Постанова № 41453859, 28.10.2014, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2014 року , о 13-05 годині,Справа № 808/5500/14 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд

у складі: головуючого - судді Матяш О.В.,

за участю секретаря Передерій А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Запоріжжя

справу за адміністративним позовом приватного акціонерного товариства «Запорізький електровозоремонтний завод»

до спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

позивач звернувся до суду із вказаним позовом, зазначивши в заяві, що вважає податкове повідомлення-рішення №0000844820 від 22.08.2014 необґрунтованим та незаконним. В акті перевірки зазначено що ПрАТ «ЗЕРЗ» мало господарські відносини по постачанню товарів з ПрАТ «ЕЛАН», по яким завищено суму податкового кредиту за лютий, березень 2014 року на 526 407 гривень ПДВ.

В акті також вказано, що від ДПІ в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя отримано акти №67/08-29-22-1304/23287464 від 30.05.2014 про результати документальної позапланової виїзної перевірки ПрАТ «ЕЛАН» з питання підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платниками податків ТОВ «Електроінтерсервіс», їх реальності та повноти відображення в обліку за лютий 2014 року; №372/08-29-22-1308/23287464 від 31.07.2014 про результати зустрічної звірки ПрАТ «ЕЛАН» щодо документального підтвердження господарських відносин із ПрАТ «ЗЕРЗ», їх реальності та повноти відображення в обліку за березень 2014 року, на підставі яких відповідач зробив висновок про нереальність господарських операцій між позивачем і ПрАТ «Елан» й про відсутність поставок товарів, послуг, а укладені правочини з таким контрагентом спрямовані винятково на зменшення бази оподаткування та не мають під собою розумної, економічно-обґрунтованої, необхідної і достатньо ділової (господарської) мети.

Крім того, в акті перевірки зроблено акцент на ланцюг постачання від ТОВ «РІМА-ТОРГ» та ТОВ «Електроінтерсервіс», з якими позивач не мав господарських операцій.

Актом перевірки було встановлено, що взаємовідносини між ПрАТ «ЗЕРЗ» та ПрАТ «ЕЛАН» щодо постачання товарів відбувались на підставі договорів, видаткових накладних, податкових накладних, інших первинних документів. Крім того, в акті відповідач зазначив, що ПрАТ «ЕЛАН» не міг отримувати товари від третіх осіб, а більша частина акту перевірки присвячена саме операціям між контрагентом позивача та третіми особами. У зв'язку з цим органи Міндоходів прийшли до висновків, що позивач не здійснював фактичного придбання, а, отже, і подальшу реалізацію товарів в межах своєї господарської діяльності.

Проте, при дослідженні фактів здійснення господарських операцій, що були підставою для формування податкового кредиту, оцінювати слід відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовано дані податкового обліку. Відносини між учасниками попередніх ланок постачання товарів не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між конкретними контрагентами. В разі наявності у органу державної податкової служби інформації щодо порушення окремим платником податків податкового законодавства, негативні наслідки повинні застосовуватися саме щодо цієї особи.

Позивач вважає, що вищезазначені правочини з контрагентом щодо постачання товарів були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними. Так, на виконання умов договорів ПрАТ «ЗЕРЗ» отримало товари, сплатило їх вартість, про що свідчать первинні документи.

В акті перевірки не наведено, у чому саме надані первинні фінансово-бухгалтерські документи не відповідають вимогам законодавства. Сама наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Крім того, правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку валових витрат платників податку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи, обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

В зв'язку з вищевикладеним позивач не погоджується з нарахованими штрафами (штрафними санкціями), оскільки у відповідача не було підстав їх нараховувати. Відповідач нараховував штрафи з порушенням діючого законодавства, а саме при нарахуванні штрафів з ПДВ було застосовано розмір в 50% в зв'язку з тим, що позивачу вже донараховувалися податкові зобов'язання з ПДВ податковим повідомленням-рішенням №0000554810 від 03.06.2014. Вказане рішення оскаржене в судовому порядку, а тому є неузгодженим. За вказаних обставин відповідач прийняв оскаржуване податкове повідомлення- рішення з порушенням норм діючого законодавства.

Позивач просить визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення №0000844820 від 22.08.2014.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримує і просить його задовольнити з підстав, зазначених в позові.

Відповідач позов не визнає, просить відмовити в його задоволенні, зазначивши в запереченнях, що при проведенні перевірки ПрАТ «ЗЕРЗ» встановлено, що за період з 01.02.2014 по 31.03.2014 позивач мав господарські відносини з контрагентом - ПрАТ «ЕЛАН», по якому встановлено нереальність господарських операцій та відсутність поставок товарів, послуг.

В матеріалах перевірки ДПІ в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя №67/08-29-22- 11304/23287464 від 30.05.2014 зазначено що, ПрАТ «Елан» не має необхідних технічних можливостей для вироблення товару, поставленого на ПрАТ «ЗЕРЗ,» та не має контрагентів-постачальників, у яких можливо придбати такий товар. Зазначене ставить під сумнів здійснення поставок товарів на ПрАТ «ЗЕРЗ» саме підприємством ПрАТ «Елан».

Для проведення перевірки ПрАТ «Елан» не надано наступні документи: первинні документи, що підтверджують факт оплати; обігово-сальдові відомості; сертифікати походження товару.

При дослідженні ланцюгів постачання ПрАТ «Елан», а саме контрагентів- постачальників ТОВ «РІМА-ТОРГ» та ТОВ «Електроінтерсервіс», встановлено, що у зазначених підприємств відсутній податковий кредит, тобто, ними не здійснено придбання товарно-матеріальних цінностей. Так, по ланцюгу постачання від ТОВ «Електроінтерсервіс» встановлено, що надані до перевірки товарно-транспортні накладні на перевезення товару від ТОВ «Електроінтерсервіс» до ПрАТ «ЕЛАН» заповнені не в повному обсязі, а саме не вказано фактичні місця відвантаження товару та місця розвантаження товару.

Крім того, в матеріалах перевірки ПрАТ «Елан» зазначено про відсутність ТОВ «Електроінтерсервіс» за юридичною адресою. Відповідно до договору, ТОВ «Електроінтерсервіс» наймає у ТОВ «Егіда» нежитлове приміщення м. Запоріжжя, вул. Північне шосе,буд. 3-В. Слід зазначити, що податкова адреса ПрАТ «Елан» та адреса його фактичного місцезнаходження: 69006, м. Запоріжжя, вул. Північне шоссе, буд. 3 В. Тобто, ПрАТ «Елан» та ТОВ «Електроінтерсервіс» знаходяться за однією адресою, а саме за адресою масової реєстрації, тому відсутня будь-яка необхідність у перевезенні товару від ТОВ «Електроінтерсервіс» на ПрАТ «Елан». При цьому ПрАТ «Елан» надано копії товарно-транспортних накладних, отриманих від ТОВ «Електроінтерсервіс», в яких зазначено, що товар перевозився автомобілями Газель НОМЕР_1, водій ОСОБА_1, та автомобілем Toyota Prado, водій ОСОБА_2

ТОВ «РІМА-ТОРГ» знаходиться на обліку в ДПІ у Ленінському районі м. Дніпропетровська. Стан підприємства - 9, направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням; директор, засновник - одна особа - ОСОБА_3, посада головного бухгалтера штатним розкладом підприємства не передбачена; сума внеску статутного фонду 100 000 гривень; чисельність працюючих на підприємстві - 5 осіб; на підприємстві відсутні технічні та виробничі можливості для виготовлення товарів.

ДПІ у Ленінському районі м. Дніпропетровська складено акт про неможливість проведення перевірки ТОВ «РІМА-ТОРГ» у зв'язку з відсутністю підприємства за місцезнаходженням. Таким чином, ТОВ «РІМА-ТОРГ» не надано первинні документи, які підтверджують правомірність формування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість, доходів та витрат з податку на прибуток підприємства, необхідні для здійснення будь-якого виду діяльності.

Під час дослідження питань транспортування продукції на ПрАТ «ЗЕРЗ» до перевірки надано товарно-транспортні накладні, в яких в графі «автопідприємство» зазначено ПІБ водіїв. Таким чином, встановити підприємство, яке фактично здійснювало транспортування неможливо.

При цьому в товарно-транспортних накладних №2 від 19.02.2014, №5 від 27.02.2014, №7 від 27.02.2014, №6 від 27.02.2014, №8 від 03.03.2014, № 9 від 12.03.2014, №16 від 20.03.2014, № 17 від 20.03.2014, № 15 від 20.03.2014, №14 від 20.03.2014, № 18 від 25.03.2014, №19 від 27.03.2014, № 20 від 27.03.2014 водієм та автопідприємством зазначено ОСОБА_2, однак, відповідно до інформації, наданої ОУ СДПІ з ОВП у м Запоріжжі згідно з базою даних АІС «Автомобіль», автомобіль Toyota Prado, державний номер НОМЕР_2, зареєстровано за ОСОБА_4

Щодо товарно-транспортних накладних №10 від 14.03.2014, №13 від 20.03.2014: водієм та автопідприємством зазначено ФОП ОСОБА_5, в той час як автомобіль ОРЕL, державний номер НОМЕР_3, відповідно до бази даних АІС «Автомобіль», зареєстровано за ФО ОСОБА_6, м. Харків.

Крім того, ПрАТ «ЗЕРЗ» до перевірки надані сертифікати якості та паспорти на комплектуючі та запчастини, які передані ПрАТ «ЕЛАН» з товаром. Відповідно до документів, підтверджуючих походження товарів, виробником товарів є ВАТ «Транспневматіка» (Росія) та НПО «Електромашина» (Росія). Однак, за результатами опрацювання наявної інформації, ПрАТ «Елан» не є імпортером даної продукції, крім того, жодний контрагент-постачальник ПрАТ «Елан» також не здійснює зовнішньоекономічну діяльність в частині придбання товарів за межами митної території України. Під час перевірки податкових накладних виявлено, що графа «КОД УКТЗЕД» в окремих податкових накладних не заповнена, тобто, відповідно до таких податкових накладних, товари не було імпортовано.

Виявлені невідповідності свідчать про те, що продукція нібито отримана від ПрАТ «ЕЛАН» не була в дійсності реалізована зазначеним підприємством на адресу ПрАТ «ЗЕРЗ».

Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Витрати, які включаються до податкового кредиту для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість, мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Правочини, укладені з таким контрагентом, спрямовані винятково на зменшення бази оподаткування та не мають під собою розумної, економічно обґрунтованої, необхідної і достатньо ділової (господарської) мети. При цьому для запобігання ухиленню від сплати податків одержана податкова вигода не визначається діловою метою правочину. Якщо дії, вчинені сторонами, не обумовлені розумним змістом, що направлений на отримання доходу, то вважається, що такі дії були направлені виключно на мінімізацію податкових зобов'язань. При цьому обов'язок доказування іншого покладається на учасників правочину.

Відповідач вважає висновки, викладені у акті перевірки, такими, що відповідають нормам чинного законодавства, й просить відмовити у задоволенні позову.

У судовому засіданні представник відповідача надав пояснення, аналогічні викладеним у запереченнях, позов не визнає та просить відмовити у його задоволенні.

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у справі докази та надавши їм оцінку, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з огляду на таке: судом встановлено, що СДПІ з обслуговування великих платників у м.Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПрАТ «ЗЕРЗ» з питання дотримання вимог податкового законодавства при господарських взаємовідносинах з ПрАТ «ЕЛАН» за лютий, березень 2014 року, результати якої викладено в акті № 252/28-04-48-00/01056273 від 06.08.2014.

22.08.2014, на підставі вказаного акту, СДПІ було прийняте податкове повідомлення-рішення №0000844820 про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість на 789 610,5 гривень, в т.ч. 526 407 гривень - за основним платежем, 263 203,5 гривень - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Судом встановлено, що наявність господарських операцій між позивачем та ПрАТ «Елан» щодо поставки та отримання товарно-матеріальних цінностей підтверджується:

- договорами поставки від 12.12.2013 №130398, 11.02.2014 №№140020 - 140022, 19.02.2014 № 140032, 14.03.2014 №№140067, 140066 та додатками до них (специфікаціями);

- податковими накладними від 18.02.2014 №№1,2, 19.02.2014 №3, 20.02.2014 №4, 27.02.2014 №№5-7, 03.03.2014 №1, 20.03.2014 №6, д 12.03.2014 №2, 14.03.2014 №3, 20.03.2014 №№7-10, 25.03.2014 №11, 27.03.2014 №№13-14;

- видатковими накладними від 18.02.2014 №№ РН-0000002, РН-0000001, 19.02.2014 № РН-0000003, 20.02.2014 № РН-0000004, 27.02.2014 №№ РН-0000005, РН-0000007, РН-0000006, 03.03.2014 № РН-0000008, 20.03.2014 № РН-0000013-0000017, 12.03.2014 № РН-0000009, 14.03.2014 № РН-0000010, 25.03.2014 № РН-0000018, 27.03.2014 №№ РН-0000020, РН-0000021;

- рахунками-фактурами від 18.02.2014 №№ СФ-0000008, СФ-0000007, 19.02.2014 № СФ-0000009, 20.02.2014 № СФ-0000010, 27.02.2014 №№ СФ-0000013 - СФ-0000015, 03.03.2014 № СФ-0000017, від 20.03.2014 № СФ-0000023 - СФ-0000027 , 12.03.2014 № СФ-0000019, 14.03.2014 № СФ-0000021, 25.03.2014 № СФ-0000028, від 27.03.2014 №№ СФ-0000030, СФ-0000031;

- актами приймання-передачі від 18.02.2014, 20.02.2014, 27.02.2014, 03.03.2014, 12.03.2014, 25.03.2014;

- товарно-транспортними накладними від 18.02.2014 №№1, 2, 19.02.2014 №3, 20.02.2014 №4, 27.02.2014 №№5-7, 03.03.2014 №8, 20.03.2014 №№13-17, від 12.03.2014 №9, від 14.03.2014 №10, 25.03.2014 №18, 27.03.2014 №№19-20;

- приходними ордерами від 18.02.2014 №№18,19, 20.02.2014 №15, від 24.02.2014 №22, 27.02.2014 №№21,26,27, від 04.03.2014 №28, від 20.03.2014 №39, 13.03.2014 №36, 14.03.2014 №28, 24.03.2014 №41, 25.03.2014 №№45-47, 26.03.2014 №52, 27.03.2014 №№49, 50;

- картками складського обліку матеріальних цінностей, вимогами відпуску у виробництво №322 від 03.03.2014, №324 від 24.02.2014, №135 від 20.02.2014, №№499, 500 від 04.02.2014, №322 від 03.03.2014, №№729,732,756, 757,852,853,900,998, 897, 901 від 11.02.2014, №323 від 03.03.2014, №№653-655 від 04.03.2014, №№899,990 від 12.02.2014, №542 від 20.03.2014, №573 від 03.03.2014, №821 від 06.03.2014, № 705 від 14.04.2014, №559 від 05.05.2014, №808 від 02.06.2014, №1117 від 18.02.2014, №№472,590 від 05.05.2014, №№854, 637,638 від 13.03.2014, №№1074-1077 від 24.03.2014, №969 від 07.04.2014, №630 від 17.04.2014, №380 від 17.03.2014, №560 від 16.04.2014, №591 від 05.05.2014, №380 від 19.06.2014, №№388-390 від 27.03.2014, № 418 від 28.05.2014;

- платіжними дорученнями № 1418 від 04.03.2014, № 1764 від 12.03.2014, № 2991 від 14.04.2014, № №3460- 3461 від 05.05.2014, № 4996 від 17.06.2014 (т. 1 а.с. 128-178, т.2 а.с. 1-198).

Вказані документи були надані та використані під час перевірки (т.1 а.с. 25).

Судом встановлено, що на дату здійснення та відображення у бухгалтерському й податковому обліку господарських операцій безпосередній постачальник позивача - ТОВ «Елан» - був зареєстрований уповноваженими органами як суб'єкт господарювання, взятий податковим органом на облік як платник податків, в тому числі як платник ПДВ (т. 1 а.с. 69-81).

Судом також встановлено, що акт перевірки містить посилання на акти перевірки ДПІ в Орджонікідзевському районі м.Запоріжжя ГУ Міндоходів у Запорізькій області: №67/08-29-22-1304/23287464 від 30.05.2014 про результати документальної позапланової виїзної перевірки ПрАТ «ЕЛАН» з питання підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платниками податків ТОВ «Електроінтерсервіс», їх реальності та повноти відображення в обліку за лютий 2014 року; №372/08-29-22-1308/23287464 від 31.07.2014 про результати зустрічної звірки суб'єкта господарювання ПрАТ «ЕЛАН» щодо документального підтвердження господарських відносин із ПрАТ «ЗЕРЗ», їх реальності та повноти відображення в обліку за березень 2014 року. На підставі вказаних актів СДПІ зроблено висновок про те, що продукція, нібито отримана від ПрАТ «ЕЛАН», не була в дійсності реалізована зазначеним підприємством на адресу позивача. Також наведено аналіз діяльності контрагентів ПрАТ «ЕЛАН» - ТОВ «Електроінтерсервіс», ТОВ «РІМА-ТОРГ».

Крім того, зазначено, що при проведенні перевірки податкового кредиту встановлено, що ПрАТ «ЗЕРЗ» мало взаємовідносини з контрагентом ПрАТ «ЕЛАН», по якому встановлено нереальність господарських операцій та відсутність поставок товарів, послуг. Правочини укладені з таким контрагентом спрямовані винятково на зменшення бази оподаткування, та не мають під собою розумної, економічно обґрунтованої, необхідної і достатньо ділової (господарської) мети. При цьому для запобігання ухиленню від сплати податків, одержана податкова вигода не визначається діловою метою правочину. Дії вчинені сторонами не обумовлені розумним змістом, що направлений на отримання доходу, то вважається, що такі дії були направлені виключно на мінімізацію податкових зобов'язань. При цьому обов'язок доказування іншого покладається на учасників правочину (т.1 а.с. 15-18).

Відповідно до ч. 1 ст.626 Цивільного кодексу України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), «договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків», а згідно із ч. 1 ст. 627 ЦК України, «відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості».

Таким чином, суб'єкти господарювання самостійно визначають умови ведення господарської діяльності, економічної доцільності ведення тих чи інших господарських операцій. Визначення умови переходу права власності на товар, умов поставки товару є також правом сторін.

Згідно з абз.абз. 1,2 п. 44.1 ст.44 Податкового кодексу України (у редакції від 22.01.2014), «для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту».

Відповідно до ч.2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996-XIVвід 16.07.1999 (у редакції від 01.01.2014, далі - Закон №996), «бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, грунтуються на даних бухгалтерського обліку».

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.9 Закону №996, «підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції».

Згідно зі ст. 1 Закону №996, «первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства».

Актом перевірки не спростовується факт, що у позивача наявні всі необхідні первинні документи, зміст та форма яких відповідає вимогам, встановленим ст.9 Закону №996, які підтверджують фактичне отримання позивачем товару та послуг від постачальників, оскільки містять повну інформацію щодо змісту та обсягу господарської операції, а також щодо дати та місця її здійснення та свідчать про реальні зміни в структурі активів та зобов'язань позивача. В акті не наведено, у чому саме надані позивачем первинні фінансово-бухгалтерські документи не відповідають наведеним вимогам. Таким чином, відповідачем не доведено, що придбання товару та послуг не пов'язано з господарською діяльністю позивача.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, «податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу».

Згідно з п. 198.1, абз. 1 п. 198.2, абз. 1 п.198.3, абз. 1 п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, «право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу».

Згідно з п.п. 201.1, 201.2 ст.201 Податкового кодексу України, «сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом».

Таким чином, перелік документів, за наявності яких у платника податку виникає податковий кредит, є вичерпним та пов'язується виключно з податковою накладною, яка є документом, що підтверджує отримання покупцем товару/послуг, фактичну сплату покупцем ПДВ у ціні товару, та надає право на формування податкового кредиту платником податків-покупцем.

Податковим кодексом України не передбачено інших умов для формування податкового кредиту за наслідками придбання товарів - таких як декларування контрагентом своїх податкових зобов'язань, обов'язкова сплата постачальниками по ланцюгу поставки сум ПДВ до бюджету.

Відповідно, податковий кредит повинен формуватися за умови списання платником податків грошових коштів в оплату товарів (робіт, послуг)/отримання ним товару та повинен підтверджуватися податковою накладною.

Нормами податкового законодавства не передбачено можливості зменшення суми бюджетного відшкодування в разі недекларування контрагентом своїх податкових зобов'язань та/або несплати ними сум податку на додану вартість до бюджету. Покупець не може в подальшому у будь-якому вигляді впливати на надходження чи на ненадходження цих сум ПДВ до Державного бюджету.

Податковим органом не спростована обставина щодо наявності реальних змін у податковому, бухгалтерському обліку позивача, оскільки в акті перевірки відсутнє посилання на первинний документ, який би не відповідав змісту здійснених поставок.

Відповідач дійшов до висновку про порушення позивачем положень Податкового кодексу з огляду на обставини діяльності іншої юридичної особи, а не позивача, що є хибним, так як позивач не несе відповідальності за дії цієї особи. Податковий кредит у позивача-покупця та господарські операції з поставки товару відображаються незалежно від того, чи знайшло таке відображення у податковому обліку контрагента та його постачальників по ланцюгу.

Так само відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачання товару не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, що відбулась між отримувачем товару, який є останнім у ланцюгу.

При дослідженні факту здійснення господарської операції оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Таким чином, актом перевірки не встановлено жодного порушення норм податкового законодавства, яке б позбавляло позивача права на формування податкового кредиту за господарськими операціями з постачання товарів, права на заявлення до відшкодування від'ємного значення ПДВ та бюджетного відшкодування, внаслідок чого спірний акт не може слугувати належною підставою для збільшення суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість, і бути належним доказом виявлених порушень.

Притягнення платника податків до відповідальності має відбуватись виключно за порушення норм податкового законодавства, оскільки така відповідальність передбачена спеціальними нормами і є самостійним видом юридичної відповідальності, яка застосовується незалежно від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності і незалежно від того, чи визнані відповідні угоди недійсними або є нікчемними.

Платник податків, який правильно застосовує норми податкового права, не повинен залежати у своїх правовідносинах з державою від іншого платника податків, який ці норми порушує.

Відповідно до ч.1 ст.244-2 КАС України, «рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України».

Постановою Верховного Суду України від 11.01.2011 у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської ОДПІ встановлено, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.

Така позиція узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини. В рішенні від 09.01.2007 у справі «Інтерсплав проти України» зазначено, що коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Проте це не може бути підставою для відмови заявнику у відшкодуванні ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань. В рішенні від 22.01.2009 у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» суд зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз.

Чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди - покупця товару, яка є платником податку, не покладено обов'язку здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку і в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії будь-кого з постачальників у ланцюгу постачання або через відсутність результатів зустрічних перевірок таких постачальників чи на підставі співставлення податкового кредиту/податкових зобов'язань зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит з ПДВ чи валові витрати з податку на прибуток.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, «в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову».

Відповідачем не доведено правомірність прийнятого ним оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, тому, на підставі викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 94 КАС України, присудженню на користь позивача підлягають здійснені ним документально підтверджені судові витрати.

Керуючись ст.ст.17,158-163, 167 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення, прийняте 22.08.2014 спеціалізованою державною податковою інспекцією з обслуговування великих платників у м.Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів у відношенні приватного акціонерного товариства «Запорізький електровозоремонтний завод» №0000844820 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість на 789610,5 гривень, в т.ч. 526407 гривень - за основним платежем, 263203,5 гривень - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Стягнути з Державного бюджету України на користь приватного акціонерного товариства «Запорізький електровозоремонтний завод» судові витрати у розмірі 487 (чотирьохста восьмидесяти семи) гривень 20 копійок.

Постанова може бути оскаржена у Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд через Запорізький окружний адміністративний суд у десятиденний строк з дня отримання постанови у повному обсязі шляхом подання апеляційної скарги. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, що її подає, до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя О.В. Матяш