Постанова № 41432678, 11.11.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" листопада 2014 р. Справа№ 910/14354/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шаптали Є.Ю.

суддів: Гончарова С.А.

Скрипки І.М.

при секретарі судового засідання Д'яковій Ю.Ю.

за участю представників:

від апелянта: Антонюк А.О. за дов. № 542 від 22.11.2012.

від позивача: Петренко В.О. за дов. № 08-03-29/82-14 від 04.03.2014.

розглянувши апеляційні скарги Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна"

на рішення Господарського суду міста Києва від 10.09.2014.

у справі № 910/14354/14 (суддя Цюкало Ю.В.)

за позовом Відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія "Оранта"

до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна"

про стягнення грошових коштів в порядку регресу.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.09.2014 у справі № 910/14354/14 позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна" про відшкодування шкоди в порядку регресу задоволено частково, а саме стягнуто з відповідача 6 872,53 грн.

Не погодившись з вказаним рішенням, Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "ПЗУ Україна" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення та прийняти нове, яким в позові відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що місцевим господарським судом позов задоволено частково через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Також, апелянт посилається на те, що відповідно до ч. 3 ст. 203 Господарського кодексу України, ст. 601 Цивільного кодексу України він направив позивачу заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог по регресним вимогам позивача, у зв'язку з чим виконав виплату страхового відшкодування останньому по даній справі у розмірі 7 372,53 грн., і тому рішення має бути скасовано а апеляційна скарга задоволена.

Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Українська охоронно-страхова компанія" передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Шаптала Є.Ю., судді Гончаров С.А., Скрипка І.М.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.10.2014 у складі суддів: головуючий суддя Шаптала Є.Ю., судді Гончаров С.А., Скрипка І.М, прийнято апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна" до розгляду та порушено апеляційне провадження. Розгляд справи призначено на 11.11.2014.

В судовому засіданні 11.11.2014 представник апелянта підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі, просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 10.09.2014 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В судовому засіданні 11.11.2014 представник позивача заперечив проти доводів викладених в апеляційній скарзі, просив рішення Господарського суду міста Києва від 10.09.2014 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду має бути залишено без змін, виходячи із наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 18.05.2011 між позивачем (далі - страховик) та ОСОБА_4 (далі по тексту - страхувальник) було укладено договір добровільного страхування транспортного засобу 100-37 № 16 (далі - Договір), об'єктом Договору є транспортний засіб "Nissan Tiida", державний реєстраційний номер НОМЕР_1.

Транспортний засіб "Nissan Tiida", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 належить страхувальнику на праві власності, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2.

04.02.2012 в м. Львові по вул. Городоцькій-Головацького сталася дорожньо-транспортна пригода, а саме: відбулося зіткнення автомобіля "Nissan Tiida", державний реєстраційний номер НОМЕР_1, що знаходився під керуванням Страхувальника та автомобіля "Audi", державний реєстраційний номер НОМЕР_3, що знаходився під керуванням ОСОБА_5.

В результаті вказаного ДТП, позивачем було перераховано на користь страхувальника страхове відшкодування в розмірі 7 372,53 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 35213 від 22.05.2012. Вказаний розмір страхового відшкодування підтверджується наявним в матеріалах справи страховим актом № СТО-12-1994/1 від 01.03.2012.

Згідно з ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ст. 1 Закону України "Про страхування" страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

У відповідності до ст. 993 Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

За ст. 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Як вбачається з постановою Залізничного районного суду м. Львова від 22.03.2012 у справі № 1309/1287/12, дорожньо-транспортна пригода відбулась внаслідок порушення водієм ОСОБА_5 п.п. 12.1, 13.1 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001. Останнього визнано винним у скоєнні правопорушення та притягнуто до адміністративної відповідальності, передбаченого ст. 124 КпАП України.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_6 застраховано цивільно-правову відповідальність за шкоду, заподіяну майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу "Audi", державний реєстраційний номер НОМЕР_3, будь-якою особою, яка експлуатує його на законних підставах, шляхом укладення з відповідачем поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АА/0681508 (тип договору - 1, відомості щодо вказаного полісу випливають з довідки МТСБУ № 7/2-28/20748 від 01.08.2014).

У відповідності до ст. 5 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Згідно з ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності відшкодовує оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті ДТП майну третьої особи.

Беручи до уваги вищевикладені норми та у зв'язку з укладенням відповідачем із ОСОБА_6 полісу страхування цивільно-правової відповідальності № АА/0681508, відповідач прийняв на себе обов'язок відшкодовувати завдану ОСОБА_5, заподіяну майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу "Audi", державний реєстраційний номер НОМЕР_3.

Згідно з вищевикладеними нормами та, ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування" до позивача перейшло право вимоги, яке Страхувальник мав до відповідача, як страхувальника цивільної відповідальності за шкоду, заподіяну внаслідок експлуатації водієм ОСОБА_5 транспортного засобу "Audi", державний реєстраційний номер НОМЕР_3.

Згідно ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності відшкодовує оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті ДТП майну третьої особи.

Як вбачається з висновку дослідження № ВС6291ВЕ_22.02-4 від 22.02.2014, вартість збитку, завданого власнику автомобіля автомобіль "Nissan Tiida", державний реєстраційний номер НОМЕР_1, внаслідок ДТП, що відбулося 04.02.2012, становить: 8 474,13 грн.

У відповідності до ч. 1 ст. 1191 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Частиною 2 підпункту 12.1 статті 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлено, що страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Беручи до уваги вищевикладене та те, що полісом № АА/0681508 встановлено ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну в розмірі 50 000,00 грн., а також франшизу в розмірі 500,00 грн., сума страхового відшкодування, що підлягає виплаті відповідачем за шкоду, заподіяну внаслідок експлуатації водієм ОСОБА_5 транспортного засобу "Audi", державний реєстраційний номер НОМЕР_3, складає - 6 872,53 грн. з розрахунку: 7 372,53 грн. (відшкодована шкода) - 500,00 грн. (франшиза за полісом № АА/0681508).

У зв'язку з вищенаведеним, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог.

Щодо посилань апелянта на те, що ним направлено позивачу заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог № 18-12/2012 від 18.12.2012 по регресним вимогам позивача, у зв'язку з чим, на думку апелянта, виконано виплату страхового відшкодування позивачу по даній справі у розмірі 7 372,53 грн., апеляційний господарський суд зазначає наступне.

У відповідності до інформаційного листа № 01-08/163 від 12.03.2009 пленуму Вищого Господарського суду України звернено увагу Господарських судів України на те, що відповідно до статті 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням, зокрема, зустрічних однорідних вимог; таке зарахування може здійснюватися за заявою однієї із сторін. За змістом наведеної норми згоди іншої сторони у зобов'язанні із зарахуванням вимог не вимагається. Закон не виключає можливості здійснення відповідачем зарахування зустрічних однорідних вимог і в процесі судового розгляду. У такому випадку відповідна заява обов'язково повинна мати письмову форму й адресуватися позивачеві, а її копія і докази надсилання позивачу (чи одержання ним) подаватися господарському суді. Відповідач може також звернутися із зустрічним позовом до позивача в порядку ст. 60 Господарського процесуального кодексу України.

Разом з тим, пленум Вищого господарського суду України зауважує на тому, що припинення зобов'язання зарахуванням означає відсутність предмета спору за умови, якщо між сторонами не залишилося спірних (неврегульованих) питань, наприклад, якщо позивач заперечує існування своєї заборгованості перед відповідачем, у господарського суду немає підстав для висновку про відсутність предмета спору.

Отже, з урахуванням того, що позивачем подана на розгляд суду позовна заява № 09-06-04/12651 від 07.07.2014 спрямована на вирішення спору про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 7 372,53 грн., що свідчить як про неприйняття позивачем поданої відповідачем раніше заяви № 18-12/2012 від 18.12.2012 року так і про заперечення існування позивачем своєї заборгованості перед відповідачем згідно положень заяви відповідача, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відповідні дії вказують на наявність предмета спору у зв'язку із залишенням між ними спірних (неврегульованих) питань, у зв'язку з чим спір підлягає судовому розгляду, з чим і погоджується суд апеляційної інстанції.

Відтак, беручи до уваги вищевикладене апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно частини 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З урахуванням наведеного вище, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна", викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, а тому господарський суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим рішення Господарського суду міста Києва від 10.09.2014 у справі № 910/14354/14 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.09.2014 у справі № 910/14354/14 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 10.09.2014 у справі № 910/14354/14 - залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/14354/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Головуючий суддя Є.Ю. Шаптала

Судді С.А. Гончаров

І.М. Скрипка