідно до якої п.3.2. договору викладено в наступній редакції: «орендодавець щомісячно з врахуванням змінення цін виставляє орендарю рахунок, до якого включені орендна сплата за надані послуги за звітний місяць.

Орендар з 10 числа місяця, що слідує за звітним, самостійно одержує в бухгалтерії орендодавця рахунок та акт про надання послуг.

Сплата рахунка здійснюється орендарем до 20 числа того ж місяця.

Підписаний акт про надання послуг орендар зобов'язаний повернути в бухгалтерію орендодавця протягом 5-ти днів з дати його отримання.

Якщо протягом 5-ти днів акт не буле повернутий орендодавцю він вважається підписаним сторонами».

Цей договір вступає в силу з дня підписання його сторонами та діє до останньої дати орендної площі. Строк оренди встановлюється: з 01.08.1995 до 30.06.1999 (п. 1.2. договору).

Згідно п. 1.3. договору, у випадку, якщо за три місяці до терміну закінчення договору жодна з сторін письмово не заявить про свої наміри припинити його, то договір автоматично продовжується на тих же умовах і на такий же строк.

Господарським судом встановлено, що на виконання умов договору позивач передав відповідачу майно ? частина площі в терміналі «В», загальною площею 51,4 кв. м. та частину площі в терміналі «В», загальною площею 48,6 кв. м., розміщені за адресою: 08307, Київська обл., м. Бориспіль, міжнародний аеропорт «Бориспіль», що підтверджується актами передачі-приймання орендованої площі від 20.01.2014 та 17.04.2014 відповідно.

Пунктом 6.3. договору зазначено, що у випадку дострокового розірвання договору орендар зобов'язаний передати по акту орендодавцю об'єкт з устаткуванням у робочому стані.

З матеріалів справи вбачається, що актом передачі-приймання орендованої площі від 20.01.2014 відповідач повернув позивачу частину площі в розмірі 51,4 кв.м. в терміналі «В».

Крім того, згідно з актом передачі-приймання орендованої площі від 17.04.2014 відповідач повернув позивачу частину площі в розмірі 48,6 кв.м.

На виконання п. 2.1.2. договору позивачем у листопаді-грудні 2013 та січні-квітні 2014 включно були надані відповідачу послуги про, що свідчать рахунки-фактури 897/1106 від 30.11.2013, 898/671 від 30.11.2013, 897/1153 від 31.12.2013, 898/721 від 31.12.2013, 898/31 від 31.01.2014, 897/80 від 19.02.2014, 897/83 від 28.02.2014, 897/146 від 28.02.2014, 897/138 від 28.02.2014, 898/82 від 28.02.2014, 897/210 від 31.03.2014, 898/123 від 31.03.2014, 897/279 від 30.04.2014 та акти приймання-здачі виконаних послуги від 30.11.2013, від 30.11.2013, від 31.12.13, від 31.12.13, від 31.01.2014, від 19.02.2014, від 28.02.2014, від 28.02.2014, від 28.02.2014, від 28.02.2014, від 31.03.2014, від 31.03.2014, від 30.04.2014.

Зазначені вище рахунки-фактури та акти приймання-здачі виконаних послуг були отримані відповідачем про, що свідчать наявні в матеріалах справи реєстри на передачу документів.

Частиною першою ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (абз. 2 ч. 1 ст. 175 ГК України).

Зі змісту укладеного між сторонами договору вбачається, що за своєю правовою природою вказаний договір є договором про надання послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ч. 1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором

Пунктом першим статті 193 Господарського кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вбачається з матеріалі справи, відповідач свої зобов'язання по оплаті за комунальні послуги за договором виконував неналежним чином та не в повному обсязі, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість перед відповідачем по орендній платі за період листопад-грудень 2013 та січень-квітень 2014 включно.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Оскільки відповідачем не надано суду доказів на підтвердження виконання ним своїх зобов'язань у повному обсязі за договором щодо оплати за отримані послуги, оцінюючи наявні в матеріалах справи документи, виходячи з вищевикладених обставин справи, господарський суд вважає, що позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу, підлягає задоволенню у повному обсязі, а саме у сумі 7 387,01 грн.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 587,13 грн., яка нарахована на заборгованість за період з врахуванням виставлених відповідачеві рахунків-фактури.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Факт прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань перед позивачем щодо оплати вартості товару доведено позивачем належними та допустимими доказами.

Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Стаття 549 ЦК України визначає неустойку (штраф, пеню) як грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

При цьому, господарський суд зазначає, що договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», згідно з п. п. 1, 3 якого платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені за прострочку платежу, що встановлюється за згодою сторін, обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, згідно п. 3.4. договору стягнення заборгованості по оплаті здійснюється з нарахуванням пені у розмірі 0,5% від простроченої суми заборгованості за кожний день прострочення, але не більше 10% від суми призначеної до сплати.

Господарський суд, здійснивши власний розрахунок пені за допомогою калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій «ЛІГА:ЕЛІТ 9.1.2.», встановив, розрахунок позивача є арифметично вірним та складає 587,13 грн.

Таким чином, позовна вимога про стягнення 587,13 грн. пені підляє задоволенню повністю.

Позивачем також заявлено вимогу про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 111,57 грн. та 734,13 грн. інфляційних втрат.

Стаття 625 ЦК України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Оскільки, відповідачем прострочено виконання грошового зобов'язання, то відповідно вимога позивача про стягнення з відповідача 3% річних, нарахованих на суму боргу за надані послуги згідно договору, є правомірною.

Перевіривши за допомогою калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій «ЛІГА:ЕЛІТ 9.1.2.» наданий позивачем розрахунок 3% річних, господарський суд дійшов висновку, що він є арифметично невірним та за перерахунком становить 99,63 грн.

Таким чином, позовна вимога позивача про стягнення з відповідача 3% річних підлягає задоволенню частково у розмірі 99, 63 грн.

В частині стягнення на користь позивача суми 11,94 грн. суд відмовляє (111,57-99,63).

Беручи до уваги те, що відповідачем прострочено виконання грошового зобов'язання, то відповідно вимога позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат, нарахованих на суму боргу за надані послуги згідно договору, є правомірною.

Перевіривши за допомогою калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій «ЛІГА:ЕЛІТ 9.1.2.» наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, господарський суд дійшов висновку, що він є арифметично невірним та за перерахунком становить 761,47 грн.

Однак, виходячи з того, що позивачем заявлено до стягнення 734,13 грн. нарахованих на суму боргу з урахуванням індексу інфляції, заяв про збільшення позовних вимог, у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку, позивачем не подавалось, а господарський суд позбавлений права виходити за межі позовних вимог (п. 2 с. 83 Господарського процесуального кодексу України та п.14 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.04.05 року № 01-8/344 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році»), позовні вимоги підлягають задоволенню саме у заявленій до стягнення сумі боргу з урахуванням індексу інфляції в розмірі 734,13 грн.

Таким чином, позов в частині стягнення суми боргу з урахуванням індексу інфляції підлягає задоволенню в сумі 734,13 грн. заявленій позивачем.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оскільки відповідач не скористався правом участі у судовому засіданні, не подав відзив на позов та докази, що підтверджують виконання ним своїх зобов'язань щодо оплати за отриману продукцію, оцінюючи наявні в матеріалах справи документи та досліджуючи в судовому засіданні докази, виходячи з вищевикладених обставин справи, господарський суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими, доведеними позивачем належними та допустимими доказами, і такими, що підлягає задоволенню частково в розмірі 8 807,90 грн., з яких 7 387,01 грн. заборгованості, 587, 13 грн. пені, 99,63 грн. 3% річних та 734,13 грн. інфляційних втрат.

В іншій частині позову, а саме в стягненні 11,94 грн. частини 3% річних суд відмовляє.

З огляду на викладене та враховуючи, що спір виник з вини відповідача, судовий збір відповідно до ч. 2 ст. 49 ГПК України покладається повністю на Дочірнє підприємство з іноземною інвестицією «Фірма Фортуна» в розмірі 1827,00 грн.

Керуючись ст. ст. 44, 49, ст. ст. 82-85 ГПК України, господарський суд,-

вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства з іноземною інвестицією «Фірма Фортуна» (08300, Київська обл., м. Бориспіль, вулиця Київський шлях, 11, ідентифікаційний код: 02035451) на користь Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» (08307, Київська обл., м. Бориспіль, Міжнародний аеропорт «Бориспіль», ідентифікаційний код: 20572069) 7 387 (сім тисяч триста вісімдесят сім) грн. 01 коп. заборгованості, 587 (п'ятсот вісімдесят сім) грн. 13 коп. пені, 99 (дев'яносто дев'ять) грн. 63 коп. 3% річних, 734 (сімсот тридцять чотири) грн. 13 коп. інфляційних втрат та 1827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішення законної сили.

Рішення господарського суду Київської області набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання та може бути оскаржено в апеляційному або касаційному порядку.

Суддя В.М. Антонова

Дата підписання 19.11.2014 р.