Постанова № 41427686, 17.11.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" листопада 2014 р. Справа№ 911/3636/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Дикунської С.Я.

Коршун Н.М.

при секретарі Шмиговській А.М.

за участю представників:

від позивача - ОСОБА_2 (договір про надання правової допомоги №19/08/14 від 19.08.2014 р.)

від відповідача - Миханів В.Р. (довіреність б/н від 09.09.2014 р.)

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Візит»

на рішення господарського суду Київської області від 24.09.2014 р.

у справі №911/3636/14 (суддя Лопатін А.В.)

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Візит»

про стягнення суми

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернулась до господарського суду Київської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Візит» про стягнення 94335,70 грн. основного боргу, 1402,09 грн. 3% річних, 10265,65 грн. інфляційних втрат.

Рішенням господарського суду Київської області від 24.09.2014 р. позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 94335,70 грн. боргу, 1402,09 грн. 3% річних, 10265,65 грн. інфляційних втрат, 2120,07 грн. судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушення норм матеріального та процесуального права на підставі неправильного та неповного дослідження судом доказів та встановлення обставин справи. Рішення та висновки суду суперечать дійсним обставинам справи та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами. Оскаржуване рішення ухвалене без всебічного, повного та об'єктивного з'ясування обставин справи.

Представник відповідача в судовому засіданні повністю підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив її задовольнити, рішення скасувати, в позові відмовити.

Представник позивача в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив відмовити в її задоволенні, рішення залишити без змін.

В судовому засіданні 17.11.2014 р. представником відповідача заявлено клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи.

Слід зазначити, що в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідачем було заявлено клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи в ході розгляду даної справи в суді першої інстанції.

Частиною 1 ст. 101 ГПК України передбачено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Колегія суддів, заслухавши пояснення представника позивача не знаходить підстав для задоволення вказаного клопотання у зв'язку з тим, що представником відповідача не було обґрунтовано неможливість подання такого клопотання в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся з даним позовом до господарського суду у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань щодо оплати поставленого позивачем товару за договором поставки від 03.01.2014 р. № 2.

03.01.2014 р. між ФОП ОСОБА_4 (постачальник) та ТОВ «Візит» (покупець) було укладено договір поставки №2, відповідно до п. 1.1. якого, постачальник передає, а покупець приймає у власність і зобов'язується оплатити товар в кількості відповідно до накладних, які є невід'ємною частиною даного договору.

Відповідно до п.п. 4.2., 4.3. вказаного договору, загальна вартість договору є сума вартості усього товару, що зафіксована у накладних.

Оплата за товар покупцем здійснюється протягом 30 календарних днів після поставки товару, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника.

Згідно п. 6.1. договору, останній набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2014 р.

На виконання умов договору, позивачем було поставлено відповідачу товар на суму 94335,70 грн., що підтверджується підписаними позивачем та представником відповідача і скріпленими печаткою останнього видатковими накладними: №27/01 від 27.01.2014 р. на суму 31624,70 грн., №20/01 від 20.01.2014 р. на суму 24422,00 грн. та №13/01 від 13.01.2014 р. на суму 38289,00грн.

З урахуванням вимог п. 4.3. договору, відповідач мав здійснити розрахунок з позивачем за товар поставлений за вказаними вище видатковими накладними протягом 30 календарних днів з дати поставки.

Як зазначає позивач, відповідач взяті на себе зобов'язання за вказаним вище договором поставки в частині оплати вартості поставленого позивачем товару не виконав, у зв'язку з чим у відповідача існує заборгованість перед позивачем у розмірі 94335,70 грн.

Станом на момент розгляду даної справи в суді першої інстанції, в матеріалах справи відсутні належні докази сплати боргу у розмірі 94335,70 грн. Вказана заборгованість відповідачем не спростована.

Відповідач у свою чергу стверджує, що представником останнього зазначені вище накладні не підписувались та товар не отримувався.

Проте колегія суддів оцінює вказані твердження критично, оскільки на вказаних видаткових накладних міститься відбиток печатки відповідача та підпис його уповноваженого представника.

Відповідно до п. 64 Постанови Кабінету Міністрів України № 1893 від 27.11.1998 р. «Про затвердження Інструкції про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять службову інформацію», яка є обов'язковою для усіх підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, порядок обліку, зберігання і використання печаток, штампів і бланків суворої звітності визначається відповідними відомчими інструкціями. Контроль за їх виготовленням, зберіганням та використанням покладається на канцелярії організацій та осіб, відповідальних за діловодство. Згідно п. 65 зазначеної постанови, особи, які персонально відповідають за облік і зберігання печаток, штампів і бланків, призначаються наказами керівників організацій.

Виходячи з вищезазначеного, особи які мають право зберігати та використовувати печатки підприємства призначаються наказом керівника організації та несуть персональну відповідальність за неналежне зберігання та використання печатки.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не заперечує проти автентичності відтисків печаток, здійснених на вказаних вище видаткових накладних, а матеріали справи не містять документів, які б свідчили про втрату, викрадення зазначеної печатки, її підробку чи інше незаконне використання третіми особами всупереч волі відповідача.

За змістом ст. 62 ГК України, підприємство - самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органами місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами. Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом.

Таким чином, відтиск печатки підприємства, наявний зокрема на первинних документах, є свідченням участі такого підприємства, як юридичної особи, у здійсненні певної господарської операції.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 09.04.2013 р. по справі № 5023/5085/12.

Згідно ч.ч. 1, 7 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Статтями 525, 526 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Позивачем дотримано вимоги даних норм процесуального законодавства і подано всі докази на підтвердження своїх позовних вимог, в той час як відповідачем не спростовано існування заборгованості перед ФОП ОСОБА_4 у розмірі 94335,70 грн.

Оскільки заборгованість відповідача перед позивачем на час прийняття рішення не погашена, розмір вказаної заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимога позивача про стягнення з відповідача 94335,70 грн. боргу за поставлений товар є обгрунтованою, документально доведеною та підлягає задоволенню.

Крім суми основного боргу, позивач просить стягнути з відповідача 10265,65 грн. інфляційних втрат, 1402,09 грн. 3% річних.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Апеляційний господарський суд, перевіривши розрахунок, погоджується з висновком місцевого господарського суду, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 10265,65 грн. інфляційних втрат та 1402,09 грн. 3% річних є обгрунтованими та підлягають задоволенню у заявленому розмірі.

Щодо посилань відповідача в апеляційній скарзі на відсутність довіреностей, за якими мав бути одержаний товар, то колегія зазначає, що сам факт їх відсутності не спростовує отримання товару відповідачем за накладними, що містяться в матеріалах справи.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем, в порушення зазначеної норми, належним чином апеляційну скаргу не обґрунтовано, доказів та підстав для скасування рішення суду першої інстанції апеляційному суду не наведено.

З огляду на викладене, посилання скаржника на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне дослідження судом обставин справи, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні. Крім того, доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду та не підтверджуються наявними матеріалами справи.

Колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Київської області від 24.09.2014 р. у даній справі є таким, що відповідає нормам матеріального і процесуального права, фактичним обставинам та матеріалам справи, у зв'язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Візит» залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Київської області від 24.09.2014 р. у справі №911/3636/14 залишити без змін.

Справу №911/3636/14 повернути до господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання судовим рішенням апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя С.О. Алданова

Судді С.Я. Дикунська

Н.М. Коршун