Постанова № 41450862, 04.11.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" листопада 2014 р. Справа№ 910/15744/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Синиці О.Ф.

суддів: Ткаченка Б.О.

Зеленіна В.О.

при секретарі: Вінницькій О.В.

За участю представників:

від позивача -Карась В.В.,

від відповідача -Бабич В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Український страховий стандарт» №2127 від 03.09.2014

на рішення Господарського суду міста Києва від 02.09.2014

у справі № 910/15744/14

за позовом приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування»

до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Український страховий стандарт»

про відшкодування шкоди в порядку регресу в сумі 6086грн.41коп.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 02.09.2014р. (суддя Удалова О.Г.) задоволено позов ПрАТ «СК «АХА Страхування» та стягнуто з ПрАТ «СК «Український страховий стандарт» 6086грн.41коп. страхового відшкодування за завдану майнову шкоду власнику автомобіля , цивільно-правова відповідальність якого застрахована позивачем. Дорожньо-транспортна пригода сталась 11.01.2012 через порушення Правил дорожнього руху водієм автомобіля "VOIKSWAGEN", цивільно-правова відповідальність якого застрахована відповідачем. Суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та відхилив заперечення відповідача про те, що регресна вимога подана після спливу одного року з моменту настання страхового випадку, що є підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування згідно п.37.1.4 ст. 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів".

При цьому суд зазначив, посилання відповідача на приписи підпункту 37.1.4. пункту 37.1. статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", згідно з яким неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди є підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування за цим Законом, суд вважає безпідставним, оскільки право особи на звернення до суду за захистом порушеного права або охоронюваного законом інтересу не може бути обмежене законом та іншими нормативно-правовими актами.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив його скасувати, в задоволенні позовних вимог відмовити. Апелянт вважає, що позивач, як особа, яка має право на виплату страхового відшкодування, не звертався до відповідача з заявою про страхове відшкодування протягом 1 року, що є підставою для відмови відповідача у виплаті страхового відшкодування відповідно до п. 37.1.4 ст. 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів".

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просив залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, колегія суддів апеляційного господарського суду враховує наступне.

30.12.2011 р. між АТ "Страхова компанія "АХА Страхування" (страховик) та ТОВ "ГлаксоСмітКляйн Фармасьютікалс Україна" (страхувальник) укладено договір добровільного страхування наземного транспорту № 1159002, предметом якого є страхування майнових інтересів страхувальника, що не суперечать законодавству України, пов'язані з володінням, користуванням та/або розпорядженням транспортними засобами та іншим майном, вказаним у п. 5-6 Договору (згідно з Додатками до Договору).

11.01.2012 р. у м. Біла Церква по вул. Ярослава Мудрого, 67 відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортних засобів "SKODA", державний номерний знак НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_4, та "VOIKSWAGEN", державний номерний знак НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_5

Постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27.01.2012 р. винним у ДТП було визнано ОСОБА_5, відповідальність якого застрахована у відповідача.

26.04.2012 р. на підставі рахунку СТО № С4150012 від 16.01.2012 р. було складено страховий акт № 311/12/05/11 та розрахунок страхового відшкодування.

Позивач на підставі вищевказаних документів здійснив виплату страхового відшкодування у розмірі 6586грн.41коп., що підтверджується платіжним дорученням №18048 від 27.04.2012 р.

Судом встановлено, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_5, винного у вчиненні ДТП, була застрахована у відповідача згідно з Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АА/7480205 (ліміт відповідальності - 100000грн., франшиза - 500 грн.).

Таким чином, у зв'язку з виплатою страхового відшкодування страхувальнику позивач набув право вимоги до винної у ДТП особи відповідно до положень ст. 27 Закону України "Про страхування".

22.11.2013 р. позивач звернувся до відповідача, як страховика винної особи в ДТП, з вимогою за вих. № 428/2 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП в порядку регресу на суму 6586грн.41коп.

У відповідь на вказану вимогу листом за вих. 461 від 18.02.2014 р. відповідач відмовив позивачу у виплаті страхового відшкодування у зв'язку з пропущенням строку на звернення з такою вимогою.

Враховуючи викладене, позивач звернувся з позовом до суду про стягнення з відповідача страхового відшкодування в розмірі 6086грн.41коп. (в межах ліміту відповідальності відповідача та за мінусом франшизи - 500грн.).

Так, в силу приписів статті 993 Цивільного кодексу України, статті 27 Закону України "Про страхування", до позивача, як страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат перейшло право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Відповідно до частини 1 статті 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Наявними в матеріалах справи доказами підтверджується право позивача на виплату страхового відшкодування у розмірі 6086грн.41коп.

Оскільки цивільно-правова відповідальність особи, винної в ДТП, застрахована відповідачем згідно з Полісом № АА/7480205, то саме відповідач зобов'язаний відшкодувати шкоду, заподіяну позивачу, в порядку регресу в межах ліміту відповідальності.

Заперечення відповідача викладені в апеляційній скарзі зводяться до того, що позивач, як особа, яка має право на виплату страхового відшкодування, не звертався до відповідача протягом 1 року, що є підставою для відмови відповідача у виплаті страхового відшкодування відповідно до п.37.1.4 ст. 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів".

Проте, такі заперечення відповідача є безпідставними, враховуючи наступне.

Так, згідно з п. 37.1.4 ст. 37 ЗУ "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів" підставою відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, після виплати страхового відшкодування у позивача виникло право регресної вимоги до відповідача, відповідно до ст. 993 ЦК України. При цьому, право регресу регулюється загальними нормами цивільного права, де також встановлюються підстави для відмови в здійсненні страхової виплати, а саме в ст. 991 ЦК України відсутні норми про обов'язок подання заяви про страхове відшкодування протягом одного року зі сторони страхової компанії за договором майнового страхування.

В свою чергу, ст. 37 ЗУ "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" надається право відповідачу відмовити власному страхувальнику за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності у випадку невиконання вимог, в тому числі неповідомлення про ДТП протягом одного року.

Отже, вимоги ст. 37 ЗУ "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" стосуються виключно страховика, що видав поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страхувальника, цивільно-правова відповідальність якого застрахована за вказаним полісом, та потерпілої особи, що зазнала збитків в результаті ДТП.

Таким чином, ПрАТ «СК «АХА Страхування» та її страхувальник не мали зобов'язання повідомляти відповідача про настання ДТП, оскільки страхувальник ПрАТ «СК «АХА Страхування» не укладав з відповідачем договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, а позивач взагалі не є учасником ДТП. Обов'язок повідомлення страховика покладається саме на страхувальника відповідача, оскільки останній уклав з відповідачем поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Також суд апеляційної інтанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Страховик отримує право вимоги потерпілої особи після виплати останній страхового відшкодування за договором майнового страхування та не зобов'язаний звертатися безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплати матеріального відшкодування. Таке право страховика, враховуючи висновок, наведений у рішенні Конституційного Суду України від 09.07.2002р. № 15-рп/2002, може бути реалізоване шляхом подання відповідного позову до суду.

Правова позиція з вказаного питання викладена в постанові Верховного Суду України від 28.08.2012р. № 3-38гс12 у справі № 23/279, яка в силу статті 11128 Господарського процесуального кодексу України є обов'язковою для всіх судів України.

За таких обставин, посилання відповідача на приписи підпункту 37.1.4. пункту 37.1. статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", згідно з яким неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди є підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування за цим Законом є безпідставними, оскільки право особи на звернення до суду за захистом порушеного права або охоронюваного законом інтересу не може бути обмежене законом та іншими нормативно-правовими актами.

Зазначену правову позицію викладено в постанові Вищого господарського суду України від 24.03.2014 у справі №910/19632/13.

Враховуючи вищевикладене апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог та стягнення з відповідача 6086грн.41коп. страхового відшкодування.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Заперечення відповідача в поданій апеляційній скарзі не спростовують висновків суду.

За викладених обставин колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги. Рішення суду першої інстанції ґрунтується на фактичних обставинах та матеріалах справи, прийняте відповідно до норм чинного законодавства, а тому підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст. ст. 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду міста Києва від 02.09.2014 у справі №910/15744/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Український страховий стандарт» - без задоволення.

2. Справу № 910/15744/14 повернути господарському суду міста Києва.

Головуючий суддя О.Ф. Синиця

Судді Б.О. Ткаченко

В.О. Зеленін