Рішення № 41440031, 13.11.2014, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Справа №22-ц/778/4065/14Головуючий у 1-й інстанції Зимогляд В.В. Суддя-доповідач Гончар М.С.РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2014 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі

головуючого судді Савченко О.В.

суддів Стрелець Л.Г., Гончар М.С.

при секретарі Мосіній О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 15 квітня 2014 року у справі за позовом ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК "ПРИВАТБАНК" (надалі - Банк) до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2014 року Банк звернувся до суду із вищезазначеним позовом, в якому просив стягнути з відповідача на користь Банку заборгованість за договором №ZPXRRX04210039 від 19.06.2007 року станом на 03.02.2014 року у сумі 18 062,47 грн., від сплати якої на користь Банку відповідач у добровільному порядку ухиляється, а також судові витрати.

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 15 квітня 2014 року позовну заяву Банку до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Банку заборгованість у розмірі 18 062,47 грн. та судові витрати по справі у розмірі 243, 60 грн.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права при його ухваленні, відповідач ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове, яким відмовити Банку у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, у тому числі оглянувши у судовому засіданні оригінал трудової книжки відповідача на підтвердження відсутності записів про роботу з 2007 року по час ухвалення оскаржуємого рішення судом першої інстанції, та дослідивши матеріали справи, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга відповідача ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Встановлено, що задовольняючи позов Банку у повному обсязі, суд першої інстанції керувався ст. ст. 10, 11, 60, 88, 197, 209, 212, 214-215, 218 ЦПК України, ст.ст. 509, 526, 554, 625, 652 ЦК України та виходив із обґрунтованості та доведеності останнього.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань (ст. 308 ч. 2 ЦПК України).

Так, судом першої інстанції було правильно встановлено, що 19.06.2007 року між Банком та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №№ZPXRRX04210039, за умовами якого остання отримала споживчий кредит у розмірі 2 152,80 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,0 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом (а.с.7).

Згідно з умовами укладеного між сторонами договору він складається із заяви позичальника та Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) (далі - Умови).

Свою згоду з Умовами ОСОБА_2 висловила у своїй заяві, яку власноручно підписала (а.с. 7).

За умовами договору погашення кредиту здійснюється позичальником частинами - щомісячними платежами.

Проте, ОСОБА_2 не виконувала своїх зобов'язань за вищезазначеним договором належним чином, тому виникла заборгованість.

Тому, судовим наказом Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 10.09.2008 року (а.с.5) за заявою Банку з ОСОБА_2 на користь Банку було стягнуто заборгованість за вищезазначеним кредитним договором станом на 23.07.2008 року у сумі 2 338,11 грн. (а.с. 83), яка складається із 1 103,36 грн. заборгованості за кредитом, 864,01 грн. заборгованості по процентам за користування кредитом, 263,70 грн. заборгованості по комісії за користування кредитом, 107,04 грн. пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором.

Станом на 03.02.2014 року у ОСОБА_2 перед Банком за кредитним договором №ZPXRRX04210039 від 19.06.2007 року утворилась вже заборгованість у сумі 19 064,27 грн., яка складається із: заборгованості за кредитом - 221,17 грн.; заборгованості по процентам за користування кредитом - 5 335,83 грн., заборгованості по комісії за користування кредитом - 263,70 грн., пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором - 13 243,57 грн.

Однак, від цієї заборгованості слід відняти суму заборгованості 2 338,11 грн., стягнутої за вищезазначеним судовим наказом, тоді різниця становить 16 726,16 грн. (19 064,27 грн. - 2 338,11 грн.).

На суму 16 726,16 грн. нараховані Банком штрафи згідно із п. 5.3 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт): 500,0 грн. (фіксована частина) + штраф (процентна складова) (16 726,16 грн. *5%/100%), а разом 1 336,31 грн.

16 726,16 грн. + 1 336,31 грн. = 18 062,47 грн.

Саме ця сума заборгованості була заявлена Банком в його позові до відповідача та стягнута судом першої інстанції з ОСОБА_2 на користь Банку за оскаржуємим рішенням суду у цій справі.

Доводи апелянта ОСОБА_2 щодо наявності арифметичної помилки в оскаржуємому рішенні суду у частині стягнутої з неї на користь Банку загальної суми заборгованості спростовуються вищенаведеним розрахунком.

Доводи апелянта ОСОБА_2 щодо пропуску Банком строку позовної давності для звернення до суду із вищезазначеним позовом не ґрунтуються на законі та доказах.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що вищезазначений позов до ОСОБА_2 було подано Банком до суду в силу вищевикладених обставин в межах 5-річного строку позовної давності.

Так, згідно ст. ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до вимог ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Встановлено, що апелянт ОСОБА_2 у своїй апеляційній скарзі просила апеляційний суд застосувати строк позовної давності в якості відмови у позові Банку у цій справі (а.с.53), оскільки у судових засіданнях у цій справі у суді першої інстанції вона не була присутня.

Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Згідно зі ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Вищезазначений кредитний договір, укладений сторонами у цій справі, є публічним договором приєднання.

В силу ст. 634 ч. 1 ЦК України договором приєднання є договір, умовами якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Так, п. 5.5 вищезазначених Умов надання споживчого кредиту фізичним особам «»Розстрочка») (Стандарт) (а.с.11) передбачено, що терміни позовної давності до вимог про стягнення кредиту, процентів за користування ним, пені, штрафу сторонами встановлені тривалістю в п'ять років, що відповідає вимогам ч. 1 ст. 259 ЦК України і свідчить про дотримання Банком строків позовної давності.

Така позиція суду першої інстанції повністю узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України, висловленою при розгляді 24.09.2014 року справи № 6-6цс144, та яка є обов'язковою для застосування усіма судами України в силу вимог ст. 360-7 ЦПК України.

З урахуванням встановлених під час розгляду справи обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про додержання письмової форми договору щодо збільшення позовної давності.

В силу вимог ст. 264 ч. 2 ЦК України 5-річна позовна давність перервалася зверненням Банку до суду із заявою про видачу судового наказу та видачею судом останнього 10.09.2008 року. Після переривання 10.09.2008 року перебіг 5-річної позовної давності почався заново (ч.3).

Крім того, ОСОБА_2 01.12.2010 року зробила платіж за вищезазначеним договором (а.с.6), що також свідчить про переривання 5-річного строку позовної давності в силу вимог ст. 264 ч. 1 ЦК України та початок з 01.12.2010 року перебігу 5-річного строку позовної давності заново.

Встановлено, що Банк звернувся до суду із вищезазначеним позовом до суду у лютому 2014 року (а.с.2), тобто з додержанням 5-річного строку позовної давності.

Тому, правових підстав для застосування спливу строку позовної давності в якості відмови у задоволенні позову Банку у цій справі колегія суддів апеляційного суду не вбачає.

Однак, відповідно до ст. 169 ч. 1 ЦПК України суд першої інстанції мав відкладати розгляд справи у разі неявки в судове засідання однієї із сторін, які беруть участь у справі, про яких нема відомостей, що їм вручені судові повістки.

Згідно із ст. 224 ч. 1 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд першої інстанції міг ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечував проти такого вирішення справи (а.с.40).

Як вбачається із матеріалів цієї справи, у суду першої інстанції на час ухвалення оскаржуємого рішення 15.04.2014 року були відсутні відомості про належне повідомлення про час та місце розгляду цієї справи нез'явившегося у дане судове засідання відповідача ОСОБА_2 (а.с.30), також відповідач ОСОБА_2 не подавала суду будь-яких пояснень з приводу своєї позиції щодо позову Банку у цій справі, оскільки фактично копію позову Банку не отримувала (а.с. 32-39), ознайомилась із матеріалами справи та отримала копію оскаржуємого рішення лише 22.08.2014 року (а.с.50); при цьому, суд першої інстанції розглянув дану справу фактично за одне судове засідання та ухвалив рішення у загальному, а не заочному порядку.

В силу вимог ст. 309 ч. 3 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Згідно із ст. 307 ч. 1 п. 3 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право змінити рішення.

Апеляційний суд ухвалює рішення про зміну рішення суду першої інстанції у випадку, якщо помилки у неправильно прийнятому рішенні можливо усунути без його скасування, не змінюючи суть рішення і вони стосуються окремих його частин, зокрема у разі виправлення помилок суду першої інстанції щодо розміру суми, що підлягає стягненню.

Колегія суддів апеляційного суду вважає, що зазначені вище порушення норм процесуального права щодо повідомлення відповідача та заочного розгляду справи не призвели до неправильного вирішення цієї справи судом першої інстанції в цілому, окрім щодо визначення розміру стягнутої за оскаржуємим рішенням розміру пені та штрафу (процентна складова) за вищезазначеним кредитним договором з ОСОБА_2 на користь Банку, тому саме в цій частині рішення суду першої інстанції підлягає зміні.

Оскільки, відповідач ОСОБА_2 була позбавлена можливості в силу вищевикладених обставин заявити перед судом про зменшення на підставі ст. 551 ч. 3 ЦК України розміру нарахованої Банком пені через свій важкий майновий стан (а.с. 85-88, чоловік та вона не працюють, доходу не мають, у тому числі вона офіційно не працює з 2007 року, на підтвердження даного факту був оглянутий у судовому засіданні колегією суддів апеляційного суду оригінал трудової книжки відповідача), то вона у своїй апеляційній скарзі (а.с.54) просила суд апеляційної інстанції на цій підставі зменшити розмір вже стягнутої за оскаржуємим рішенням суду першої інстанції пені за позовом Банку.

Зазначена заява відповідача та надані документи на підтвердження важкого майнового стану відповідача при вищевикладених обставинах можуть бути досліджені та прийняті апеляційним судом до уваги в силу вимог ст. 303 ч. 2 ЦПК України.

В силу вимог ст. 551 ч. 3 ЦПК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Колегією суддів апеляційного суду встановлено, що нарахований Банком у позові розмір пені значно перевищує розмір основного боргу ОСОБА_2 перед Банком за вищезазначеним кредитним договором, а тому враховуючи заяву відповідача та її важкий майновий стан на час ухвалення судом першої інстанції оскаржуємого рішення, останній підлягає зменшенню за цим рішенням до розміру 3 840,0 грн., що не суперечить вимогам ст. 551 ч. 3 ЦК України.

Посилання Банку, при цьому, при апеляційному розгляді цієї справи на розмір прямих збитків на загальну суму 8 464,91 грн. (а.с.82) не приймаються колегією суддів апеляційного суду до уваги.

Оскільки, як вбачається із змісту позову Банку у цій справі (а.с. 2), неотримана плата за користування кредитом 5 599,53 грн., інфляційні витрати за період з листопада 2007 року по вересень 2014 року, сформований з прибутку Банку резерв для відшкодування можливих втрат за активними банківськими операціями 2 152,80 грн. не були предметом позовних вимог при розгляді цієї справи судом першої інстанції.

Також Банком не надано суду у цій справі належних, допустимих доказів причин невиконання у примусовому порядку до ухвалення судом першої інстанції оскаржуємого рішення у цій справі вищезазначеного судового наказу від 10.09.2008 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь Банку 2 338,11 грн.

Пеня і штраф є різновидами одного виду відповідальності, але кредитним договором передбачено їх стягнення за різні види порушень, тому вони можуть бути стягнути одночасно.

Стягнення штрафів передбачено запропонованими Банком Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт), зокрема п. 5.3, які разом із заявою від 19.06.2007 року позичальника ОСОБА_2 складають кредитний договір, на що позичальник ОСОБА_2 надала згоду у своїй зазначеній заяві при укладанні договору із Банком та із якими вона була ознайомлена і згодна, про що свідчить її особистий підпис на цій заяві, якій вона у суді не спростовувала (а.с.7).

Звідси, штрафи також підлягають стягненню з відповідача на користь Банку, але штраф (процентна складова) у зменшеному розмірі 483,04 грн., виходячи із розрахунку 5% від суми боргу.

Таким чином, загальна сума заборгованості за кредитним договором №ZPXRRX04210039 від 19.06.2007 року станом на 03.02.2014 року, яка підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_2 на користь Банку становить 10 643,74 грн.

В решті рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, у тому числі щодо розміру стягнутого судового збору з ОСОБА_2 на користь Банку, оскільки останній є мінімальним в силу закону (а.с.1).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 307, 309, 316 - 317 ЦПК України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 15 квітня 2014 року у цій справі змінити, зменшивши розмір стягнутих за кредитним договором з ОСОБА_2 на користь ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК "ПРИВАТБАНК" пені - до « 3 840,0 грн. (три тисячі вісімсот сорок гривень)», штрафу (процентна складова) - до « 483,04 грн. (чотириста вісімдесят три гривні чотири копійки)», у зв'язку із чим, вважати загальну суму стягнутої за кредитним договором заборгованості « 10 643,74 грн. (десять тисяч шістсот сорок три гривні сімдесят чотири копійки)».

В решті рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий суддяСуддяСуддяСавченко О.В.Стрелець Л.Г.Гончар М.С.