Ухвала суду № 41456805, 11.11.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

11 листопада 2014 рокусправа № 214/4525/13-а (2-а/214/218/13)

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Дадим Ю.М.

суддів: Богданенка І.Ю. Уханенка С.А.

за участю секретаря судового засідання: Сколишева О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровській області на постанову Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 липня 2013 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровській області про визнання протиправними дій, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 липня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені: визнано дії старшого державного виконавця підрозділу примусового виконання рішень управління ДВС ГУЮ в Дніпропетровській області Саване С.М., які виявились у винесенні чотирьох постанов від 29.05.2013 року про відмову у відкритті виконавчого провадження - неправомірними, скасовано постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження (відмову в прийнятті до провадження виконавчого документа):

- серії ВП № 38122619 від 29 травня 2013 року за виконавчим листом № 2а-166/10;

- серії ВП № 38122200 від 29 травня 2013 року за виконавчим листом № 2а-51/09;

- серії ВП № 38122729 від 29 травня 2013 року за виконавчим листом № 2а-540/10;

- серії ВП № 38122474 від 29 травня 2013 року за виконавчим листом № 2а-25/10, старшого державного виконавця Саване С.М. підрозділу примусового виконання рішень Головного управління ДВС ГУЮ в Дніпропетровській області.

Не погодившись із судовим рішенням, Головне управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції, а в задоволенні позовної заяви позивача відмовити.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, суд приходить до висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається та судом першої інстанції встановлено, що постановами серії ВП № 38122619 від 29 травня 2013 року за виконавчим листом № 2а-166/10; серії ВП № 38122200 від 29 травня 2013 року за виконавчим листом № 2а-51/09; серії ВП № 38122729 від 29 травня 2013 року за виконавчим листом № 2а-540/10; серії ВП № 38122474 від 29 травня 2013 року за виконавчим листом № 2а-25/10 відмовлено у відкритті виконавчого провадження.

Задовольняючи позовні вимоги позивача, суд першої інстанції посилався на те, що відповідно до ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

У своїх постановах відповідач зазначає, що з 01.01.2013р. набрав чинності Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», який встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень за якими боржником є державний орган, підприємство, організація чи юридична особа.

Як передбачено ч.ч.1, 2 статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється Державною казначейською службою України в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до Держказначейства України у строки, встановлені ЗУ «Про виконавче провадження», із заявою про виконання рішення суду. Разом із заявою стягувач подає до Держказначейства документи та відомості, необхідні для перерахування коштів, згідно з переліком, затвердженим КМУ.

Даний Закон набрав чинності 01.01.2013 року, проте до набрання чинності даним Законом 03.06.2011 р., 12.07.2011 р. та 22.07.2011 р. розпочато виконавче провадження за виконавчими листами № 2а-166/10, № 2а-25/10, № 2а-540/10 та № 2а-51/09. До того ж, а ні в статтях цього Закону, а ні в «прикінцевих положеннях» немає посилання на те, що норми цього Закону розповсюджуються на події, які були у минулому.

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (рішення КСУ від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99).

Як видно, Конституційний Суд України дійшов висновку про те, що положення частини першої ст. 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб.

Однак надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.

Отже, з метою дотримання вимог статті 58 Конституції України та принципу верховенства права (юридичної визначеності) щодо вимог фізичної (юридичної) особи до суб'єкта владних повноважень, які виникли до прийняття Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», відповідач повинен був виконувати рішення суду на підставі норм Закону України «Про виконавче провадження» та не повертати виконавчий документ позивачу.

На підставі вимог статті 7 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», де зазначено, що виконання рішень суду про зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за якими є державний орган, державне підприємство, юридична особа, здійснюється у порядку, встановленого Закону України «Про виконавче провадження», з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

У разі, якщо рішення суду зазначені в ч.1 цієї статті не виконане протягом 2 місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, державний виконавець зобов'язаний звернутися до суду із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення.

Відповідно до ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення виконавчого документа до виконання і цей документ відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, та пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Згідно ст. 26 вказаного Закону державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі: пропуску встановленого строку пред'явлення документів до виконання; неподання виконавчого документа, зазначеного у статті 17 цього Закону, та неподання заяви про відкриття виконавчого провадження у випадках, передбачених цим Законом; якщо рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної (юридичної) сили, крім випадків, коли воно у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання; пред'явлення виконавчого документа до органу державної виконавчої служби не за місцем або не за підвідомчістю виконання рішення; якщо не закінчилася відстрочка виконання рішення, надана судом, яким постановлено рішення; невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим статтею 18 цього Закону; офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури; якщо виконавчий документ повернуто стягувачу за його заявою, крім виконавчих документів про стягнення аліментів та інших періодичних платежів; наявності інших передбачених законом обставин, що виключають здійснення виконавчого провадження.

Також суд звертає увагу на те, що застосування ст.26 Закону України «Про виконавче провадження» тягне за собою неможливість подальшого звернення виконавчого листа, що є порушенням прав прав Управління Пенсійного фонду України в Індустріальному районі м. Дніпропетровська як стягувача та унеможливлює виконання рішення суду, яке набрало законної сили.

За таких обставин, суд вважає, що рішення суду першої інстанції викладене достатньо повно, обґрунтовано та мотивовано з посиланням на конкретні пункти законів України, які регулюють спірні правовідносини, що свідчить про відсутність підстав для його скасування.

З огляду на встановлені судом першої інстанції фактичні обставини справи та обрану правову позицію, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Керуючись п.1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Головного управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровській області залишити без задоволення.

Постанову Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 липня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту постановлення та відповідно до ч.10 ст.183-2 КАС України є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий: Ю.М. Дадим

Суддя: І.Ю. Богданенко

Суддя: С.А. Уханенко