Постанова № 41452912, 05.11.2014, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2014 року м. ПолтаваСправа № 816/3977/14

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Супруна Є.Б.,

за участю:

секретаря судового засідання - Шевченко І.В.,

представника позивача - Гнатенка С.І.,

представника відповідача - Касумова О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства "Кременчуцький сталеливарний завод" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

08 жовтня 2014 року Публічне акціонерне товариство "Кременчуцький сталеливарний завод" (далі - ПАТ "Кременчуцький сталеливарний завод", позивач) звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області (далі - Кременчуцька ОДПІ, відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 28.05.2014 №0001822202/1165.

04.11.2014 позивач надав до суду заяву, в якій уточнив позовні вимоги та просив визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Кременчуцької ОДПІ від 23.06.2014 №0002192202/1326, яким платнику збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість (далі - ПДВ) у розмірі 1 196 925, 50 грн. та податкове повідомлення-рішення від 05.09.2014 №0004022202/1684, яким донараховано грошове зобов'язання з ПДВ у розмірі 3001,50 грн.

Мотивуючи свої вимоги позивач стверджує, що господарські операції з ТОВ "ПКФ Донсервіс", ТОВ "Промелектронсервіс", ТОВ "МТК" та ТОВ "Оріал" зафіксовані та підтверджені первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Як позивач, так і його контрагенти у період, що охоплювався перевіркою, були зареєстрованими суб'єктами господарювання, платниками ПДВ, перебуваючи на відповідному обліку в органах державної податкової служби. Висновки перевірки про безтоварний характер операцій обґрунтовані лише припущеннями, які зводяться до аналізу господарської діяльності контрагентів позивача. В той же час позивач, як добросовісний платник податків, не обтяжений обов'язком нести фіскальну відповідальність за порушення, допущені третіми особами.

Відповідач надав письмове заперечення на позов, в якому вказує, що контрагентами позивача - ТОВ "ПКФ Донсервіс", ТОВ "Промелектронсервіс", ТОВ "МТК" та ТОВ "Оріал" надавалися видаткові та податкові накладні без реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування. У вказаних підприємств відсутні необхідні умови для виконання умов поставки, про що свідчить відсутність технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів. Не встановлено факту передачі товарів від продавця до покупця у зв'язку з відсутністю (не наданням для перевірки) товарно-транспортних накладних. У ході перевірок контрагентів позивача вбачається проведення транзитних фінансових потоків спрямованих на здійснення операцій з надання податкової вигоди переважно з господарюючими суб'єктами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування податкового кредиту, що доводить нереальність задекларованих платником операцій за недійсними правочинами.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, просив позов задовольнити, тоді як представник відповідача підтримав заперечення проти позову та просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши залучені до матеріалів справи та зібрані судом письмові докази, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, суд приходить до наступних висновків.

З матеріалів справи суд встановив, що ПАТ "Кременчуцький сталеливарний завод" (ідентифікаційний код 05756783, місцезнаходження: Полтавська область, м. Кременчук, вул. Івана Приходька, 141) відповідно до записів Єдиного державного реєстру (т. 1 а.с. 103) зареєстроване як юридична особа Виконавчим комітетом Кременчуцької міської ради Полтавської області 13.03.1995. За даними Управління статистики у м. Кременчуці до видів діяльності ПАТ "Кременчуцький сталеливарний завод" за КВЕД-2010 відносяться: виробництво залізничних локомотивів і рухомого складу; виробництво чавуну, сталі та феросплавів; лиття чавуну; лиття сталі; загальна медична практика; будівництво житлових і нежитлових будівель.

У термін з 16.05.2014 по 22.05.2014 працівниками Кременчуцької ОДПІ проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ "ПКФ Донсервіс" за період з 01.05.2012 по 31.07.2012, з ТОВ "Промелектронсервіс" за період з 01.04.2011 по 30.09.2011, з ТОВ "МТК" за період з 01.01.2012 по 30.06.2012, з ТОВ "Оріал" за період з 01.04.2011 по 31.08.2011, результати якої оформлено актом від 29.05.2014 №1497/16-03-22-02-12/05756783 (т. 1 а.с. 11-80).

Висновками акту перевірки встановлено порушення ПАТ "Кременчуцький сталеливарний завод" вимог п.п. 201.1, 201.6 ст. 201, п.п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено ПДВ всього у сумі 1 053 459,00 грн., у тому числі за квітень 2011 року у сумі 146 837,00 грн., за травень 2011 року у сумі 166 083,00 грн., за червень 2011 року у сумі 159 934,00 грн., за липень 2011 року у сумі 203 082,00 грн., за серпень 2014 року у сумі 225 509,00 грн., за вересень 2011 року у сумі 18 571,00 грн., за січень 2012 року у сумі 1 064,00 грн., за лютий 2012 року у сумі 10 167,00 грн., за березень 2012 року у сумі 8667,00 грн., за квітень 2012 року у сумі 10 833,00 грн., за травень 2012 року у сумі 28 300,00 грн., за червень 2012 року у сумі 47 962,00 грн., за липень 2012 року у сумі 26 450,00 грн.

Не погодившись із висновком перевірки, позивач подав заперечення на вказаний акт, за наслідками розгляду якого Кременчуцькою ОДПІ надана відповідь про обґрунтованість висновків контролюючого органу (т. 3 а.с. 65-79).

На підставі акту перевірки від 29.05.2014 №1497/16-03-22-02-12/05756783 Кременчуцькою ОДПІ було винесено податкове повідомлення-рішення від 23.06.2014 №0002192202/1326 (т. 1 а.с. 81), яким ПАТ "Кременчуцький сталеливарний завод" збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 1 196 925,50 грн. (906 622,00 грн. - за основним платежем, 290 303,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями).

За наслідками адміністративного оскарження Головне управління Міндоходів у Полтавській області податкове повідомлення-рішення Кременчуцької ОДПІ від 23.06.2014 №0002192202/1326 залишило без змін, при цьому збільшило суму грошового зобов'язання з ПДВ в розмірі основного платежу на 2 001,00 грн. та штрафної санкції на 1 000,50 грн., а також зобов'язало Кременчуцьку ОДПІ винести нове податкове повідомлення-рішення на суму збільшення (т. 1 а.с. 85-97).

Державна фіскальна служба України податкове повідомлення-рішення Кременчуцької ОДПІ від 23.06.2014 №0002192202/1326 залишила без змін, а скаргу платника податків - без задоволення (т. 1 а.с. 98-101).

На підставі акту перевірки та рішення про результати розгляду скарги Кременчуцькою ОДПІ 05.09.2014 винесено податкове повідомлення-рішення №0004022202/1684 (т. 1 а.с. 83), яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на 3 001,50 грн. (2 001,00 грн. - за основним платежем, 1 000,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями).

Не погодившись із висновками податкового органу, позивач оскаржив податкові повідомлення-рішення від 23.06.2014 №0002192202/1326 та від 05.09.2014 №0004022202/1684 до суду.

Надаючи оцінку оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як свідчать матеріали справи фактичною підставою для висновку про завищення позивачем податкового кредиту з ПДВ є твердження податкового органу про безтоварність операцій з поставок товарно-матеріальних цінностей та послуг, придбаних позивачем у контрагентів - ТОВ "ПКФ Донсервіс", ТОВ "Промелектронсервіс", ТОВ "МТК" та ТОВ "Оріал". Мотивуючи свою позицію з правової точки зору, відповідач посилається на встановлені перевіркою порушення платником податків вимог п.п. 201.1, 201.6 ст. 201, п.п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України.

У зв'язку з цим для вирішення питання щодо правомірності формування позивачем податкового кредиту з'ясуванню підлягають обставини реальності господарських операцій на підставі доказів, оцінку яким суд надаватиме з урахуванням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України. При цьому документи та інші дані, що спростовують чи підтверджують реальність здійснення господарських операцій, які відображені в податковому обліку, будуть оцінюватися з урахуванням специфіки кожної з таких операцій.

Так, 19.01.2012 між ТОВ "ПКФ-Донсервіс" (постачальник) та ПАТ "Кременчуцький сталеливарний завод" (покупець) укладено договір поставки товару №0046-СН (т. 1 а.с. 149-152), за умовами якого постачальник зобов'язується поставити і передати у власність покупцю товар, а покупець зобов'язується прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату. Найменування, одиниця виміру, загальна кількість товару, що підлягає поставці за цим договором, ціна за одиницю товару, його часткове співвідношення (асортимент, номенклатура) визначаються специфікацією.

На виконання умов зазначеного договору позивач у травні - липні 2012 року придбав у ТОВ "ПКФ-Донсервіс" плавіковий шпат ФК-85, який використовується в металургії, що є основним видом господарської діяльності позивача, в якості плавня.

На підтвердження факту здійснення господарської операції позивач надав первинні бухгалтерські документи, а саме:

- податкові накладні (т. 1 а.с. 155, 159, 163, 167, 170, 174, 177, 181, 185, 188, 192);

- прибуткові ордери (т. 1 а.с. 154, 162, 166, 173, 180, 184, 191);

- рахунки фактури (т. 1 а.с. 157, 160, 164, 168, 171, 175, 179, 183, 187, 190, 194);

- видаткові накладні (т. 1 а.с. 158, 161, 165, 169, 172, 176, 178, 182, 186, 189, 193);

- платіжні доручення (т. 1 а.с. 195-202).

В той же час під час податкової перевірки встановлено, що в товарно-транспортних накладних замовник ТОВ "ПКФ Донсервіс" до перевезення залучив автопідприємство ТОВ "Укртрансссервіс ЛТД". При цьому в ході перевірки ланцюга постачання не встановлено взаємовідносин між ТОВ "ПКФ Донсервіс" та між ТОВ "Укртрансссервіс ЛТД". Крім цього товарно-транспортні накладні не містять відомостей про пункт навантаження, печаток автопідприємства, номери дорожних листів вантажного автомобіля, коду автопідприємства, замовника та вантажовідправника.

На підставі наведених фактів відповідач стверджує, що товар не перевозився, а тому операції з його придбання носять нетоварний характер, не містять у своїй суті розумних економічних або інших причин (ділової мети) систематичного придбання товарів.

Усуваючи сумніви відповідача з цього приводу, представник позивача зазначив, що пунктом 2.2 договору поставки товару від 19.01.2012 №0046-СН передбачено, що відвантаження товару за цим договором здійснюється автотранспортом за базисом поставки СРТ згідно ІНКОТЕРМС в редакції 2000 року.

Виходячи із погоджених учасниками договору умов поставки представник позивача наголошував на відсутності обов'язку у ПАТ "Кременчуцький сталеливарний завод" підтверджувати факт поставки саме товарно-транспортними накладними, оскільки такий обов'язок згідно з умовами договору покладено на продавця.

Офіційними правилами тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати (редакція 2000 року) ІНКОТЕРМС визначено, що CPT PAID TO (... named place of destination) фрахт/перевезення оплачено до (... назва місця призначення) означає, що продавець здійснює поставку товару шляхом його передання перевізнику, призначеному ним самим. Додатково до цього, продавець зобов'язаний оплатити витрати перевезення товару до названого місця призначення. Це означає, що покупець приймає на себе всі ризики та будь-які інші витрати, що можуть виникнути після здійснення поставки товару у вищезазначений спосіб.

З наведеного тлумачення випливає, що позивач, який не є учасником операцій з перевезення вантажу, не має жодного відношення до обставин оформлення товаросупровідних документів, а тому об'єктивно не може впливати на правильність оформлення їх змісту.

У зв'язку з цим, доводи відповідача з приводу дефектності наданих до перевірки товарно-транспортних накладних слід визнати безпідставними, оскільки в іншому випадку матиме місце застосування заходів відповідальності до одного суб'єкта господарювання за неправомірні дії іншого, що прямо суперечить положенням ст. 61 Конституції України, відповідно до якої юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Заперечуючи право позивача на формування податкового кредиту за наслідками господарських відносин із ТОВ "ПКФ Донсервіс", перевіряючим також зроблено посилання на акт ДПІ у Ленінському районі м. Дніпропетровська від 15.02.2013 №652/226/35113235 "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "ПКФ Донсервіс" щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків, їх реальності та повноти відображення в обліку за період серпень 2011 року, вересень 2011 року, жовтень 2011 року, січень 2012 року, травень 2012 року, червень 2012 року, липень 2012 року, вересень 2012 року" (т. 1 а.с. 128-132).

У зв'язку з цим суд звертає увагу на те, що жоден чинний на момент виникнення та реалізації спірних правовідносин нормативно-правовий акт не ставив виникнення у платника податків права на формування податкового кредиту в залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. При цьому факт реальності господарської операції за участю ПАТ "Кременчуцький сталеливарний завод" із ТОВ "ПКФ Донсервіс" повністю підтверджено залученими до матеріалів справи первинними документами саме бухгалтерського обліку, зауважень щодо правильності оформлення яких акт перевірки не містить.

Зважаючи на відсутність прямих доказів, які свідчать про порушення платником податків податкової дисципліни, підтвердження вчиненого правочину первинною документацією, суд знаходить необґрунтованими посилання відповідача на порушення позивачем положень Податкового кодексу України при формуванні податкового кредиту за операціями з поставки товару від ТОВ "ПКФ Донсервіс".

27.01.2011 між ТОВ "Промелектронсервіс" (постачальник) та ПАТ "Кременчуцький сталеливарний завод" (покупець) укладено договір поставки товару №0085-СН (т. 1 а.с. 203-206), за умовами якого постачальник зобов'язується поставити і передати у власність покупцю товар, а покупець зобов'язується прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату. Найменування, одиниця виміру, загальна кількість товару, що підлягає поставці за цим договором, ціна за одиницю товару, його часткове співвідношення (асортимент, номенклатура) визначаються специфікацією, що є додатками до цього договору.

На виконання зазначеного договору позивач у квітні - вересні 2011 року придбав у ТОВ "Промелектронсервіс" запасні частини, найменування та кількість яких визначена у специфікаціях (гідравлічний шланг, мембрана, регулювальний вентиль, зворотній клапан тощо) (т. 1 а.с. 207-221).

На підтвердження факту здійснення придбання товарно-матеріальних цінностей за договором №0085-СН від 27.01.2011 позивач надав первинні документи бухгалтерського обліку, а саме:

- податкові накладні (т. 1 а.с. 223, 227, 230, 234, 238, 242, 246, 250, т. 2 а.с. 4, 8, 12, 16, 20, 24-25, 29, 33, 37, 41-42, 46, 50, 54, 58, 62, 66, 70-71, 75-76);

- прибуткові ордери (т. 1 а.с. 222, 226, 229, 233, 237, 241, 245, 249, т. 2 а.с. 3, 7, 11, 15, 19, 23, 28, 32, 36, 40, 45, 49, 53, 57, 65, 69, 74);

- рахунки фактури (т. 1 а.с. 225, 232, 236, 240, 244, 248, т. 2 а.с. 2, 6, 10, 14, 18, 22, 27, 31, 35, 39, 44, 48, 52, 56, 60, 64, 68, 73, 78);

- видаткові накладні (т. 1 а.с. 224, 228, 231, 235, 239, 243, 247, т. 2 а.с. 1, 5, 9, 13, 17, 21, 26, 30, 34, 38, 43, 47, 51, 55, 59, 63, 67,72, 77);

- платіжні доручення (т. 2 а.с. 79, 81-100 );

- виписка з банківського рахунку (т. 2 а.с. 80).

Під час податкової перевірки виявлено, що по ланцюгу постачання не встановлено виробника ТМЦ, придбаних у ТОВ фірма "Промелектронтранссервіс", внаслідок чого встановлено, що ТОВ фірма "Промелектронтранссервіс" є посередником "транзитером" при придбанні та подальшій реалізації товару. Даний товар був поставлений від ТОВ "Інтехліс", у якого основний вид діяльності - неспеціалізована оптова торгівля. До перевірки не надано сертифікатів, які б могли підтвердити якість продукції, товарно-транспортні накладні або подорожні листи, які б засвідчували факт транспортування придбаного товару від постачальника до потенційного покупця.

Одразу ж слід зазначити, що за даним епізодом поставки в акті перевірки контрагентом позивача значиться юридична особа як ТОВ "Промелектронсервіс" так і ТОВ фірма "Промелектронтранссервіс", тоді як в дійсності договір поставки укладено з ТОВ "Промелектронсервіс", що відповідає відомостям внесеним до Єдиного державного реєстру. Вказаний недолік свідчить про формальність підходів Кременчуцької ОДПІ під час вивчення та аналізу господарської діяльності позивача із вказаним контрагентом.

На підставі наведених фактів відповідач стверджує, що товар не перевозився, а тому операції з його придбання носять нетоварний характер, не містять у своїй суті розумних економічних або інших причин (ділової мети) систематичного придбання товарів.

Усуваючи сумніви відповідача з цього приводу, представник позивача зазначив, що пунктом 2.2 договору поставки товару від 27.01.2011 №0085-СН передбачено, що відвантаження товару за цим договором здійснюється автотранспортом за базисом поставки СРТ - м. Кременчук, вул. Гагаріна, 2, згідно Інкотермс в редакції 2000 року.

За таких обставин позивач наголошує на відсутності власного обов'язку підтверджувати факт перевезення вантажу саме товарно-транспортними накладними.

У зв'язку з цим доводи відповідача з приводу відсутності товарно-транспортних накладних слід визнати безпідставними з тих же міркувань, що і в попередньому випадку, як такі, що порушують принцип індивідуальної відповідальності, закріплений нормою ст. 61 Конституції України.

Так само, як і у випадку з ТОВ "ПКФ Донсервіс", податковий орган, обґрунтовуючи наявність підстав для висновку про завищення позивачем податкового кредиту з ПДВ, посилається на акт ДПІ у Московському районі м. Харкова "Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ "Промелектронсервіс" з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ "Інтехліс" за період з 01.02.2011 по 31.07.2011 та з 01.09.2011 по 30.06.2012" від 14.02.2013 №526/2220/30590616 (т. 1 а.с. 133-140), яким встановлено відсутність об'єктів, які підпадають під визначення ст. ст. 135, 138, 187, 198 Податкового кодексу України. Встановлено, що дані, відображені у деклараціях з податку на прибуток та ПДВ внаслідок операцій з ТМЦ, отриманих від ТОВ "Інтехліс" та реалізованими покупцям - не є дійсними, документи є дефективними. Встановлено неможливість реального здійснення фінансово-господарських операцій та ведення господарської діяльності суб'єкта господарювання у порядку, передбаченому діючим законодавством України по зазначеним операціям (безтоварність операцій) по взаємовідносинах ТОВ "Промелектронсервіс" з ТОВ "Інтехліс" та відповідно подальшого руху придбаних товарно-матеріальних цінностей (робіт, послуг) до подальших покупців.

У зв'язку з цим суд знову звертає увагу на те, що жоден чинний на момент виникнення та реалізації спірних правовідносин нормативно-правовий акт не ставив виникнення у платника податків права на формування податкового кредиту в залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. При цьому факт реальності господарської операції за участю ТОВ "Промелектронсервіс" підтверджено залученими до матеріалів справи первинними документами бухгалтерського обліку, зауважень щодо правильності оформлення яких акт перевірки не містить.

Твердження відповідача про відсутність сертифікатів якості нормативно нічим не підтверджені, тоді як чинне законодавство, зокрема Перелік продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації в Україні, затверджений наказом Державного комітету з питань технічного регулювання та споживчої політики від 01.02.2005 №28, не містить вимог щодо сертифікації складових чи запасних частин за відсутності готового виробу/обладнання.

Зважаючи на відсутність прямих доказів, які свідчать про порушення платником податків податкової дисципліни, підтвердження вчиненого правочину первинною документацією, суд знаходить необґрунтованими посилання відповідача на порушення позивачем положень Податкового кодексу України при формуванні податкового кредиту за операціями з поставки товарів від ТОВ "Промелектронсервіс".

17.03.2011 між ТОВ "Оріал" (постачальник) та ПАТ "Кременчуцький сталеливарний завод" (покупець) укладено договір поставки товару №0208-СН (т. 2 а.с. 105-109), за умовами якого постачальник зобов'язується поставити і передати у власність покупцю товар, а покупець зобов'язується прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату. Найменування, одиниця виміру, загальна кількість товару, що підлягає поставці за цим договором, ціна за одиницю товару, його часткове співвідношення (асортимент, номенклатура) визначаються специфікацією, що є додатками до цього договору.

На виконання зазначеного договору позивач у квітні - серпні 2011 року придбав у ТОВ "Оріал" товар визначений у специфікаціях (скоба, прокладка) (т. 2 а.с. 110-114), на підтвердження чого надав суду:

- податкові накладні (т. 2 а.с. 116, 120, 124, 128, 131, 134, 137, 141, 145, 149, 153, 157, 161, 165, 169, 173, 177, 181, 185, 189);

- прибуткові ордери (т. 2 а.с. 115, 119, 123, 127, 140, 144, 148, 152, 156, 160, 164, 168, 172, 176, 180, 184, 188);

- рахунки фактури (т. 2 а.с. 118, 122, 126, 130, 133, 136, 139, 143, 147, 151, 155, 159, 163, 167, 171, 175, 179, 183, 187, 191);

- видаткові накладні (т. 2 а.с. 117, 121, 125, 129, 132, 135, 138, 142, 146, 150, 154, 158, 162, 166, 170, 174, 178, 182, 186, 190);

- платіжні доручення (т. 2 а.с. 192-206).

Пунктом 7.1 договору поставки товару №0208-СН від 17.03.2011 передбачено, що товар поставляється на умовах СРТ, що, як зазначалося вище, звільняє ПАТ "Кременчуцький сталеливарний завод" від обов'язку підтверджувати факт перевезення вантажу саме товарно-транспортними накладними.

Відповідач, з посиланням на акт Алчевської ОДПІ Луганської області "Про результати позапланової невиїзної документальної перевірки ТОВ "Оріал" з питань дотримання вимог податкового законодавства з ПДВ за період з 01.01.2011 по 30.09.2011" від 10.02.2012 №328/236-36917523 (т. 1 а.с. 119-122), стверджує, що ТВ "Оріал" не є виробником поставленої продукції, а лише посередником "транзитером". В силу цієї обставини такий посередник не може видавати сертифікати відповідності, які позивач надав до перевірки.

У зв'язку з цим, як і в попередньому випадку, слід зазначити, що позивач взагалі не обтяжений обов'язком надавати сертифікати на продукцію (в даному випадку це прокладка і скоба), яка є лише складовою частиною певного механізму чи пристрою.

Таким чином доводи відповідача, які фактично ґрунтуються на висновках перевірки контрагента, слід визнати суб'єктивним припущенням, яке не підтверджене жодним прямим доказом, на противагу чому позивач цілком підтвердив наявними у нього документами реальність господарської операції з придбання товару у ТОВ "Оріал".

16.01.2012 між ТОВ "Металургійна транспортна компанія" (експедитор) та ПАТ "Кременчуцький сталеливарний завод" (клієнт) укладено договір про організацію перевезень вантажів №137 (т. 2 а.с. 214-219), у відповідності до умов якого експедитор на підставі заявок клієнта, за його рахунок та за винагороду (плату) організовує перевезення вантажів в залізничному рухомому складі й пов'язані з цим послуги шляхом укладання договорів з підприємствами, уповноваженими здійснювати перевезення або організацію перевезень вантажів, підприємствами - власниками (балансоутримувачами) залізничного рухомого складу, іншими юридичними особами, а клієнт сплачує й приймає надані експедитором послуги.

На виконання зазначеного договору контрагентом позивача виписано податкові накладні (т. 2 а.с. 231-244). За наслідками виконання взятих на себе зобов'язань між учасниками договору були підписані акти виконаних робіт (т. 2 а.с. 245-246, 248, 250, 252, 254-255), звіти про обсяг виконаних послуг (т. 2 а.с. 247, 249, 251, 253), оплата яких підтверджується платіжними дорученнями (т. 2 а.с. 256-266).

Відсутність залізничних накладних та квитанцій про приймання вантажу позивач пояснює тим, що ПАТ "Кременчуцький сталеливарний завод" у відповідності до договору про організацію перевезень вантажів №137 є клієнтом, який сплачує та приймає надані послуги, тоді як власне самі накладні видаються лише відправнику (ТОВ "Металургійна транспортна компанія") та одержувачу вантажу.

Дійсно, за змістом пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Статуту залізниць України" від 06.04.1998 №457 накладна - основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.

Згідно з п. 23 зазначеної Постанови відправники повинні надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів).

Станція призначення видає накладну одержувачу разом з вантажем.

Для посвідчення прийняття вантажу до перевезення станція видає відправнику квитанцію.

Таким чином позивач, з посиланням на визначений Урядом порядок, спростував доводи відповідача щодо необхідності підтвердження дійсності отримання експедиційних послуг залізничними накладними.

Іншим мотивом для застосування до позивача заходів фіскального впливу слугували висновки акту ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська від 25.02.2013 №246/22-710/33115436 "Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ "Металургійна транспортна компанія" з питань правових відносин з платником податків ТОВ "Лігран" (т. 1 а.с. 123-127), яким встановлено порушення контрагентом позивача ст. 185 Податкового кодексу України в частині оподаткування ПДВ безтоварних операцій по ланцюгу постачання товару, робіт/послуг з контрагентами постачальниками та контрагентами покупцями.

Проте, за відсутності прямих доказів порушення позивачем вимог податкового законодавства, коли позивач підтверджує відповідними письмовими свідченнями реальність господарської угоди, суд вважає цілком спростованими твердження перевірки про відсутність правових підстав у такого добросовісного платника податків на включення до складу податкового кредиту відповідних сум ПДВ, сплачених у ціні придбаної послуги.

Такого висновку суд дійшов з наступних правових підстав.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

У відповідності до п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Статтею 198 Податкового кодексу України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (п. 198.1).

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2).

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (п. 198.3).

Податковим кодексом України передбачений вичерпний перелік випадків, коли суми податку не можуть бути віднесені до складу податкового кредиту.

Так, згідно з п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

У відповідності до приписів ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну (п. 201.1).

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Контролюючі органи за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу (п. 201.6).

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п. 201.10).

З огляду на викладені положення Закону, для отримання права на формування податкового кредиту із сум ПДВ, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання в господарській діяльності.

Як встановлено судовим розглядом позивач надав і до перевірки, і до суду податкові накладні, оформлені у чіткій відповідності з вимогами закону. Реальність господарських операцій встановлена з досліджених судом копій видаткових накладних, прибуткових ордерів, рахунків фактур, платіжних доручень, а також доказами використання придбаних товарів у власній господарській діяльності (т. 3 а.с. 1-51).

При цьому не заслуговують на увагу доводи відповідача щодо наявності розбіжностей в автоматизованій системі співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України між сумами податкових зобов'язань та/або кредиту з ПДВ у деклараціях з ПДВ позивача та його контрагентів у перевіряємий період, оскільки Податковий кодекс України не пов'язує виникнення права покупця на включення до складу податкового кредиту сум ПДВ з обставинами підтвердження його контрагентами факту сплати цих же сум ПДВ до бюджету. До того ж сплачений покупцем в ціні придбання товару/послуги ПДВ не перераховується автоматично продавцем безпосередньо до бюджету, а враховується в податкових зобов'язаннях останнього. Отже, невідображення контрагентами всіх податкових зобов'язань та ухилення ними від сплати податкового зобов'язання з ПДВ не може впливати на результати діяльності позивача та слугувати підставою для застосування до нього заходів фіскального впливу за порушення податкової дисципліни коли відсутні сумніви у товарності господарських операцій.

Посилання податкового органу на обставини, встановлені в ході перевірок контрагентів позивача, проведених податковими органами Міндоходів України, суд визнає такими, що не ґрунтуються на нормах права, оскільки чинним законодавством України господарюючий суб'єкт не обтяжений обов'язком щоразу здійснювати перевірку своїх контрагентів на предмет дотримання ними вимог податкового законодавства. Навіть якщо контрагент не виконав свого обов'язку зі сплати податку, або не знаходиться за місцем державної реєстрації, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме відносно цієї особи. Чинне податкове законодавство не ставить право на формування податкового кредиту в залежність від правильності податкового обліку інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не залежить від стану розрахунків з бюджетом третіх осіб. Покупець - платник ПДВ не несе відповідальності за податкові зобов'язання продавця.

Вищенаведені висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду України, відображеної у постановах від 01.06.2010 у справі №21-573во10, від 31.01.2011 у справі №21-47а10, де суд зазначив, що коли контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Зазначена позиція також узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "Булвес" АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 в пункті 71 зазначив, що платник податку не повинен нести відповідальності за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також пеню. Такі вимоги стали б надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду від 09.01.2007 у справі "Інтерсплав проти України").

Згідно зі ст. 17 Закону України №3477-IV від 23.02.2006 "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

При цьому, ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відтак, наведені докази порушення позивачем податкового законодавства, які покладені в основу акту Кременчуцької ОДПІ від 29.05.2014 №1497/16-03-22-02-12/05756783, суперечать принципам податкового законодавства та усталеній судовій практиці Європейського суду, що свідчить про їх неналежність та недопустимість.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

З огляду на приведене суд не приймає до уваги докази Кременчуцької ОДПІ, які ґрунтуються на висновках перевірок контрагентів позивача, оскільки такі не містять безпосереднього аналізу взаємовідносин у спірних періодах, за якими позивачу були зняті суми податкового кредиту з ПДВ.

Враховуючи вищевикладене та зважаючи на сукупність наданих позивачем первинних документів, які підтверджують правомірність формування розміру об'єкту оподаткування, суд не знаходить порушень правил зайняття господарською діяльністю в діях ПАТ "Кременчуцький сталеливарний завод" у перевіряємий період та приходить до висновку про те, що відповідачем безпідставно винесено оскаржувані податкові повідомлення - рішення.

Згідно з ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не довів суду законності прийнятих ним спірних податкових повідомлень-рішень, у зв'язку з чим суд приходить до висновку про їх неправомірність.

Таким чином, позов підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7-11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області №0002192202/1326 від 23.06.2014 та №0004022202/1684 від 05.09.2014.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства "Кременчуцький сталеливарний завод" (ідентифікаційний код 05756783) судові витрати пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 1827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови з одночасним надісланням її копії до суду апеляційної інстанції.

Повний текст постанови складено 10.11.2014.

Суддя Є.Б. Супрун