Рішення № 41441169, 23.10.2014, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 459/409/14 Головуючий у 1 інстанції: Кріль М.Д.

Провадження № 22-ц/783/5704/14 Доповідач в 2-й інстанції: Богонюк М. Я.

Категорія: 32

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області в складі:

Головуючого судді: Богонюка М.Я.

Суддів: Ванівського О.М., Шашкіної С.А.

При секретарі: Цар М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 25 червня 2014 року, -

ВСТАНОВИЛА:

Оскаржуваним рішенням частково задоволено позов ОСОБА_2 до ДП "Львіввугілля" про стягнення моральної шкоди заподіяної внаслідок професійного захворювання.

Стягнуто з ДП "Львіввугілля" в користь ОСОБА_2 3000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.

Вирішено питання судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким стягнути на його користь 30 000 грн. відшкодування моральної шкоди.

Апелянт вважає, що рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права при неповно з'ясованих обставинах, що мають значення для справи, а висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи. Покликається на те, що розмір моральної шкоди визначений судом без врахувань роз'яснень п. 9 Постанови Пленуму ВСУ від 31.03.1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди". Вважає розмір моральної шкоди визначений судом заниженим.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення сторін на підтримання та заперечення скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така підлягає частковому задоволенню.

Згідно із ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав.

На підставі ст.ст. 11, 60, 61 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням осіб, в межах заявлених ними вимог на підставі доказів, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Задовільняючи частково позовні вимоги про стягнення моральної шкоди заподіяної внаслідок професійного захворювання, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для присудження у користь позивача моральної шкоди за отримане ним внаслідок трудового каліцтва та внаслідок роботи в шкідливих умовах праці (професійного захворювання) ушкодження здоров'я, право на відшкодування якої у позивача виникло на момент первинного встановлення йому втрати професійної працездатності на підставі ст.12 Закону України «Про охорону праці».

Судом та матеріалами справи встановлено, що за період з квітня 1961 року по липень 2003 року позивач працював в шкідливих умовах праці на підприємствах по видобутку вугілля, що в даний час є структурними підрозділами ДП «Львіввугілля".

30.05.1997 року комісією складено акт розслідування професійного захворювання ОСОБА_2 - антракосилікозу, яким встановлено, що захворювання в позивача виникло внаслідок контакту з вугільним пилом на протязі роботи на шахті 36 років.

Відповідно до довідки серії 2-18 МАД №028991 від 25.06.1997 р. позивачу вперше встановлено ІІІ групу інвалідності та 50 % втрати професійної працездатності у зв'язку з профзахворюванням.

Згідно довідки обласної МСЕК №3 серії ЛВА-2 № 029225 від 25.06.1997 р. позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності безтерміново.

У зв'язку із роботою у важких та шкідливих умовах праці під землею в шахті у позивача проявилося професійне захворювання, внаслідок чого він неодноразово звертався за медичною допомогою, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями виписок з історії хвороб.

Таким чином, у зв'язку із ушкодженням здоров'я, позивач втратив професійну працездатність на 50 %, позбавлений можливості повною мірою реалізувати своє право на працю, постійно відчуває фізичні страждання, неодноразово перебував на стаціонарному та амбулаторному лікуванні, що підтверджується матеріалами справи, а саме витягами з медичних карт, епікризом

У п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.03.1992 року "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" передбачено, що право на отримання потерпілим страхових виплат настає з дня встановлення йому МСЕК стійкої втрати працездатності. За аналогічними приписами дане питання врегульовано пунктом 38 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, що діяли на час спірних правовідносин.

Отже, право на відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я внаслідок професійного захворювання, у позивача ОСОБА_2 виникло 25.06.1997 року, коли висновком МСЕК йому вперше встановлено 50% втрати професійної працездатності.

На цей час спірні правовідносини були врегульовані ЦК УРСР (в редакції 1963 року), Законом України "Про охорону праці" (в ред. від 14.10.1992 року) та Правилами відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджених Постановою КМУ від 23.06.1993 року № 472.

Відповідно до ст. 12 Закону України "Про охорону праці" від 14.10.1992 року, діючого на час виниклих спірних правовідносин, відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральної втрати потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Під моральною втратою потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

В свою чергу, відповідно до ст. 440-1 ЦК УРСР 1963 року моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянину або організації діяннями іншої особи, яка порушила їх законні права, відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не з її вини. Моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди.

Згідно вимог п. 4 "Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров"я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків" затверджених Постановою КМУ від 23.06.1993 року № 472 відшкодування шкоди, заподіяної працівнику ушкодженням здоров"я (потерпілому) складається з: виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності; виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам сім»ї та утриманцям померлого); компенсації витрат на медичну та соціальну допомогу (посилене харчування, протезування, сторонній догляд тощо). За наявності факту моральної шкоди потерпілому відшкодовується моральна шкода.

У рішенні Конституційного суду України № 1-рп/2004 від 27.01.2004 p. визначено, що ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.

В ході розгляду справи встановлено, що виконуючи трудові обов'язки на підприємствах ДП "Львівугілля" позивач ОСОБА_2 отримав ушкодження здоров'я, внаслідок якого втратив професійну працездатності, ступінь втрати працездатності станом на 25.06.1997 року визначена 50%.

Таким чином, суд першої інстанції правильно поклав обов'язок відшкодувати моральну шкоду позивачу на відповідача ДП "Львіввугілля".

Однак, визначаючи розмір суми, що підлягає стягненню в рахунок відшкодування моральної шкоди, суд не врахував характер заподіяної позивачу шкоди, глибину його фізичних та душевних страждань та неповно з'ясував обставини, що мають значення для визначення розміру відшкодування, не врахував і не дав належної оцінки усім доказам у справі, тому розмір моральної шкоди 3000 грн., що визначений судом першої інстанції до відшкодування позивачу, необхідно збільшити з наступних підстав.

У п. 9 постанови Пленуму ВСУ "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" № 4 від 31.03.1995 року звернуто увагу на те, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, необхідно враховувати стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках та ін. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

На переконання колегії суддів, враховуючи роз'яснення, викладені у п. 9 постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року, для розрахунку суми відшкодування заподіяної моральної шкоди слід застосовувати розмір мінімальної заробітної плати 1218 грн., який діє на час розгляду справи.

На підставі наведеного, рішення суду підлягає зміні в частині збільшення розміру відшкодування моральної шкоди, а тому з врахуванням принципів виваженості, розумності та справедливості, колегія суддів прийшла до висновку, що розмір достатньої грошової компенсації відшкодування моральної шкоди повинен складати 10 000 грн., що буде адекватною компенсацією страждань, яких зазнав ОСОБА_2 у зв'язку з ушкодженням здоров'я при виконанні трудових обов'язків, внаслідок професійного захворювання.

Керуючись ст.ст. 303, 307 ч.1 п. 3, 309 ч.1 п. п. 1-4, 314 ч.2, 316 ЦПК України, колегія суддів,-

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 25 червня 2014 року змінити, збільшивши розмір відшкодування моральної шкоди ОСОБА_2, спричиненої ушкодженням здоров"я при виконанні трудових обов'язків, внаслідок професійного захворювання.

Стягнути з Державного підприємства "Львіввугілля", ідентифікаційний код №32323256 в користь ОСОБА_2 10 000 (десять тисяч) гривень відшкодування моральної шкоди, спричиненої внаслідок професійного захворювання.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання рішенням законної сили.

Головуючий:

Судді: