Рішення № 41437070, 10.11.2014, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_____________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" листопада 2014 р.Справа № 916/2937/14

Господарський суд Одеської області у складі:

судді В.С. Петрова

при секретарі Н.В. Комендатенко

за участю представників:

від позивача - ОСОБА_1, ОСОБА_2,

від відповідачів:

1) Одеської міської ради - Динту В.А.;

2) Департаменту комунальної власності Одеської міської ради - Смітюх В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Одеської міської ради та Департаменту комунальної власності Одеської міської ради про визнання права власності на нежитлове приміщення, -

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Одеської міської ради про визнання права власності на нежитлове підсобне приміщення підвального типу загальною площею 48,65 кв.м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1, за набувальною давністю, посилаючись на наступне.

06.01.1989 року Виконавчим комітетом Приморської райради народних депутатів було прийнято рішення № 48 „Про надання дозволу на займання індивідуальною трудовою діяльністю ОСОБА_2.", яким позивачу було дозволено займатись індивідуальною трудовою діяльністю, а саме вирощуванням грибів, з місцем їх реалізації на базарах, що підтверджується випискою Виконавчого комітету Приморської райради народних депутатів з означеного рішення.

Рішенням міжвідомчої комісії Приморської районної ради народних депутатів № 83/1 від 29.05.1991 р. за результатами розгляду заяви ОСОБА_2 з питань щодо надання підсобного приміщення, передачі земельної ділянки вирішено з метою покращення умов зайняття ОСОБА_2 індивідуальною трудовою діяльністю надати останньому в користування під підсобне приміщення, приміщення загальною площею 48,65 кв.м за № 87654321/11 ОДН (підвального типу), яке розташоване біля прилеглого пляжу „Аркадія" у м. Одесі, також позивачу було передано у власність земельну ділянку для ведення особистого підсобного господарства загальною площею 0,6 га, яке є прилеглим до вищевказаного приміщення, та межує зі складами Приморського харчторгу, земельними зсувами, парковою зоною та дор-ділянкою. Зазначеним рішенням було доручено ОМБТІ виготовити технічну документацію.

Відповідно до довідки „Про резервування адреси об'єкта нерухомого майна" від 31.03.2011 року №333563/1 в адресному реєстрі м. Одеси на підставі Положення про адресний реєстр м. Одеси, рішення міжвідомчої комісії Приморської районної ради народних депутатів № 83/1 від 29.05.1991 р., зареєстровано наступну адресу об'єкта нерухомого майна нежитлового підсобного приміщення підвального типу (загальна І площа 48,65 кв.м.), а саме: АДРЕСА_1.

Як вказує позивач, 15.09.2011 року КП „Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості" видало позивачу технічний паспорт на спірне нежитлове підсобне приміщення підвального типу загальною площею 48,7 кв.м в будинку № 16/2, який знаходиться біля прилеглого пляжу Аркадія. Згідно з технічним паспортом будь-яких самовільних добудов чи реконструкцій приміщення ОСОБА_2 не вчиняв. В подальшому 19.10.2011 року ОСОБА_2 звернувся до директора департаменту комунальної власності Одеської міської ради із заявою про дозвіл викупу спірного підсобного приміщення.

Проте, згідно листа Департаменту комунальної власності Одеської міської ради від 16.11.2011 року № 01-13/6909, надісланого на адресу директора юридичного департаменту Одеської міської ради Єремєєнко М.О., Одеська міська рада не визнала за ОСОБА_2 право власності на підсобне приміщення, загальною площею 48,65 кв.м, яке розташоване за адресою АДРЕСА_1, що й стало підставою для звернення до суду із заявленим позовом.

При цьому, за ствердженнями позивача, ОСОБА_2 відкрито, безперервно володіє спірним майном з 29.05.1991 року. Наразі позивач наголошує, що спірне нерухоме майно є безхазяйним, оскільки власник її не встановлений. Згідно листа КП „ОМБТІ" від 22.04.2014 р. право власності на спірне нежитлове приміщення підвального типу площею 48,65 кв.м в комунальному підприємстві не зареєстроване. Відповідно до довідки КП ЖКС „Фонтанський", підсобне приміщення плою 48,65 кв.м підвального типу, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, на балансі КП ЖКС „Фонтанський" не перебуває.. Оскільки строк давнісного володіння ОСОБА_2 спірним об'єктом нерухомості розпочався ще 29.05.1991 року, то, на думку позивача, до нього може бути зарахований лише строк з 01.01.2001 року. Таким чином, з огляду на те, що на момент подання позову вже минуло більше 13 років давнісного, безперервного та добросовісного володіння ОСОБА_2 спірним нежитловим приміщенням, позивач вважає, що є підстави для визнання за ним права власності на вказане приміщення згідно ст.ст. 328, 344, 392 ЦК України.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 28.07.2014 р. позовну заяву ФОП ОСОБА_2 прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 916/2937/14, при цьому розгляд справи призначено в засіданні суду.

У судовому засіданні 22.09.2014 р. представником відповідача було подано до господарського суду Одеської області клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Департамент комунальної власності Одеської міської ради, вказуючи, що рішення суду з даного спору безпосередньо вплине на обсяг прав та обов'язків вказаного Департаменту.

Наразі судом з'ясовано, що згідно Положення про департамент комунальної власності Одеської міської ради, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 19.02.2013 р. № 2752-VI, вказаний Департамент наділений міськрадою повноваженнями щодо управління комунальною власністю територіальної громади міста.

З огляду на вказане, ухвалою господарського суду Одеської області від 22.09.2014 р. до участі у справі № 916/2937/14 було залучено Департамент комунальної власності Одеської міської ради в якості іншого відповідача та розгляд справи відкладено.

В засіданні суду 03.11.2014 р. оголошувалась перерва до 10.11.2014 р. в порядку ч. 3 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідач - Одеська міська рада проти позовних заперечує з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву (а.с. 44-45). Зокрема, відповідач вказує, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України „Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно - територіальних одиниць (комунальною власністю) від 05.11.1991 р. №311 та рішення Одеської обласної ради народних депутатів від 25.11.1991 р. „Про розмежування державного майна між власністю обласної ради, міст, обласного підпорядкування та районів області", а також додатку № 2 до вищезазначеного рішення обласної ради до переліку державного майна, що передається у власність міст обласного підпорядкування, відносяться, зокрема, житловий та нежитловий фонд. З огляду на вказане, міськрада ва вважає, що на підставі вищезазначених актів загальнодержавного та місцевого значення власником спірного майна є саме Одеська міська рада. Також, на думку відповідача, у відповідності з положеннями ч. 1, 4 ст. 344 ЦК України набувальна давність поширюється на випадки фактичного безтитульного володіння чужим майном, тому наявність у володільця певного юридичного титулу, наприклад договору найму, оренди, зберігання тощо, виключає застосування набувальної давності. Отже, з огляду на те, що на протязі усього періоду користування спірним майном позивач здійснював таке користування на підставі рішення міжвідомчої комісії Приморського районної ради народних депутатів від 29.05.1991 року, тобто на підставі відповідного юридичного факту - рішення органу місцевого самоврядування, відповідно відсутні підстави для застосування положень ЦК про набувальну давність.

Відповідач - Департамент комунальної власності Одеської міської ради з позовними вимогами не погоджується та вважає їх такими, що не відповідають вимогам закону, по що зазначено у відзиві на позов (а.с. 90-92). Так, відповідач вказує, що право володіння як одна зі складових права власності в силу приписів ст. 398 ЦК України виникає у особи на підставі договору з власником або особою, якій майно передане власником, а також на інших підставах, встановлених законом. Такою підставою у даному випадку позивач визначає рішення міжвідомчої комісії Приморської районної ради народних депутатів від 29.05.1991 р. № 83/1. Як зазначає відповідач, для набуття власності на майно за набувальною давністю згідно з правилами ст. 344 ЦК України, необхідно, щоб заволодіння майном було добросовісним, тобто особа при заволодінні майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності. Разом з тим факт обізнаності особи про те, що вона не є власником речі, не виключає добросовісності володіння за умови, що заволодіння майном не відбулося з порушенням норм права. Так, на думку відповідача, позивач всі ці роки знав про наявність прав на спірний об'єкт у територіальної громади, також позивач є титульним володільцем вказаного майна і володіє ним на підставі рішення міжвідомчої комісії Приморської районної ради народних депутатів від 29.05.1991 р. № 83/1. За таких обставин, Департамент просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд зазначає наступне.

Згідно з рішенням Виконавчого комітету Приморської райради народних депутатів № 48 від 06.01.1989 року „Про надання дозволу на займання індивідуальною трудовою діяльністю ОСОБА_2." ОСОБА_2 було дозволено займатись індивідуальною трудовою діяльністю, а саме вирощуванням грибів, з місцем їх реалізації на базарах, про що свідчить виписка виконкому вказаної райради народних депутатів з рішення.

Рішенням міжвідомчої комісії Приморської районної ради народних депутатів № 83/1 від 29.05.1991 р. за результатами розгляду заяви ОСОБА_2 з питань щодо надання підсобного приміщення, передачі земельної ділянки та з метою покращення умов зайняття ОСОБА_2 індивідуальною трудовою діяльністю останньому надано в користування підсобне приміщення загальною площею 48,65 кв.м за № 87654321/11 ОДН (підвального типу), яке розташоване біля прилеглого пляжу „Аркадія" у м. Одесі, також позивачу було передано у власність земельну ділянку для ведення особистого підсобного господарства загальною площею 0,6 га, яке є прилеглим до вищевказаного приміщення, та межує зі складами Приморського харчторгу, земельними зсувами, парковою зоною та дор-ділянкою. Наразі зазначеним рішенням ОМБТІ було доручено виготовити технічну документацію.

17.06.1998 р. ОСОБА_2 був зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності, що вбачається з наявного в матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с. 28).

Відповідно до довідки „Про резервування адреси об'єкта нерухомого майна" від 31.03.2011 року №333563/1 в адресному реєстрі м. Одеси на підставі Положення про адресний реєстр м. Одеси, рішення міжвідомчої комісії Приморської районної ради народних депутатів № 83/1 від 29.05.1991 р., зареєстровано наступну адресу об'єкта нерухомого майна нежитлового підсобного приміщення підвального типу (загальна І площа 48,65 кв.м.), а саме: АДРЕСА_1.

В подальшому 15.09.2011 року КП „Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості" було виготовлено технічний паспорт на спірне нежитлове підсобне приміщення підвального типу загальною площею 48,7 кв.м в будинку № 16/2, який знаходиться біля прилеглого пляжу Аркадія, в якому користувачем значиться ОСОБА_2. Згідно з технічним паспортом будь-яких самовільних добудов чи реконструкцій приміщення ОСОБА_2 не вчиняв. В подальшому 19.10.2011 року ОСОБА_2 звернувся до директора департаменту комунальної власності Одеської міської ради із заявою про дозвіл викупу спірного підсобного приміщення.

Згідно листа Департаменту комунальної власності Одеської міської ради від 16.11.2011 року № 01-13/6909, надісланого на адресу директора юридичного департаменту Одеської міської ради Єремєєнко М.О., було ініційовано надання правового висновку щодо законності користування позивачем вищевказаним спірним об'єктом.

Так, на думку позивача, вказаним листом Одеська міська рада не визнає за ОСОБА_2 право власності на підсобне приміщення, загальною площею 48,65 кв.м, яке розташоване за адресою АДРЕСА_1, що й стало підставою для звернення до суду із заявленим позовом. При цьому, за ствердженнями позивача, ОСОБА_2 відкрито, безперервно володіє спірним майном з 29.05.1991 року. Наразі позивач наголошує, що спірне нерухоме майно є безхазяйним, оскільки власник її не встановлений. Згідно листа КП „ОМБТІ" від 22.04.2014 р. право власності на спірне нежитлове приміщення підвального типу площею 48,65 кв.м в комунальному підприємстві не зареєстроване. Відповідно до довідки КП ЖКС „Фонтанський", підсобне приміщення плою 48,65 кв.м підвального типу, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, на балансі КП ЖКС „Фонтанський" не перебуває.. Оскільки строк давнісного володіння ОСОБА_2 спірним об'єктом нерухомості розпочався ще 29.05.1991 року, то, на думку позивача, до нього може бути зарахований лише строк з 01.01.2001 року. Таким чином, з огляду на те, що на момент подання позову вже минуло більше 13 років давнісного, безперервного та добросовісного володіння ОСОБА_2 спірним нежитловим приміщенням, позивач вважає, що є підстави для визнання за ним права власності на вказане приміщення згідно ст.ст. 328, 344, 392 ЦК України.

Так, правові підстави набуття права власності визначено у гл. 24 Цивільного кодексу України.

Згідно з положеннями ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Право власності як і будь-яке інше суб'єктивне право виникає при наявності певних юридичних фактів, конкретних життєвих обставин, з якими закон пов'язує виникнення права власності на конкретне майно у певних осіб. Підстави виникнення права власності поділяються на первісні та похідні.

До первісних підстав відносяться ті способи, за якими право власності виникає на річ вперше або незалежно від волі попередніх власників: новостворене майно (ст. 331), переробка речі (ст. 332), привласнення загальнодоступних дарів природи (ст. 333), безхазяйна річ (ст. 335), набуття права власності на рухому річ, від якої власник відмовився (ст. 336), знахідка (ст. 338), бездоглядна домашня тварина (ст. 341), скарб (ст. 343), набувальна давність (ст. 344), викуп пам'ятки історії та культури (ст. 352), реквізиція (ст. 353), конфіскація (ст. 354). До похідних відносяться ті підстави, за якими право власності на річ виникає за волею попереднього власника (цивільні правочини, спадкування за законом і за заповітом).

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права.

Відповідно до ст. 392 Цивільного кодексу України (глава 29 кодексу) власник майна може пред'явити позов про визнання права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документу, що посвідчує його право власності.

Зі змісту та суті зазначеної статті позов з цієї підстави може заявлятись до будь-якої особи, яка словами або діями (в певних випадках бездіяльністю) заявила претензії на річ, яка перебуває у власності іншої особи, або не визнає це право у будь-який спосіб. При цьому позивач, пред'являючи такий позов, повинен надати докази вчинення відповідачем дій, у т.ч. його висловлень, які можуть бути розцінені як невизнання чи оспорювання права.

Отже, позивачем у спорах про визнання права власності може бути будь-який учасник цивільних правовідносин, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої права у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів з боку третіх осіб. Умовами задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів на підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності. Такими доказами можуть бути правовстановлюючі документи, а також будь-які інші докази, що підтверджують приналежність позивачеві спірного майна. Тобто, метою подання такого позову згідно ст. 392 ЦК України є усунення невизначеності у суб'єктивному праві, належному особі, а також створення сприятливих умов для здійснення суб'єктивного права особою.

Так, на думку суду, застосування положень ст. 392 ЦК України до спірних правовідносин є безпідставним, оскільки позивач звертався до відповідача із заявою саме про дозвіл викупу спірного підсобного приміщення, а лист відповідача від 16.11.2011 року № 01-13/6909 на вказане звернення позивача не можна вважати оспоренням чи невизнанням права власності позивача на спірний об'єкт. Крім того, позивач не оформлював правовстановлюючі документи на спірне майно.

Між тим можливість пред'явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15, 16 ЦК, а також частини четвертої статті 344 ЦК, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв'язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності. Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник. У разі якщо попередній власник нерухомого майна не був і не міг бути відомим давнісному володільцю, то відповідачем є орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади, тобто у даному випадку - Департамент комунальної власності Одеської міськради, який був залучений судом в якості відповідача.

Згідно з ч. 1, 4 ст. 344 Цивільного кодексу України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Тобто, право власності за набувальною давністю на нерухоме майно набувається за рішенням суду у випадку, коли особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном, продовжує відкрито, безперервно володіти ним протягом десяти років, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

При цьому відповідно до п. 1 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, цей Кодекс набирає чинності з 1 січня 2004 р., а п. 8 цих положень встановлено, що правила статті 344 Цивільного кодексу України про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом.

Таким чином, оскільки ЦК набрав чинності з 1 січня 2004 року, норми ст. 344 ЦК поширюються на правовідносини, що виникли з 1 січня 2001 року, а отже визнання права власності за набувальною давністю може мати місця не раніше 1 січня 2011 р.

Виходячи зі змісту ст. 344 ЦК України, обставинами, які мають значення для справи, і, які повинен довести саме позивач, є: законний об'єкт володіння; добросовісність володіння; відкритість володіння; давність володіння та його безперервність (тобто строк володіння). Володіння має бути добросовісним, інакше кажучи, обставини, у зв'язку з якими виникло володіння чужим майном не давали найменшого сумніву стосовно правомірності набуття майна. Володіння має бути відкритим, очевидним для всіх третіх осіб, які повинні мати можливість спостерігати за ним, але це не означає, що володілець зобов'язаний спеціально інформувати оточуючих про своє володіння. Володіння має бути безперервним протягом визначених законом строків. Якщо власник майна тривалий час не виявляє наміру визнати майно своїм, то він погодився з його втратою, тому слід визнати це майно власністю фактичного добросовісного володільця.

Також слід зазначити, що за положеннями ст. 344 ЦК України набувальна давність поширюється на випадки фактичного, безтитульного (незаконного) володіння чужим майном. Безтитульне володіння - це фактичне володіння, яке не спирається на які-небудь правові підстави набувальної давності і розповсюджується на випадки фактичного, безтитульного володіння чужим майном. При цьому, наявність у володільця певного юридичного титулу, виключає застосування набувальної давності.

Як вказують відповідачі, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України „Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно - територіальних одиниць (комунальною власністю) від 05.11.1991 р. № 311 та рішення Одеської обласної ради народних депутатів від 25.11.1991 р. „Про розмежування державного майна між власністю обласної ради, міст, обласного підпорядкування та районів області", а також додатку № 2 до вищезазначеного рішення обласної ради до переліку державного майна, що передано у власність міст обласного підпорядкування, відносяться, зокрема, житловий та нежитловий фонд.

В силу приписів ст. 398 ЦК України право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передане власником, а також на інших підставах, встановлених законом.

Наразі, позивач стверджує, що на протязі усього періоду користування спірним майном ним таке користування здійснювалось саме на підставі рішення міжвідомчої комісії Приморського районної ради народних депутатів від 29.05.1991 року, тобто на підставі відповідного юридичного факту - рішення органу місцевого самоврядування. Той факт, що вказане рішення міжвідомчої комісії було прийнято раніше ніж вищевказана Постанова Кабміну та рішення Одеської обласної ради народних депутатів не свідчить про вибуття спірного майна з розпорядження законного власника, а лише свідчить про вирішення питання щодо його підпорядкування.

Отже, надані позивачем докази свідчать про використання спірного майна на підставі певного титулу, що виключає можливість застосування правил набувальної давності. Тим більш для набуття права власності на майно за набувальною давністю згідно з правилами ст. 344 ЦК України, необхідним є встановлення факту заволодіння особою майном добросовісно, тобто факту того, що особа при заволодінні майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності. Наразі на протязі всього періоду користування спірним майном позивач був обізнаний, що не є його власником та про наявність у територіальної громади, від імені якої виступає міськрада, певних правомочностей щодо вказаного майна, про що свідчить заява позивача до відповідача про надання дозволу на викуп цього майна.

Відтак, суд доходить до висновку про відсутність підстав для набуття позивачем права власності на спірний об'єкт.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оцінюючи надані докази в сукупності та враховуючи вищенаведене, господарський суд вважає необґрунтованими позовні вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про визнання за ним права власності на нежитлове підсобне приміщення підвального типу, заявлені згідно положень ст. 392, 344 ЦК України, у зв'язку з чим вказані вимоги задоволенню не підлягають.

У зв'язку з тим, що рішення відбулось не на користь позивача, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, відносяться за рахунок позивача.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України,

суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Одеської міської ради та Департаменту комунальної власності Одеської міської ради про визнання права власності на нежитлове приміщення відмовити.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 17.11.2014 р.

Суддя В.С. Петров