Рішення № 41449142, 20.08.2014, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 204/1043/14-ц

Провадження № 2/204/1094/14

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2014 року Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючої - судді Нізік О.В.

при секретарі - Кошик Д.Є.

за участю: представника позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - Андреєва О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м Дніпропетровську цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_4 про звернення стягнення на квартиру, виселення та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» про визнання кредитного договору недійсним, -

в с т а н о в и в:

19 лютого 2014 року позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом. В обґрунтування своїх вимог позивач вказав на те, що відповідно до укладеного між сторонами Договору № DNZ0G100000081 від 30.05.2007 року ОСОБА_4 30.05.2007 року отримав кредит у розмірі 25600,00 дол. США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12.00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом: з кінцевим терміном повернення 31.05.2027 року. Згідно умов зазначеного договору погашення заборгованості повинно здійснюватися в наступному порядку: щомісяця в період сплати, Позичальник повинен надавати Банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за Кредитом, яка складається із заборгованості за Кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати. Відповідач зобов'язаний за вказаним договором належним чином не виконав. У зв'язку з зазначеними порушеннями зобов'язань за кредитним договором Відповідач станом на 20.01.2014 року має заборгованість - 40629,73 Долар США, що за курсом 7.99 відповідно до службового розпорядження НБУ від 20.01.2014 року складає 324631.53 грн., яка складається з наступного: 24477.92 Долар США - заборгованість за кредитом; 7423.84 Долар США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 1382.40 Долар США - заборгованість по комісії за користуванням кредитом; 5381.02 Долар США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, 31.29 Долар США - штраф (фіксована частина), 1933.26 Долар США - штраф (процентна ставка). В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» і Відповідач 30.05.2007 року уклали договір іпотеки № DNZ0G100000081, згідно з умовами якого відповідач надав в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру загальною площею 26.00 кв.м., житловою площею 10.30 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1. Майно належить Відповідачу на праві власності на підставі договору купівлі-продажу. Обумовлена сторонами договору іпотеки ціна предмету іпотеки дорівнює 161600 грн. 00 коп. Згідно з ч. 2 ст. 39 Закону України «Про іпотеку» одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя вправі винести рішення про виселення мешканців, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення, а також згідно з ч. 1 ст. 40 ЗУ «Про іпотеку» та с. 109 ЖК України - звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців. Відповідач підлягає виселенню з житла, яке є предметом іпотеки розташованого за адресою: АДРЕСА_1. Просив в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № DNZ0G100000081 від 30.05.2007 року, в розмірі 40629,73 Долар США, що за курсом 7.99 відповідно до службового розпорядження НБУ від 20.01.2014 року складає 324631.53 грн.: звернути стягнення на квартиру загальною площею 26.00 кв.м., житловою площею 10.30 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки (на підставі договору іпотеки № DNZ0G100000081 від 30.05.2007 р.) ПУБЛІЧНИМ АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» (49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570) з укладанням від імені Відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з отриманням кадастрового номеру земельної ділянки, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки; виселити Відповідача та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у квартирі (предмет іпотеки), розташованій за адресою: АДРЕСА_1; стягнути з Відповідача судові витрати.

28 березня 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду з зустрічною позовною заявою. В обґрунтування заявлених вимог посилався на те, що 30 травня 2007 року між ним та ПАТ КБ «Приватбанк» було укладено кредитний договір № DNZ0G00000081 і ним були отримані кошти у розмірі 25600 доларів США з умовою сплати відсотків у розмірі 12 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 31.05.2027 року. Загалом, за вказаним кредитним договором у період з 20.05.2007 року по 30.10.2011 року ним, як добросовісним боржником було сплачено банку 22260 доларів США. Пізніше, в силу тяжких життєвих обставин він втратив можливість здійснювати оплату відсотків за користування грошовими коштами по вказаному договору. Зазначена ситуація змусила його уважно переглянути умови укладеного кредитного договору № DNZ0G00000081 від 30.05.2007 року. Так, якщо юридична сторона договору не викликає будь-яких нарікань то розрахунок суми місячного платежу, який він повинен сплачувати за умовами кредитного договору виявився завищеним. Просив: визнати кредитний договір № DNZ0G00000081 від 30.05.2007 року, укладений між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_4 недійсним.

У судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити у повному обсязі, натомість у задоволенні зустрічного позову просила відмовити.

У судовому засіданні представник відповідача заперечував проти заявлених позовних вимог, просив у задоволені позову відмовити, натомість підтримав заявлені зустрічні вимоги та просив їх задовольнити у повному обсязі.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи суд вважає що позовна заява та зустрічний позов задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Як встановлено у судовому засіданні, відповідно до укладеного між сторонами Договору № DNZ0G100000081 від 30.05.2007 року ОСОБА_4 30.05.2007 року отримала кредит у розмірі 256000.00 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12.00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 31.05.2027 року (а.с. 18-20).

Згідно умов зазначеного Договору погашення заборгованості повинно здійснюватися в наступному порядку: щомісяця в період сплати, Позичальник повинен надавати Банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за Кредитом, яка складається із заборгованості за Кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати.

Відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав.

У зв'язку з зазначеними порушеннями зобов'язань за кредитним договором Відповідач станом на 20.01.2014 року має заборгованість - 40629,73 Долар США, що за курсом 7.99 відповідно до службового розпорядження НБУ від 20.01.2014 року складає 324631.53 грн., яка складається з наступного: 24477.92Долар США - заборгованість за кредитом; 7423.84 Долар США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 1382.40 Долар США - заборгованість по комісії за користуванням кредитом; 5381.02 Долар США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, 31.29 Долар США - штраф (фіксована частина), 1933.26 Долар США - штраф (процентна ставка) (а.с. 10-13).

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» і Відповідач 30.05.2007 року уклали договір іпотеки № DNZ0G100000081, згідно з умовами якого відповідач надав в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру загальною площею 26.00 кв.м., житловою площею 10.30 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1. Майно належить Відповідачу на праві власності на підставі договору купівлі-продажу. Обумовлена сторонами договору іпотеки ціна предмету іпотеки дорівнює 161600 грн. 00 коп. (а.с. 22-23).

Аналізуючи спірні правовідносини суд приходь до висновку про те, що вони врегульовані ст. 1, 33, 35, 38, 39 Закону України "Про іпотеку", та положенням укладеними між сторонами договору.

При вирішенні позовної вимоги про звернення стягнення на предмети іпотеки судом враховуються вимоги ст. ст. 35, 39 Закону України «Про іпотеку» та суд виходить з наступного.

Частиною 1 статті 35 ЗУ «Про іпотеку» передбачено, що у разі порушення основного зобов'язання іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцяти денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, та не потребує доказування у порядку ч. 1 ст. 61 ЦПК України, іпотекодержателем не була дотримана процедура звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки направлена банком письмова вимога, передбачена вищевикладеною нормою чинного законодавства, відповідачем не була отримана, що має наслідком відмову в задоволенні позовних вимог в частині звернення стягнення на предмет іпотеки. Так, позивачем надано до суду реєстр відправки повідомлень, що не є належним доказом отримання відповідачем письмової вимоги про усунення порушення (а.с. 15-17).

Так, із положень ч. 1 ст. 35 Закону України «Про іпотеку» випливає, що звернення до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки можливе тільки за умови дотримання її положень, яка передбачає: 1) пред'явлення боржникові та у відповідних випадках майновому поручителю письмової вимоги про усунення порушення забезпечення іпотекою зобов'язання, в якому встановлюється не менше як тридцяти денний строк для усунення порушення та містить попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги; 2) незадоволення вимоги іпотеко-держателя протягом установленого ним строку, який не може бути меншим за тридцять днів. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає зверненню з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання відповідно до ч. 2 ст. 35 Закону України «Про іпотеку».

В обґрунтування належного повідомлення позичальника про звернення стягнення на предмет іпотеки за кредитним договором позивач надав суду копію реєстру поштових відправлень від 30.08.2013 року, відповідно до якого (пункт 139, штрих код № 4994508967713) на адресу ОСОБА_4 було направлено рекомендований лист (а.с. зворотна сторона а.с. 16).

Відповідно до п. 3 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1155 від 17 серпня 2002 року (в редакції, яка діяла на той час) поштовими відправленнями є - листи, поштові картки, бандеролі, мішки «М», секограми, дрібні пакети, міжнародні поштові відправлення з оголошеною цінністю, посилки, прямі контейнери, оформлені відповідно до цих Правил.

Пунктом 114 вказаних Правил передбачено, що адресовані фізичним особам рекомендовані поштові відправлення, рекомендовані повідомлення про вручення реєстрованих поштових відправлень (поштових переказів), повідомлення про надходження переказів, що пересилаються телеграфом або електронною поштою, а також усі повторні повідомлення про надходження поштових відправлень (поштових переказів) вручаються особисто адресату (одержувачу), а у разі його відсутності - повнолітнім членам сім'ї за умови пред'явлення ними документа, що посвідчує особу. У разі відсутності адресата (одержувача) або повнолітніх членів його сім'ї в абонентську поштову скриньку адресата вкладаються повідомлення про надходження зазначених реєстрованих поштових відправлень (поштових переказів).

Таким чином, позичальник вважається належним чином повідомленим про можливість звернення стягнення на майно в односторонньому порядку у тому разі, коли банком не лише відправлено на адресу позичальника листа про звернення стягнення за кредитним договором, але також доведено факт вручення його адресатові під розписку.

Також, у позові Банк просить зокрема про надання йому права укладання договору купівлі-продажу будь-яким способом, в тому числі нотаріального укладення договору купівлі-продажу з іншою будь-якою особою-покупцем та з наданням всіх повноважень продавця, що суперечить ч. 5 ст. 38 Закону, що передбачає: дії щодо продажу предмета іпотеки та укладання договору купівлі-продажу здійснюються іпотекодержателем від свого імені, на підставі іпотечного договору. Таким чином, позивач просить суд фактично видати банку доручення від імені позичальника на реалізацію майна, що до повноваження суду не входить.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Таким чином з огляду на обставини справи та вимоги Закону, суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_4 про звернення стягнення.

Вирішуючи питання щодо виселення відповідача з житла, яке є предметом іпотеки, суд виходить з наступного.

Частинами 2, 3 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» регламентується певний порядок дій банку: після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення всі мешканці повинні на письмову згоду іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільнять житловий будинок або житлове приміщення, встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду. Аналогічний порядок щодо виселення всіх громадян, що мешкають у житловому будинку або житловому приміщенні, на які звернено стягнення як на предмет іпотеки передбачено в ч. 3 ст. 109 ЖК України. Вимога про добровільне звільнення житлового приміщення може бути направлена разом з вимогою, передбаченою ч. 1 ст. 35 Закону України «Про іпотеку». Проте як вже вище зазначено в матеріалах справи відсутні докази отримання відповідачем такої вимоги.

Згідно із ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Частиною 1 ст. 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч.1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з положеннями ст. 109 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Допускається виселення в адміністративному порядку з санкції прокурора лише осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення або проживають у будинках, що загрожують обвалом. Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду. Звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Статтею 40 ЗУ „Про іпотеку" передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Аналізуючи правовідносини, які виникли між сторонами по даній цивільній справі, в контексті викладених норм права, та приймаючи до уваги, що власником майна на день винесення судового рішення є відповідач, що позивачем не спростовано у судовому засіданні, суд вважає за необхідне відмовити у виселенні ОСОБА_5 та інших осіб. Зокрема, що стосується інших осіб, то суд взагалі позбавлений можливості вирішити дану вимогу, оскільки вона має бути конкретизована та доведена відповідними належними доказами.

Таким чином, на підставі вищевикладеного, суд вважає за необхідне в задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_4 про звернення стягнення на квартиру, виселення відмовити у повному обсязі.

На підставі ст. 88 ЦПК України, суд вважає за необхідне судові витрати судові витрати понесені ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» віднести за його рахунок

Вирішуючи вимоги за зустрічним позовом, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. З наведеного вбачається, що в момент вчинення правочину, тобто в момент укладення кредитного договору, жодних порушень порядку здійснення операцій з валютними цінностями допущено не було. Статтею 203 ЦК України, передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків.

Окрім того, згідно зі статтею 217 ЦК, правочин не може бути визнаний недійсним у цілому, якщо закону не відповідають лише його окремі частини й обставини справи свідчать про те, що він був би вчинений і без включення недійсної частини.

Згідно статей 526, 527, 530 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Договором, відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України, визначається домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності до ст. 49 Закону України «Про банки та банківську діяльність» банк зобов'язаний при наданні кредитів додержуватись основних принципів кредитування, в тому числі перевіряти кредитоспроможність позичальників та наявність забезпечення кредитів.

Договори про надання кредиту укладаються на власний розсуд Кредитора і Позичальника та з урахуванням вимог цивільного та банківського законодавства та Правил.

Одним із загальних принципів цивільного законодавства є принцип свободи договору, який знайшов своє відображення у ст.ст.3 та627 ЦК України. Свобода договору включає в себе й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов'язки учасників.

Відповідно до ст.638 Цивільного кодексу України, договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови визначені законом як істотні або є необхідними для даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї сторони має бути досягнуто згоди.

Статтею 1054 ЦКУ, передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) Позичальникові у розмірі та на умова, встановлених договором, а Позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки.

Тобто, згідно вимог ЦК України, кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачається мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Аналізуючи та оцінюючи досліджені у судовому засіданні докази по справі у їх сукупності та співставленні між собою з увагою на їх належність та допустимість, застосовуючи до обставин, які вони доводять та до спірних правовідносин наведені законодавчі норми, суд виходить з наступного:

Відповідно до ч.2 ст.124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Згідно ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст.57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст.58 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

У відповідності до положень статті 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, а саме доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

В даному випадку, з аналізу наданих доказів відповідачем, суд дійшов висновку про те, що при укладенні спірних договорів як Відповідачу так і Позивачу були відомі усі умови договору та не існувало ніяких інших умов, які б примусили відповідача прийняти ці умови та отримати кредит на вкрай невигідних для себе умовах. Відповідач певний період сплачував кошти за спірним кредитним договором, тобто здійснював юридично значимі дії. Усі умови, зазначені в кредитному договорі та інших договорах є чіткими та не двозначними, в яких чітко зазначені міри грошових стягнень та засоби впливу. Таким чином, відповідачем не обґрунтовано позовні вимоги взагалі, оскільки на момент укладення спірного договору, ОСОБА_4 погодився зі всіма його умовами, Відповідач виконав взяті на себе зобов'язання у повному обсязі та надав відповідачу кредитні кошти, які той отримав у повному обсязі та використав на цілі, передбачені кредитним договором.

Суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» про визнання кредитного договору недійсним.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України, судовий збір віднести за рахунок держави.

На підставі викладеного, враховуючи глави 52, 53, 71 Цивільного кодексу України, законами України: від 7 грудня 2000 року № 2121-ІІІ «Про банки і банківську діяльність»; від 2 жовтня 1992 року № 2654-XII «Про заставу»; від 5 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку»; від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів»; від 18 листопада 2003 року № 1255-IV «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень»; від 19 червня 2003 року № 979-IV «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати»; від 1 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»; Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», а також іншими нормативно-правовими актами, у тому числі виданими Національним банком України у межах своїх повноважень, визначених Законом України від 20 травня 1999 року № 679-XIV «Про Національний банк України», керуючись статтями 41, 42, 99 Конституції України, статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), ст.ст. 11, 14, 526 Цивільного кодексу України, ст.ст. 4-8, 10, 11, 15, 18, 57-60, 79, 88, 169, 208, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_4 про звернення стягнення на квартиру, виселення - відмовити.

Судові витрати понесені Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» віднести за його рахунок.

В задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» про визнання кредитного договору недійсним - відмовити.

Судовий збір віднести за рахунок держави.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі в десятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення суду.

Суддя О. В. Нізік