Ухвала суду № 41429375, 22.10.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 жовтня 2014 року м. Київ К/9991/444/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого: Бившевої Л.І.,

суддів: Лосєва А.М., Шипуліної Т.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 жовтня 2010 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2010 року

у справі № 2а-13393/10/2670

за позовом Приватного підприємства «Досвід»

до Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва

про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

Приватне підприємство «Досвід» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва (далі - відповідач) про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0001832310/0 від 10 вересня 2010 року.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 жовтня 2010 року позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Святошинському районі м. Києва від 10 вересня 2010 року № 0001832310/0. Судові витрати в сумі 3,40 грн. присуджено на користь ПП «Досвід» за рахунок Державного бюджету України.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2010 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 жовтня 2010 року залишено без змін.

В касаційній скарзі ДПІ у Святошинському районі м. Києва, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 жовтня 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2010 року і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

У запереченні на касаційну скаргу ПП «Досвід», посилаючись на те, що постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 жовтня 2010 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2010 року є законними та обґрунтованими, а положення касаційної скарги жодним чином це не спростовують, просить відмовити в задоволенні касаційної скарги та залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

ДПІ у Святошинському районі м. Києва провела документальну невиїзну перевірку податкової декларації з податку на додану вартість ПП «Досвід» за травень 2010 року, за результатами якої був складений акт № 153/23-50/32251657 від 30 серпня 2010 року.

За висновками акта перевірки, позивачем були порушені вимоги підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податку на додану вартість за травень 2010 року на 104960,80 грн.

Зокрема, в акті перевірки було вказано, що позивач неправомірно включив до складу податкового кредиту травня 2010 року податок на додану вартість у сумі 104960,80 грн., оскільки при проведенні зустрічних перевірок контрагента, а саме - ТОВ «Компанія «Реалбуд» встановлено ненеподання зазначеним суб'єктом господарювання податкової декларації за травень 2010 року та, як наслідок, недекларування ним податкових зобов'язань в розмірі 104960,80 грн. по господарських операціях з позивачем.

10 вересня 2010 року ДПІ у Святошинському районі м. Києва на підставі вказаного акту перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0001832310/0, яким згідно з підпунктом «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначила ПП «Досвід» суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок на додану вартість у розмірі 146945,12 грн., у тому числі: 104960,80 грн. - за основним платежем, 41984,32 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що визначення податковим органом позивачу суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість згідно оспорюваного податкового повідомлення-рішення є безпідставним, оскільки неподання податкової звітності з податку на додану вартість контрагентом позивача не є підставою для визначення податкових зобов'язань позивачу, з урахуванням того, що факт неподання ТОВ «Компанія «Реалбуд» податкової декларації з податку на додану вартість за травень 2010 року був спростований в процесі розгляду справи.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Згідно підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Абзацом 1 підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Виходячи з аналізу наведених положень Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), підставою для формування податкового кредиту є наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, яка видається платником податку, що поставляє товари (роботи, послуги), на підтвердження здійснення такої поставки.

Тобто, Закон України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) пов'язує виникнення у платника податку на додану вартість права на включення сплачених ним сум податку до податкового кредиту із фактичним виконанням робіт (послуг) чи поставкою товарів, у ціні яких цей податок сплачений.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, виконання будівельно-монтажних робіт на підставі укладеного між позивачем та ТОВ «Компанія «Реалбуд» договору № 15/03 від 15 березня 2010 року та оплата їх вартості (у тому числі податку на додану вартість) мало реальний характер, що підтверджується належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, а саме: актом виконаних підрядних робіт, податковими накладними, платіжними дорученнями (арк. справи 36-46), з урахуванням того, що обставини щодо фактичного надання позивачу послуг, отримання даних послуг у зв'язку з господарською діяльністю позивача, відображення операції контрагентом позивача у податковому обліку податковим органом не перевірялись.

Разом з цим, судами було встановлено, що ТОВ «Компанія «Реалбуд» була подана до податкового органу податкова декларація з податку на додану вартість за травень 2010 року, що підтверджується копією цієї декларації з відміткою податкового органу про її отримання, у розшифровках податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів до якої, у розділі 1 «Податкові зобов'язання» під порядковим № 9 вказаний позивач, з обсягом поставки, який відповідає розміру податкового кредиту, задекларованого ПП «Досвід» (арк. справи 28-33).

Щодо тверджень податкового органу про те, що необхідною умовою для віднесення покупцем товарів (робіт, послуг) сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є сплата сум податку на додану вартість до бюджету усіма контрагентами позивача у ланцюгу постачання правомірно відхилені судами попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 1.3 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку, визначені у підпунктах «а», «в», «г», «д» пункту 10.1 статті 10 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (пункт 10.2 статті 10 Закону).

Таким чином, якщо контрагент у ланцюгу постачання не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит у разі, якщо останній має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Закон України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не встановлює обов'язку покупця сплачувати податок на додану вартість ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Відповідно до положень вказаного Закону сума податку на додану вартість, що включена до ціни товару, є податковим зобов'язанням продавця товару, і саме продавець товару несе обов'язок зі сплати цього податку до бюджету. Сама по собі несплата податку продавцем або іншою особою у ланцюгу постачання (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця. Тобто, покупець - платник податку на додану вартість не несе відповідальності за податкові зобов'язання продавця.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанції дійшли обґрунтованого висновку, з яким погоджується суд касаційної інстанції, про неправомірність оспорюваного податкового повідомлення-рішення та наявність підстав для його скасування.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга ДПІ у Святошинському районі м. Києва підлягає залишенню без задоволення, а постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 жовтня 2010 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2010 року у підлягають залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 2201, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 жовтня 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ______ Л.І. Бившева

Судді: ______ А.М. Лосєв

______ Т.М. Шипуліна