Ухвала суду № 41429528, 30.10.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 жовтня 2014 року м. Київ К/800/46135/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Бухтіярової І.О., Приходько І.В., розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління Міндоходів у Київській області

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 17.04.2013

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.04.2014

у справі № 810/80/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Аерок»

до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Аерок» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень від 25.12.2012 №0002152301/3153 та від 25.12.2012 №0002142301/3152.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 17.04.2013, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.04.2014, позов задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення від 25.12.2012 №0002152301/3153 та від 25.12.2012 №0002142301/3152, видані Державною податковою інспекцією в Обухівському районі Державної податкової служби.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог позивача, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Фактичною підставою прийняття спірних податкових повідомлень-рішень від 25.12.2012 №0002152301/3153, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 537 771,67 грн., в тому числі основний платіж - 430 217,34 грн., штрафні (фінансові) санкції - 107 554,33 грн. та від 25.12.2012 №0002142301/3152, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 564 660,00 грн. в тому числі основний платіж - 451 728,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 119107 554,33 грн., з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки відповідача, викладені в акті перевірки від 13.12.2012 №3650/220/34840150 про результати позапланової виїзної документальної перевірки ТОВ «Аерок» код за ЄДРПОУ 34840150 з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ФОП ОСОБА_1 реєстраційний номер НОМЕР_1 за весь період взаємовідносин, про порушення позивачем вимог пунктів 138.1, 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 451 728,00 грн. та пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.2 198.3, 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200, пунктів 201.6, 201.7, 201.8 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 430 217,34 грн.

Висновки відповідача ґрунтуються на тому, що фінансово-господарські взаємовідносини ТОВ «Аерок» та ФОП ОСОБА_1 не мали реального характеру та у позивача відсутнє право на відображення таких операцій у бухгалтерському та податковому обліку, оскільки матеріали перевірки ФОП ОСОБА_1 свідчать про те, що всі операції купівлі-продажу останнього не спричинили реального настання правових наслідків та є нікчемними по ланцюгу до «вигодонабувача». Наслідком діяльності ФОП ОСОБА_1, на думку відповідача, є виключно чи переважно діяльність що спрямована на формування податкового кредиту на користь третіх осіб, з метою заниження бази оподаткування по податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств та несплати відповідних сум податків.

Приймаючи рішення на користь платника податку, суди попередніх інстанцій виходили з того, що послуги з перевезення автомобільним транспортом, які ФОП ОСОБА_1 надав позивачу, підтверджені належним чином оформленими первинними документами, які підтверджують реальність спірних господарських операцій, що свідчить про необґрунтованість висновків та прийнятих рішень податкового органу, а матеріали проведення кримінальної справи стосовно контрагента ФОП ОСОБА_1 не можуть бути належним доказом відсутності реального характеру вчинених правочинів між ФОП ОСОБА_1 та ТОВ «Аерок» без встановлення вироком суду, який набрав законної сили, порушення по даним фактам.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду першої та апеляційної інстанції зазначаючи наступне.

Як встановлено судами, 14.03.2012 ТОВ «Аерок» (замовник) укладено договір перевезення автомобільним транспортом по Україні №АБ-0084/12 з ФОП ОСОБА_1 (виконавець), предметом якого є надання послуг по перевезенню автомобільним транспортом вантаж (блоки пористі, супутні товари) з місця відправлення до пункту його одержання на загальну суму 25813040,04 грн.

Факт надання послуг за вказаним договором підтверджується належним чином оформленими первинними документами. В матеріалах справи наявні копії заявок на перевезення вантажу автомобільним транспортом, реєстрів заявок, податкових накладних, перепусток для автомобілів.

Суди встановили, що позивач здійснював пошук автомобілів для перевезення готової продукції (газобетонних блоків виробника ТОВ «Аерок») кінцевим споживачам, що підтверджено описом загального регламенту роботи служби логістики ТОВ «Аерок». Наявність транспортних засобів у ФОП ОСОБА_1 на виконання робіт по перевезенню вантажів підтверджується договорами про оренду автомобільного транспорту, копії яких наявні в матеріалах справи.

Реалізація блоків третім особам, зокрема юридичним особам: ТОВ «Епіцентр К», ТОВ Понінківська картонно-паперова фабрика», ПАТ «Нова Лінія», ТОВ «Вінницька будівельна компанія», ПП «Будреаль», ТОВ «Чекрасиміськбуд», ТОВ «Суми-Сев» та іншим юридичним особам і фізичним особам підтверджується договорами на поставку блоків, видатковими накладними, довіреностями, товарно-транспортними накладними, актами виконаних робіт.

Виробництво та наявність газобетонних блоків ТОВ «Аерок» підтверджується накладними на переміщення з виробничих цехів запакованої продукції на склад готової продукції та актами на списання сировини та матеріалів, що були витрачені на виробництво та пакування блоків. Обсяг вироблених та реалізованих газобетонних блоків підтверджується оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 26 за березень-липень 2012 року - по дебету рахунку - надходження товару на склад та по кредиту рахунку - продаж товару покупцям.

Отже, як зазначено судами першої та апеляційної інстанцій, первинні документи на виконання договору перевезення автомобільним транспортом по Україні, укладеного між позивачем та його контрагентом, складені у відповідності до вимог законодавства.

Порядок формування податкового кредиту та бази оподаткування податком на прибуток встановлений Податковим кодексом України.

Відповідно до підпункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України встановлено, що витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

У відповідності до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. Згідно з пунктом 201.4 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Підпунктом 185.1 статті 185 Податкового кодексу України визначено, що об'єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів на митну територію України;

г) вивезення товарів за межі митної території України;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Аналіз вищенаведених вимог податкового законодавства свідчить, що правильність податкового обліку залежить від наявності належним чином оформлених первинних документів, які містять відомості про господарську операцію та підтверджують її здійснення. Вимоги до них встановлені статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», якою передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, суди першої та апеляційної інстанцій правильно дійшли висновку, що позивачем надано суду документи первинного обліку, що містять всі необхідні реквізити і не суперечать законодавчим та нормативним актам, а отже доведено факт реального виконання умов договору, що надає позивачу право на формування податкового кредиту по господарських операціях з контрагентами.

Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи відповідача про нікчемність укладених угод з таких підстав.

Згідно із статтями 4, 10 та 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

У той же час, відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину містять серед іншого і таку, як зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина перша статті 203 Цивільного кодексу України).

Положеннями статті 215 названого Кодексу закріплено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, якою названа правова норма доповнена саме Законом України від 02.12.2010 №2756-VI, у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Отже, перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, чітко визначений статтею 228 Цивільного кодексу України. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Відповідно до частини третьої названої статті, якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

З аналізу наведеної правової норми вбачається, що умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб. Зокрема, слід установити персоналії посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник, тощо.

Таким чином, обов'язковість установлення умислу поширюється лише на визнання недійсними правочинів, вчинених із метою, що суперечить інтересам держави та суспільства.

В обґрунтування нікчемності оспорюваної угоди відповідач посилався на матеріали кримінальної справи, порушеної стосовно контрагента ФОП ОСОБА_1 - ФОП ОСОБА_2, які на його думку, свідчать про неможливість надання першим послуг перевезення для ТОВ «Аерок».

Колегія суддів зазначає, що вказані доводи спростовуються наданими позивачем первинними документами щодо отриманих позивачем від ФОП ОСОБА_1 послуг перевезення та використання таких послуг у власній господарській діяльності.

Відповідно до положень частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Судами зазначено, що під час розгляду справи встановлено, що укладені між позивачем та його контрагентом правочини не віднесено законом до нікчемних та відсутні судові рішення про визнання їх недійсними.

Крім того, стосовно посилання податкового органу на наявність порушеної кримінальної справи, колегія зазначає, що податковим органом не надано відомостей про винесення вироку у цій кримінальній справі та про набрання ним законної сили. Крім того, сам факт розслідування вказаної кримінальної справи не є доказом відсутності реального здійснення господарських операцій та нікчемності правочинів, вчинених між позивачем та його контрагентом, оскільки відповідачем не доведено впливу фінансово-господарських взаємовідносин між ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 на можливість надання першим послуг з перевезення для позивача.

Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що позивачем надано суду документи первинного обліку, що містять всі необхідні реквізити, належним чином підписані та скріплені печатками сторін і не суперечать законодавчим та нормативним актам, а отже доведено факт реального виконання умов договору перевезення, що надає позивачу право на формування податкового кредиту по господарських операціях з контрагентом.

Таким чином, колегія суддів, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційна скарга відповідача не підлягає задоволенню.

Якщо відсутні підстави для скасування судового рішення, суд касаційної інстанції відповідно до положень статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління Міндоходів у Київській області - залишити без задоволення, постанову Київського окружного адміністративного суду від 17.04.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.04.2014 - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Судді: В.П. Юрченко

І.О. Бухтіярова

І.В. Приходько