Ухвала суду № 41429412, 09.10.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 жовтня 2014 року м. Київ К/800/40503/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Рибченка А.О., Сіроша М.В., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Підприємства «Надія» (заснованого на власності Тернопільської міської організації соціального захисту та реабілітації інвалідів «Вікторія»)

на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 2 липня 2014 року

у адміністративній справі № 2-а/1970/2100/12 (147924/12/9104)

за позовом Підприємства «Надія»

до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Тернопільської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

Підприємство «Надія» (засноване на власності Тернопільської міської організації соціального захисту та реабілітації інвалідів «Вікторія») звернулось до суду з адміністративним позовом (в подальшому збільшивши позовні вимоги) до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції про скасування податкового повідомлення - рішення від 8 травня 2012 року № 0000062250 та №0000072250.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 20 червня 2012 року позов задоволено частково. Визнано частково нечинним та скасовано податкове повідомлення-рішення №0000062250 від 8 травня 2012 року на суму 19375,00 грн. податку на додану вартість основного платежу та 4843,75 грн. штрафних (фінансових) санкцій, та податкове повідомлення-рішення № 0000072250 від 8 травня 2012 року на суму 1405,00 грн. податку на додану вартість основного платежу. В решті позовних вимог відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 2 липня 2014 року

постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 20 червня 2012 року у частині задоволених позовних вимог скасовано, та прийнято нове рішення, про відмову у задоволенні таких позовних вимог.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції і залишити в силі постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 20 червня 2012 року, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОДПІ була проведена позапланова документальна виїзна перевірка Підприємства «Надія» з питань достовірності нарахування та своєчасності сплати ПДВ за період 1 січня 2009 року по 3 грудня 2011 року, результати якої було оформлено актом від 20.04.2012 року № 23-04/33198610, яким встановлено порушення позивачем вимог пп.7.4.1. пп.7.4.2 п.7.4 ст.7 Закону України від 3 квітня 1997 року №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (із змінами та доповненнями) та ст.199 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету у сумі 33680 грн. та завищено залишок від'ємного значення ПДВ, що переноситься на наступний податковий період в сумі 18629 грн.

Висновки, зроблені під час перевірки, стали підставою для прийняття оспорюваних податкових повідомлень-рішень від 8 травня 2012 року № 0000062250, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем ПДВ із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на 40555,00 грн. (з них 32444,00 грн. за основним платежем та 8111,00 грн. за штрафними (фінансовими санкціями) та №0000072250, яким зменшено суму від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 18629,00 грн.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що у податкового органу були достатні підстави для того, щоб визнати не реальними господарські операцій між позивачем та ТОВ «ЖАКАРД ЛАЙНЕН АУТФІТС ХОУМ ТЕКСТАЙЛ» та ТОВ «Імідж Текс», а отже й правомірність відображення їх у податковому обліку позивача.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, зазначаючи наступне.

Судом встановлено, що в періоді, який перевірявся податковим органом, позивач мав намір здійснювати господарські правовідносини з ТОВ «ЖАКАРД ЛАЙНЕН АУТФІТС ХОУМ ТЕКСТАЙЛ» та ТОВ «Імідж Текс» щодо придбання товару та його транспортування.

Що стосується взаємовідносин позивача з ТОВ «Імідж Текс», то згідно наявного договору від 20 листопада 2007 року між ТОВ «Імідж-Текс» та підприємством «Надія» позивач, як покупець товару, зобов'язувався здійснити самовивоз товару зі складу продавця, однак належних доказів у підтвердження цього матеріали справи не містять та судом не встановлено. Окрім того, сам договір не містить підпису та печатки ТОВ «Імідж-Текс», що дає підстави ля висновку про відсутність договору.

З приводу взаємовідносин позивача із ТОВ «ЖАКАРД ЛАЙНЕН АУТФІТС. ХОУМ ТЕКСТАЙЛ», то судом встановлено, що у ході перевірки ОДПІ підприємства «Надія», позивачем у квітні 2011 року надано документи про отримання від ТОВ «ЖАКАРД ЛАЙНЕН АУТФІТС. ХОУМ ТЕКСТАЙЛ» тенісок на суму 8340, 10 грн., в т.ч. ПДВ 1405, 02 грн. відповідно до податкової накладної № 1 від 29 квітня 2011 року. Договору постачання чи купівлі-продажу товарно-матеріальних цінностей між вказаними контрагентами із встановленням порядку їх приймання-передачі та розрахунку за отримані товарно-матеріальні цінності позивачем не надано. Наявна у матеріалах справи копія прибуткової накладної № ПН - 0000048 від 29 квітня 2011 року не містить підпису та печатки ТОВ «ЖАКАРД ЛАЙНЕН АУТФІТС. ХОУМ ТЕКСТАЙЛ». Докази про транспортування товару від ТОВ «ЖАКАРД ЛАЙНЕН АУТФІТС. ХОУМ ТЕКСТАЙЛ» до підприємства «Надія» у позивача також відсутні.

Колегія суддів вважає правильними висновки суду апеляційної інстанції, що первинні документи ТОВ «Імідж-Текс» і ТОВ «ЖАКАРД ЛАЙНЕН АУТФІТС. ХОУМ ТЕКСТАЙЛ», не відповідають вимогам ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» через відсутність особистого підпису або інших даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Слід погодитись з судом апеляційної інстанції, що наведені обставини, викликають обґрунтований сумнів щодо реальності господарських операцій між ТОВ «ЖАКАРД ЛАЙНЕН АУТФІТС. ХОУМ ТЕКСТАЙЛ» та підприємством «Надія».

За правилами пп. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою цим же Законом, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Приписами пп. 7.4.4. п. 7.4. ст. 7 цього ж Закону встановлено, що якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Пунктом 187.1 ст. 187 ПК України передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, в тому числі з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Пунктом 198.2 ст. 198 ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Підставою для нарахування податкового кредиту є видана платником податку на вимогу покупця податкова накладна із заповненням всіх обов'язкових реквізитів.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Як зазначено судом апеляційної інстанції, та з чим погоджується суд касаційної інстанції, докази, на які послався позивач на обґрунтування своєї позиції, є обов'язковими, але не вичерпними, оскільки предмет доказування у справі, що розглядається, становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самої господарської операції (поставки товару, надання послуг), а відтак і обґрунтованість визначення податкового кредиту позивача. Зокрема, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Отже, виходячи з наведеного, можна дійти висновку про правомірність висновку ОДПІ щодо безтоварності господарських операцій підприємства «Надія» з контрагентами ТОВ «Імідж-Текс» та з ТОВ «ЖАКАРД ЛАЙНЕН АУТФІК ХОУМ ТЕКСТАЙЛ», а відтак дії позивача по формуванню податкового кредиту та валових витрат є неправомірними.

Таким чином, колегія суддів, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Якщо відсутні підстави для скасування судового рішення, суд касаційної інстанції відповідно до положень статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу Підприємства «Надія» - залишити без задоволення, постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 2 липня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Судді: В.П.Юрченко

А.О.Рибченко

М.В.Сірош