Ухвала суду № 41452611, 29.10.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 жовтня 2014 року м. Київ К/800/36233/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Стрийської об'єднаної державної податкової інспекції Головного Управління Міндоходів у Львівській області

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 13.01.2012

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.06.2013

у справі № 2а-5699/11/1370 (9104/36936/12)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діскавері бурове обладнання (Україна)»

до Державної податкової інспекції у Стрийському районі Львівської області

про скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 13.01.2012, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.06.2013, задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Діскавері бурове обладнання (Україна)» (надалі - позивач, ТОВ «Діскавері бурове обладнання (Україна)») до Державної податкової інспекції у Стрийському районі Львівської області, правонаступником якої є Стрийська об'єднана державна податкова інспекція Головного Управління Міндоходів у Львівській області (надалі - відповідач, ДПІ у Стрийському районі Львівської області), про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 08.12.2010 № 0002141702/0.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 13.01.2012 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.06.2013 і відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Позивач не надав письмових заперечень на касаційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ у Стрийському районі Львівської області з 27.09.2010 по 12.11.2010 проведено планову виїзну документальну перевірку ТОВ «Діскавері бурове обладнання (Україна)» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2008 по 30.06.2010, за результатами якої складено акт від 01.12.2010 № 3752/23-3/33797665, в якому встановлено, що підприємством порушено, зокрема: п.1.3, пп.1.20.1 п.1.20 ст.1, п.2.1 ст.2, абз.«г» пп.4.2.9 п.4.2, пп.4.3.2 п.4.3 ст.4, п.7.3 ст.7, пп.8.1.1 пп.8.1.2 п.8.1 ст.8, абз.«а», абз.«б» пп.9.10.1, абз.«а», абз.«б» пп.9.10.2 п.9.10, пп.9.11.3 п.9.11 ст.9, абз. «а» п.17.2 ст.17, абз.«а» п.19.2 ст.19, пп.20.3.2 п.20.3 ст.20 Закону України від 22.05.2003 № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб» (надалі -Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб»), п.1 Постанови Кабінету Міністрів України від 23.04.1999 № 663 «Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон», у результаті чого не утримано та не перераховано до бюджету податок з доходів фізичних осіб в сумі 35 488,54 грн.

На думку відповідача, ТОВ «Діскавері бурове обладнання (Україна)» при здійсненні виплат іноземним громадянам (ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9) замість ставки податку у розмірі 30 % неправомірно застосував ставку податку з доходів фізичних осіб у розмірі 15 %.

На підставі акта перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення №0002141702/0 від 08.12.2010, яким підприємству визначено суму податкового зобов'язання у розмірі 106 465,62 грн.

ТОВ «Діскавері бурове обладнання (Україна)» частково сплатило, тому не оскаржує суму податкового зобов'язання у розмірі 7 122,93 грн.

Переглянувши судові рішення у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Відповідно до пп. 7.1 та 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, ставка податку становить 15 відсотків від об'єкта оподаткування, крім випадків, визначених у пунктах 7.2 - 7.4 цієї статті. Ставка податку становить подвійний розмір ставки, визначеної пунктом 7.1 цієї статті, від об'єкта оподаткування, нарахованих на користь нерезидентів - фізичних осіб, за винятком доходів, визначених у підпункті 9.11.3 пункту 9.11 статті 9 цього Закону.

Згідно пп. 1.20.1 та 1.20.2 ст.1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» фізична особа-нерезидент - це фізична особа, яка не є резидентом України. Фізична особа - резидент - це фізична особа, яка має місце проживання в Україні.

У разі якщо фізична особа має місце проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо така особа має місце постійного проживання в Україні; якщо особа має місце постійного проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв'язки (центр життєвих інтересів) в Україні.

У разі якщо державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити, або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від'їзду) протягом періоду або періодів податкового року.

Достатньою (але не виключною) умовою визначення місця знаходження центру життєвих інтересів фізичної особи є місце постійного проживання членів її сім'ї або її реєстрації як суб'єкта підприємницької діяльності.

Достатньою підставою для визначення особи резидентом є самостійне визначення нею основного місця проживання на території України у порядку, встановленому цим Законом, або її реєстрація як самозайнятої особи.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ТОВ «Діскавері бурове обладнання (Україна)» правомірно вважало працівників-іноземців резидентами з таких підстав: ОСОБА_1 (громадянин США) мав центр життєвих інтересів в Україні, що підтверджується наступними документами: Дозволом на працевлаштування від 18.09.2009 № 2118; Посвідкою на тимчасове проживання від 23.10.2009; Трудовим контрактом від 18.09.2009; Наказом про прийом на роботу № 527-К від 21.10.2009; Договором оренди житла від 21.06.2008 із додатковою угодою; Табелями обліку робочого часу за період з вересня 2009 року по грудень 2009 року; ОСОБА_2 (громадянин Канади) мав центр життєвих інтересів в Україні і перебував в Україні більше 183 днів протягом податкового року, що підтверджується наступними документами: Дозволом на працевлаштування від 26.02.2009 № 1871; Посвідкою на тимчасове проживання від 28.04.2009; Трудовим контрактом від 24.04.2009; Трудовим контрактом від 26.02.2010; Наказом про прийом на роботу № 129-К від 24.04.2009; Договором оренди житла від 30.09.2008 та додатковими угодами до нього; Договором оренди житла від 28.11.2009; Табелями обліку робочого часу за період з квітня 2009 року по грудень 2009 року; ОСОБА_3 (громадянин Канади) мав центр життєвих інтересів в Україні і перебував в Україні більше 183 днів протягом податкового року, що підтверджується наступними документами: Дозволом на працевлаштування від 10.02.2009 № 1791; Посвідкою на тимчасове проживання від 24.03.2009; Трудовим контрактом від 18.03.2009; Трудовим контрактом від 10.02.2010; Наказом про прийом на роботу № 65-К від 18.03.2009; Договором оренди житла від 03.03.2009; Табелями обліку робочого часу за період з березня 2009 року по грудень 2009 року; ОСОБА_4 (громадянин США) мав центр життєвих інтересів в Україні і перебував в Україні більше 183 днів протягом податкового року, що підтверджується наступними документами: Дозволом на працевлаштування від 18.09.2009 № 2119; Посвідкою на тимчасове проживання від 24.03.2009; Трудовим контрактом від 19.03.2009; Трудовим контрактом від 18.09.2009; Наказом про прийом на роботу № 66-К від 19.03.2009; Договором оренди житла від 18.03.2009; Табелями обліку робочого часу за період з березня 2009 року по грудень 2009 року; ОСОБА_5 (громадянин США) мав центр життєвих інтересів в Україні, що підтверджується наступними документами: Дозволом на працевлаштування від 18.09.2009 № 2117; Трудовим контрактом від 18.09.2009; Наказом про прийом на роботу № 532-К від 29.10.2009; Договором оренди житла від 13.07.2009; Табелями обліку робочого часу за період з жовтня 2009 року по грудень 2009 року; ОСОБА_6 (громадянин Канади) мав центр життєвих інтересів в Україні і перебував в Україні більше 183 днів протягом податкового року, що підтверджується наступними документами: Дозволом на працевлаштування від 10.02.2009 № 1789; Посвідкою на тимчасове проживання від 01.04.2009; Трудовим контрактом від 21.07.2008; Трудовим контрактом від 12.02.2009; Трудовим контрактом від 09.02.2010; Наказом про прийом на роботу № 659-К від 21.07.2008; Договором оренди житла від 23.08.2007 із додатковими угодами; Договором оренди житла від 31.08.2009; Табелями обліку робочого часу за період з січня 2009 року по грудень 2009 року; ОСОБА_7 (громадянин Росії) мав центр життєвих інтересів в Україні і перебував в Україні більше 183 днів протягом податкового року, що підтверджується наступними документами: Дозволом на працевлаштування від 23.03.2009 № 1908; Посвідкою на тимчасове проживання від 01.04.2009; Трудовим контрактом від 09.08.2007; Трудовим контрактом від 08.08.2008; Трудовим контрактом від 08.08.2009; Трудовим контрактом від 08.02.2010; Наказом про прийом на роботу № 461-К від 08.09.2007; Договором оренди житла від 25.09.2007 із додатковими угодами; Табелями обліку робочого часу за період з січня 2009 року по грудень 2009 року; ОСОБА_8 (громадянин Росії) мав центр життєвих інтересів знаходився в Україні і перебував в Україні більше 183 днів протягом податкового року, що підтверджується наступними документами: Дозволом на працевлаштування від 23.03.2009 № 1909; Посвідкою на тимчасове проживання від 01.04.2009; Трудовим контрактом від 09.08.2007; Трудовим контрактом від 08.08.2008; Трудовим контрактом від 08.08.2009; Трудовим контрактом від 08.02.2010; Договором оренди житла від 12.03.2009; Табелями обліку робочого часу за період з січня 2009 року по грудень 2009 року; ОСОБА_9 (громадянин США) мав центр життєвих інтересів в Україні і перебував в Україні більше 183 днів протягом податкового року, що підтверджується наступними документами: Дозволом на працевлаштування від 23.03.2009 № 1910; Посвідкою на тимчасове проживання від 01.04.2009; Трудовим контрактом від 09.08.2007; Трудовим контрактом від 08.08.2008; Трудовим контрактом від 08.08.2009; Трудовим контрактом від 08.02.2010; Наказом про прийом на роботу № 459-К від 08.09.2007; Договором оренди житла від 27.01.2009; Табелями обліку робочого часу за період з січня 2009 року по грудень 2009 року.

З урахуванням викладеного, зазначені фізичні особи є резидентами України, відтак податок з їх доходів вираховується відповідно до загальних положень ст. 7 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» за ставкою 15 % від бази оподаткування, як це і було вірно зроблено позивачем.

Наведеним спростовуються твердження податкового органу про заниження позивачем суми податку з доходів фізичних осіб.

Посилання податкового органу на те, що факт неподання фізичними особами іноземцями до 1 квітня 2010 року декларацій про доходи, які передбачені для резидентів України, є підтвердженням того, що дані особи не обрали статусу резидентів, а також посилання на те, що позивач самостійно підтвердив статус нерезидентів України, застосувавши з січня 2010 року ставку податку з доходів фізичних осіб у розмірі 30 % як для нерезидентів, є лише припущеннями, а не фактичними даними, а тому доречно не були взяті до уваги судами попередніх інстанцій. Обов'язок подання податкових декларацій покладено на самих фізичних осіб. Тому неподання таких декларацій не може створювати жодних зобов'язань для підприємства.

З урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, оскільки рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, що доводами касаційної скарги не спростовується.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Стрийської об'єднаної державної податкової інспекції Головного Управління Міндоходів у Львівській області залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 13.01.2012 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.06.2013 у справі № 2а-5699/11/1370 (9104/36936/12) залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя(підпис)А.М. Лосєв Судді:(підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна