Ухвала суду № 41428662, 11.11.2014, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2014 р. Справа № 814/1233/14

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Мороз А. О.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючогосудді -Семенюк Г.В. судді - Потапчук В.О. судді - Коваль М.П.при секретаріПолянській А.М.

за участю сторін: ПозивачОСОБА_5 (паспорт)Представник позивачаОСОБА_6 (адвокат, ордер)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Одеського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області на Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 липня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_5 до державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про скасування акту перевірки, скасування податкових повідомлень-рішень та рішення № 1 про застосування штрафних санкцій, -

встановиЛА:

Позивач звернувся до суду з позовом до державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про скасування акту перевірки, скасування податкових повідомлень-рішень та рішення № 1 про застосування штрафних санкцій.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 липня 2014 року позов задоволено частково. Податкові повідомлення рішення від 9 січня 2014р. № 0000041702, № 0000051702 податкову вимогу № 1 від 11 січня 2014р., рішення № 1 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 9 січня 2014р., скасовано. В решті позовних вимог відмовлено.

Державна податкова інспекція у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області не погодившись з постановою суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 липня 2014 року та в частині задоволених позовних вимог прийняти нову постанову, якою в задоволені позову відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на те, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, незаконним та прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Крім того, відповідач зазначає, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав:

Судом першої інстанції встановлено, що в листопаді-грудні 2013 р. ДПІ провела документальну планову виїзну перевірку позивача щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, виконання вимог валютного та іншого законодавства, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками за період з 1 січня 2012 р. до 31 грудня 2012 р., правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за той же період. Результати перевірки оформлені актом від 13 грудня 2013 р. № 1478/14-04-17-02-00/НОМЕР_3 (далі - акт перевірки) (т. 1 а. с. 9-22).

В акті перевірки зазначено про наступні порушення з боку позивача:

- ст. 177 п. 177.2., 177.4. Податкового кодексу України (далі - ПК України), внаслідок чого занижено податок на доходи фізичних осіб за 2012 р. на 90198,84 грн.;

- ст. 44 п. 44.1., ст. 177 п. 177.10. ПК України, ст. 128 ч. 6 Господарського кодексу України, що виявилось у не веденні обліку доходів і витрат;

- ст. 198 п. 198.1., 198.3. ПК України, в результаті чого занижено ПДВ за період з 1 січня до 31 грудня 2012 р., всього на суму 44039,0 грн.;

- ст. 6 п. 2, ст. 7 п. 1. пп. 2, ст. 9 п. 8 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", а саме встановлено заниження єдиного внеску за період з 1 січня до 31 грудня 2012 р. на суму 71322,76 грн.

На підставі акту перевірки ДПІ прийняла:

- 9 січня 2014 р. податкове повідомлення-рішення № 0000031702, яким до позивача застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 510,0 грн.;

- 9 січня 2014 р. податкове повідомлення-рішення № 0000041702, яким збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на 44039,0 грн. і застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 22019,50 грн.;

- 9 січня 2014 р. податкове повідомлення-рішення № 0000051702, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на 90198,84 грн. і застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 22549,71 грн.;

- 11 січня 2014 р. вимогу № 1, якою від позивача вимагається сплатити суми недоїмки із сплати єдиного внеску, штрафів та пені в сумі 71322,76 грн.;

- 9 січня 2014 р. рішення № 1 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, яким позивачу донараховано 71322,76 грн. єдиного внеску і 3566,14 грн. штрафу (т. 1 а. с. 31-39).

Позивач вказує на порушення відповідачем процедури проведення перевірки, що виявилось у несвоєчасному повідомленні про проведення перевірки - на думку позивача, на підставі ст. 77 п. 77.4. ПК України, відповідач повинен був за 10 днів повідомити його про проведення перевірки, шляхом вручення відповідного наказу, але позивач отримав такий наказ поштою тільки за 5 днів до початку перевірки.

Як визначено наведеною нормою ПК України, право на проведення документальної планової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки вручено під розписку або надіслано рекомендованим листом з повідомленням про вручення копію наказу про проведення документальної планової перевірки та письмове повідомлення із зазначенням дати початку проведення такої перевірки.

В матеріалах справи маються копії наказу та направлень на перевірку, а також копія фіскального чеку відділення зв'язку, з якого слідує, що вказані документи були здані на пошту 8 листопада 2013 р. і отримані позивачем 13 листопада (т. 1 а. с. 258-260). Перевірка розпочата 18 листопада, а тому відповідачем дотримано норми ст. 77 п. 77.4. ПК України щодо надіслання за 10 днів до початку перевірки документів, які засвідчують право ДПІ на проведення перевірки.

Позивач помилково вважає, що відлік 10-денного строку, передбаченого вищенаведеною нормою, слід вести з моменту отримання документів, а не з моменту їх надіслання. Згідно із ст. 42 п. 42.2. ПК України, яка врегульовує питання листування з платником податків, документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові. Отже, наведена норма визначає, що у випадку листування з платником податків, кореспонденція вважається врученою, якщо вона надіслана на його адресу - закон не висуває обов'язкової вимоги фактичного отримання платником податків цих листів, а тому надіславши на адресу позивача письмовий запит, відповідач належним чином виконав свій обов'язок і в силу приписів ст. 42 п. 42.2. ПК України, письмовий запит вважається врученим позивачу, а тому суд не вбачає порушень з боку ДПІ в цій частині.

Вирішуючи вимогу позивача про скасування акту перевірки, суд зазначає наступне.

Як визначено ст. 86 п. 86.1. ПК України, результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності).

Відповідно до п. 3 абз. 2 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України 22 грудня 2010 р. № 984, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 січня 2011 р. за № 34/18772, акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Таким чином, акт перевірки за своєю юридичною природою є документом, який тільки фіксує факт проведення перевірки та документарно оформлює її результати. Такий акт сам по собі, без прийнятого на його підставі рішення податкового органу про нарахування податків та/або штрафів, не створює для платника податків обов'язків, а тому не може бути предметом судового розгляду - в даному спорі, суд, надаючи оцінку спірним рішенням ДПІ, надає оцінку і тим обставинам, які зафіксовані в акті перевірки.

Ці доводи суду підтверджуються і правовою позицією Верховного Суду України, яка в силу приписів ст. 2442 КАС України є обов'язковою для судів. Зокрема у своїй постанові від 10 вересня 2013 р. у справі № 21-237а13 Верховний Суд України зазначив, що "... висновки, викладені у акті не породжують обов'язкових юридичних наслідків. Водночас судження контролюючого органу про нікчемність окремих угод є висновками тільки контролюючого органу, зазначення яких в акті перевірки не суперечить чинному законодавству. Такі твердження акта можуть бути підтверджені або спростовані судом у разі спору про законність рішень, дій, в основу яких покладені згадувані висновки акта... Акт перевірки є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу, а тому оцінка акта, в тому числі й оцінка дій службових осіб контролюючого органу щодо його складання, викладення у ньому висновків перевірки, може бути надана судом при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акта ".

У зв'язку із викладеним, відсутні підстави для задоволення такої вимоги позивача, як скасування акту перевірки.

Накладаючи на позивача штраф у розмірі 510,0 грн., рішенням № 0000031702, відповідач виходив з того, що позивач протиправно не веде Книгу обліку доходів і витрат.

Згідно ст. 176 п. 176.1. пп. "а" ПК України, платники податку зобов'язані вести облік доходів і витрат в обсягах, необхідних для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу, у разі якщо такий платник податку зобов'язаний відповідно до цього розділу подавати декларацію або має право на таке подання з метою повернення надміру сплачених податків, у тому числі при застосуванні права на податкову знижку. Форми такого обліку та порядок його ведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Стаття 177 ПК України встановлює правила оподаткування доходів, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування. Пункт 177.10. цієї статті визначає, що фізичні особи-підприємці зобов'язані вести Книгу обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару.

Позивач такої Книги не веде, що зафіксовано як актом перевірки, і не заперечувалось позивачем в ході судового розгляду.

Відповідно до ст. 121 п. 121.1. ПК України, ненадання платником податків контролюючим органам оригіналів документів чи їх копій при здійсненні податкового контролю у випадках, передбачених цим Кодексом, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 510 гривень.

Таким чином, суд приходить до висновку про наявність у ДПІ підстав для застосування до позивача штрафу в розмірі 510,0 грн. за відсутність Книгу обліку доходів і витрат, а тому податкове повідомлення-рішення № 0000031702 є законним і не підлягає скасуванню.

Не можуть бути взяті судом до уваги зауваження позивача про те, що за не ведення Книги обліку доходів і витрат його було притягнуто до адміністративної відповідальності, а тому накладення штрафу рішенням № 0000031702 фактично означає, що за одне й те саме правопорушення, його двічі притягнуто до відповідальності, так як відповідно до ст. 112 п. 112.1 ПК України, притягнення до фінансової відповідальності платників податків за порушення законів з питань оподаткування, іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не звільняє їх посадових осіб за наявності відповідних підстав від притягнення до адміністративної або кримінальної відповідальності. Отже, факт притягнення позивача до адміністративної відповідальності, не позбавляє відповідача права накласти на нього штраф.

Як слідує з акту перевірки, підставою для донарахування позивачу податків і застосування штрафів став висновок відповідача про те, що у позивача відсутні документи, які б підтверджували використання придбаного ним палива та автозапчастин у власній господарській діяльності. Таким документами відповідач вважає подорожні листи, акти технічного огляду автомобіля та акти списання.

Суд першої інстанції допитав в якості свідка інспектора ДПІ, який проводив перевірку позивача - ОСОБА_8, який пояснив суду, що його висновок про порушення ОСОБА_5 вимог податкового законодавства базується виключно на тому, що останнім до перевірки не були надані вищеперелічені документи (подорожні листи, акти технічного огляду автомобіля та акти списання), відсутність яких, на думку інспектора, означає, що позивач не має документального підтвердження власних витрат. Надані позивачем ТТН, накладні, податкові накладні інспектор не вважає належним документальним підтвердженням витрат, а крім того, вони, як вважає інспектор, не підтверджують використання товару у господарській діяльності позивача, як суб'єкта господарювання.

Як зазначено в акті перевірки, ОСОБА_5 у період, охоплений перевіркою, виконував вантажні автомобільні перевезення. В тому ж акті перевірки зафіксована наявність у позивача вантажних автомобілів та причепів до них. В матеріалах справи маються копії договорів про надання вантажних автомобілів та причепу у безоплатне користування, а також копії свідоцтв про реєстрацію транспортного засобу (т. 1 а. с. 99-106, т. 2 а. с. 12). З наведеного можна зробити висновок, що позивач має парк вантажних автомобілів, який споживає ПММ та потребує ремонту із використанням автозапчастин.

Відповідно до ст. 14 п. 14.1. пп. 14.1.27. ПК України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Таким чином, згідно законодавчого визначення витрат, до їх складу слід віднести всі витрати платника податків на придбання товарів чи послуг, які потім споживаються в його господарській діяльності.

Відповідно до ст. 138 п. 138.2. ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За визначенням поняття первинний документ, наданому в ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому не слід ототожнювати відсутність у позивача Книги обліку доходів і витрат із відсутністю первинних документів, так як Книга за своїм змістом є загальною формою обліку, яка підсумовує діяльність платника податків, тоді як первинний документ відображає відомості щодо конкретної господарської операції.

Згідно Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України 14 жовтня 1997 р. № 363 і зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 р. за № 128/2568 (далі - Правила № 363), в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, подорожній лист - це первинний документ про облік вантажних автомобільних перевезень, що всебічно характеризує роботу автомобіля і водія з моменту їх виїзду з автотранспортного підприємства і до повернення на підприємство.

Таким чином, призначенням подорожного листа, є облік роботи водія і автомобіля, а не формування податкових показників, а тому він взагалі не є документом податкової звітності.

Подальший розвиток законодавства, підтверджує такий висновок суду, адже наказом Міністерства інфраструктури України № 983 від 5 грудня 2013 р. у Правила № 363 були внесені зміни та виключено термін "подорожний лист".

Також помилковими суд знаходить і посилання ДПІ на Положення про технічне обслуговування і ремонт дорожніх транспортних засобів автомобільного транспорту, затвердженого наказом Мінтрансу України 30 березня 1998 р. № 102, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28 квітня 1998 р. за № 268/2708, на який відповідач посилається в частині необхідності наявності у позивача актів технічного огляду та ремонту автомобілів, адже це Положення взагалі не містять норм, які б покладали на позивача обов'язок складання таких актів, а в додатках до Положення відсутні затверджені форми цих актів, а тому відповідач не може вимагати від позивача складання і надання до перевірки документів, ведення яких не передбачено нормативними актами.

Позивач має ТТН, які містять інформацію, тотожну подорожним листам, податкові накладні, акти списання (т. 1 а. с. 107-255, т. 2 а. с. 18-21).

Саме той факт, що на підставі цих документів, податковий інспектор зміг встановити вартість придбаних позивачем ПММ, автозапчастин та іншого, а також розрахувати суму податків і зборів, яка підлягає сплаті до бюджету, вказує на те, що позивач має підтверджуючи його господарські операції первинні документи і вони містять необхідну інформацію для ведення податкового обліку.

Стаття 177 п. 177.4. ПК України, яка передбачає особливості оподаткування доходів фізичних осіб-підприємців, крім тих, які обрали спрощену систему оподаткування, визначає, що до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Згідно ст. 138 п. 138.1. ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті.

В свою чергу, ст. 138 п. 138.10. пп. 138.10.2. "в" ПК України визначає, що адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством, це витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів загальногосподарського використання (оперативна оренда (у тому числі оренда легкових автомобілів), придбання пально-мастильних матеріалів, стоянка, паркування легкових автомобілів, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона).

Таким чином, витрати на утримання, експлуатацію та ремонт основних засобів (в спорі, який розглядається, це витрати на придбання ПММ, запасних частин і технічне обслуговування автомобілів), відносяться до загальновиробничих витрат і є складовою витрат операційної діяльності.

Що стосується зауважень відповідача, що у нього маються сумніви у використанні придбаного позивачем саме у його господарській діяльності, суд зазначає, що визначення податків і нарахування штрафів повинно ґрунтуватись виключно на встановлених ДПІ фактах, а не на недоведеності платником податків протилежного, тобто відповідач мав подати суду докази того, що ПММ і автозапчастини позивач використав поза межами своєї господарської діяльності, але жодних доказів на підтвердження цього ДПІ суду не надала.

З огляду на наведене, суд вважає, що висновок відповідача про відсутність у позивача первинних документів на підтвердження власних витрат, а також недоведеність останнім використання придбаного палива і автозапчастин саме у господарській діяльності, зроблені всупереч фактичним обставинам і не ґрунтуються на вимогах податкового законодавства.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги ОСОБА_5 про скасування акту перевірки, скасування податкових повідомлень-рішень та рішення № 1 про застосування штрафних санкцій належним чином обґрунтовані, підтверджені наявними у справі матеріалами та підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області, - залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 липня 2014 року по справі № 814/1233/14, - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Ухвалу складено у повному обсязі - 12 листопада 2014 року.

Головуючийсуддя Г.В. Семенюк суддя В.О. Потапчук суддя М.П. Коваль