Рішення № 41432561, 10.11.2014, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

"10" листопада 2014 р. Справа № 911/3903/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Домінанта Фуд», м. Київ

до Дочірнього підприємства «Фуршет Регіон», м. Ірпінь

про стягнення 12 048,82 грн.

Суддя Щоткін О.В.

за участю представників сторін:

позивач - Качан В.В. предст. дов. б/н. від 15.05.2014р.;

відповідач - Графський Д.І. предст. дов. б/н від 01.07.2014р.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ДОМІНАНТА ФУД» (позивач) звернулося до господарського суду Київської області з позовом до Дочірнього підприємства «ФУРШЕТ РЕГІОН» (відповідач) про стягнення 12 048,82 грн., які складаються з 8 774,65 грн. боргу за договором № ФР011716 від 01.06.2012р.

Ухвалою господарського суду Київської області від 12.09.2014р. було порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 20.10.2014р.

В судовому засіданні 20.10.2014р. оголошувалась перерва в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України на 10.11.2014р.

Представник позивача повністю підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити з мотивів викладених в позові.

Через канцелярію суду 10.11.2014р. відповідачем було подано відзив, у якому він позов не визнає та просить відмовити в задоволенні позовних вимог. Зазначений відзив, прийнятий судом до розгляду.

Відповідно до частини 2 статті 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення приймається судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, а також доказів, які були витребувані господарським судом, у нарадчій кімнаті.

Згідно з ч. 1 статті 85 Господарського процесуального кодексу України, прийняте рішення оголошується господарським судом у судовому засіданні після закінчення розгляду справи.

В судовому засіданні 10.11.2014р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд, -

встановив:

01 червня 2012р. між Дочірнім підприємством «ФУРШЕТ РЕГІОН» (Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ДОМІНАНТА ФУД» (Постачальник) укладено договір № ФР011716, відповідно до умов якого, Постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, та у відповідності з замовленнями Покупця, поставити товар, а Покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, прийняти товар і оплатити його вартість за цінами, зазначеними в накладній, та які не можуть перевищувати цін, узгоджених в Специфікації.

Відповідно до п. 7.9. Договору, оплата за товар здійснюється в українській національній валюті в безготівковому порядку шляхом перерахування коштів на банківський рахунок Постачальника через 56 днів з моменту приймання-передачі товару та підписання видаткової накладної про прийняття товару.

Як стверджує позивач, він свої договірні зобов'язання виконав, здійснивши поставку товарів, на підтвердження чого надав копії видаткових, товарно-транспортних та податкових накладних.

Відповідач, в свою чергу, зобов'язання за договором в частині своєчасної оплати за поставлений товар не виконав, здійснивши лише часткову оплату за поставлений товар.

У зв'язку з чим, за відповідачем рахується заборгованість у розмірі 8 774,65 грн., що також підтверджується підписаним та скріпленим печатками підприємств актом перевірки розрахунків за період з 01.06.2014р. по 30.06.2014р.

Однак, у відзиві на позов відповідач позовні вимоги не визнає, обґрунтовуючи це тим, що всупереч вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» у видаткових накладних, за якими здійснювалась поставка товару, не зазначено посади та прізвища осіб, що здійснювали приймання товару.

З таким твердженням відповідача суд не погоджується з огляду на наступне.

Відповідно до п.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Частина 2 ст.9 вказаного Закону передбачає, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Оглянувши в судовому засіданні копії спірних видаткових накладних, судом встановлено, що в графі «отримав» міститься лише підпис особи, яка отримувала товар, без зазначення її посади, в зв'язку з чим неможливо встановити чи мала ця особа достатньо повноважень на підписання накладних та отримання товару за такими накладними.

Приписами ст. 241 ЦК України передбачено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Відповідач не надав жодних доказів повернення товару позивачеві або доказів направлення претензій щодо його якості, кількості та комплектності, а також доказів щодо відсутності трудових відносин між відповідачем та особами, які підписували первинні документи.

До того ж, відповідач здійснював часткові оплати товарів, поставлених за спірними накладними.

З огляду на це, суд прийшов до висновку, що відповідач такими своїми діями схвалив правочин.

Крім підписів, дані накладні містять відтиск штампу підприємства.

Підпис сторони (сторін) на правочині підтверджує лише форму правочину, в якій його вчинено письмову, а відповідно, сам факт вчинення правочину юридичними особами підтверджується наявністю печатки на документі, вчиненому в письмовій формі.

Наявність печатки на спірних накладних є свідченням скріплення не підпису особи, а самого документу.

Аналогічна позиція міститься у постановах ВГСУ від 01 листопада 2011 р. справа №21/235-09, від 21 серпня 2013 року справа № 5015/3143/12 та від 13 березня 2013р. справа № 5028/7/17/2012.

Відповідальність і контроль за дотриманням порядку зберігання печаток і штампів, а також законністю користування ними покладається на керівників підприємств, установ і організацій, господарських об'єднань, суб'єктів господарської діяльності. У разі втрати печаток і штампів керівники підприємств зобов'язані негайно повідомити про це органи МВС України та вжити заходів для їх розшуку.

Відповідачем, в свою чергу, не надано суду доказів втрати, підробки печатки чи передачі штампу іншій особі.

Таким чином, підписані обома сторонами видаткові накладні (оригінали були досліджені в судовому засіданні) та скріплені печатками, на основі укладеного договору поставки, підтверджують отримання відповідачем товару, а сам по собі факт невизначення у видатковій накладній посади осіб, що здійснили отримання товару не означає, що отриманий товар не підлягає оплаті.

У відзиві на позов відповідач також зазначив, що позивачем не надано жодної копії довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей.

З цього приводу суд зазначає, що довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей (так само як і повідомлення за підписом директора та головного бухгалтера про зразок печатки на отримання товару, яке оформлюється при централізовано-кільцевих перевезеннях відповідно до п. 13 інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей) не є документами, що підтверджують факт поставки товару.

Такої ж позиції дотримується Вищий господарський суд України, який у своїй Постанові від 17.09.2009 року у справі №21/105 та Постанові від 09.04.2013 року у справі №5023/5085/12, де зазначає, що довіреність на одержання матеріальних цінностей є документом, що лише фіксує рішення уповноваженої особи (керівника) підприємства про уповноваження конкретної фізичної особи одержати для підприємства визначені перелік та кількість цінностей. Тобто довіреність не є документом, що підтверджує факт господарської операції по передачі чи прийняттю товару.

Передача (прийняття) матеріальних цінностей без довіреності може бути порушенням ведення бухгалтерського обліку, але не є достатньою обставиною, що заперечує факт передачі або прийняття товарів.

З урахуванням вищевикладеного, суд прийшов до висновку, що посилання відповідача на те, що надані в якості доказу видаткові накладні не містять зазначення посади особи, яка прийняла товар, та що подібні недоліки не дають змоги використовувати видаткові накладні в якості доказу поставки товару за договором № ФР011716 від 01.06.2012р. не приймаються судом до уваги.

Також відповідач зазначає, що між ним та позивачем був укладений договір про надання послуг № ВЗ ФР011746 від 01.06.2012 р.

На підставі даного договору та п. 14.1 Договору № ФР011716, відповідач здійснив залік зустрічних однорідних вимог на суму 438,73 грн.

Згідно з п.14.1. Договору, Покупець має право зменшити суму, що належить до сплати Постачальнику за товар, на суму штрафних санкцій, які зобов'язаний сплатити Постачальник, вартості товарів, повернутих Постачальникові, послуг, а також іншої заборгованості, що має бути сплачена Постачальником згідно з цим Договором або по іншим договорам, укладених між Постачальником та Покупцем, шляхом проведення заліку зустрічних вимог, коли це не заборонено українським законодавством. Залік зустрічних вимог проводиться Покупцем без підписання сторонами додаткових документів (актів заліку зустрічних вимог, протоколів заліку зустрічних вимог, тощо). Зарахування зустрічних вимог може здійснюватись за письмовою заявою Покупця.

Відповідно до п. 3.2. Договору про надання послуг № ВЗ ФР011746 від 01.06.2012р., підставою для розрахунків за даним Договором є акт прийому-передачі наданих послуг, підписаний обома сторонами.

Однак, відповідачем не надано, а матеріали справи не містять будь-яких актів, які б підтверджували факт надання послуг та були б підставою для розрахунків між позивачем та відповідачем за Договором про надання послуг № ВЗ ФР011746 від 01.06.2012 р.

З огляду на це, суд вважає безпідставним зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 438,73 грн.,здійснених відповідачем.

Згідно приписів статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.

Так, у відповідності до частини першої статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно частини другої статті 193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Частиною другою статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Приписами пункту 2 статті 692 Цивільного кодексу України передбачено: покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оскільки заборгованість відповідача перед позивачем на час прийняття рішення не погашена, доказів оплати відповідач до суду не надав, розмір вказаної заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, вимога про стягнення з відповідача 8774,65 грн. боргу за поставлений товар підлягає задоволенню.

Також позивач просить стягнути з відповідача 161,55 грн. 3% річних та 1112,62 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до частини другої ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат та 3% річних встановив, що заявлена позивачем до стягнення сума відповідає вимогам законодавства та обставинам справи, а тому вимога щодо 161,55 грн. 3% річних та 1 112,62 грн. інфляційних втрат підлягає задоволенню в повному обсязі.

За таких обставин суд вважає, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 8 774,65 грн. боргу, 161,55 грн. 3% річних та 1112,62 грн. інфляційних втрат підлягають задоволенню в повному обсязі.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судом покладається на відповідача.

Також позивач просить стягнути з відповідача на свою користь 2000,00 грн. витрат на правову допомогу адвоката.

Щодо витрат позивача на послуги адвоката суд зазначає, що статтею 44 ГПК України до судових витрат віднесено, зокрема, витрати на оплату послуг адвоката, пов'язаних з розглядом справи.

Частиною 3 статті 48 ГПК України передбачено, що витрати, які підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру».

Закон України «Про адвокатуру» втратив чинність згідно із Законом України від 5 липня 2012 року N 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (надалі - Закон).

В розумінні даних статей судовими витратами є лише оплата тих послуг, які надаються адвокатами, що відповідають вимогам статті 6 Закону та здійснюють свою діяльність у організаційних формах, зазначених у статтях 13, 14, 15 Закону.

Судом встановлено, що 05 грудня 2011 року між позивачем (Замовником) та адвокатом ОСОБА_3 (Виконавець), що діє на підставі свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю виданого Донецькою обласною КДК адвокатури НОМЕР_1 від 22 жовтня 2008 року, укладено договір б/н про надання юридичних послуг (надалі - Договір).

Відповідно до п. 2.1. договору, Виконавець зобов'язується надавати Замовникові наступні юридичні послуги, зокрема, надає послуги адвоката з питань про стягнення дебіторської заборгованості/кредиторської заборгованості, а саме:

- готує та подає претензії, позовні заяви, клопотання, відкликання, скарги, укладає мирову угоду, одержує рішення, ухвали, постанови;

- представляє інтереси Замовника в судових, правоохоронних, державних та недержавних органах.

Договором визначено, що за послуги, передбачені п. 2.1. Договору, Замовник щомісячно оплачує вартість наданих послуг у відповідності до підписаних сторонами актів виконаних робіт.

Однак, з матеріалів справи вбачається, що позовна заява підписана представником позивача за довіреністю б/н від 15.05.2014р. Качан В.В. Крім позовної заяви, матеріали справи містять клопотання позивача про залучення документів до матеріалів справи, яке також підписане представником за довіреністю Качан В.В.

Також, як зазначалось раніше, до переліку послуг, які надаються адвокатом, належить надання послуг щодо захисту інтересів позивача в органах судової влади.

Проте, жодного разу при розгляді справи № 911/3903/14 в господарському суді Київської області в судові засідання адвокат ОСОБА_3 не з'явилась.

Щодо акту від 28.08.2014р., який був доданий позивачем в якості доказу надання послуг адвокатом ОСОБА_3, то з нього неможливо встановити, які саме дії вчинив адвокат для стягнення дебіторської заборгованості з відповідача.

До того ж варто зазначити, що у матеріалах справи наявна лише копія свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю виданого Донецькою обласною КДК адвокатури НОМЕР_1 від 22 жовтня 2008 року на ім'я ОСОБА_4. Доказів того, що ОСОБА_4 та ОСОБА_3 є однією особою, суду не надано.

У зв'язку з чим, суд вважає, що статус адвоката ОСОБА_3 не підтверджений матеріалами справи.

За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Таким чином, оскільки доказів надання послуг адвокатом ОСОБА_3 позивачем не надано, суд не вбачає підстав вважати ці витрати позивача судовими, як витрати на оплату послуг адвоката, та покладати їх на відповідача.

Враховуючи вищезазначене, керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 49, 82-85, Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

вирішив:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства «Фуршет Регіон» (08205, Київська обл., м. Ірпінь, вул. Ленінградська, 6-А, код ЄДРПОУ 37910542) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Домінанта Фуд» (01133, м. Київ, бул. М Приймаченко, 3; код ЄДРПОУ 37264943) - 8 774 (вісім тисяч сімсот сімдесят чотири) грн. 65 коп. боргу, 161 (сто шістдесят одну) грн. 55 коп. 3% річних, 1 112 (одну тисячу сто дванадцять) грн. 62 коп. інфляційних втрат та 1 827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Дата підписання повного тексту рішення 18.11.2014р.

Суддя О.В. Щоткін