Ухвала суду № 41429593, 12.11.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"12" листопада 2014 р. м. Київ К/800/11433/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Рецебуринського Ю.Й.,

Суддів Ємельянової В.І.,

Штульман І.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_2 до Кременчуцької виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Полтавській області (№69), Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Полтавській області (далі - Управління), про зобов'язання вчинити певні дії,

за касаційною скаргою Кременчуцької виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Полтавській області (№69) (далі - Кременчуцька виправна колонія, відповідач), на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 9 листопада 2011 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 4 грудня 2013 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У березні 2011 року ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:

визнати незаконними дії Кременчуцької виправної колонії та Управління;

стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу, за період з 10 червня 2008 року по 31 серпня 2008 року, з 16 грудня 2008 року по 25 лютого 2010 року в загальній сумі 16247 грн 95 коп., за період з 26 лютого 2010 року по 30 квітня 2010 року у сумі 2002 грн 25 коп., згідно з постановою Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 9 червня 2008 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 25 лютого 2010 року;

стягнути з відповідача грошові кошти за понаднормово відпрацьовані години за період з 27 жовтня 2008 року по 16 грудня 2008 року, з 1 травня 2010 року по 28 січня 2011 року у розмірі 3747 грн 15 коп.;

стягнути з Кременчуцької виправної колонії грошові кошти за роботу у вихідні дні за період з 27 жовтня 2008 року по 16 грудня 2008 року, з 1 травня 2010 року по 28 січня 2011 року у розмірі 2758 грн 12 коп.;

стягнути з Кременчуцької виправної колонії грошові кошти за роботу у нічний час за період з 27 жовтня 2008 року по 16 грудня 2008 року, з 1 травня 2010 року по 28 січня 2011 року у розмірі 788 грн 88 коп.;

стягнути з Кременчуцької виправної колонії грошові кошти за невидачу форменого одягу;

стягнути з Кременчуцької виправної колонії компенсацію за невикористану додаткову соціальну відпустку в 2011 році, тривалістю 10 днів, у розмірі 607 грн 09 коп.;

стягнути з Кременчуцької виправної колонії, стягнуті в січні 2011 року згідно з наказом №19, грошові кошти із заробітної плати за використану відпустку у розмірі 1010 грн 54 коп.;

зобов'язати відповідача виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу за затримку видачі трудової книжки з вини власника за період з 29 січня 2011 року по 21 лютого 2011 року у розмірі 1458 грн 96 коп.;

зобов'язати Управління видати відповідний наказ про звільнення з дати фактичного отримання трудової книжки;

зобов'язати відповідача провести належний розрахунок щодо виплати відповідної одноразової грошової допомоги в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 18 років календарної служби в загальній сумі 25651 грн 80 коп.;

зобов'язати Кременчуцьку виправну колонію провести належний розрахунок щодо призначення пенсії в розмірі 55% місячного грошового забезпечення в сумі 1567 грн 61 коп.;

стягнути з відповідачів моральну шкоду у розмірі 25000 грн.

Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 7 червня 2011 року залишено без розгляду позовні вимоги про визнання незаконними дій Кременчуцької виправної колонії та Управління, у зв'язку з відмовою ОСОБА_2 від вказаних вимог.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 9 листопада 2011 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 4 грудня 2013 року, позов задоволено частково.

Стягнуто з Кременчуцької виправної колонії середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 16 грудня 2008 року по 25 лютого 2010 року у сумі 7581 грн 28 коп.

Зобов'язано Кременчуцьку виправну колонію нарахувати та виплатити ОСОБА_2 грошову компенсацію за несення служби в надурочний (понаднормовий) час у період з 1 травня 2010 року по 28 січня 2011 року.

Зобов'язано Кременчуцьку виправну колонію нарахувати та виплатити ОСОБА_2 грошову компенсацію за службу у неробочі та святкові дні, а саме за 5 днів у період з 1 травня 2010 року по 28 січня 2011 року.

Зобов'язано Кременчуцьку виправну колонію донарахувати та виплатити ОСОБА_2 доплату за службу в нічний час, а саме за 56 годин роботи у нічний час у листопаді-грудні 2008 року.

Стягнуто з Кременчуцької виправної колонії на користь ОСОБА_2 1010 грн 54 коп., безпідставно утриманих у січні 2011 року із його заробітної плати за використану відпустку.

Зобов'язати Управління видати наказ про звільнення ОСОБА_2 зі служби з 21 лютого 2011 року.

Зобов'язано Кременчуцьку виправну колонію виплатити ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу у зв'язку з затримкою видачі трудової книжки з вини власника за період з 29 січня 2011 року по 21 лютого 2011 року. В іншій частині позову відмовлено.

У касаційній скарзі Кременчуцька виправна колонія, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить скасувати ухвалені ними судові рішення та постановити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Справа вирішується в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами відповідно до статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки відсутні клопотання всіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю.

З'ясувавши обставини справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права згідно статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Судами встановлено, що ОСОБА_2 наказом начальника Управління №43 о/с від 20 вересня 2007 року призначений на посаду начальника відділення соціально-психологічної служби відділу соціально-виховної та психологічної роботи Кременчуцької виправної колонії.

Наказом начальника Управління №53 о/с від 17 листопада 2007 року позивача звільнено у запас збройних сил за підпунктом «ж» пункту 65 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Не погодившись зі своїм звільненням, позивач звернувся до Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області з позовом про поновлення на роботі, відшкодування середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

Постановою Світловодського міськрайонного суду від 9 червня 2008 року у справі №2а-105/2008 позов ОСОБА_2 задоволено частково. Позивача поновлено на роботі на посаді начальника відділення соціально-психологічної служби відділу соціально-виховної та психологічної роботи Кременчуцької виправної колонії з 17 листопада 2007 року. Стягнуто з Кременчуцької виправної колонії середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 17 листопада 2007 року по 9 червня 2008 року у сумі 6236 грн 22 коп.

На виконання вказаної постанови суду наказом начальника Управління №26о/с від 1 липня 2008 року позивача поновлено на посаді начальника відділення соціально-психологічної служби відділу соціально-виховної та психологічної роботи Кременчуцької виправної колонії (№69) з 25 червня 2008 року. В подальшому вказану дату, як помилкову змінено на 18 листопада 2007 року.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2008 року постанову Світловодського міськрайонного суду від 9 червня 2008 року частково скасовано, у позові ОСОБА_2 відмовлено.

На підставі цієї постанови суду наказом начальника Управління №60 о/с від 16 грудня 2008 року скасовано пункти наказів №26 о/с від 1 липня 2008 року та №37 о/с від 23 серпня 2008 року у частині поновлення позивача на посаді начальника відділення соціально-психологічної служби відділу соціально-виховної та психологічної роботи Кременчуцької ВК №69. Наказано вважати звільненим 17 листопада 2007 року.

Проте, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 25 лютого 2010 року постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2008 року скасовано, а постанову Світловодського міськрайонного суду від 9 червня 2008 року залишено в силі.

На виконання ухвали Вищого адміністративного суду України від 25 лютого 2010 року наказом начальника Управління №22 о/с від 19 квітня 2010 року позивача поновлено на посаді начальника відділення соціально-психологічної служби відділу соціально-виховної та психологічної роботи Кременчуцької виправної колонії з 17 листопада 2007 року.

Наказом Управління №5о/с від 28 січня 2011 року ОСОБА_2 звільнений у відставку за підпунктом «а» пункту 65 (за віком) Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Відповідно до частини 5 статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюються дія статей 22 і 23 Закону України «Про міліцію», а також порядок і умови проходження служби та грошового забезпечення, передбачені для працівників органів внутрішніх справ.

Постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року №114 затверджено Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (далі - Положення №114), яке визначає порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки.

Також спірні відносини врегульовані Інструкцією про порядок застосування нормативно-правових актів з питань грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої системи, затвердженою наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 18 жовтня 2004 року №203 (далі - Інструкція №203), яка діяла до 23 листопада 2009 року, та чинною на даний час Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженою наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 7 жовтня 2009 року №222 (далі - Інструкція №222).

Щодо позовних вимог про стягнення грошових коштів за понаднормово відпрацьовані години з 1 травня 2010 року по 28 січня 2011 року, колегія суддів зазначає.

Як встановлено судами та вбачається з табелів обліку використання робочого часу за травень-грудень 2010 року, січень 2011 року позивачем у травні 2010 року відпрацьовано 19 днів або 248 годин при нормі в 177 год., у червні 2010 року відпрацьовано 10 днів або 176 годин при нормі в 130 год., у липні 2010 року відпрацьовано 18 днів або 256 год. при нормі в 184 год., у вересні 2010 року відпрацьовано 12 днів або 128 год. при нормі в 95 год., у жовтні 2010 року відпрацьовано 24 дні або 240 год. при нормі в 177 год., у листопаді 2010 року відпрацьовано 13 днів або 200 год. при нормі в 137 год., у грудні 2010 року відпрацьовано 12 днів або 264 год. при нормі в 184 год., у січні 2011 року відпрацьовано 15 днів або 168 год. при нормі в 102 год.

Наведене свідчить, що переробіток норми тривалості робочого часу (визначеної як 41-годинний робочий тиждень) протягом місячного облікового періоду не компенсований, а тому повинен бути оплачений у подвійному розмірі як надурочна (понаднормова) робота.

Отже, обґрунтованим є висновок судів про те, що відповідачем порушені права позивача при залученні його до несення служби понад установлений законодавством робочий час, оскільки години, відпрацьовані понад встановлений робочий час, як надурочні йому не оплачені.

Щодо стягнення з Кременчуцької виправної колонії грошових коштів за роботу у вихідні дні за період з 27 жовтня 2008 року по 16 грудня 2008 року, з 1 травня 2010 року по 28 січня 2011 року, то суди прийшли до обґрунтованого висновку про часткове задоволення вказаних вимог з огляду на наступне.

Із табелів обліку використання робочого часу відділу соціально-виховної та психологічної роботи за спірний період вбачається, що позивач ніс службу у святкові та неробочі дні, встановлені статтею 73 КЗпП України: 1 травня 2010 року, 9 травня 2010 року, 23 травня 2010 року, 28 червня 2010 року, 1 січня 2011 року. Як встановлено судами, служба у ці дні не компенсувалася позивачеві наданням іншого дня відпочинку, а тому має бути компенсована в грошовій формі в подвійному розмірі, виходячи з посадового окладу й окладу за спеціальним званням.

Щодо позовної вимоги про стягнення коштів за роботу у нічний час за період з 27 жовтня 2008 року по 16 грудня 2008 року, з 1 травня 2010 року по 28 січня 2011 року, то суди посилаючись на пункт 8.2 Інструкції №203, яка була чинною до 23 листопада 2009 року, та пунктом 7.1 чинної на даний час Інструкції №222, обґрунтовано зазначили, що позивачеві не виплачено доплату за 56 годин, відпрацьованих у нічний час згідно з табелем обліку використання робочого часу за листопад - грудень 2008 року, що дає суду підстави для часткового задоволення позову у цій частині та зобов'язання відповідача донарахувати та виплатити ОСОБА_2 доплату за службу в нічний час, а саме за 56 годин роботи у нічний час у листопаді - грудні 2008 року.

Вирішуючи позовну вимогу про стягнення з Кременчуцької виправної колонії грошових коштів за невидачу форменого одягу, суд попередніх інстанцій прийшли до правильного висновку, що на момент звільнення позивача відповідач у своїй діяльності, зокрема, що стосується забезпечення осіб рядового і начальницького складу речовим майном, керувався Тимчасовим положенням про забезпечення речовим майном осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженим 17 липня 2008 року головою Державного департаменту України з питань виконання покарань, та вказівкою Управління №11-3358/Кн від 18 липня 2008 року. Нормами вказаних актів не передбачено порядок відшкодування грошової компенсації за неотримане речове майно при звільненні з Державної кримінально-виконавчої служби України. На час виникнення спірних правовідносин чинним законодавством не передбачено виплату грошової компенсації за формений одяг та понесені витрати на придбання речового майна особам рядового і начальницького складу, звільненим з органів державної кримінально-виконавчої служби України.

Щодо позовних вимог про стягнення з Кременчуцької виправної колонії компенсації за невикористану додаткову соціальну відпустку та грошових коштів, стягнутих із заробітної плати за використану додаткову соціальну відпустку у розмірі 1010 грн 54 коп., суд зазначає наступне.

Позивач 23 грудня 2010 року подав начальнику Кременчуцької виправної колонії рапорт про надання додаткової соціальної відпустки по догляду за дитиною тривалістю 10 календарних днів, за 2011 рік. Послався на те що він є батьком, який виховує дитину без матері, про що свідчить свідоцтво про народження дитини, свідоцтво про розірвання шлюбу, довіреність на утримання дитини.

Відповідач, розглянувши рапорт позивача, листом відмовив у наданні відпустки, пославшись на те, що він не має права на додаткову соціальну відпустку, оскільки не надано доказів, що мати відмовилася від дитини або не приймає участі у її вихованні (рішення суду про визнання батьком одинаком, про позбавлення матері батьківських прав, інший документ, що підтверджує факт вихованні дитини без матері).

Підпунктом «є» пункту 49 Положення №114 передбачено, що особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ надаються додаткові та соціальні відпустки (по вагітності, родах і догляду за дитиною).

Додаткові і соціальні відпустки особам рядового і начальницького складу надаються відповідно до законодавства. (пункт 61 Положення №114)

Згідно з частиною 1 статті 83 КЗпП України, частиною 1 статті 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткові відпустки працівникам, які мають дітей.

Пунктом 56 Положення №114 передбачено, що особам рядового і начальницького складу, які звільняються з органів внутрішніх справ, за невикористану в році звільнення відпустку виплачується грошова компенсація відповідно до законодавства.

Порядок надання додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, передбачений статтею 182-1 КЗпП України, статтею 19 Закону України «Про відпустки», згідно з якими жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину-інваліда, або яка усиновила дитину, одинокій матері, батьку, який виховує дитину без матері (у тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла дитину під опіку, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів ( КЗпП України).

У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає правильними висновки судів про відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині, оскільки позивачем не надано доказів, які б достовірно свідчили про відсутність участі матері у вихованні дитини у 2011 році, коли він претендував на отримання додаткової соціальної відпустки, як батько, який виховує дитину без матері, а відтак не доведено право на таку відпустку у 2011 році.

Разом з тим, відрахування, з грошового забезпечення позивача за січень 2011 року у розмірі 1010 грн 54 коп., здійснене за дні додаткових соціальних відпусток, надані позивачеві за 2009 та 2010 робочі роки, що були ним повністю відпрацьовані, а тому таке відрахування суперечить нормам законодавства про відпустки та оплату праці, тому суди обґрунтовано стягнули вказані кошти з відповідача, як безпідставно утримані.

Що стосується позовних вимог про зобов'язання Кременчуцької виправної колонії виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу за затримку видачі трудової книжки з вини власника за період з 29 січня 2011 року по 21 лютого 2011 року у розмірі 1458 грн 96 коп. та про зобов'язання Управління видати відповідний наказ про звільнення з дати фактичного отримання трудової книжки, суд приходить до таких висновків.

Як встановлено судами, ОСОБА_2 подав начальнику Управління рапорт від 25 жовтня 2010 року про звільнення з органів кримінально-виконавчої служби за власним бажанням з 28 січня 2011 року у зв'язку з наявністю вислуги років для призначення пенсії.

Рапортом від 22 січня 2011 року доповнив попередній рапорт, прохаючи звільнити його за віком на підставі підпункту «а» пункту 65 Положення №114.

Наказом Управління №5о/с від 28 січня 2011 року ОСОБА_2 звільнено у відставку за підпункту «а» пункту 65 (за віком) Положення №114.

Листом №1/19-823 від 7 лютого 2011 року, який направлений позивачеві 11 лютого 2011 року, Управління повідомило позивача про звільнення та запропоновано прибути до відділу по роботі з особовим складом Управління для отримання трудової книжки, військового квитка, припису у військовий комісаріат та витягу з наказу про звільнення. Позивач отримав вказаного листа 17 лютого 11 року, а 21 лютого 2011 року прибув до Управління, де під розписку отримав зазначені документи.

Статтею 43 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Відповідно до частини 4 статті 235 КЗпП України у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року №301 «Про трудові книжки працівників» трудові книжки зберігаються на підприємствах, в установах і організаціях як документи суворої звітності, а при звільненні працівника трудова книжка видається йому під розписку в журналі обліку.

Як передбачено пунктом 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Мінпраці, Мін'юсту і Мінсоцзахисту від 29 липня 1993 року №58, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за №110, у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення. При затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органа працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника. Раніше внесений запис про день звільнення визнається недійсним у порядку, встановленому пунктом 2.10 цієї Інструкції.

Крім того, суд зазначає, що у листі Управління №1/19-823 від 7 лютого 2011 року, яким позивача повідомлено про звільнення зі служби та запропоновано отримати трудову книжку, зазначено про його звільнення на підставі підпункту «ж» пункту 64 Положення №114 (за власним бажанням) і такий наказ видавався, тоді як позивача звільнено за підпунктом «а» пункту 65 (за віком) Положення №114, що також ставить під сумнів факт належного оформлення трудової книжки станом на 28 січня 2011 року, коли вона мала бути вручена позивачеві.

Як вбачається з трудової книжки позивача, вона заповнена з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників та Інструкції з організації персонального обліку кадрів в органах і установах системи виконання покарань, затвердженої наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань №93 від 20 липня 1999 року, оскільки у ній відсутній запис про наказ, на підставі якого позивач звільнений зі служби.

У зв'язку з цим суди прийшли до обґрунтованого висновку, що Управлінням не дотримані вимоги КЗпП України, Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників щодо обов'язку видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення. Відтак, суди правильно зазначили, що період з 29 січня 2011 року по 21 лютого 2011 року слід визнати вимушеним прогулом позивача, викликаним затримкою видачі йому трудової книжки, який підлягає оплаті роботодавцем.

Також з огляду на положення пункту 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, підлягає задоволенню позовна вимога про зобов'язання Управління видати наказ про звільнення позивача з 21 лютого 2011 року - дати фактичного отримання ним трудової книжки.

Щодо позовної вимоги про зобов'язання Кременчуцької виправної колонії провести належний розрахунок щодо виплати відповідної одноразової грошової допомоги в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 18 років календарної служби в загальній сумі 25651 грн 80 коп., то суди правильно відмовили у задоволенні вказаної вимоги, оскільки такі кошти повністю виплачені позивачу упродовж березня-травня 2011 року.

Також суди дійшли до правильного висновку про безпідставність позовних вимог позивача щодо зобов'язання Кременчуцької виправної колонії провести належний розрахунок щодо призначення пенсії в розмірі 55% місячного грошового забезпечення в сумі 1567 грн 61 коп.

Щодо вимоги позивача про стягнення моральної шкоди, то суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо відмови в її задоволенні, оскільки, ОСОБА_2 не надано належних доказів на підтвердження вказаної вимоги.

Розглядаючи позовні вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суди прийшли до висновку про стягнення з Кременчуцької виправної колонії середнього заробітку на час вимушеного прогулу за період з 16 грудня 2008 року по 25 лютого 2010 року у сумі 7581 грн 28 коп.

Разом з тим, відповідно до пункту 24 Положення (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) у разі поновлення на роботі (посаді) орган, який розглядає трудовий спір, одночасно вирішує питання про виплату особі рядового і начальницького складу середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Аналіз зазначеної норми права дає підстави дійти висновку, що на момент виникнення спірних відносин та розгляду справи у суді законодавством установлено обмеження у відшкодуванні заробітку за час вимушеного прогулу в межах одного року.

Отже, висновок судів в частині задоволення вказаних позовних вимог є неправильним, у зв'язку з чим їх рішення підлягають скасуванню.

Посилання судів на частину 2 статті 235 КЗпП України, відповідно до якої рішення про виплату середнього заробітку приймається за весь час вимушеного прогулу, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки правовідносини, що виникли між сторонами регулюються нормами спеціальних законів, а трудове законодавство підлягає застосуванню тільки у випадках, коли норми спеціальних законів не врегульовують спірні правовідносини.

Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановлювати обставини у справі та давати їм оцінку, справу необхідно направити на новий розгляд до суду першої інстанції для вирішення питання розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 16 грудня 2008 року по 16 грудня 2009 року .

Відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Керуючись статтями 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Кременчуцької виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Полтавській області (№69) задовольнити частково.

Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 9 листопада 2011 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 4 грудня 2013 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю.Й. Рецебуринський

Судді В.І. Ємельянова

І.В. Штульман