Рішення № 41448364, 14.11.2014, Васильківський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 405/641/12

Провадження № 2/172/2/14

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

14.11.2014 року Васильківський районний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді -Порох К.Г.

секретаря -Голубенко Т.В.,

за участю позивача ОСОБА_1, представників позивачів: адвоката ОСОБА_2, ОСОБА_3, представника відповідача - Гордієнко І.В., третьої сторони ОСОБА_5, представників третіх осіб: адвоката ОСОБА_6, ОСОБА_7, розглянувши у відкритому судовому засіданні в сел. Васильківка цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_8, ОСОБА_9 до Васильківської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області, Дніпропетровського обласного комунального підприємства "Васильківський комбінат комунального господарства", треті особи : Васильківська селищна рада Васильківського району Дніпропетровської області, ОСОБА_5, ОСОБА_10

Про поновлення пропущеного строку позовної давності, визнання частково недійсним завірений державним нотаріусом Васильківської державної нотаріальної контори та укладений між ОСОБА_11 та Васильківським комбінатом комунального господарства договір купівлі-продажу від 04 серпня 1993року квартири АДРЕСА_1, визнання права власності за ОСОБА_1, ОСОБА_8 , ОСОБА_9 на 3/4 частки квартири АДРЕСА_1

В С Т А Н О В И В:

Позивачі звернулись до суду з зазначеним позовом. В обгрунтування своїх вимог зазначають, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_11 - мати позивача ОСОБА_1, бабуся позивачів ОСОБА_8 , ОСОБА_9.

04 вересня 1993року ОСОБА_11 посвідченим державним нотаріусом Васильківської державної нотаріальної контори договором купівлі-продажу викупила у Васильківського комбінату комунального господарства квартиру АДРЕСА_1.

За життя ОСОБА_11 ніколи не піднімала питання права власності на спірну квартиру і тому позивач ОСОБА_1 нічого не знала про те, що квартира викуплена. 28 лютого 2012року позивач ОСОБА_1 отримала копію вказаного договору купівлі-продажу і тому питання набуло актуальності.

Позивачі вважають, що договір купівлі-продажу є незаконним, оскільки при його укладенні були порушені права ОСОБА_1 та її, на той час неповнолітніх дітей, ОСОБА_8, ОСОБА_8.

Так, на підставі ордеру № 340 від 02 червня 1981року сім"я, яка складалась з бабусі позивачкм - ОСОБА_12, мами-ОСОБА_11 та позивачки ОСОБА_1 отримала замість знесеного приватного будинку, зазначену трикімнатну квартиру, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1. В ордері на квартиру були вписані зазначені 3 особи.

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_12 померла.

Квартира знаходилась у державному житловому фонді та перебувала у власності (у повному господарському віданні чи оперативному управлінні) Васильківської селищної ради Васильківського району Дніпропетровської області.

Позивачі вважають, що при продажі квартири були порушені норми ст.ст.113-114 ЦК України в редакціїї 1963року( чинного на час здійснення договору купівлі-продажу) щодо володіння, користування і розпорядження майном при спільній частковій власності та право на відчудження іншій особі своєї частки в спільному майні та обов"язку повідомлення продавцем частки в спільній власності решту учасників спільної часткової власності про намір продати свою частку сторонній особі з зазначенням ціни та інших умов, на яких продає її, тобто порушення права привілеєвої купівлі.

На час складання договору купівлі-продажу квартири позивачка разом з сином ОСОБА_8 були прописані та проживали в спірній квартирі ( 1988-1996рр). Малолітній син ОСОБА_9 відповідно до ст.161 ЖК України також був зареєстрований за місцем проживання реєстрації (проживання) ОСОБА_1 в зазначеній квартирі.

Про викуп квартири позивачеві ОСОБА_1 не було відомо і своєї згоди на її купівлю-продаж вона не давала. Даним договором купівлі-продажу були порушені права та інтереси неповнолітніх ОСОБА_8 та ОСОБА_8, при купівлі-продажу квартири не додержані вимоги ст.65-1 ЖК України, де зазначено, що наймачі жилих приміщень у будинках державного чи громадського житлового фонду можуть за згодою всіх повнолітніх членів сім"ї, які проживають разом з ним, придбати у власність на підставах, передбачених чинним законодавством.

Позивачі вважають, що сама дана угода укладена внаслідок обману. Оскільки ст.6 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" передбачена безоплатна передача у власність громадянам займаних ними квартир, незалежно від розміру загальної площі. В тому числі й квартир, одержаних у разі знесення або відселення всіх сімей з будинків, які належали їм на праві власності, якщо колишні власники не одержали за ці будинки компенсації.

Відповідно до вимог ст.58ЦК України (1963р.) - угода укладена внаслідок обману може бути визнана недійсною за позовом потерпілого. Якщо угода визнається недійсною з підстав обману, то потерпілому повертається другою стороною все одержане за угодою. Позивачі вважають себе потерпілими за данною угодою, так як спірна квартира підлягала приватизації шляхом безплатної передачі згідно ст.3 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду".

Крім того, позивачі вважають, що продавець в зазначеному спірному договорі купівлі-продажу не мав на те достатніх юридичних прав, так як не був власником даної квартири і тому норма ст.65-1ЖК України була порушена також і державним нотаріусом Васильківської державної нотаріальної контори на момент складання договору купівлі-продажу №1302 від 04.08.1993року.

Позивачі вважають, що всі мешканці квартири мали право на купівлю своєї частки в ній, а тому вони мають право на 3/4 частки даної квартири.

Позивачі зазначають, що ними пропущений строк позовної давності на оскарження договору купівлі-продажу квартири, причиною чому стало те, що про продаж квартири вони дізналися лише 28 лютого 2012року з листа та доданого до нього спірного Договору, який вони отримали з Синельниківського МБТІ за №33 від 24.02.2012року. Крім того позивач ОСОБА_8 на час складання спірного договору був малолітньою особою і не міг знати законодавства про приватизацію житла.

Позивачі просять суд: визнати поважними причини пропуску строку позовної давності та поновити їм пропущений строк;

- визнати частково недійсним завірений державним нотаріусом Васильківської державної нотаріальної контори та укладений між ОСОБА_11 та Васильківським комбінатом комунального господарства договір купівлі-продажу від 04 серпня 1993року квартири АДРЕСА_1;

- визнати право власності за ОСОБА_1, ОСОБА_8, ОСОБА_9 на 3/4 частки квартири АДРЕСА_1 ;

- судові витрати у справі стягнути з відповідачів на користь позивачів.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1, представники позивачів ОСОБА_2, ОСОБА_3 підтримали позовні вимоги та просили їх задовольнити.

Позивач ОСОБА_1 в поясненнях суду зазначала, що однією з вимог, встановлених законом, на які позовна давність не розповсюджується, є вимога власника або іншої особи про визнання незаконним правового акту органу державної влади, яким порушено його право власності або інше майнове право.

На підставі ордеру № 340 від 02 червня 1981року сім"я, яка складалась з її мами ОСОБА_11, бабусі ОСОБА_12 та її ОСОБА_1, отримала замість знесеного приватного будинку трикімнатну квартиру по АДРЕСА_1. На той час вона не знала, що в ордер записана і вона, про це їй стало відомо після смерті мами , коли отримала копію ордера. Вона вважає, що спірний договір купівлі-продажу складений обманним шляхом.Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Застосування обману було перешкодою до приватизації. Якщо ОСОБА_11 як покупець і Комбінат комунального господарства як продавець, не могли знати чинних законів, то нотаріус , який вчиняв правочин, зобов"язаний був їх знати, а він грубо порушив вимоги ст.65-1ЖК України.

В 1996році з спірної квартири її виписала мама, коли вже квартира була викуплена, про що її ніхто не повідомляв і вона не знала про наявність такого договору. Не будучи обізнаною про належні їй права вона не використала своє право на приватизацію і не знала, що воно є порушеним. Якби вона знала про договір купівлі-продажу від 04.08.1993року, то скористалась би правом на приватизацію житла. Отже, тепер просить поновити його.

Крім того, третьою особою по справі ОСОБА_5 не надано суду жодного доказу щодо її (ОСОБА_1) обізнаності про факт купівлі-продажу квартири, а також те, що відомо про заповіти ОСОБА_11 ще за її життя, адже заповіт є нотаріальною таємницею і лише після смерті заповідача таємниця втрачає силу. Про заповіти матері її та ОСОБА_8 стало відомо після смерті матері в ході розгляду справи про визнання заповіту недійсним. Отже перебіг строку позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або змогла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила, тобто з 2012року

Представник позивачів ОСОБА_3 підтримав позов та пояснив, що місцем проживання неповнолітніх, що не досягли 15років визначається місце проживання їх батьків.

Згідно ч.2ст.73 ЖК України вселення малолітніх та неповнолітніх дітей в займане батьками житло та включення їх до договору найму житла проводиться без згоди наймодавця, наймача та інших повнолітніх членів сім"ї, які проживають разом з наймачем.

Права ОСОБА_8 та ОСОБА_9 на майно порушені при складанні договору купівлі-продажу від 04 серпня 1993року. При оформлені договору купівлі-продажу відмови від належних їм майнових прав неповнолітніми ОСОБА_8 та ОСОБА_8 не було як від них в силу їх неповнолітнього віку, так і їх батьками, або органами опіки і піклування, які не були залучені до оформлення договору купівлі-продажу. Відповідно до ч.1ст.224 ЦК України првочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування , є нікчемним.

Внаслідок незаконних дій державного нотаріуса вчинено оспорюваний договір, якими порушені права неповнолітніх дітей, а тому він повинен бути в цій частині визнаий недійсним з поновленням прав позивачів шляхом визнання права власності на відповідні частки в квартирі.

Представник відповідача державний нотаріус ОСОБА_4, позов не визнала, суду пояснила, що нотаріальну дію щодо укладення договору купівлі - продажу спірної квартири вчиняла не вона, а інший нотаріус, який працював в той час в державній нотаріальній конторі. З архівної нотаріальної справи вбачається, що до неї долучено акт оцінки квартири, де є підпис мешканців квартири, в тому числі позивача ОСОБА_1,отже їй було відомо про продаж квартири, а тому підстави для поновлення строку позовної давності відсутні. Договір купівлі-продажу є чинним.

Представник третьої особи Васильківської селищної ради ОСОБА_7 просила винести на розсуд суду та зазначила, що спірна квартира не перебувала у власності чи на балансі Васильківської селищної ради, а на час викупу була зареєстрована за Васильківським комбінатом комунальних підприємств, рішення Васильківською селищною радою про приватизацію квартири по заяві ОСОБА_11 не приймалось, так як орган приватизації на той час при селищній раді не існував. Селищною радою не приймалось рішення про вчинення правочину в інтерсах неповнолітніх ОСОБА_8 та ОСОБА_8, так як станом на 1993рік чинним законодавством не передбачалось надання такого дозволу від селищної ради.

Представник Васильківського комбінат у комунального господарства ОСОБА_14 пояснив, що обставини купівлі-продажу квартири йому невідомі, особа, яка вчиняла договір за дорученням Васильківського комбінату комунальних підприємств померла. Будинок АДРЕСА_1 знаходиться на балансі ДОКП"Васильківський Комбінат комунального господарства". З архівних даних відомо, що в спірній квартирі були зареєстрвані та проживали: основний квартиронаймач ОСОБА_11,її донька ОСОБА_1, яка потім змінила прізвіще на "ОСОБА_1", онук ОСОБА_11-ОСОБА_8.

Третя сторона у справі ОСОБА_5 та її представник адвокат ОСОБА_6 позов не визнали, в запереченнях на позов та в судовому засіданні пояснили, що ОСОБА_1 було відомо про договір купівлі-продажу квартири, вона на час укладення договору проживала по АДРЕСА_2 разом з дітьми, співвідповідачами у справі. Власник квартири ОСОБА_11 неодноразово робила заповіт, якими заповідала квартиру в тому числі : ОСОБА_1та ОСОБА_8. Заповітом від 01.07.2011року ОСОБА_11 заповіла квартиру доньці ОСОБА_10, онукам ОСОБА_8 та ОСОБА_5, від спадщини усунена ОСОБА_1, позивачка у справі, у позові про визнання недійсним заповіту їй судом відмовлено. На комісійному акті оцінки квартири стоїть підпис також ОСОБА_1. Отже вимоги позивачів безпідставні та подані з пропуском строку позовної давності без поважних причин.

Третя сторона ОСОБА_10 в судове засідання не з"явилась, про час і місце розгляду справи повідомлена належним чином.

Суд встановив наступні юридичні факти та відповідні їм правовідносини.

Позивач ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 є донькою ОСОБА_11 що підтверджується копіями свідоцтв про народження та укладення шлюбу (а.с.13-14), позивачі ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_6 є синами ОСОБА_1 та онуками ОСОБА_11 (а.с.13,75).

Згідно Ордера № 340 від 02 червня 1981року виданого виконавчим комітетом Васильківської районної ради депутатів трудящих ОСОБА_11, сім"я якої складається з 3(трьох) чоловік надано право на зайняття окремої квартири АДРЕСА_1. Склад сім"ї: ОСОБА_11 - голова сім"ї, ОСОБА_1- донька, ОСОБА_12 - мати (а.с.11).

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_12 померла, що підтверджується актовим записом про смерть (а.с.91).

З довідки Дніпропетровського обласного комунального підприємства "Васильківський комбінат комунального господарства" відомо, що " За період з 1981 по 1993рік за даною адресою були прописані ОСОБА_11 з 20.07.1981року - основний квартиронаймач, ОСОБА_1 - донька, з 11.06.1988року перепрописана у зв"язку зі зміною прізвіща на ОСОБА_1, ОСОБА_8 онук ОСОБА_11. Квартира є викупленою ОСОБА_11."(а.с.12).

З записів в "Домовій книзі для прописки громадян, що проживають в будинку АДРЕСА_1" вбачається, що ОСОБА_1 26.02.1996року виписана з квартири АДРЕСА_1. (а.с.144-146).

ОСОБА_11 за нотаріально посвідченим Договором купівлі - продажу купила у Васильківського комбінату комунальних підприємств займану нею квартиру АДРЕСА_1. В матеріалах нотаріальної справи наявні заяви ОСОБА_11 до виконкому Васильківської районної ради про надання дозводу на приватизацію квартири, "так як вона не отримала компенсації за знесені належні їй хату, сарай та погріб у 1981році за рішенням виконкому, де збудовано приміщення Держбанку." (а.с .109-119).

При вирішенні спору по суті суд керується положеннями ч.3 ст.2 ЦПК України відповідно до якої провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Позивач ОСОБА_1 в позовній заяві визнає факт віднесення спірної квартири до державного житлового фонду.

Згідно реєстраційного свідоцтва виданого Синельниківським БТІ 29 червня 1992року житловий будинок АДРЕСА_1 зареєстровано за Васильківським комбінатом комунального господарства (а.с.109), тобто ні позивач ОСОБА_1, ні ОСОБА_11 на час купівлі квартири не були її власниками, а отже до угоди купівлі-продажу квартири не могли бути застосовані положення ст.ст.113-114ЦК України( в ред.1963р.) щодо володіння, користування і розпорядження майном при спільній частковій власності та право відчудження іншій особі своєї частки в спільному майні та обов"язку повідомлення продавцем частки в спільній власності решту учасників спільної часткової власності про намір продати свою частку сторонній особі з зазначенням ціни та інших умов, на яких продає її, тобто порушення права привілеєвої купівлі.

Позивач ОСОБА_1, представники позивачів ОСОБА_3, адвокат ОСОБА_2 вважають себе потерпілим за оспорюваним договором купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, так як квартира підлягала приватизації шляхом безоплатної передачі у власність наймачів та членів їх сім"ї згідно ст.3 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду". Крім того, при укладенні оспорюваного договору купівлі-продажу квартири ОСОБА_11 не додержані вимоги ст.65-1ЖК України, яка передбачає, що наймачі жилих приміщень у будинках державного чи громадського житлового фонду можуть за згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які проживають разом з ними, придбати займані ними приміщення у власність на підставах, передбачених чинним законодавством.

Суд не може взяти до уваги дану позицію позивачів, виходячи з наступного.

Закон України "Про приватизацію державного житлового фонду" в редакції, чинній на час укладення договору, визначає правові основи приватизації житла, що знаходиться в державній власності, його подальшого використання і утримання. Метою приватизації державного житлового фонду є створення умов для здійснення права громадян на вільний вибір способу задоволення потреб у житлі, залучення громадян до участі в утриманні і збереженні існуючого житла та формування ринкових відносин.

В ст.ст.1-2 Закону визначено поняття приватизації державного житлового фонду та об"єкти приватизації. Приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків) та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т.ін.) державного житлового фонду на користь громадян України. Державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.

До об'єктів приватизації (далі - квартири (будинки) належать: квартири багатоквартирних будинків та одноквартирні будинки, які використовуються громадянами на умовах найму.

В ст.7 Закону передбачені права наймачів, які не виявили бажання приватизувати займане ними житло а саме: за громадянами, які не виявили бажання приватизувати займане ними житло, зберігається чинний порядок одержання і користування житлом на умовах найму.

Нормами ст.57 Конституції України кожному гарантуєься право знати свої права і обов"язки. Закони та інші нормативно-правові акти,що визначають права і обов"язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом.

Закон України "Про приватизацію державного житлового фонду" був оприлюднений в засобах масової інформації, опублікований в офіційних виданнях- газетах: "Голос України" від 22.07.1992року, "Урядовий кур"єр" від 07.08.1992року, Відомостях Верховної Ради України № 36 від 08.09.1992року, тобто доведений до невизначеного кола осіб. Опублікування нормативно-правового акту є юридичною підставою презумпції знання законодавства. Ніхто не може посилатись на незнання закону, якщо він був опублікований у встановленому законом порядку.

Згідно ч.1ст.12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Відповідно до ч.2ст.14 ЦК України особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов"язковим для неї.

Отже приватизація житла здійснюється за ініціативою наймачів такого житла. Використати своє право на приватизацію житла чи утриматись від таких дій вирішує кожна особа вільно, на власний розсуд.

Згідно ч.4 ст.5 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які постійно проживають в цих квартирах (будинках) або перебували на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до введення в дію цього Закону.

Отже, позивач ОСОБА_1 як член сім"ї наймача ОСОБА_11, разом з своїми неповнолітніми дітьми ОСОБА_81983року народження та ОСОБА_8 1989року народження мала можливість під час проживання в спірній квартирі протягом 1993-1996років звернутись до уповноважених органів з заявою щодо приватизації частини займаною ними житлової площі в квартирі АДРЕСА_1. Звернення позивача ОСОБА_1 до відповідних органів за приватизацією займаного нею житла в 1993-1996 роках не пов"язане з оформленням купівлі-продажу спірної квартири та не залежало від дій чи бездіяльності ОСОБА_11.

Позивачка ОСОБА_1 не надала суду доказів, що виписка її з спірної квартири проведена ОСОБА_11 без її відома та згоди. Виселення позивачки з займаної квартири та виписка з неї (тобто фактичне та юридичне оформлення розірвання договору найму жилого приміщення ) позбавляє права останню на її приватизацію, а тому суд не вбачає підстав для задоволення позову в цій частині позовних вимог.

Посилання позивача ОСОБА_1 на ст. 6 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" , яка передбачає безоплатну передачу у власність громадян займаних ними квартир (будинків) незалежно від розміру загальної площі квартири (будинки), одержаних у разі знесення або відселення всіх сімей з будинків (частин будинків), які належали їм на праві власності, якщо колишні власники не одержали за ці будинки , суд не може прийняти до уваги при постановленні рішення, так як позивач ОСОБА_1 не надала суду доказів того, що вона була власником (одним з власників) знесеного будинку, замість якого була надана у користування ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_1 спірна квартира.

З наданих для огляду та дослідження в судовому засіданні матеріалів архівної нотаріальної справи купівлі-продажу спірної квартири наявний "Акт оцінки квартири проведений з метою продажу у власність ОСОБА_11", підписаний членами комісії, а від імені покупця наявні три підписи(а.с.118).

За твердженням представника відповідача ОСОБА_4,третьої особи ОСОБА_5 один з підписів на акті належить позивачці ОСОБА_1. Остання заперечувала належність їй вказаного підпису на акті, проте не спростувала твердження цих осіб належними доказами, якими міг бути висновок судово - графологічної експертизи.

Відповідно до вимог ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов"язана довести ті обставини,на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 ЦПК україни. Докази подаються сторонами та іншими особами,які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Посилання позивачки ОСОБА_1 на норми ст.ст.355, 357, 368, 369 ЦК України щодо права спільної власності суд не може прийняти до уваги при постановленні рішення у справі, оскільки з наданих позивачкою доказів вбачається, що вона та її неповнолітні діти, співвідповідачі у справі ОСОБА_8та ОСОБА_8, не були власниками спірної квартири на час укладення договору купівлі-продажу квартири.

Позивачами не доведений факт обману сторонами при укладенні договору купівлі-продажу спірної квартири ОСОБА_11, а тому відсутні підстави для визнання договору недійсним.

Суд не вбачає підстав для поновлення строку позовної давності, про який заявляє позивачка ОСОБА_1 для поновлення її права на приватизацію частини квартири АДРЕСА_1, так як вона в 1996році вибула на інше місце проживання, виписалась зі спірної квартири, втратила право на приватизацію частини саме цієї квартири. Будь-яких об"єктивних перешкод для реалізації свого права на приватизацію житла разом з неповнолітніми дітьми під час проживання в спірній квартирі ОСОБА_1 не вказала, судом при розгляді справи не встановлено.

За таких умов підстави для задоволення позову відсутні.

Згідно ст.88 ЦПК України судові витрати по справі віднести на позивачів.

Керуючись ст.ст.47,57 Конституції України, ст.ст.5,12,14-16, 215,256-268,355 ЦК України, ст.1-3, 5-7 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", ст.ст.58,61, 63- 65-1ЖК України, ст.ст.8,10-11, 27-32, 35-36, 57-61, 64, 88,208-210, 212-215 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

ОСОБА_1, ОСОБА_8 , ОСОБА_9 відмовити у задоволенні позову про поновлення пропущеного строку позовної давності, визнання частково недійсним завірений державним нотаріусом Васильківської державної нотаріальної контори та укладений між ОСОБА_11 та Васильківським комбінатом комунального господарства договір купівлі-продажу від 04 серпня 1993року квартири АДРЕСА_1, визнання права власності за ОСОБА_1, ОСОБА_8 , ОСОБА_9 на 3/4 частки квартири АДРЕСА_1 за безпідставністю вимог .

Рішення може бути оскаржено в Апеляційний суд Дніпропетровської області через Васильківський районний суд Дніпропетровської області протягом 10 днів з дня проголошення рішення, а особами, які не були присутні при проголошенні рішення, в той же час, з моменту отримання копії рішення.

Повний текст рішення виготовлено 19 листопада 2014року.

Суддя: