Постанова № 41430504, 04.11.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" листопада 2014 р. Справа№ 911/1936/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Гаврилюка О.М.

Коротун О.М.

за участю представників сторін

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Край - 2"

на рішення Господарського суду Київської області від 26.08.2014 р.

у справі № 911/1936/14 (суддя: Кошик А.Ю.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Винфорт"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Край - 2"

про стягнення 124 629,84 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Винфорт" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Край - 2" (далі - відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача 124 629,84 грн.

06.06.2014 р. до Господарського суду Київської області від позивача у справі надійшли уточнення до позовної заяви у зв'язку із частковим погашенням відповідачем суми боргу позивач просив суд першої інстанції стягнути з відповідача 116579,84 грн. заборгованості та 2492,60 грн. судового збору.

30.07.2014 р. до Господарського суду Київської області від позивача надійшли уточнення до позовної заяви у зв'язку із частковим погашенням відповідачем суми основного боргу. Позивач просив суд першої інстанції стягнути з відповідача 90050,00 грн. заборгованості та 2492,60 грн. судового збору.

Рішенням Господарського суду Київської області від 26.08.2014 р. позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Край-2" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Винфорт" 90050,00 грн. боргу та 1801,00 грн. витрат по сплаті судового збору. Повернуто на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Винфорт" з Державного бюджету України 691,59 грн. судового збору, сплаченого за платіжним дорученням № 2707 від 16.05.2014 р., оригінальний примірник якого знаходиться в матеріалах справи № 911/1936/14.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Край - 2" звернулося з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 26.08.2014р., у справі №911/1936/14, та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва неповно з'ясував обставини справи, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми процесуального та матеріального права.

Крім того, апелянт зазначає, що він повністю оплатив поставлений товар, що підтверджується долученими до справи доказами.

Ухвалою Київського апеляційного Господарського суду від 22.09.2014 р. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Край - 2" було прийнято до провадження.

Представники сторін в засідання Київського апеляційного господарського суду 04.11.2014 р. не з'явилися, були належним чином повідомлені про місце та час розгляду апеляційної скарги, що підтверджується поштовими повідомленнями №№04393817, 04393809.

Крім того, враховуючи, що судом явка уповноважених представників сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалася, сторони не скористалися належними їм процесуальними правами приймати участь в судовому засіданні 04.11.2014р., Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у відсутності представників сторін за наявними в ній матеріалами на підставі ст. 101 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду Київської області від 26.08.2014р. підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Край - 2" - без задоволення, з наступних підстав.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.

13.08.2010 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "ВИНФОРТ" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "КРАЙ-2" (покупець) було укладено договір поставки №45 з додатками та протоколом узгодження розбіжностей до Договору поставки (далі - договір), предметом якого відповідно до умов договору є зобов'язання ТОВ "ВИНФОРТ" поставити і передати у власність ТОВ "КРАЙ-2", а останнє в свою чергу прийняти та оплатити поставлений товар (алкогольні напої) відповідно до умов спірного договору.

Як правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, на виконання зобов'язань за спірним договором, позивач поставив відповідачу товар, що підтверджується видатковими накладними та товарно-транспортними накладними: ТТН №РкС1_23718 від 10.11.2013 р.; № ТТН № РкС1_23735, ТТН № РкС1_23717, ТТН № РкС1_23736 та ТТН № РкС1_23817 від 10.11.2013 р.; ТТН № РкС1_23896 від 11.11.2013 р.; ТТН № РкС1_23894 від 12.11.2013 р.; ТТН № РкС1_23895 від 12.11.2013 р.; ТТН № РкС1_24646 та ТТН № РкС1 24645 від 19.11.2013 р.; ТТН №РкС1_25198, ТТН №РкС1_25195 та ТТН № РкС1_25199 від 24.11.2013 р.; ТТН № РкС1_25332 від 25.11.2013 р.; ТТН №РкС1_25319, ТТН №РкС1_25331 та ТТН № РкС1_25196 від 26.11.2013 р. всього на загальну суму 132927,36 грн.

Відповідачем в свою чергу було здійснено часткове повернення поставленого товару (бій/недостача), про що належним чином складені Акти: N 2853 від 12.11 2013 р., № 3006 від 12.11.2013 р., № 4016 від 26.11.2013 р. та № 3527 від 27.11.2013 р., всього за вказаними актами було повернено товар на суму 2252,22 грн.

25.04.2014 р. в рахунок погашення заборгованості за вказаними вище накладними відповідачем було здійснено часткову оплату товару на суму 6 045,30грн. Таким чином, станом на день звернення позивача до суду першої інстанції, заборгованість відповідача складала 124 629,84 грн.

Відповідно до п. 1.1. додатку №3 до договору в редакції протоколу узгодження розбіжностей від 13.08.2010 р. покупець (ТОВ "КРАЙ-2") здійснює оплату вартості поставленого товару щотижнево за фактично реалізований товар. Підставою для взаєморозрахунків є надана постачальнику завірена покупцем щотижнева інформація щодо складських залишків товару окремо по кожному магазину ненадання постачальнику інформації щодо складських залишків є підставою для визнання товару реалізованим Покупцем і таким, що підлягає негайній оплаті.

Остаточне повернення залишкового нереалізованого товару відповідачем було здійснено 28.03.2014 року. Отже нереалізований товар на складі ТОВ "КРАЙ-2" відсутній, а зобов'язання відповідача з оплати заборгованості за фактично реалізований товар в порушення умов спірного договору та діючого законодавства відповідачем своєчасно та в повному обсязі не виконані.

18.04.2014 р. повноважними представниками позивача та відповідача було підписано Акт звіряння взаєморозрахунків, в якому зазначено, що сума визнаної та непогашеної заборгованості відповідача перед позивачем за вже реалізований товар станом на 31.03.2014 р. за даними відповідача складає 158 001,34 грн. (за даними позивача 159 629,84 грн.).

В ході розгляду спору в суді першої інстанції 30.07.2014 р. позивач уточнив позовні вимоги та з врахуванням часткових проплат відповідача, в тому числі здійснених після порушення провадження у справі на суму 26529,84 грн., повідомив, що заборгованість відповідача станом на момент розгляду спору складає 90050 грн., у зв'язку з чим, зменшив позовні вимоги.

Відповідачем в суді першої інстанції не визнає факту поставки товару за частиною спірних накладних, оскільки на його думку первинним документом для підтвердження поставки товару є довіреність від підприємства-покупця на особу, яка отримує товар, за встановленою формою.

Однак, довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей (так само як і повідомлення за підписом директора та головного бухгалтера про зразок печатки на отримання товару, яке оформлюється при централізовано-кільцевих перевезеннях відповідно до п. 13 інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей) не є документами, що підтверджують факт поставки товару.

Такої ж позиції дотримується Вищий господарський суд України, який у своїй Постанові від 17.09.2009 р. у справі №21/105 та Постанові від 09.04.2013 р. у справі №5023/5085/12, де зазначає, що довіреність на одержання матеріальних цінностей є документом, що лише фіксує рішення уповноваженої особи (керівника) підприємства про уповноваження конкретної фізичної особи одержати для підприємства визначені перелік та кількість цінностей. Тобто довіреність не є документом, що підтверджує факт господарської операції по передачі чи прийняттю товару.

Передача (прийняття) матеріальних цінностей без довіреності може бути порушенням ведення бухгалтерського обліку, але не є достатньою обставиною, що заперечує факт передачі або прийняття товарів.

Накладні - це первинні бухгалтерські документи, що підтверджують існування факту здійснення господарської операції.

Всі спірні видаткові накладні, що видані позивачем, відповідають вимогам зазначених нормативних актів, містять всі обов'язкові реквізити, в тому числі і посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції (бухгалтер Коровянко Л.). Про прийняття товару за вказаними накладними в т.ч. свідчить наявність підпису представників відповідача, які завірені відбитками спеціальних штампів відповідача "Для накладних".

Крім того, в матеріалах справи наявна копія Гарантійного листа від ТОВ "КРАЙ-2" від 11.04.2014 р. за підписом в.о. Генерального директора ТОВ "КРАЙ-2" Штиюка В.А., в якому зазначається, що відповідач гарантує оплату позивачу суми заборгованості в сумі 159 629,84 грн. згідно графіка до 20-23 травня 2014 року.

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд не приймає як належне твердження скаржника, що останній повністю оплатив поставлений товар відповідно до умов договору, що підтверджується долученими до справи доказами.

При цьому, довідка ПАТ «Український професійний банк» №34/05-07/176 від 06.06.2014р. на яку посилається скаржник, не може бути доказом погашення заборгованості в розумінні ст.ст. 33,34 Господарського процесуального кодексу України, оскільки отримані кошти були зараховані в рахунок погашення заборгованості відповідача за поставлений раніше товар згідно договору поставки. (товару за спірним договором було поставлено всього на суму 6056330,00 грн.).

Також, на виконання вимог суду Тетіївською ОДПІ ГУ Міндоходів (Сквирське відділення) були надані документи податкової звітності відповідача, в яких відповідачем відображені операції за наведеними в позові накладними.

Як вбачається з матеріалів справи, поставки товару, відбувались безпосередньо на адреси магазинів відповідача і товар приймався відповідними представниками магазину на місці доставки, що підтверджується відповідними штампами та підписами на спірних видаткових накладних. Крім того, як правильно встановлено судом першої інстанції про факт існування господарських відносин сторін за спірним договором свідчить часткова оплата та повернення відповідачем товару, тобто дії відповідача, спрямовані на виконання умов договору. Також, спірні видаткові накладні враховані в акті звірки розрахунків.

Самі лише недоліки в оформленні видаткових накладних не спростовують їх дійсність та факту поставок товару, про підроблення чи фальсифікацію відповідних видаткових накладних відповідачем не заявлено в установленому чинним законодавством порядку до правоохоронних органів.

Також, Київський апеляційний господарський суд приймає як належне посилання суду першої інстанції на Картку взаєморозрахунків за спірним договором за період з 01.08.2010 р. по 22.08.2014 р., в якій відображено всі операції за спірним договором поставки, в тому числі загальна сума, на яку було поставлено товар (6056330 грн.), скільки всього було сплачено (5406240,29 грн.) та скільки товару повернуто (560039,71 грн.), що включає наведені відповідачем у відзиві суми сплати та обсяги повернутого товару. Наведені в Картці дані підтверджують факт існування від'ємного сальдо на суму 90050 грн. (6056330,00 грн. -5406240,29 грн. - 560039,71 грн. = 90050 грн.), як заявлено в позові.

При цьому, Київський апеляційний господарський суд відзначає, що Ухвалами суду першої інстанції від 26.06.2014 р. Та 19.08.2014р. було зобов'язано сторони провести звірку взаєморозрахунків, однак, ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції не було надано двосторонній Акт звірки розрахунків, позивачем надано суду першої інстанції Акт звірки розрахунків, який без поважних причин не підписаний відповідачем. Відповідачем не надано суду першої інстанції зустрічний Акт звірки розрахунків.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 ст. 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Приймаючи до уваги викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги в повному обсязі.

Таким чином, колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом повно і всебічно з'ясовані всі обставини справи та надано їм належну правову оцінку.

Доводи апелянта щодо неправильного застосування норм процесуального права не знайшли свого підтвердження.

На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що прийняте господарським судом рішення відповідає ст. ст. 43, 85 Господарського процесуального кодексу України, вимогам щодо законності та обґрунтованості, підстав для скасування чи зміни рішення, в тому числі, з мотивів, наведених в апеляційній скарзі не вбачається.

За таких обставин, рішення Господарського суду Київської області від 26.08.2014р. у справі №911/193614 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Край - 2" - задоволенню не підлягає.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103 -105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Край - 2" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 26.08.2014р. у справі №911/1936/14 - залишити без змін.

3. Матеріали справи №911/1936/14 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя В.В. Сулім

Судді О.М. Гаврилюк

О.М. Коротун