Постанова № 41431816, 17.11.2014, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

"17" листопада 2014 р. Справа № 903/1007/14

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Петухов М.Г.

суддя Гулова А.Г. ,

суддя Дужич С.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Вторма-Луцьк"

на рішення господарського суду Волинської області від 21.10.14 р.

у справі №903/1007/14 (суддя Слободян П.Р.)

за позовом фізичної особи- підприємця ОСОБА_2

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Вторма-Луцьк"

про стягнення 69 767, 36 грн.

за участю представників сторін:

позивача: ОСОБА_3;

відповідача: Хуткий А.Я.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Волинської області від 21.10.2014 р. у справі №903/1007/14 позов фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вторма-Луцьк" про стягнення 69 767, 36 грн. задоволено. Присуджено стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Вторма-Луцьк" на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 69 767,36грн., з яких 60 000 грн. - сума основної заборгованості, 6616,19 грн. - інфляційні витрати, 3091,11грн. - 3% річних, 60,06 грн. - пені, а також 1827 грн. судового збору, 2500 грн. витрат на надання правової допомоги.

При винесенні вищевказаного рішення, суд першої інстанції виходив з того, що 12 вересня 2012 року між ФОП ОСОБА_2 та ТОВ "Вторма-Луцьк" був укладений договір № 12/09/12 про надання фінансової допомоги на зворотній основі, на виконання якого позивач перерахував на поточний рахунок відповідача 60 000 грн. Натомість, відповідач у встановлений договором строк позику не повернув.

При вирішенні спірних правовідносин, судом першої інстанції було враховано відповідні положення Господарського та Цивільного кодексів України, а також роз'яснення, наведені у п. 6.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» № 7 від 21.02.2013р.

З урахуванням встановленого факту невиконання відповідачем договірних зобов'язань, ст.. 625 ЦК України та п. 8 Договору № 12/09/12 від 12.09.2012р., на підставі проведеної перевірки розрахунків позивача в частині нарахування інфляційних та 3 % річних, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення 60 000 грн. - суми основної заборгованості, 6616,19 грн. - інфляційних втрат, 3091,11 грн. - 3% річних та 60,06 грн.- пені.

З урахуванням роз'яснень, наданих ВГСУ у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» № 7 від 21.02.2013р., положень ст.. 49 ГПК України та наявного в матеріалах справи платіжного доручення № 279 від 23.09.2014р., яким підтверджується факт сплати позивачем гонорару адвокату за надані послуги в розмірі 2 500 грн., суд першої інстанції задоволив позовні вимоги в частині стягнення з відповідача витрат на надання правової допомоги у вказаному розмірі.

Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Вторма-Луцьк" звернулось з апеляційною скаргою до Рівненського апеляційного господарського суду, відповідно до якої просить рішення господарського суду Волинської області від 21.10.2014 р. у справі №903/1007/14 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, а договір № 12/09/12 про надання фінансової правової допомоги на зворотній основі від 12.09.2012р. визнати неукладеним.

Скаржник вважає, що рішення господарського суду є незаконним та таким, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

На підтвердження своїх доводів, скаржник вказує наступне.

У примірниках договорів, наданих позивачем та відповідачем, виявлені розбіжності в преамбулі договору щодо особи, яка виступала від імені отримувача в наявному у відповідача договорі та копії договору, поданої позивачем до суду: в першому випадку ОСОБА_6 виступає як заступник директора, який діє на підставі Статуту, в другому випадку ОСОБА_6 виступає як заступник директора, на підставі доручення від 12.09.2012 року. Вказане, як зазначає скаржник, свідчить про фабрикацію позивачем наданого ним примірника договору.

Скаржник звертає увагу на те, що ФОП ПП ОСОБА_2, виступаючи в договорі як підприємець, в суді - як позивач, свідомо замовчує, що одночасно перебував на посаді директора ТзОВ «Вторма-Луцьк» - юридичної особи, якій і надавав фінансову допомогу.

Також скаржник зауважує, що на момент підписання такого договору 12.09.2012 року директор ТзОВ «Вторма-Луцьк» ОСОБА_2 перебував на роботі, не був у відпустці чи в стані непрацездатності, а отже його заступник, який діяв на підставі Статуту, не мав повноважень підписувати жодних договорів, і міг здійснювати такі дії виключно на підставі довіреності.

Поряд з тим, апелянт зазначає, що з п. 4 наявного у відповідача оригіналу договору №12/09/12 про надання фінансової допомоги на зворотній основі, укладеного 12 вересня 2012 року, та копії договору № 12/09/12 про надання фінансової допомоги на зворотній основі, укладеного 12 вересня 2012 року, наданого до суду позивачем, вбачаються розбіжності строку надання фінансової допомоги: в договорі відповідача - 30 календарних днів, а в наданому позивачем договорі - 120 календарних днів.

З огляду на наведене, відповідач стверджує про факт підробки договору позивачем, що свідчить про недосягнення сторонами істотних умов договору.

З урахуванням наведеного вище, відповідач зазначає, що у зв'язку із невстановленням факту укладення договору не підлягають до застосування і положення статей ЦК України, пов'язані із порушенням зобов'язань за договором.

З огляду на викладені вище аргументи на підтвердження своєї правової позиції, відповідач вважає, що судом першої інстанції було задоволено позов за відсутності на те визначених законом підстав, у зв'язку з чим рішення суду першої інстанції слід скасувати, в позові відмовити, а договір № 12/09/12 про надання фінансової правової допомоги на зворотній основі від 12.09.2012р. визнати неукладеним.

Від позивача - фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідача, відповідно до якого просить оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін, а в задоволенні апеляційної скарги - відмовити.

На спростування доводів, викладених в апеляційній скарзі, вказує наступне.

12 вересня 2012 року між ФОП ОСОБА_2 та ТОВ «Вторма-Луцьк» було укладено договір №12/09/12 про надання фінансової допомоги на зворотній основі. Копія даного договору знаходиться в матеріалах справи, а оригінал був наданий суду для огляду під час судового розгляду. За своєю природою даний договір, згідно зі ст. 1046 ЦК України, є договором позики.

Відповідно до ч. 2 ст. 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Статтею 1051 ЦК України передбачено, що позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

З урахуванням наведених положень діючого законодавства, позивач зауважує, що факт одержання коштів по договору від 12 вересня 2012 року №12/09/12 про надання фінансової допомоги на зворотній основі підтверджується платіжним дорученням №158 від 12.09.2012 року на суму 60000 грн. Дану обставину апелянт не заперечує і не оспорює. На сьогоднішній день сума позики не повернута в повному обсязі. В той же час, відсутнє рішення, яким би визнавався недійсним договір від 12 вересня 2012 року №12/09/12 про надання фінансової допомоги на зворотній основі, а тому позивач стверджує, що нарахування штрафних санкцій по договору є також правомірним.

Крім того, з урахуванням п. 6.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" № 7 від 21.02.2013 р. та того факту, що між позивачем і адвокатом ОСОБА_3 01 вересня 2014 року було укладено договір про надання правової допомоги, а згідно з платіжним дорученням №383 від 14.11.214 р. було сплачено гонорар адвокату за надані послуги в розмірі 2500 грн., що підтверджується також актом виконаних робіт від 17.11.2014 р., представник позивача просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 2 500 грн. за надані адвокатські послуги на момент розгляду апеляційної скарги судом апеляційної інстанції.

17 листопада 2014 року в судовому засіданні Рівненського апеляційного господарського суду представник скаржника підтримав доводи, наведені в апеляційній скарзі, стверджує, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення було порушено норми матеріального та процесуального права. Вказує на те, що копія договору № 12/09/12 від 12.09.2012року про надання фінансової допомоги на зворотній основі відрізняється від оригіналу даного договору, який наявний у відповідача.

З огляду на вказане, відповідач надав суду в судовому засіданні для огляду оригінал вказаного договору, з якого вбачається, що останній відрізняється від примірника договору позивача в частині визначення строку надання кредиту - 30 календарних днів, тоді як у прмірнику договору позивача - 120 календарних днів, та в частині назви сторін договору - СПД ПП ОСОБА_2, надалі "Підприємець", та ТзОВ "Вторма-Луцьк» в особі заступника директора ОСОБА_6, який діє на підставі Статуту, надалі "Отримувач", тоді як у примірнику договору позивача - ФОП ОСОБА_2, надалі Кредитор, та ТзОВ "Вторма-Луцьк", надалі Позичальник, в особі заступника директора ОСОБА_6, на підставі доручення від 12.09.2012р.

З урахуванням наведених обставин, відповідач стверджує, що спірний договір не є укладеним, оскільки сторони не досягли згоди щодо всіх істотних умов договору. При цьому, не заперечує, що відповідач позику отримав, на момент розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій відповідач отриманої суми позики позивачу не повернув. Вказаний договір недійсним в судовому порядку не визнано.

На підставі наведених доводів в обгрунтування своєї правової позиції, відповідач вважає, що рішення господарського суду Волинської області від 21.10.2014 р. у справі №903/1007/14 слід скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Представник позивача - фізичної особи- підприємця ОСОБА_2 в судовому засіданні заявив, що з доводами апелянта не погоджується, вважає їх безпідставними, а оскаржуване рішення таким, що відповідає встановленим обставинам справи та нормам закону. Окрім того, надав суду апеляційної інстанції для огляду в судовому засіданні оригінал договору, примірник якого долучено позивачем до матералів справи під час розгляду справи судом першої інстанції. Додатково пояснив, що даний договір є укладеним з моменту передачі коштів. Повернення коштів позивачу не відбулося. Вказаний факт не заперечує і сам відповідач. Поряд з тим, представник позивача просить додатково стягнути з відповідача на користь позивача 2 500 грн. за надані адвокатські послуги на момент розгляду апеляційної скарги.

З огляду на зазначене, просить суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення скасувати в частині стягнення з відповідача на користь позивача витрат на надання правової допомоги в сумі 2 500 грн., а в решті рішення залишити без змін, виходячи з наступного.

Судом апеляційної інстанції встановлено та як підтверджується матеріалами справи, 12 вересня 2012 року між ФОП ОСОБА_2, надалі Кредитор, та ТзОВ "Вторма-Луцьк", надалі Позичальник, в особі заступника директора ОСОБА_6, на підставі доручення від 12.09.2012р., було укладено договір № 12/09/12 про надання фінансової допомоги на зворотній основі (далі по тексту - Договір, а.с. 8).

За умовами п. 1 Договору кредитор (позивач) зобов'язувався надати позичальнику (відповідачу) фінансову допомогу на зворотній основі з метою поповнення оборотних коштів позичальника.

Згідно з п. 3 Договору розмір фінансової допомоги становить 60 000 грн.

Строк, на який надається фінансова допомога складає 120 календарних днів з моменту підписання цього Договору ( п. 4 Договору).

У п.п. 5, 6 Договору сторони погодили, що повернення фінансової допомоги може здійснюватися частинами або в повному об'ємі до закінчення строку дії даного Договору, а також по вимозі кредитора до закінчення строку користування фінансовою допомогою. В такому разі позичальник повідомляється в письмовій формі. Повернення фінансової допомоги здійснюється шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок кредитора.

Згідно з п. 8 Договору за невиконання вимог п. 4 кредитор має право вимагати сплати пені в розмірі 0, 2 % за кожний день прострочки платежу, а також згідно статті 625 ЦК України 3 % річних з простроченої до оплати суми.

Відповідно до п. 10 Договору даний Договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим Договором.

Вказаний договір засвідчений підписами та скріплений печатками обох сторін.

В матеріалах справи міститься копія листа - звернення б/н від 12.09.2012р. заступника директора ТОВ «Вторма - Луцьк» ОСОБА_6, адресованого СПД ПП ОСОБА_2, з проханням перерахувати на розрахунковий рахунок відповідача суму в розмірі 60 000 грн. на виконання укладеного договору № 12/09/12 від 12.09.2012р. (а.с. 10).

Як свідчать наявні в матеріалах справи докази, позивач на виконання договірних зобов'язань на поточний рахунок відповідача на підставі листа-звернення від 12.09.2012 року перерахував 60 000 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 158 від 12.09.2012 року (а.с. 9).

В матеріалах справи відсутні будь-які належні докази на підтвердження факту виконання відповідачем договірних зобов'язань в частині повернення позики в обумовлений договором строк.

Так, відповідно, 24.09.2014 року відповідачу було надіслано претензію № б/н від 22.09.2014 року, яка залишилась без задоволення (а.с. 11-13).

На момент здійснення апеляційного провадження у даній справі, відповідачем було долучено до матеріалів справи примірник договору №12/09/12 від12.09.2012року, з якого вбачається, що останній укладено між СПД ПП Петровським ОСОБА_7, надалі "Підприємець", та ТзОВ "Вторма-Луцьк» в особі заступника директора ОСОБА_6, який діє на підставі Статуту, надалі "Отримувач". Окрім того, у п. 4 вказаного примірника визначено строк, на який надається фінансова допомога, який складає 30 календарних днів (а.с. 42).

Також, скаржником надано довідку вих.. № 73 від 03.11.2014р., якою підтверджується той факт, що згіднго табелів обліку робочого часу та книги наказів ТзОВ «Вторма - Луцьк» директор ТзОВ «Вторма- Луцьк» ОСОБА_2 12.09.2012р. перебував на робочому місці, у відпустці чи в стані непрацездатності не перебував (а.с. 36).

Поряд з тим, до матеріалів справи долучено скаржником наказ ТзОВ «Вторма- Луцьк» № 21 від 18.06.2013р. про звільнення ОСОБА_2 з займаної посади директора підприємства з 18.06.2013р. за згодою сторін (а.с. 41).

Аналізуючи встановлені обставини у даній справі та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги наступні положення діючого законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права і обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права і обов'язки.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, є зокрема, договори та інші правочини.

Положеннями ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України закріплено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як свідчать встановлені обставини у даній справі, між сторонами виникли договірні правовідносини на підставі укладення договору №12/09/12 від 12.09.2012 року про надання фінансової допомоги на зворотній основі.

За приписами ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Частиною 1 ст. 1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Нормою ч.1 ст. 530 ЦК України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За умовами Договору №12/09/12 від 12.09.2012 р. (п.4) відповідачу - позичальнику встановлено строк, на який надається фінансова допомога, який складає 120 календарних днів з моменту підписання цього Договору.

Як було встановлено вище,кредитор на виконання умов договору перерахував на рахунок відповідача 60 000 грн. Натомість, позичальник (відповідач) не виконав своїх договірних зобов'язань в частині повернення позики у вказаній сумі.

На момент вирішення справи в судах першої та апеляційної інстанції, відповідачем (скаржником) не надано жодних належних доказів на підтвердження факту погашення заборгованості в сумі 60 000 грн.

При цьому, колегія суддів суду апеляційної інстанції не приймає до уваги твердження скаржника з приводу того, що договір є неукладеним, так як від імені відповідача (позичальника) договір було підписано заступником директора за відсутності на те повноважень, тоді як сам директор товариства виступав кредитором за даним договором, що в сукупності вказує на фальсифікацію примірника договору, наданого суду позивачем. Вказані доводи скаржника спростовуються наступним.

За приписами ч. 3 ст. 238 ЦК України представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

За змістом укладеного між сторонами договору про надання фінансової допомоги на зворотній основі вбачається, що суму позики перераховано на рахунок відповідача - ТзОВ «Вторма - Луцьк», що стверджується платіжним дорученням № 158 від 12.09.2012р. Вказане свідчить про те, що договір укладено саме в інтересах відповідача. Крім того, станом на момент вирішення справи по суті, суму позики відповідачем повернуто не було. В сукупності наведені обставини свідчать про те, що дії позивача, які віднайшли своє вираження у наданні фінансової допомоги на зворотній основі позичальнику, не можуть розцінюватися як такі, що вчинені СПД ПП ОСОБА_2 у власних інтересах від імені юридичної особи - ТзОВ «Вторма - Луцьк». Тобто, в даному випадку, СПД ПП ОСОБА_2 виступає як самостійний суб'єкт господарських правовідносин, а тому дії останнього, пов'язані із виконанням договірних зобов'язань як кредитора, не є свідченням вчинення даного правочину позивачем від імені позичальника у своїх інтересах або в інтересах іншої особи.

Також колегія суддів зважає на те, що факт укладення договору уповноваженими на те особами підтверджується і наступним схваленням правочину відповідачем, виходячи з наступного.

Договір було прийнято до виконання, про що свідчать такі дії сторін, як перерахунок позивачем на рахунок відповідача коштів на підставі листа - звернення ТОВ «Вторма - Луцьк» б/н від 12.09.2012р. на виконання умов договору № 12/09/12 від 12.09.2012р., отримання і використання коштів відповідачем та їх подальше неповернення позивачу.

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені Законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов.

Як свідчать встановлені обставини у даній справі, договір, наданий позивачем скіплений печатками та засвідчений підписами сторін.

Натомість, в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які свідчили б про те, що представник відповідача незаконно використовув печатку товариства, а також відсутні докази про підтвердження проведення службового розслідування за фактом незаконного використання печатки. Докази передачі печатки іншій особі або ж її втрати суду теж надано не було.

Окрім того, нормами права, а саме статтею 241 ЦК України встановлено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

З наявного в матеріалах справи платіжного доручення № 158 від 12.09.2012 року вбачається, що на поточний рахунок відповідача на підставі листа-звернення ТОВ «Вторма - Луцьк» від 12.09.2012 року позивач перерахував 60 000 грн.

Згідно з п. 9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" № 11 від 29.05.2013р., наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

Таким чином, факт прийняття відповідачем Договору до виконання свідчить про наступне схвалення правочину, яке було здійснено у формі листа - звернення ТОВ «Вторма - Луцьк» б/н від 12.09.2012р. до позивача, на підставі якого позивач на виконання умов договору № 12/09/12 від 12.09.2012р. перерахував на поточний рахунок відповідача 60 000 грн. При цьому, докази повернення відповідачем отриманих коштів позивачу в матеріалах справи відсутні, що свідчить про використання ТОВ «Вторма - Луцьк» отриманої фінансової допомоги у своїх цілях.

В той же час, в судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник відповідача не заперечує та не спростовує факт отримання позики від позивача в сумі 60 000 грн. на виконання умов Договору № 12/09/12 від 12.09.2012р. Разом з тим, підтверджує, що відповідач не повернув позику позивачу у вказаному розмірі.

Досліджуючи надані позивачем та відповідачем примірники договорів про надання фінансової допомоги на зворотній основі № 12/09/12 від 12.09.2012р., оригінали яких було оглянуто судом апеляційної інстанції в судовому засіданні, колегія суддів констатує той факт, що договори по змісту є однаковими за виключенням п. 4 договорів щодо визначення строку повернення позики та преамбули договорів в частині назви сторін договору: "кредитор - позичальник" та "підприємець - отримувач".

Проте відповідачем не спростовано факту укладення договору в редакції, яка надана позивачем, у зв'язку з чим суд приходить до висновку, що договір наданий позивачем також є укладеним, оскільки містить всі суттєві умови, прийнятий сторонами до виконання та не визнаний недійсним у встановленому порядку. Крім того, умови щодо строків повернення позики (120 календарних днів), викладені в договорі, наданому позивачем, є більш вигідними для відповідача, а інші розбіжності в тескті договору щодо назви сторін ніяким чином не впливають на чіткій зміст зобов'язань сторін, тому посилання відповідача на вказані ним розбіжності суд розцінює як намагання ухилитися від виконання зобов'язання по поверненню позики.

Також, колегія суддів суду апеляційної інстанції відзначає, що дії ОСОБА_8 та заступника директора ТОВ «Вторма - Луцьк» - ОСОБА_6, які виразилися в укладенні спірного договору № 12/09/12 від 12.09.2012р., не є інкримінованими за фактом вчинення злочину, передбаченого ст.. 364 КК України (зловживання владою або службовим становищем). Адже, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, як то вирок суду, на підтвердження тієї обставини, що діяння позивача є кримінально - караним.

За приписами ч. 1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

В силу дії імперативних приписів наведеної вище норми процесуального Закону, колегія суддів зважає на те, що скаржник (відповідач) при зверненні з апеляційною скаргою до суду апеляційної інстанції долучив до матеріалів справи додаткові докази, зокрема, надав інший примірник договору № 12/09/12 від 12.09.2012р., який відрізняється за своїм змістом від примірника договору, наданого позивачем суду першої інстанції. При цьому, в порушення ч. 1 ст.. 101 ГПК України, відповідач не обґрунтував неможливості подання цього додаткового доказу до місцевого господарського суду з причин, незалежних від відповідача, оскільки, будучи стороною цього договору та належним чином повідомленим про дату, час та місце судового засідання у суді першої інстанції, що стверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 18), відповідач був завчасно обізнаний про існування цього договору та порушення провадження у даній справі, а, відтак, не був позбавлений можливості його подання станом на дату прийняття рішення від 21.10.2014р.

За наведених обставин, колегія суддів відзначає, що наданий скаржником, на момент апеляційного провадження у даній справі, примірник договору не може бути оцінений судом апеляційної інстанції на предмет з'ясування підстав для задоволення позовних вимог. Окрім того, доводи скаржника, які базуються на долученому до матеріалів справи примірнику спірного договору, спростовуються наведеними вище висновками суду апеляційної інстанції, здійсненими за результатами оцінки правової позиції відповідача з урахуванням дійсних обставин справи та норм діючого законодавства.

З огляду на відсутність достатніх доказів на підтвердження правової позиції відповідача та з урахуванням встановленого факту невиконання відповідачем своїх договірних зобов'язань, колегія суддів суду апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення основної суми боргу в розмірі 60 000 грн. як таким, що узгоджується із встановленими обставинами у даній справі та положеннями чинного законодавства.

В частині з'ясування правових підстав для задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача 3091,11 грн. - 3% річних та 6616,91грн. - інфляційних, колегія суддів виходить із наступного.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне зобов'язання).

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, з урахуванням норми, наведеної у ст. 625 ЦК України, перевірки проведених позивачем розрахунків, згідно яких нараховано до стягнення з відповідача 3% річних та інфляційні, та встановленого факту невиконання відповідачем зобов'язання, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо встановлення правових підстав для стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 3091,11 грн. та інфляційних у розмірі 6616,91грн.

Приймаючи до уваги положення, наведені у ст.. ст.. 546, 548, 549 Цивільного кодексу України, ст.. ст.. 230, 231, 232 ГК України, ст. ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за невиконання грошового зобов'язання", а також умови договору, визначені у п. 8, щодо нарахування пені в розмірі 0,2% за кожний день прострочки платежу, яку позивачем нараховано за період з 26.02.2013р. по 26.08.2014р. у розмірі 60,06 грн., колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції щодо задоволення позову в цій частині (стягнення пені на суму 60,06 грн.).

З приводу позовної вимоги про відшкодування позивачу 2500 грн. витрат на надання правової допомоги, колегія суддів зважає на таке.

З матеріалів справи вбачається, що правовідносини між позивачем та адвокатом - ОСОБА_3 підтверджуються договором № б/н від 01.09.2014 року про надання правової допомоги, згідно з п. 1.1. адвокат зобов'язується надавати клієнту визначені договором види правової допомоги (а.с. 14). Вказаний договір засвідчений печатками сторін.

За умовами п. 5.2. Договору за надання правової допомоги, передбаченої предметом цього Договору, клієнт виплачує адвокату гонорар, розмір якого визначається відповідно до акту наданих послуг, що підписується сторонами, або на підставі рахунку, встановленого адвокатом.

Згідно свідоцтва №421 про право на заняття адвокатською діяльністю гр. ОСОБА_3 має право на заняття адвокатською діяльністю (а.с. 22).

В матеріалах справи міститься платіжне доручення №279 від 23.09.2014р., з якого вбачається, що кошти за надання правової допомоги згідно рахунка - фактури № СФ -18-01-09/2014 від 18.09.2014р. в розмірі 2500 грн. перераховано отримувачу - ФОП ОСОБА_3 (а.с. 16, 17).

Окрім того, актом виконаних робіт до договору про надання правової допомоги від 29.09.2014р. (а.с. 15) також підтверджується той факт, що позивач здійснив розрахунок за надання правової допомоги згідно з платіжним дорученням №279 від 23.09.2014р. ФОП ОСОБА_3, тобто як суб'єкту підприємницької діяльності.

На момент здійснення апеляційного провадження у даній справі, представник позивача додатково заявив вимогу про стягнення з відповідача на користь позивача 2 500 грн. за надання правової допомоги за участь у розгляді апеляційної скарги. На підтвердження своїх вимог, надав суду апеляційної інстанції платіжне доручення № 383 від 14.11.2014р. та копію акта виконаних робіт до договору про надання правової допомоги від 17.11.2014р., якими також підтверджується факт проведення платежу ОСОБА_3 як фізичній особі - підприємцю, а не як адвокату.

В силу дії статті 44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до статті 48 Господарського процесуального кодексу України, витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються в порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру".

Згідно з ч. 1 ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 р. адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

У п. 6.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" № 7 від 21.02.2013 р. роз'яснено, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

В абз. 4 п. 6.3. вказаної вище Постанови Пленуму ВГСУ роз'яснено, що за змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 N 6-рп/2013 у справі N 1-4/2013.

З урахуванням наведених вище положень закону та роз'яснень ВГСУ, колегія суддів зауважує, що надані представником позивача платіжні доручення №279 від 23.09.2014р. та №383 від 14.11.2014р. на підтвердження факту оплати за надання правової допомоги позивачу на момент розгляду справи судом першої інстанції в розмірі 2500 грн. та за участь у розгляді апеляційної скарги в розмірі 2500 грн., не є належними доказами для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача суми витрат на послуги адвоката в розмірі 2500 грн. та для стягнення 2500 грн. за участь у розгляді апеляційної скарги.

Адже, виходячи зі змісту наведених платіжних доручень вбачається той факт, що перерахування коштів у вказаних сумах було здійснено ОСОБА_3 як фізичній особі - підприємцю, а не як адвокату.

Вказане виключає наявність правових підстав у розумінні ст. 44 ГПК України вважати понесені позивачем витрати щодо перерахування ОСОБА_3 2500 грн. згідно з платіжним дорученням №279 від 23.09.2014р. та 2500 грн. згідно з платіжним дорученням №383 від 14.11.2014р., судовими витратами, а саме оплатою послуг адвоката, пов'язаних з розглядом справи.

За таких обставин, колегія суддів суду апеляційної інстанції не встановила визначених законом підстав для покладання на відповідача витрат за надання правової допомоги розмірі 2500 грн. за участь у розгляді справи в суді першої інстанції та відповідно, для стягнення витрат за надання правової допомоги в розмірі 2500 грн. за участь у розгляді апеляційної скарги.

Натомість, суд першої інстанції при задоволенні позовних вимог стягнув з відповідача на користь позивача витрати за надання правової допомоги в розмірі 2500грн., чим проігнорував наведені вище положення процесуального закону та допустив неповне з'ясування обставин справи в частині дослідження питання про правовий статус особи, на рахунок якої було перераховано кошти в сумі 2 500 грн., у зв'язку з чим дійшов хибного висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача вказаних коштів в сумі 2 500 грн.

Відповідно до п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

В силу приписів ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Натомість, скаржником не надано жодних належних та допустимих доказів у розумінні ст. ст.. 32, 33, 34 ГПК України на підтвердження своєї правової позиції, викладеної в апеляційній скарзі.

Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, спростовуються наведеними вище висновками суду апеляційної інстанції, здійсненими з урахуванням дійсних обставин справи та положень діючого законодавства, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

З урахуванням викладеного, судова колегія вважає, що рішення господарського суду Волинської області від 21.10.2014 р. у справі №903/1007/14 в частині стягнення з відповідача на користь позивача 2 500 грн. витрат на надання правової допомоги слід скасувати, а в решті рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вторма-Луцьк" залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Волинської області від 21.10.2014 р. у справі №903/1007/14 скасувати в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вторма-Луцьк" (43020, м. Луцьк, вул. Електроапаратна,5 б, код 34313877) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (43000, АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) 2500 грн. витрат на надання правової допомоги.

В решті рішення залишити без змін.

3. Справу № 903/1007/14 надіслати господарському суду Волинської області.

Головуючий суддя Петухов М.Г.

Суддя Гулова А.Г.

Суддя Дужич С.П.