Рішення № 41431560, 28.10.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/17122/14 28.10.14

за позовом Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України

до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний промислово - інвестиційний банк"

про стягнення грошових коштів

Суддя Полякова К.В.

Представники:

від позивача: Головко П.В. (дов.№1264-06-1 від 31.12.2013)

від відповідача : Самольотов І.І. (дов.№09-32/24 від 13.01.2014)

СУТЬ СПОРУ:

Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний промислово - інвестиційний банк" про стягнення грошових коштів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.08.2014 порушено провадження у справі №910/17122/14 та призначено її до розгляду на 11.09.2014 року.

09.09.2014 через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва від позивача надійшов лист на підтвердження відсутності аналогічного спору.

За наслідками судового засідання 11.09.2014, враховуючи клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, суд постановив ухвалу про відкладення розгляду справи на 14.10.2014 року.

13.10.2014 через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

У судовому засіданні 14.10.2014 представники сторін надали клопотання про продовження строку розгляду спору на п'ятнадцять днів.

Вивчивши зазначене клопотання, суд визнав його таким, що не суперечить законодавству та не порушує чиїх-небудь прав та охоронюваних законом інтересів.

Представник позивача підтримав надану ним 03.10.2014 через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва заяву про збільшення позовних вимог.

Пунктом 4 ст.22 ГПК України передбачено право позивача до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Відповідно до п.3.10. постанови N 18 від 26.12.2011 Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК України права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Суд, вивчивши надану заяву та заслухавши пояснення представника позивача, дійшов висновку про її задоволення та зауважив, що у подальшому розгляд справи здійснюється із урахуванням наданих збільшень.

За наслідками судового засідання 14.10.2014 судом постановлено ухвалу про продовження розгляду спору на 15 днів та оголошено перерву у судовому засіданні до 28.10.2014 року.

Під час судового засідання 28.10.2014 представник позивача просив задовольнити позовні вимоги, посилаючись на обставини та факти, викладені у позовній заяві.

Представник відповідача, у свою чергу, заперечував проти задоволення позовних, надавши пояснення аналогічні тим, що викладені у відзиві на позовну заяву.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.06.2014 у справі № 910/5320/14, яке залишено без змін Постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.08.2014, задоволено позов Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України до Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» про повернення депозитного вкладу.

Зазначеним рішенням суду встановлено 04.05.2011 між публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (далі - Банк, відповідач) та Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (далі - клієнт, позивач) укладено генеральну депозитну угоду № 82-Ф-11/20-1236/2-2 (далі - Угода), відповідно до п. 1.1 якої позивач перерахував, а відповідач прийняв тимчасово вільні кошти, у тому числі резервні кошти в національній валюті на депозитний рахунок відкритий на ім'я позивача на умовах визначених Угодою та додатковими угодами до неї.

Згідно з п. 4.1 Угоди ця Угода набирає чинності з моменту підписання її сторонами та діє до 31.12.2011.

У подальшому сторонами укладались додаткові угоди до даної Угоди.

Так, додатковою угодою № 20-0572/2-2 від 20.02.2014 до Угоди сторони погодили продовжити термін розміщення безготівкових грошових коштів клієнта на депозитному рахунку передбаченого пунктом 1.2 Угоди в сумі 20 000 000,00 грн на строк до 20.03.2014.

На суму вкладу відповідач нараховує проценти у розмірі 9 % річних в порядку, визначеному п. 6.3 Угоди (п. 3 додаткової угоди № 20-0572/2-2 від 20.02.2014).

Відповідно до пп. 6.3.1 п. 6.3 Угоди, в редакції додаткової угоди № 20-1861/2-2 від 31.05.2012 до Угоди, проценти нараховуються і перераховуються на рахунок позивача щомісячно протягом одного банківського дня, наступного за звітним місяцем і у день повернення вкладу.

Втім, встановивши, що строк розміщення безготівкових грошових коштів позивача на депозитному рахунку в сумі 20 000 000,00 грн, відповідно до умов спірної Угоди, закінчився, однак в установлений п. 2 додаткової угоди №20-0572/2-2 від 20.02.2014 строк відповідач кошти позивачу у розмірі 20 000 000,00 грн не повернув, Господарський суд м. Києва рішенням у справі № 910/53214 стягнув з Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» заборгованість за генеральну депозитну угоду № 82-Ф-11/20-1236/2-2 щодо повернення вкладу у сумі 20 000 000,00 грн, 646 575,35 грн пені за період з 21.03.2014 по 30.05.2014 із суми неповернутого вкладу в розмірі 20 000 000,00 грн; 660 000,00 грн інфляційних витрат за квітень 2014 року.

Наведені вище факти в силу частини 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України мають преюдиційне значення та не підлягає повторному доведенню.

Як вбачається з виписки по банківському рахунку Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України лише 24.09.2014 відповідач перерахував на рахунок позивача грошові кошти у розмірі 21 306 575, 35 грн., які стягнути на підставі судового рішення.

Оскільки, в межах розглянутої Господарським судом міста Києва справи № 910/5320/14 позивачем заявлялись вимоги щодо сплати пені за період з 21.03.2014 по 30.05.2014 та інфляційних витрат за квітень 2014 рік, та враховуючи, що депозитні кошти на розрахунковий рахунок позивача перераховані банком лише 24.09.2014, позивач в межах розгляду даного спору (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог) просить суд стягнути з відповідача пеню за прострочення повернення депозитних коштів за період з 31.05.2014 по 23.09.2014 у розмірі 1 410 410,96 грн; інфляційні витрати за травень, червень, липень та серпень 2014 року у розмірі 1 219 882,16 грн. та штраф за порушення зобов'язання понад 10 днів відповідно до п. 5.2 Угоди у розмірі 2 000 000,00 грн.

Відповідач, заперечуючи проти задоволення позову, зазначив, що оскільки рішення суду про стягнення депозитного вкладу набрало чинності 05.08.2014, але позивачем наказ щодо примусового виконання судового рішення пред'явлено до відділу державної виконавчої служби для виконання лише 15.09.2014, тому, на думку ПАТ «Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк» прострочення платежу відбулось за умови прострочення кредитора, що в розумінні ст. 232 Господарського кодексу України звільняє боржника від платити процентів.

Крім того, відповідач зауважив, що за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки НБУ.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі статтею 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 334 Господарського кодексу України банківська система України складається з Національного банку України та інших банків, а також філій іноземних банків, що створені і діють на території України відповідно до закону.

Банки - це фінансові установи, функціями яких є залучення у вклади грошових коштів громадян і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах і на власний ризик, відкриття та ведення банківських рахунків громадян та юридичних осіб.

Згідно приписів ст. 340 Господарського кодексу України, депозитні операції банків полягають у залученні коштів у вклади та розміщення ощадних (депозитних) сертифікатів. Депозити утворюються за рахунок коштів у готівковій або у безготівковій формі, у гривнях або в іноземній валюті, що розміщені юридичними особами чи громадянами (клієнтами) на їх рахунках у банку на договірних засадах на певний строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства та умов договору. Договір банківського вкладу (депозиту) укладається у письмовій формі.

За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу (ст. 1058 Цивільного кодексу України).

Обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду у випадках, встановлених законом (ст. 1074 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 1060 ЦК України передбачено, що договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

Згідно з п.3.3 глави 3 Постанови Правління Національного банку України "Про затвердження Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами" № 516 від 03.12.2003 року банки повертають вклади (депозити) та сплачують нараховані проценти у строки, що визначені умовами договору банківського вкладу (депозиту) між вкладником і банком.

Відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком (ст. 55 Закону України "Про банки та банківську діяльність ").

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Так, судом встановлено, що внаслідок порушення відповідачем строків повернення депозитного вкладу згідно умов Депозитної угоди № 82-Ф-11/20-1236/2-2 (з змінами внесеними Додатковими угодами) у Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» виникло зобов'язання щодо сплатити пені за несвоєчасне повернення депозитного вкладу.

Разом з тим, оскільки, рішенням Господарського суду міста Києва від 06.06.2014 у справі № 910/5320/14, яке залишено без змін Постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.08.2014, з ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» стягнуто пеню за несвоєчасне повернення депозитного вкладу за період з 21.03.2014 по 30.05.2014, та враховуючи, що фактичне повернення депозитного вкладу відповідачем здійснено 24.09.2014, тому позовні вимоги щодо стягнення суми пені за несвоєчасне повернення депозитного вкладу за період з 31.05.2014 по 23.09.2014 у сумі 1 410 410, 96 грн. є нормативно обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Особа, яка порушила господарське зобов'язання або правила здійснення господарської діяльності, зобов'язана сплатити стороні, права якої порушено, штрафні санкції. Тобто у правопорушника виникає так звана штрафна відповідальність. Штрафна відповідальність, на відміну від відповідальності за завдання збитків, має передусім караючу, а не компенсаційну функцію.

Штрафні санкції це, зокрема, господарські санкції у виді грошової суми, та надає їх виключний перелік, а саме: неустойка, штраф, пеня.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Стаття 549 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачає, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

До того ж, із приписів статті 549 ЦК України слідує, що штраф може встановлюватись за будь-яке порушення зобов'язання, у той час як пеня - на випадок прострочення виконання зобов'язання.

З огляду на вищевикладене, суд зазначає, що штраф та пеня не є тотожними видами відповідальності за порушення виконання договірних зобов'язань та задовольняючи вимогу позивача про стягнення 2 000 000,00 грн. штрафу, передбаченого п.5.2. генеральної угоди, відхиляє заперечення відповідача щодо цього.

Оскільки обов'язок по поверненню депозитного вкладу у строк встановлений умовами Депозитної угоди виник у ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» саме на підставі зазначеної Угоди, тому судом критично оцінюється посилання відповідача як на підставу звільнення його від сплати відсотків за прострочення виконання зобов'язання з повернення депозитного вкладу внаслідок прострочення кредитора з огляду на факт подання позивачем заяви про примусове виконання судового рішення лише у вересні 2014 року.

Згідно статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи приписи статті 549, частини другої статті 625 ЦК України правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Суд зауважує, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) та інфляційних втрат, не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові та відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

З системного аналізу наведених законодавчих норм, вбачається право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи індекс інфляції та відсотків річних, як спосіб захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

За приписами п. 3.1., 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 № 14 інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 N 62-97; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 N 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997 №62-97 «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ», якщо сума боргу повинна бути сплачена в період з 1 по 15 числа відповідного місяця, то вона індексується з рахунком цього місяця, а якщо сума повинна бути сплачена з 16 по 31 число відповідного місяця, то вона індексується з наступного місяця.

Встановивши наявність прострочення грошового зобов'язання за Депозитною угодою № 82-Ф-11/20-1236/2-2 (з змінами внесеними Додатковими угодами), перевіривши математичний розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції за травень, червень, липень та серпень 2014, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог про стягнення інфляційних витрат саме у розмірі 1 035 894, 75 грн.

Правова позиція Верховного Суду України щодо правомірності вимог позивача про стягнення пені, інфляційних витрат та трьох відсотків річних від суми прострочення за повернення депозитних коштів по банківським вкладам за прострочений строк до фактичного повернення висловлена у постанові від 29.05.2013 у справі № 6-39цс13 та є обов'язковою для застосування у розумінні положень 111-28 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 4 ст. 129 Конституції України, ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, а за загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

З'ясувавши обставини справи та надавши оцінку доказам за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості підлягають частковому задоволенню.

Нормами статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, то судові витрати - судовий збір - відповідно до приписів статті 49 ГПК України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись, ст.ст. 32, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Позов Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний промислово - інвестиційний банк" про стягнення грошових коштів - задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (01001, місто Київ, провулок Шевченка, 12; ідентифікаційний код 00039002) на користь Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (03062, місто Київ, проспект Перемоги, 92/2; ідентифікаційний код 00013764) 1 410 410 (один мільйон чотириста десять тисяч чотириста десять) гривень 96 копійок пені, штраф у розмірі 2 000 000 (два мільйони) гривень 00 копійок, 1 035 894 (один мільйон тридцять п'ять тисяч вісімсот дев'яносто чотири) гривні 75 копійок інфляційної складової боргу.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (01001, місто Київ, провулок Шевченка, 12; ідентифікаційний код 00039002) у дохід Державного бюджету України 73 080 (сімдесят три тисячі вісімдесят) гривень 00 копійок судового збору.

У іншій частині позову відмовити.

Рішення постановлено у нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частину у судовому засіданні 28.10.2014 року.

Повний текст рішення буде складено протягом п'яти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини рішення.

Наказ видати відповідно до статті 116 Господарського процесуального кодексу України, після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

та підписано 03.11.2014 року

Суддя К.В. Полякова