Рішення № 41431523, 07.10.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/16533/14 07.10.14

за позовом Публічного акціонерного товариства "Дніпрополімермаш"

до Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування"

про стягнення заборгованості і штрафних санкцій за договором поставки

Суддя Полякова К.В.

Представники:

від позивача: Погребна А.О. (дов.№01-001 від 10.01.2014),

від відповідача: Цівінська Н.М. (дов. №2-387 від 10.04.2014),

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство "Дніпрополімермаш" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" про стягнення заборгованості і штрафних санкцій за договором поставки.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.08.2014 порушено провадження у справі №910/16533/14 та призначено справу до розгляду на 23.09.2014 року.

За наслідками судового засідання 23.09.2014 судом постановлено ухвалу, якою відкладено розгляд справи на 07.10.2014 у зв'язку із неявкою відповідача.

07.10.2014 під час судового засідання представником позивача надані усні пояснення по суті спору, позовні вимоги просив задовольнити у повному обсязі, посилаючись на обставини та факти, викладені у позовній заяві.

Представник відповідача, у свою чергу, у судовому засідання 07.10.2014 надав до суду відзив на позовну заяву, проти задоволення позовних вимог заперечував з підстав, викладених у відзиві.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,-

ВСТАНОВИВ:

22.06.2010 між Відкритим акціонерним товариством "Дніпрополімермаш" (перейменоване на Публічне акціонерне товариство "Дніпрополімермаш") (постачальник) та Дочірньою компанією "Укргазвидобування" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (правонаступником якої є Публічне акціонерне товариство "Укргазвидобування") (замовник) укладено договір поставки № УГВ1173/22-10, згідно якого постачальник передає, а покупець приймає і оплачує на умовах цього договору товар, визначений у специфікації, що додається до договору і є його невід'ємною частиною.

Відповідно до п.1.1. Договору № УГВ 1173/22-10 постачальник передає, а покупець приймає і оплачує продукцію, іменовану надалі товар, відповідно до специфікації, що додається до договору і є його невідомою частиною.

Пунктом 3.3. сторони погодили, що датою поставки - є дата підписання сторонами акту прийому передачі, складеному в місці передачі товару покупцю на умовах передбачених п.2 специфікації.

Згідно з п. 5.1 договору, покупець проводить оплату по факту поставки товару на підставі рахунку та акту приймання-передачі або накладної, шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника, з урахуванням ПДВ, на умовах, зазначених у специфікаціях.

Згідно п.5 специфікації №4, №5, №6 від 24.06.2010 до договору №УГБ1173/22-10 від 22.06.2010 сторони погодили, що оплата по факту поставки протягом 120 календарних днів з дати поставки.

Як стверджує позивач, на виконання умов договору поставки №УГВ1173/22-10 від 22.06.2010 постачальником здійснено поставку товару на загальну суму 5 268 138,00 грн. за період з 31.08.2010 по 14.06.2012, у свою чергу відповідачем поставлений товар оплачено частково у розмірі 5 240 298,00 грн., у зв'язку із чим сума боргу складає 27 840,00 грн.

Таким чином, позивач стверджує, що сума боргу покупця перед постачальником за період 31.08.2010 по 14.06.2012 згідно договору №УГВ1173/22-10 від 22.06.2010 та на підставі актів приймання - передачі за період 31.08.2010 по14.06.2012 становить 27 840,00 грн.

Враховуючи вищенаведене, позивач просить господарський суд стягнути з відповідача 27 840,00 грн. основного боргу, 3% річних 1 496,50 грн., інфляційні витрати - 3 405,51 грн. у зв'язку із неналежним виконання відповідачем своїх зобов'язань за договору поставки №УГВ1173/22-10 від 22.06.2010 року.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач зауважує на тому, що станом на момент прийняття товару у вказаний період ПАТ «Укргазвидобування» знаходилось у скрутному фінансовому становищі через затримку з боку НАК «Нафтогаз України» проведення розрахунків з відповідачем за видобутий природний газ.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню повністю з наступних підстав.

Частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України (далі ЦК УКраїни) визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Частина 2 вказаної статті містить у своєму змісті посилання на положення ст. 11 ЦК України, що є переліком підстав з яких виникають зобов"язання.передбачає.

Відповідно п.1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договір № УГВ1173/22-10 від 22.06.2014 є підставою для виникнення у його сторін прав і обов'язків, визначених ним та за своїм змістом та правовою природою є договором поставки та підпадає під правове регулювання норм статті 712 ЦК України та статей 264-271 Господарського кодексу України.

У відповідності до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні покупцеві товар, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

У частині 2 статті 712 ЦК України зазначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначається, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму

Згідно ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором (ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України).

Норми статей 525, 526 Цивільного кодексу України кореспондуються із приписами ст.. 193 ГК України.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що відповідач не сплатив поставлений товар за актами приймання-передачі за період з 31.08.2010 по 14.06.2012, що складає суму боргу у розмірі 27 840,00 грн.

Статтею 527 Цивільного кодексу України визначено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Отже, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується (див. постанову Вищого господарського суду України від 28.02.2012 № 5002-8/481-2011).

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що відповідач належних доказів на заперечення відомостей повідомлених позивачем не надав, господарський дійшов висновку, що позовні вимоги у частині стягнення 27 840,00 грн. за поставку згідно актів приймання-передачі за період з 31.08.2010 по 14.06.2012 за договором поставки № УГВ1173/22-10 від 22.06.2010 підлягають задоволенню повністю, а саме у розмірі 27 840,00 грн.

Посилаючись на несвоєчасне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань, позивач просить суд також стягнути з відповідача 3% річних у сумі 1 496,50 грн.

Системний аналіз законодавства свідчить, що обов'язок боржника відшкодувати кредитору причинені інфляцією збитки з нарахуванням процентів річних, випливає з вимог ст. 625 ЦК України.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору, тому заперечення відповідача щодо відсутності підстав для стягнення 3 % річних та інфляційних втрат у зв'язку з відсутністю вини, судом визнані безпідставними.

Суд, зробивши арифметичний розрахунок 3% річних в межах заявленого позивачем періоду, вважає що вимоги у частині стягнення 3% річних підлягають задоволенню у розмірі 1 496,50 грн.

Крім того позивач просив стягнути з відповідача інфляційні витрати у розмірі 3 405,51 грн.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Враховуючи вище викладене, перевіривши розрахунок інфляційної складової суми боргу суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення інфляційних втрат не перевищує розмір інфляційних витрат який може бути нарахований та підлягає задоволенню у сумі 3 405,51 грн.

Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 4 ст. 129 Конституції України, ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, а за загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

З'ясувавши обставини справи та надавши оцінку доказам за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості підлягають задоволенню у повному обсязі.

Нормами статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, то судові витрати - судовий збір - відповідно до приписів статті 49 ГПК України, покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись, ст.ст. 32, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Позов Публічного акціонерного товариства "Дніпрополімермаш" до Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" про стягнення заборгованості і штрафних санкцій за договором поставки - задовольнити повністю.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування» (04053, місто Київ, вулиця Кудрявецька, 26/28; ідентифікаційний код 30019775) на користь Публічного акціонерного товариства «Дніпрополімермаш» (49033, місто Дніпропетровськ, вулиця Героїв Сталінграду, 147; ідентифікаційний код 00218615) суму основного боргу у розмірі 27 840 (двадцять сім тисяч вісімсот сорок) гривень 00 копійок, 1 496 (одну тисячу чотириста дев'яносто шість) гривень 50 копійок - 3% річних, інфляційні втрати у розмірі 3 405 (три тисячі чотириста п'ять) гривень 51 копійку та 1 827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) гривень 00 копійок судового збору.

Рішення постановлено у нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частину у судовому засіданні 07.10.2014 року.

Повний текст рішення буде складено протягом п'яти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини рішення.

Наказ видати відповідно до статті 116 Господарського процесуального кодексу України, після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

та підписано 13.10.2014 року

Суддя К.В. Полякова