Рішення № 41440446, 12.11.2014, Апеляційний суд Кіровоградської області

Апеляційний суд Кіровоградської області

№ провадження 22-ц/781/2481/14 Головуючий у суді І-ї інстанції Кореняк В. К.

Доповідач Кривохижа В. І.

РІШЕННЯ

Іменем України

12.11.2014 колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області у складі:

Головуючої: Кривохижі В.І.

Суддів: Бубличенко В.П. Сукач Т.О.

при секретарі Зінов»євій Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 1 серпня 2014 року,

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2014 року ОСОБА_2 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_3 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, мотивуючи позовні вимоги тим, що за рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 27 лютого 2009 року з ОСОБА_3 на її користь на утримання доньки ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, стягнуті аліменти в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку відповідача щомісячно до досягнення дитиною повноліття.

Згідно з довідкою Кіровського ВДВС Кіровоградського МУЮ заборгованість за аліментами за виконавчим листом, виданим на виконання вказаного судового рішення, станом на 1 березня 2014 року склала 18 595 грн.45 коп.

Вважаючи, що зазначена заборгованість виникла з вини ОСОБА_3, який не виконував свого обов'язку зі сплати аліментів, з 2012 року їх не виплачував, участі в утриманні дитини не приймав, ОСОБА_2 просила стягнути з відповідача на її користь пеню за несвоєчасну сплату аліментів за період з 1 с1чня 2012 року до 1 березня 2014 року в розмірі 4 893 грн.70 коп.

Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 1серпня 2014 року позов задоволено. Вирішено питання про стягнення з відповідача судового збору.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового про відмову у задоволенні заявлених вимог. Зазначає, зокрема, що висновок суду про наявність його, відповідача, вини у невиконанні ним рішення суду про стягнення аліментів не ґрунтується на доказах; суд не врахував його доводи про те, що він не ухилявся від сплати аліментів, на виклики до ВДВС з'являвся; надавав інформацію про місце роботи та проживання; саме через бездіяльність державного виконавця та стягувача виконавчий лист не був належним чином переданий на виконання в бухгалтерію за місцем його роботи, незважаючи на його неодноразові звернення до ВДВС з цього приводу; не прийнято до уваги те, що він протягом 2013-2014 року направляв ОСОБА_2 грошові перекази по сплаті аліментів. Суд безпідставно послався у рішенні на розрахунки заборгованості, проведені ВДВС Кіровського району, хоча він зареєстрований на території Ленінського району м. Кіровограда.

У судовому засіданні суду апеляційної інстанції відповідач повністю підтримав доводи апеляційної скарги, посилаючись на відсутність своєї вини у наявності заборгованості по аліментам, часткове її погашення на даний час та сумлінне виконання обов»язків боржника в подальшому.

Позивач належним чином повідомлена про час і місце розгляду справи, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення, у судове засідання не з»явилася, просила розглядати справу без її участі, повідомивши, що на її адресу перерахована відповідачем частина заборгованості по аліментам, що відповідно до ч.2 ст.305 ЦПК України не перешкоджає розглядові справи.

Перевіривши за матеріалами справи законність та обґрунтованість рішення суду в межах, визначених ст. 303 ЦПК України, заслухавши відповідача, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду зміні з таких підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що заборгованість по сплаті аліментів виникла з вини ОСОБА_3, який зобов»язаний до сплати аліментів на утримання неповнолітньої дитини, знав про існування заборгованості по сплаті аліментів, проте дієвих заходів для її погашення доступними для нього способами не вжив, у зв»язку з чим одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені), підстави для зменшення якої відсутні.

Проте з таким висновком повністю погодитись не можна, оскільки він не відповідає обставинам справи та доказам.

Згідно зі ст. 180 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані утримувати дитину.

Стаття 196 СК передбачає відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені).

Виходячи зі змісту зазначеної правової норми, суд відповідно до ст. 214 ЦПК повинен встановити факт заборгованості за аліментами й наявність чи відсутність вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, у її виникненні та залежно від цього вирішити питання про наявність чи відсутність у одержувача аліментів права на стягнення неустойки.

Матеріалами справи підтверджено, що сторони перебували в шлюбі, мають доньку ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, на утримання якої за рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 27 лютого 2009 року з відповідача на користь позивачки було стягнуто аліменти в розмірі 1/4 частки від усіх видів заробітку щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 9 січня 2009 року, до досягнення дитиною повноліття - ІНФОРМАЦІЯ_3 року(а.с.8-12).

Згідно проведеного Кіровським ВДВС розрахунку заборгованість ОСОБА_3 за аліментами станом на 1 березня 2014 року склала 18 595 грн. 45 коп., в тому числі до 1 січня 2012 року - 2 330 грн.25 коп.(а.с.13-14).

Колегія суддів вважає, що такий розрахунок заборгованості узгоджується з вимогами ст. 195 СК України. Факт наявності заборгованості і її розмір відповідач не оспорював, про звільнення від заборгованості у передбаченому законом порядку не звертався.

Відповідно до ст. 196 СК України при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми прострочених аліментів за кожен день прострочення. Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.

Оскільки згідно з положеннями Сімейного кодексу України аліменти призначаються та виплачуються (стягуються) щомісяця, неустойка нараховується на щомісячну заборгованість від суми несплачених аліментів за кожен день за весь час прострочення по день добровільного погашення боргу або на момент стягнення.

Розмір пені в сумі 4 893грн. 70 коп., обрахованої позивачем за правилами ст. 196 СК, з урахуванням загальної кількості днів з початку прострочення (з 1 січня 2012 року) до 1 березня 2014 року, не оспорюється відповідачем.

Пленум Верховного Суду України у п.22 постанови №3 від 15 травня 2006 року «Про застосування судом окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз'яснив, що передбачена ст. 196 СК відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин, зокрема, у зв'язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками. В інших випадках стягується неустойка за весь час прострочення сплати аліментів. Суд може зменшити розмір неустойки з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів, а за передбачених ст. 197 СК умов - повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості.

Матеріалами справи та виконавчого провадження підтверджується і не заперечується позивачем та підтверджується поясненнями допитаного у судовому засіданні в якості свідка державного виконавця Зубік В.В., що відповідач своєчасно з»являвся на виклики, після звільнення з попереднього місця роботи та працевлаштування надав необхідну інформацію щодо свого нового місця роботи ТОВ «Кернел-Трейд», про що свідчить і заява позивача до ВДВС у червні 2012 року (а.с.100), однак виконавчі документи за цим місцем роботи не надходили (а.с.47), вони неодноразово пересилалися до іншої виконавчої служби, у зв»язку з чим позивач зверталась зі скаргами на дії державного виконавця, за заявою якого у зв»язку з втратою оригіналу виконавчого листа ухвалою Кіровського районного суду м.Кіровограда від 8 квітня 2013 року було видано його дублікат (а.с.96-183).

Із наявних у матеріалах справи копій квитанцій вбачається, що відповідачем здійснено чотири грошових перекази по сплаті аліментів через відділення Кіровоградської дирекції «Укрпошти» на адресу реєстрації позивача, з них - два в межах пред»явленого строку заборгованості: 18 листопада та 30 грудня 2013 року відповідно на суми 517,20 грн. та 688,90 грн., що свідчить про часткове виконання ним своїх обов»язків (а.с.48).

Заперечуючи проти заявленого позову, відповідач просив звільнити від стягнення неустойки, посилаючись, зокрема, на складний фінансовий стан та знаходження на його утриманні сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, і у зв»язку з цим непрацездатної дружини, яка перебуває у відпустці по догляду за дитиною, що підтверджується наявними у матеріалах справи письмовими доказами (а.с. 43-55).

Оскільки ОСОБА_3 є працездатним, відповідно до ст. 180 СК України зобов'язаний утримувати дитину до досягнення нею повноліття, обставини, на які він посилався, заперечуючи проти позову, і якими суд обґрунтовував рішення в цій частині, не можна визнати достатніми для висновку про наявність правових підстав для повного звільнення його як платника аліментів від передбаченої ст. 196 СК відповідальності.

Разом з тим, враховуючи конкретні обставини справи, часткову сплату аліментів, матеріальний та сімейний стан відповідача, колегія суддів вважає можливим відповідно до ч. 2 ст. 196 СК України зменшити суму неустойки (пені) до 2 500 грн.

Задовольняючи позов про стягнення неустойки, суд першої інстанції в порушення положень ст.ст. 213, 214 ЦПК України не встановив фактів, які підлягали встановленню згідно вимог ст.196 ЦПК, що відповідно до ст. 309 ЦПК України є підставою для зміни рішення в цій частині з ухваленням нового рішення про часткове задоволення зазначеної позовної вимоги.

Виходячи з наведеного та керуючись ст. 196 СК України, ст.ст. 88, 303, 307, 308, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів,

ВИРІШИЛА :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 1серпня 2014 року змінити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 2 500 грн. неустойки за прострочення сплати аліментів.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуюча:

Судді: