Ухвала суду № 41427933, 30.10.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

30 жовтня 2014 рокусправа № 804/16144/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Бишевської Н.А.

суддів: Добродняк І.Ю Семененка Я.В.

за участю секретаря судового засідання: Новошицької О.О.,

представників сторін:

позивача : - не з'явився

відповідача: - Лашкун А.І. (дов.від 04.09.2014 року)

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 січня 2014 р. у справі № 804/16144/13-а

за позовом Приватного підприємства фірми "Торгсервісбуд"

до Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровської області

про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень - рішень, -

ВСТАНОВИВ:

"28" листопада 2013 р. Приватне підприємство фірма "Торгсервісбуд" звернулось до суду з адміністративним позовом до Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровської області в якому просило визнати нечинним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 23.07.2013 року:

- №0000052210, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 55 700 грн., у тому числі 42 487 грн. за основним платежем та 13 200 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями;

- №0000052210, яким позивачу збільшено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 299 261 грн., з яких 224 624 грн. за основним платежем та 74 637 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю висновків податкового органу щодо заниження податкового зобов'язання з податку на прибуток та завищення податкового кредиту позивачем, оскільки реальність виконання укладених правочинів, підтверджується належним чином оформленою первинною документацією.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 січня 2014 р. у справі № 804/16144/13-а адміністративний позов Приватного підприємства фірми "Торгсервісбуд" до Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровської області про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень - рішень - задоволено.

Постанову суду мотивовано встановленням факту правомірності формування валових витрат та податкового кредиту позивачем. Судом зазначено, що висновки податкового органу щодо нереальності здійснюваної господарської діяльності контрагентами позивача мають характер припущень та не можуть слугувати доказами правомірності винесених податкових повідомлень-рішень, в той час як реальність виконання укладених позивачем угод, підтверджена первинною документацією.

Не погодившись з постановою суду, Західно-Донбаською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області подано апеляційну скаргу, згідно якої особа, яка подає апеляційну скаргу просить скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 січня 2014 р. у справі № 804/16144/13-а, як таку що винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вважає, що суд не в повному обсягу дослідив обставини по справі та не приділив належної уваги поясненням податкового органу щодо порушення норм податкового законодавства позивачем. скаржник зазначає, що відсутність товарно-транспортних накладних не може підтвердити факт реальності отримання придбаних позивачем товарів. Дефекти складання актів приймання виконаних робіт (відсутність необхідних реквізитів), нівелюють їх юридичну силу як первинних документів, та відповідно не можуть бути доказом правомірності формування валових витрат та податкового кредиту.

Сторони по справі про час і місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення.

До судового засідання не з'явились представники позивача. Жодних клопотань, повідомлень про причини неявки до суду не надходило, підстави відсутності представників позивача суду не повідомлені.

З урахуванням наявних в справі матеріалів, нез'явлення в судове засідання представників позивача не перешкоджає розгляду скарги.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, внаслідок наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, у період з 10.06.2013 року по 02.07.2013 року, посадовими особами відповідача проведена планова документальна виїзна перевірка ПП фірми «Торгсервісбуд» з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.12.2012 року. За результатами проведеної перевірки складено акт № 174-22/2-23934998 від 09.07.2013 року, в якому зафіксовано виявлені перевіркою порушення, а саме:

-п.п. 4.1.6 п.4.1 ст.4, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. п. 135.5.4 п. 135.5 ст.135, п. 138.8, п. 138.1 ст. 138, п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового Кодексу України, внаслідок чого підприємством занижено податок на прибуток в сумі 42 487 грн.;

-п. 3.1 ст. 3, п.п. 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, внаслідок чого підприємством завищено податок на додану вартість на суму 224 624 ,38 грн.

Висновки податкового органу ґрунтуються на акті про неможливість проведення зустрічної звірки контрагентів позивача ТОВ «Промислова спілка Балтимор» та ТОВ «Діксі Буд», внаслідок чого встановлено відсутність поставок ТМЦ та отримання будівельних робіт від вказаних контрагентів до ПП фірми «Торгсервісбуд» і, відповідно, укладання угод без мети настання реальних наслідків та здійснення діяльності спрямованої на ухилення від сплати податків з метою отримання податкової вигоди. При цьому, наведені доводи скаржник обґрунтовує результатами перевірки постачальника позивача щодо взаємовідносин з третіми особами, з яких вбачається відсутність деяких за місцезнаходженням, недекларування податкових зобов'язань, відсутність трудових та інших ресурсів для проведення господарської діяльності тощо. Таким чином, на думку ДПІ, Підприємством сформовано валові витрати та податковий кредит на підставі документів (накладні, податкові накладні, перелік яких наведено в акті перевірки), що не мають статусу первинних документів у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", оскільки, враховуючи нікчемність правочинів з вищевказаним підприємством, такі первинні документи не підтверджують факти здійснення господарських операцій, що призвело до завищення ПП фірма «Торгсервісбуд» податкового кредиту та валових витрат.

23.07.2013 року на підставі висновків перевірки податковим органом винесені податкові повідомлення - рішення:

- № 0000052210, яким позивачу збільшено суми податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 55 700 грн., в тому числі 42 487 грн. за основним платежем та 13 200 грн. за штрафними санкціями;

- 0000062210, яким позивачу збільшено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 299 261 грн., в тому числі 224 624 грн. за основним платежем та 74 637 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погодившись з рішенням контролюючого органу, вважаючи спірні податкові повідомлення-рішення протиправними та необґрунтованими, позивач звернувся до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що висновки податкового органу, здійснені під час проведення перевірки є невмотивованими та такими, що носять характер припущень, а отже спірні податкові повідомлення-рішення винесено з порушенням норм діючого законодавства.

Дослідивши обставини по справі, колегія суддів вважає за можливе погодитись з рішенням суду першої інстанції з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 02.12.2010 року між позивачем та ТОВ «Промислова спілка Балтимор» укладено договір поставки, згідно якого постачальник зобов'язується поставити і передати у власність покупця будівельні матеріали, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його загальну вартість у порядку і на умовах передбачених даним договором.

Крім того, між позивачем та ТОВ «Діксі Буд» укладено договір № 28 від 28.11.2012 року. ТОВ «Діксі Буд» в 4 кварталі 2012 року згідно вищевказаного договору виконав на замовлення позивача будівельні роботи загальною вартістю 267 486,74 грн., у тому числі ПДВ - 44 581,12 грн.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" (чинного на час виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 цього Закону визначено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених п.5.3 -п.5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Нормами п.5.11 вказаної статті передбачено, що установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Вкладені положення, кореспондуються з нормами Податкового кодексу України,що набрав чинності з 01.01.2011 року, якими визначено, що відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до статті 1 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999р. №996- XIV (далі за текстом - Закон №996-XIV) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до статті 9 Закону № 996-XIV та п.п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. за №88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 за №168/704, підставою для бухгалтерського обліку господарської операції є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складений документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарських операцій, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до статті 13 Закону № 996-XIV первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Матеріалами справи підтверджується і не спростовується відповідачем, що на момент проведення перевірки Підприємство мало необхідні, належним чином оформлені первинні документи, надані до перевірки, що свідчать про реальність господарських операцій з ТОВ «Промислова спілка Балтимор» та ТОВ «Діксі Буд», а саме: договір поставки №22 з додатками та специфікаціями до нього, договорі на виконання будівельних робіт, видатковими накладними, податковими накладними, актами приймання-передачі товару, акти прийому-передачі виконаних робіт, платіжними дорученнями, подорожніми листами, банківськими квитанціями та платіжними документами, які підтверджують оплату Підприємством грошовими коштами придбаних товарів та послуг.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що виконання зобов'язання за договором поставки у повному обсязі підтверджено документально.

Використання Товариством придбаних товарів і послуг у власній господарській діяльності підтверджується матеріалами справи і не заперечується відповідачем.

Доказів порушень відображення вищевказаних господарських операцій в бухгалтерському та податковому обліку позивача акт перевірки не містить, що свідчить про правомірність такого відображення і спричинення реальних змін майнового стану платника податків.

Таким чином, вірним є висновок суду першої інстанції про те, що всі придбані у підприємств товари і послуги були використані позивачем у власній господарській діяльності та правомірно віднесено до валових витрат суми коштів сплачених за них.

Щодо посилань скаржника на нікчемність правочинів, то проаналізувавши норми Цивільного кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлена судом на підставі заяви зацікавленої особи після розгляду питання про недійсність такого правочину. Тобто, про недійсність правочину має ухвалюватись відповідне судове рішення.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, на якого покладено обов'язок доказування правомірності свого рішення згідно приписів ст.71 КАС України, не надано суду рішень, які б визнавали недійсними вказані вище правочини.

Норми закону, якими би прямо встановлювалась нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами, скаржником не наведена.

Стаття 203 ЦК України, на яку посилається скаржник, як на підставу для нікчемності вищевказаних правочинів, містить загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину і не містить «прямого» положення про те, що наслідком недодержання саме цих вимог може бути нікчемність правочину.

Також хибним є посилання на ч.1 ст.215 ЦК України, оскільки даною нормою передбачені підстави недійсності правочину, а не його нікчемності.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

При цьому, органам ДПС чинним законодавством не надано повноваження щодо встановлення в актах перевірки нікчемності правочинів, укладених суб'єктами господарювання.

Так, податковий орган не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даним підприємством було одержання позивачем податкової вигоди.

Доводи скаржника про встановлену відсутність контрагента позивача за юридичною адресою, відсутність кваліфікованого персоналу, основних фондів, складських приміщень тощо свідчать про порушення з боку контрагентів позивача, за які чинним законодавством встановлені певні види відповідальності, і не доводять порушення позивачем податкового законодавства, тому колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки статтею 61 Конституції України встановлений індивідуальний характер відповідальності юридичної особи.

Крім цього, і практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, свідчить про те, якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 р. у справі «Інтерсплав проти України»).

Таким чином, безпідставними є посилання скаржника на нікчемність правочинів по ланцюгу постачання.

Щодо донарахування грошового зобов'язання з податку на додану вартість.

Відповідно до п.1.7 ст.1 Закону України „Про податок на додану вартість" (чинного на час виникнення спірних правовідносин), податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з пп.7.2.3, пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість" податкова накладна складається в момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках і надається покупцю на його вимогу продавцем товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.2.3. п.7.2 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість" передбачено, що податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі, якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість" передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. Тобто, лише відсутність податкової накладної чи митної декларації позбавляє платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг).

У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Отже, відповідно до п.7.5 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість", датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: за вимогами п.п.7.5.1 дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податків в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку) товарів (робіт, послуг).

У відповідності до п.п.7.2.6. п.7.2. ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість", податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Згідно з п.п.7.2.1 п.7.2 зазначеної статті, платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками визначені реквізити.

Згідно п.198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до приписів п. 198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.2. ст. 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

При цьому, п.198.6 ст.198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними. У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Системний аналіз правових норм свідчить про те, що податкова накладна як звітний податковий документ, який є підставою для включення покупцем у податковому обліку до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених (нарахованих) у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), що підлягають використанню в його господарській діяльності, має таке юридичне значення при обов'язковій умові нарахування податку та виписування податкової накладної особою, яка зареєстрована як платник податку на додану вартість у порядку, встановленому Податковим кодексом України.

Згідно з приписами статей 183 та 184 ПК України про реєстрацію особи платником податку на додану вартість їй органом державної служби надається свідоцтво про реєстрацію як платника податку. Реєстрація особи як платника податку на додану вартість діє до дати її анулювання.

Докази, які б свідчили про відсутність у контрагентів позивача ТОВ «Промислова спілка Балтимор» статусу платників ПДВ на момент здійснення господарських операцій, відповідачем суду не надані. Також відсутні докази недійсності податкових накладних, виписаних контрагентами, які за приписами вищенаведених норм є єдиною підставою для формування податкового кредиту.

Колегія суддів не бере до уваги твердження скаржника, що позивачем не було надано товарно-транспортних накладних, які б підтверджували перехід права власності на товар, оскільки відповідно до п. 11.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженого наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 р. N 363 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 р. за N 128/2568, основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.

У п. 11.3. Правил зазначено, що дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається.

З вказаних норм слідує, що товарно-транспортна накладна та дорожній лист є взаємозамінними документами на перевезення. Як встановлено з матеріалів справи позивач надав подорожні листи вантажного автомобіля, які так само як і товарно-транспортні накладні підтверджують переміщення товару від контрагентів до позивача.

Разом з тим, наявність або відсутність окремих документів, або помилки у їх оформленні не можуть слугувати підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Усі надані первинні документи досліджені судом апеляційної інстанції, на підставі чого колегія суддів дійшла висновку про реальність операції позивача щодо поставки товарів, оскільки зазначена операція призвели до зміни майнового стану платника податків, метою придбання будівельних матеріалів було їх подальше використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності ПП фірма «Торгсервісбуд». При цьому усі первинні документи оформлені належним чином та відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Таким чином, оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акту перевірки, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що правочини, укладені позивачем з ТОВ «Промислова спілка Балтимор» та ТОВ «Діксі Буд» відповідають нормам чинного законодавства України, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення дослідженої судом господарської діяльності позивача із вказаними підприємствами, що підтверджуються первинними бухгалтерськими документами, складеними на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Отже, доводи скаржника про те, що дії вчинені сторонами були виправлені виключно на мінімізацію податкових зобов'язань, також колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки носять характер припущень, без посилань на порушення саме позивачем конкретних норм чинного податкового законодавства, яке б обґрунтувало проведених податковим органом донарахування податкового зобов'язання з податку на прибуток та податок на додану вартість.

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції під час розгляду даної адміністративної справи об'єктивно, повно та всебічно з'ясовано усі обставини, які мають суттєве значення для вирішення даної справи, та застосовано до правовідносин, які виникли між сторонами у даній справі, норми матеріального права, які регулюють саме ці правовідносини і ухвалено законне рішення. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права, які б потягли за собою скасування чи зміну оскаржуваної судової постанови, судовою колегією під час розгляду даної справи не встановлено, тому колегія суддів вважає за необхідне постанову суду першої інстанції у даній адміністративній справі залишити без змін.

Доводи апеляційної скарги спростовуються дослідженими судом доказами та не можуть бути підставою для скасування постанови суду, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 січня 2014 р. у справі № 804/16144/13-а - залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 січня 2014 р. у справі № 804/16144/13-а - залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України та може бути оскаржена відповідно до ст. 212 КАС України.

Головуючий: Н.А. Бишевська

Суддя: І.Ю. Добродняк

Суддя: Я.В. Семененко