Рішення № 41430154, 13.11.2014, Господарський суд Черкаської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 45-24-38, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2014 року Справа № 925/1374/13

Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді - Васяновича А.В.,

секретар судового засідання - Гень С.Г.,

за участю представників сторін:

від Золотоніської міжрайонної прокуратури Черкаської області - Хабло О.М. - прокурор відділу прокуратури м. Черкаси,

від позивача - Черноуз Б.І. - представник за довіреністю,

від відповідача - Євтушенко В.В. - представник за довіреністю,

від третьої особи - представник не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Трейдфілд Україна",

м. Київ

до державного підприємства "Златодар", м. Золотоноша, Черкаської

області

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:

Державного агентства резерву України, м. Київ

про стягнення 15 203 210 грн. 40 коп.,-

ВСТАНОВИВ:

23 серпня 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю "Полігрейн Агро" звернулося до господарського суду Черкаської області з позовом до державного підприємства "Златодар" про стягнення збитків, спричинених втратою переданого на зберігання зерна кукурудзи в сумі 15 049 382 грн. 27 коп. та 3% річних за користування коштами в сумі 153 828 грн. 13 коп.

Рішенням господарського суду Черкаської області від 04 листопада 2013 року позов задоволено частково та стягнуто з державного підприємства "Златодар" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Полігрейн Агро" 15 049 382 грн. 27 коп. збитків та 68 820 грн. 00 коп. судового збору, в решті вимог в позові відмовлено.

Золотоніський міжрайонний прокурор в інтересах Державного агентства резерву України вступив до участі у справі шляхом подання апеляційної скарги.

Судом апеляційної інстанції рішення місцевого господарського суду було залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 02 вересня 2014 року постанову Київського апеляційного господарського суду від 08 липня 2014 року та рішення господарського суду Черкаської області від 04 листопада 2013 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до господарського суду Черкаської області.

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 16 вересня 2014 року справу №925/1374/13 прийнято до свого провадження суддею Васяновичем А.В. та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Державне агентство резерву України, оскільки прокурор приймає участь у розгляді даної справи в інтересах агентства, а розгляд справи було призначено на 02 жовтня 2014 року.

Розгляд справи здійснюється після відкладення.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд позов задовольнити повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував, проте письмового відзиву суду не надав.

Прокурор також просив суд в позові відмовити повністю.

02 жовтня 2014 року відповідач звернувся до суду з клопотанням про призначення судової економічної експертизи.

Позивач проти клопотання відповідача заперечував, про що надав заперечення від 15 жовтня 2014 року.

Суд, розглянувши клопотання відповідача, останнє залишив без задоволення, в зв'язку з безпідставністю, оскільки питання, що запропонував поставити перед експертом представник відповідача, не є тими питанням, що підлягають вирішенню та встановленню саме експертом і потребують спеціальних знань для роз'яснення.

Державне агентство резерву України в судове засідання не з'явилося, про причини неявки суд не повідомило.

Третя особа була належним чином повідомлена про час та місце проведення судового засідання, що підтверджується реєстром поштових відправлень господарського суду Черкаської області.

В судовому засіданні, яке відбулося 13 листопада 2014 року згідно ст. 85 ГПК України було оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення зі справи №925/1374/13.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового провадження та дослідивши докази, суд вважає, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю виходячи з наступного:

Звертаючись до суду з відповідним позовом про стягнення з відповідача збитків, спричинених втратою переданого на зберігання зерна кукурудзи та 3% річних, позивач в обґрунтування своїх вимог зазначав, що на підставі договору від 21 серпня 2012 року позивач передав на зберігання відповідачу зерно кукурудзи.

Проте в результаті проведеної перевірки було встановлено відсутність переданого на зберігання зерна кукурудзи 3-го класу врожаю 2012 року в кількості 9 506, 08 тон, про що складено відповідний акт від 07 березня 2013 року. В зв'язку з чим, з урахуванням умов п. 6.1. договору від 21 серпня 2012 року та ст. 951 Цивільного кодексу України позивач просив суд стягнути з відповідача вартість втраченого зерна та 3% річних за користування коштами.

Скасовуючи раніше прийняті постанову Київського апеляційного господарського суду від 08 липня 2014 року та рішення господарського суду Черкаської області від 04 листопада 2013 року Вищий господарський суд України в своїй постанові від 02 вересня 2014 року зазначив, що задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що матеріалами справи підтверджується втрата з вини зберігача, переданого йому на зберігання поклажодавцем зерна кукурудзи.

При цьому, місцевий та апеляційний господарські суди встановили, що дії відповідача є протиправними, оскільки полягають в односторонньому порушенні умов укладеного договору складського зберігання №14/4 від 21 серпня 2012 року, а саме незабезпеченні збереження зерна кукурудзи.

Проте, на думку колегії суддів Вищого господарського суду України, вищевказані висновки судів попередніх інстанцій є передчасними та необґрунтованими.

Зокрема, судами попередніх інстанцій не були з'ясовані наступні фактичні обставини справи:

- факт протиправної поведінки відповідача;

- причинний зв'язок між протиправною поведінкою зберігача і заподіяною шкодою;

- кількість та вартість спірного зерна, на підставі якої визначено розмір заподіяних позивачу збитків.

Відповідно до ч. 1 ст. 11112 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено господарським судом під час її розгляду, 21 серпня 2012 року між державним підприємством "Златодар" (зерновий склад) та товариством з обмеженою відповідальністю "Полігрейн Агро" (в подальшому найменування товариства було змінено на товариство з обмеженою відповідальністю "Трейдфілд Україна") (поклажодавець) було укладено договір складського зберігання кукурудзи за №14/4.

Відповідно до умов п.1.1. вищевказаного договору поклажодавець зобов'язався передати зерно кукурудзи з супроводжуючими документами на зерновий склад, а останній зобов'язався прийняти таке зерно для зберігання на визначених цим договором умовах і в установлений строк повернути його поклажодавцеві або особі, зазначеній ним як одержувач, у стані, передбаченому цим договором та законодавством.

У своїй позовній заяві товариство з обмеженою відповідальністю "Трейдфілд Україна" вказувало, що на договірному зберіганні відповідача знаходилось 9 506, 080 тон кукурудзи.

Крім того, як зазначав позивач, відповідачем 12 квітня 2013 року, 17 квітня 2013 року, 19 квітня 2013 року, 25 квітня 2013 року, 14 травня 2013 року, 21 травня 2013 року, 22 травня 20123 року та 29 травня 20013 року було повернуто позивачу 2 152,5 тон кукурудзи, в зв'язку з чим позивач вказував що станом на 20 серпня 2013 року загальна кількість товару, що неповернута відповідачем позивачу становить 7 353,580 тон.

Водночас, згідно складських квитанцій на зерно (копії яких знаходяться в матеріалах справи) №3783 від 26 вересня 2012 року, № 4800 від 17 грудня 2012 року, № 4865 від 06 лютого 2013 року, № 4879 від 22 березня 2013 року, № 4897 від 06 червня 2013 року відповідачем було прийнято від позивача зерно кукурудзи 3 класу загальною вагою 7 353, 130 тон кукурудзи.

Зазначене зерно придбане позивачем на підставі договорів купівлі - продажу №КПА-Z0332 від 20 вересня 2012 року, №КПА-Z0554 від 11 грудня 2012 року, №КПА-Z0026 від 05 лютого 2013 року укладених з фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 та договору купівлі - продажу №КПА-Z0526 від 03 грудня 2012 року укладеного з фермерським господарством "Деметра".

Згідно довідки №115 від 05 березня 2013 року (виданої відповідачем) станом на 01 березня 2013 року на особовому рахунку поклажодавця, згідно складських квитанцій, на зберіганні знаходиться зерно кукурудзи 3 класу урожаю 2012 року в кількості 9 629,106 тон (а.с. 26 т.1).

Відповідно до ст. 37 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" зерновий склад на підтвердження прийняття зерна видає один із таких документів:

подвійне складське свідоцтво;

просте складське свідоцтво;

складську квитанцію.

Якщо зерновий склад приймає зерно на зберігання без видачі простого або подвійного складського свідоцтва, то для підтвердження прийняття зерна на зберігання він повинен видати складську квитанцію.

Істотні дані складської квитанції встановлюються Кабінетом Міністрів України (ст. 43 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні").

Згідно ст. 45 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" зернові склади ведуть реєстр складських документів на зерно.

Вимоги до реєстру складських документів на зерно та порядок його ведення визначаються Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 2 Порядку ведення реєстру складських документів на зерно та зерна, прийнятого на зберігання, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 2004 року, № 1569 "Про забезпечення реалізації деяких положень Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" (далі - Порядок) визначено, що основний реєстр складських документів на зерно та зерна, прийнятого на зберігання (далі - основний реєстр), є електронною базою даних, що формується на основі інформації реєстрів, які ведуться на зернових складах (далі - реєстр зернового складу), через електронну мережу.

До реєстру зернового складу вноситься за порядковим номером інформація про складський документ. Такий же порядковий номер зазначається у відповідній графі першого і другого примірників документа. Перший примірник передається особі, що здала зерно на зберігання, а другий примірник підшивається у книзі реєстрації. Власник зерна (уповноважена ним особа), якому видано складський документ, ставить підпис у книзі реєстрації (п. 6 Порядку).

У разі внесення зміни до запису у реєстрі зернового складу реєстратор передає адміністратору основного реєстру у визначеному ним порядку відповідні дані для внесення змін до основного реєстру.

Підставою для внесення зміни до запису у реєстрі зернового складу є:

видача нового складського документа;

погашення раніше виданого складського документа у зв'язку з відвантаженням або переоформленням зерна;

втрата складського документа;

видача дубліката простого складського свідоцтва;

виявлення помилок у складському документі.

Держатель складського документа (уповноважена ним особа) для внесення зміни до запису у реєстрі зернового складу може протягом строку дії цього документа звернутися до реєстратора із заявою про внесення зміни до відповідного запису та видачу нового складського документа (п. п. 9, 10 Порядку).

Вищевказані складські квитанції №3783 від 26 вересня 2012 року, № 4800 від 17 грудня 2012 року, № 4865 від 06 лютого 2013 року, № 4879 від 22 березня 2013 року, № 4897 від 06 червня 2013 року внесено до основного реєстру складських документів на зерно та зерна, прийнятого на зберігання, що підтверджується відповідними витягами.

Складські документи не погашені у зв'язку з відвантаженням або переоформленням зерна.

Як зазначав позивач, 07 березня 2013 року уповноваженими представниками поклажодавця в присутності т.в.о. начальника охорони елеватора ОСОБА_5 та старшого майстра потокової лінії ОСОБА_6 було здійснено огляд на складських приміщеннях елеватору зернового складу, під час якого виявлено, що у вказаних приміщеннях відсутнє на зберіганні будь-яке зерно, про що складено акт огляду складських приміщень.

За таких обставин, позивач прийшов до висновку, що відповідачем порушені умови договору №14/4 від 21 серпня 2012 року, а саме втрачено зерно кукурудзи, передане на зберігання товариством з обмеженою відповідальністю "Трейдфілд Україна".

В зв'язку з чим, позивачем було направлено відповідачу вимогу про погашення заборгованості вих. №231 від 19 березня 2013 року в сумі 20 116 598 грн. 59 коп., в тому числі: 19 816 160 грн. 01 коп. собівартості переданого на зберігання зерна кукурудзи та 300 438 грн. 58 коп. попередньої оплати сплаченої елеватору за послуги, що не були надані відповідачем.

Положення статті 936 Цивільного кодексу України визначають, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Згідно частини 1 статті 957 Цивільного кодексу України за договором складського зберігання товарний склад зобов'язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності.

Відповідно до приписів статей 942, 949, 953 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі та повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості на його першу вимогу, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.

Окрім Цивільного кодексу України відносини по зберіганню на товарних складах регулюються також іншими законодавчими актами України.

Так, Закон України "Про зерно та ринок зерна в Україні" визначає зберігання зерна як комплекс заходів, які включають приймання, доробку, зберігання та відвантаження зерна.

За вимогами частини 4 статті 24 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" зерновий склад зобов'язаний вживати усіх заходів, передбачених цим Законом, нормативно-правовими актами, договором складського зберігання зерна, для забезпечення схоронності зерна, переданого йому на зберігання.

Відповідно до статті 26 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" за договором складського зберігання зерна зерновий склад зобов'язується за плату зберігати зерно, що передане йому суб'єктом ринку зерна. Договір складського зберігання зерна укладається в письмовій формі, що підтверджується видачею власнику зерна складського документа.

Відповідно до статті 32 наведеного Закону зерновий склад зобов'язаний повернути поклажодавцеві або особі, зазначеній ним як одержувач, зерно у стані, передбаченому договором складського зберігання та законодавством.

Положеннями статті 35 цього Закону встановлено, що зерновий склад зобов'язаний за першою вимогою володільця складського документа повернути зерно.

Таким чином основним обов'язком зберігача є зобов'язання повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості, отже, лише порушення цього зобов'язання тягне за собою правові наслідки, зокрема, у вигляді відшкодування збитків, втім, вимагаючи стягнення збитків, спричинених втратою переданого на зберігання зерна кукурудзи, позивач в порушення ст. ст. 33, 34 ГПК України не доводив невиконання відповідачем зобов'язання з його повернення.

Згідно п. 3.1.7. та п. 7.1. договору від 21 серпня 2012 року зерновий склад зобов'язаний зберігати кукурудзу до 15 травня 2013 року.

Зерновий склад зобов'язаний відвантажити поклажодавцю належну йому кукурудзу. Відвантаження зерна виконується відповідно до письмової заявки поклажодавця та черговості визначеної зерновим складом. Заявка подається поклажодавцем не пізніше 10-ти днів до початку запланованого відвантаження (п. 3.1.9 договору).

У відповідності до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини другої статті 184 Цивільного кодексу України річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою. Річ, що має лише родові ознаки, є замінною.

Верховний Суд України у своїй постанові від 16 вересня 2014 року зі справи №3-108гс14 вказав, що зернові, зернобобові та олійні культури, визначені у контракті, вимірюються числом, вагою та мірою, якість яких визначається державними стандартами України, наділені родовими ознаками і можуть бути замінені урожаєм наступного року.

Відповідно до ст. 11128 ГПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

З матеріалів справи вбачається, що на зберігання передавалося зерно кукурудзи 3 класу врожаю 2012 року ДСТУ 4525:2006, якість якого відображено у відповідних картках аналізу зерна.

Тобто, на зберіганні перебували речі - зерно, що мають лише родові ознаки і дані речі є замінні.

Пунктом 2.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" визначено, що будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Акт огляду складських приміщень від 07 березня 2013 року, що був складений представниками поклажодавця в присутності т.в.о. начальника охорони елеватора та старшого майстра потокової лінії не є допустимим доказом, що підтверджує неможливість відповідача виконати свій обов'язок та повернути позивачу зерно кукурудзи відповідної якості та у відповідній кількості.

В матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували про проведення належної інвентаризації, за результатами яких було б встановлено про відсутність у зберігача зерна на момент звернення позивача до суду.

Водночас з вимогою про повернення зерна кукурудзи позивач до відповідача взагалі не звертався.

Згідно довідки відповідача станом на 16 жовтня 2014 року на складах відповідача перебуває 27 120,584 тони зерна кукурудзи 3 класу.

Отже, всупереч вимогам ст. ст. 33, 34 ГПК України позивачем не було надано суду належних та допустимих доказів, що підтверджують втрату відповідачем речі визначеної родовими ознаками, та як наслідок неможливості виконання зобов'язання в натурі щодо повернення позивачу відповідної кількості речей такого самого роду та такої самої якості.

За загальним правилом відшкодування збитків є правовим наслідком порушення зобов'язання.

Як зазначалося вище статтею 949 Цивільного кодексу України встановлено обов'язок зберігача повернути поклажедавцеві річ передану на зберігання в такому стані, в якому була прийнята на зберігання. За втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах (ст. 950 Цивільного кодексу України), а збитки, завдані поклажедавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем, згідно з вимогами ст. 951 Цивільного кодексу України та ст.ст.224, 225 Господарського кодексу України:

у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості;

у разі пошкодження речі - у розмірі суми на яку знизилася її вартість.

Таким чином зберігач зобов'язаний повернути поклажедавцеві товар який був прийнятий на зберігання, а відшкодувати збитки зобов'язаний лише у випадку втрати (нестачі) або його пошкодження за наявності складу цивільного правопорушення (протиправність, збитки, причинний зв'язок) передбаченого ст. 614 Цивільного кодексу України).

При цьому слід зазначити, що відповідно до ч.3 ст. 623 Цивільного кодексу України збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.

За відсутності у відповідача присудженого позивачеві майна в натурі, засвідченої державним виконавцем (наприклад, його постановою про повернення виконавчого документа з підстави відсутності майна), господарський суд може змінити спосіб виконання рішення і видати наказ про стягнення вартості цього майна. При цьому господарський суд повинен виходити з вартості майна, визначеної ним у рішенні про його передачу (повернення) (п. 7.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2012 року, № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України").

До суду з вимогою про повернення переданого на зберігання майна позивач також не звертався.

З урахуванням викладеного суд не вбачає підстав для задоволення позову про стягнення з відповідача збитків у зв'язку з втратою майна.

Вимога позивача про стягнення 3% річних в розмірі 153 828 грн. 13 коп. задоволенню також не підлягає, оскільки за приписами ст. 625 Цивільного кодексу України даний вид відповідальності передбачений лише за невиконання грошового зобов'язання.

На даний час у відповідача відсутнє грошове зобов'язання перед позивачем за договором відповідального зберігання.

Судові витрати підлягають розподілу між сторонами відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

На підставі викладеного, та керуючись ст. ст. 49, 82 - 85 ГПК України суд,-

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені розділом ХІІ ГПК України.

Повне рішення складено 18 листопада 2014 року.

Суддя А.В.Васянович