Постанова № 41427637, 12.11.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" листопада 2014 р. Справа№ 910/10724/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Хрипуна О.О.

суддів: Корсакової Г.В.

Власова Ю.Л.

при секретарі судового засідання - Король Я.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника військового прокурора Центрального регіону України

на рішення господарського суду міста Києва від 18.08.2014

у справі № 910/10724/14 (суддя Любченко М.О.)

за позовом Заступника прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі

Міністерства оборони України

до Малого підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Соляріс"

про визнання договору недійсним

за участю представників:

від прокуратури: Спорий І.Г.,

від позивача: Петрик Т.В.,

від відповідача: Дерев'янчук В.А.,

ВСТАНОВИВ:

Заступник прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України звернувся до господарського суду міста Києва із позовом до Малого підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Соляріс" про визнання недійсним на підставі ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України договору № 274/ДГМ/2 14 від 11.04.2014 про передачу на переробку та переробку брухту і відходів із вмістом дорогоцінних металів і сплавів.

Рішенням господарського суду міста Києва від 18.08.2014 в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з судовим рішенням, заступник військового прокурора Центрального регіону України звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 18.08.2014 скасувати, та прийняти нове рішення, яким визнати недійсним укладений 11.04.2014 між Міністерством оборони України та МП у формі ТОВ "Соляріс" договір про передачу на переробку брухту і відходів із вмістом дорогоцінних металів і сплавів № 274/ДГМ/2-14.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані порушенням та неправильним застосуванням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Скаржник зокрема наполягає, що позивач уклав спірний договір з відповідачем з порушенням вимог законодавства України щодо конкурсних засад визначення контрагента.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.09.2014 апеляційну скаргу заступника військового прокурора Центрального регіону України прийнято до провадження та призначено до розгляду на 15.10.2014. В судовому засіданні 15.10.2014 було оголошено перерву до 12.11.2014.

В судовому засіданні представник прокуратури вимоги та доводи апеляційної скарги підтримав.

Представники Міністерства оборони України та МП у формі ТОВ "Соляріс" просили залишити рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, зазначаючи, що законодавством встановлене спеціальне регулювання передачі на переробку брухту з вмістом дорогоцінних металів, а укладений договір не передбачав переходу права власності на брухт із вмістом дорогоцінних металів, що фактично виключає наявність між сторонами відносин купівлі-продажу.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

Згідно із ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до ст.ст. 2, 29 ГПК України господарський суд порушує справи, зокрема, за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Аналогічну позицію наведено у п. 1 постанови № 17 від 23.03.2012 Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам".

Згідно з рішенням № 3-рп/99 від 08.04.1999 Конституційного Суду України представництво прокуратурою України інтересів держави в суді є одним із видів представництва в суді. За правовою природою представництво в суді є правовідносинами, в яких одна особа (представник) на підставі певних повноважень виступає від імені іншої особи (довірителя) і виконує процесуальні дії в суді в її інтересах, набуваючи (змінюючи, припиняючи) для неї права та обов'язки.

З огляду на положення ст. 36-1 Закону України "Про прокуратуру" підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів, внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або державою.

Статтею 20 ГК України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб, встановлений законом або договором.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч. 2 ст. 16 ЦК України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містить ст. 20 ГК України.

Відповідно до рішення від 08.04.1999 Конституційного Суду України у справі № 1-1/99 державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

За приписами ст. 17 Конституції України оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі, закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, зокрема, у разі їх розформування (ст. 2 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України").

Відповідно до п. 1 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого Указом Президента України від 06.04.2011 № 406/2011, Міноборони України входить до системи органів виконавчої влади і є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади у формуванні та реалізації державної політики з питань національної безпеки у воєнній сфері, сфері оборони і військового будівництва, а також у формуванні державної політики у сферах цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та запобігання їх виникненню, ліквідації надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб, профілактики травматизму невиробничого характеру, гідрометеорологічної діяльності. Міноборони України є органом військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України.

У п. 4 вказаного Положення зазначено, що Міноборони України відповідно до покладених на нього завдань здійснює в установленому порядку відчуження військового майна, передачу його до сфери управління центральних чи місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам та організаціям, які провадять діяльність в інтересах національної безпеки і оборони, та в комунальну власність, готує пропозиції щодо зміни цільового призначення земельних ділянок Збройних Сил.

Таким чином, приймаючи до уваги вищенаведене, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що звернення прокурора в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до господарського суду з даним позовом відповідає функції представництва прокуратурою інтересів держави та направлено на їх захист.

Статтею 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що спірний договір був укладений 11.04.2014 між Міністерством оборони України (замовник) та МП у формі ТОВ "Соляріс" (переробник) про передачу на переробку та переробку брухту і відходів із вмістом дорогоцінних металів і сплавів, за умовами якого переробник зобов'язався в термін, що визначений угодою, на підставі ліцензії від 31.05.2012 Державної пробірної служби України серії АД № 036461 на вид господарської діяльності "Збирання, первинна обробка відходів і брухту дорогоцінних металів", ліцензії від 22.02.2011 Міністерства промислової політики України серії АВ № 580657 на вид господарської діяльності "Заготівля, переробка металобрухту чорних металів", ліцензії від 22.02.2011 Міністерства промислової політики України серії АВ № 580676 на вид господарської діяльності "Заготівля, переробка металобрухту кольорових металів" відповідно до умов договору: прийняти від замовника сировину, за номенклатурою та обсягами, здійснити транспортування сировини до місця виконання робіт, виконати первинну обробку та переробку сировини та оплатити замовнику вартість дорогоцінних металів і супутніх матеріалів, які містяться в сировині.

Місцевим господарським судом також встановлено, що укладений між сторонами правочин було підписано повноважними представниками, зокрема, з боку Міністерства оборони України договір підписано тимчасово виконуючим обов'язки директора Департаменту утилізації компонентів ракетного палива та ракет і боєприпасів Міноборони України Коротаєвим Олександром Миколаєвичем, що діяв на підставі довіреності № 220/359/д від 09.04.2014, а з боку МП у формі ТОВ "Соляріс" - генеральним директором Іськовим Петром Якимовичем.

Ціна договору складається з вартості дорогоцінних металів і супутніх матеріалів, які містяться у сировині, що передається за додатковими угодами, з відрахуванням вартості переробки і визначається як їх сума (додаткових угод). Підставою для розрахунків сторони визначили паспорт аналізу за дорогоцінні метали та акт переробки за супутні матеріали (п.п.4.1, 4.2.1 договору № 274/ДГМ/2-14 від 11.04.2014).

Розрахунки за дорогоцінні метали, що містяться у сировині, здійснюються за цінами, які дорівнюють закупівельним цінам Національного банку України на банківські метали, що діють на день проведення розрахунків, з відрахуванням погодженої сторонами вартості переробки.

У розділі 9 договору сторони визначили, що останній набирає чинності з дня його підписання сторонами та діє до 31.12.2014.

Відмовляючи в задоволенні позову місцевий господарський суд виходив з того, що предметом спірного правочину є передача на переробку списаного військового майна, яке обліковується як металобрухт, що містить дорогоцінні метали. Порядок передачі Міністерством оборони України металобрухту та відходів із вмістом дорогоцінних металів для подальшої переробки, який передбачено постановою № 383 від 15.03.1999 Кабінету Міністрів України "Питання переробки брухту та відходів, що містять дорогоцінні метали". Враховуючи наявність у МП у формі ТОВ "Соляріс" необхідних для здійснення переробки зазначеного майна дозвільних документів, місцевий господарський суд дійшов висновку, що передача Міноборони на первинну обробку та переробку брухту і відходів із вмістом дорогоцінних металів від списаних і демонтованих технічних матеріальних засобів, що зберігаються у Збройних силах України відповідачу на підставі договору № 14/2014-бм від 11.04.2014 не суперечить приписам спеціального законодавства, а отже свідчить про відсутність підстав для визнання вказаного правочину недійсним.

Суд визнав безпідставними посилання прокурора на порушення порядку відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України № 1919 від 28.12.2000, з огляду на те, що за своєю правовою природою оспорений прокурором правочин є договором підряду, який не передбачає набуття відповідачем у власність брухту із вмістом дорогоцінних металів, що фактично виключає наявність між сторонами відносин купівлі-продажу, а дорогоцінні метали і сплави за умовами п. 2.3 договору є продуктами переробки, а не предметом купівлі-продажу (товаром).

Місцевий господарський суд також послався на пояснення відповідача про реалізацію дорогоцінних металів, які отримуються в результаті переробки металобрухту та відходів, що передаються за оспореним прокурором правочином, на підставі договору на поставку банківських металів, який укладено між відповідачем (продавець) та Національним банком України (покупець).

Проте, колегія суддів не може погодитись з висновком місцевого господарського суду про правову природу спірного договору та правове регулювання спірних відносин, з огляду на таке.

Відповідно до ст. 12 Закону України "Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними" збирання, облік і здавання відходів та брухту дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, які утворюються в процесі виробництва, провадиться суб'єктами господарювання незалежно від форм власності у порядку, визначеному законодавством України. Збирання і первинна обробка відходів і брухту дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння провадяться суб'єктами господарювання на підставі ліцензії, яка видається в порядку, встановленому законодавством.

Продукти первинної обробки відходів та брухту дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння здаються на переробні підприємства для афінажу дорогоцінних металів і рекуперації дорогоцінного каміння у порядку, визначеному законодавством України.

Згідно із п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 15.03.1999 № 383 "Питання переробки брухту та відходів, що містять дорогоцінні метали" Міністерство оборони забезпечує здавання на договірних умовах підприємствами, установами та організаціями, що належать до сфери їх управління, брухту і відходів, що містять дорогоцінні метали, державним підприємствам, визначеним у пункті 1 цієї постанови, та іншим підприємствам, які мають промислові технологічні можливості для такої діяльності і відповідні ліцензії.

Дійсно, постанова Кабінету Міністрів України від 15.03.1999 № 383 передбачає спеціальні норми, що регулюють окремі питання переробки брухту та відходів, що містять дорогоцінні метали, проте ці норми не встановлюють позаконкурсний порядок укладання договорів переробки брухту та відходів, що містять дорогоцінні метали, як помилково зазначають позивач та відповідач.

Як встановлено у ч. 1 ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Інструкцією про порядок одержання, використання, обліку та зберігання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 06.04.1998 № 84 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 28.11.2012 № 1230) передбачено, що брухт та відходи із вмістом дорогоцінних металів передаються суб'єктами господарювання, підприємствами, організаціями та установами незалежно від форми власності до переробних підприємств на підставі договорів купівлі-продажу (реалізації) або на умовах давальницької сировини для виконання послуги переробки, укладених у письмовій формі (п.п. 1.2, 7.12 Інструкції).

Як справедливо зазначив у своїх поясненнях представник прокуратури, термін давальницька сировина, на момент укладення спірного договору, був розтлумачений у п. 14.1.41 Податкового кодексу України, за яким давальницькою є сировина (матеріали, напівфабрикати, комплектуючі вироби, енергоносії) що є власністю одного суб'єкта господарювання (замовника) і передається іншому суб'єкту господарювання (виробнику) для виробництва готової продукції, з подальшим переданням або поверненням такої продукції або її частини їх власникові або за його дорученням іншій особі.

Оскільки жодний із пунктів спірного договору не передбачав повернення замовнику отриманих в результаті переробки дорогоцінних металів і супутніх матеріалів, та не містив доручення про їх передачу від імені замовника іншій особі, то у суду відсутні підстави вважати спірний договір договором про надання послуг переробки на умовах давальницької сировини.

Хоч спірним договором і передбачено виконання робіт (надання послуг) з переробки сировини, приймання результатів робіт, але його не можна вважати лише договором підряду або надання послуг, оскільки в ціну договору, згідно із п. 4.1, не входить вартість робіт/послуг з переробки сировини, яка визначається за вартістю дорогоцінних металів і супутніх товарів. Крім того, за наслідками виконання договору сторонами, що посвідчується актом остаточних розрахунків, замовник втрачає право власності не лише на сировину, а й на продукти її переробки (п. 3.2.5 договору), що суперечить правовій природі договору підряду, за яким результати роботи передаються замовникові (ч. 2 ст. 837 ЦК України) та договору про надання послуг, які споживаються в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності (ч. 1 ст. 901 ЦК України).

Дійсно, спірний договір прямо не вказує на набуття відповідачем у власність брухту із вмістом дорогоцінних металів чи результатів робіт, а дорогоцінні метали і сплави за умовами п. 2.3 договору називає продуктами переробки, а не предметом купівлі-продажу (товаром). Проте договір визначає момент переходу права власності та розрахунки за продукти переробки, за якими виконавець отримує плату за переробку шляхом зменшення суми, що підлягає сплаті позивачу за дорогоцінні метали і супутні матеріали, які містились в сировині у відповідності до п. 4.1, 4.3 договору, тобто з частковим зарахуванням зустрічних однорідних вимог.

Передаючи в подальшому третім особам отримані в результаті переробки продукти чи сировину, відповідач діє від власного імені та за власний рахунок, оскільки розрахунки за спірним договором згідно із п. 4.5 договору сторони погодили провести до підписання акту остаточних розрахунків, тобто до відчуження сировини та продуктів переробки третім особам чи самому переробнику (п. 3.2.5 договору).

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що спірний договір містить елементи різних договорів, в тому числі відчуження військового майна, на яке вказує у своєму позові прокурор.

До відносин сторін у змішаному договорі, як передбачено ч. 2 ст. 628 ЦК України, застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Пленум Вищого господарського суду України у 2.12 постанови № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" роз'яснив, що у разі вирішення спору про недійсність правочину (договору), зміст якого містить елементи різних договорів (змішаний договір - ч. 2 ст. 628 ЦК України), господарському суду слід виходити з такого.

Якщо в законі не передбачено вид договору, то господарюючі суб'єкти вправі самостійно визначати свої взаємовідносини через договори, що містять елементи різних договорів, і навіть таких, що не передбачені чинним законодавством, але оптимально регулюють їх права і обов'язки. У таких випадках господарському суду необхідно дати оцінку усім умовам договору, з'ясувати законність застосування актів законодавства, елементи яких складають зміст договору, та обставини їх виконання, і, приймаючи рішення, застосувати законодавство, яке відповідає умовам договору та діям сторін й вирішити питання щодо законності частин договору за правилами, що стосуються визнання правочинів недійсними.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України. До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо.

Військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління. З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням. Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України (ст. 3 вказаного вище Закону України).

Згідно зі ст. 4 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" військові частини ведуть облік закріпленого за ними майна у кількісних, якісних, обліково-номерних та вартісних показниках і враховують по відповідних службах - продовольчій, речовій, квартирно-експлуатаційній, пально-мастильних матеріалів тощо. Списання військового майна за актами технічного стану та інспекторськими посвідченнями провадиться командирами військових частин і посадовими особами органів військового управління відповідно до їх компетенції в порядку, встановленому Міністерством оборони України.

Порядок обліку, зберігання, списання та використання військового майна у Збройних Силах України визначено Положенням, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.08.2000 № 1225 "Про затвердження Положення про порядок обліку, зберігання, списання та використання військового майна у Збройних Силах".

Списання військового майна, закріпленого за військовими частинами, здійснюється у разі: набуття непридатного стану (за неможливості або економічної недоцільності його відновлення і використання); убутку в межах затверджених норм; втрати чи нестачі; використання на виробничі, господарські та експлуатаційні потреби в межах установлених норм, у тому числі, на підготовку зброї (боєприпасів) до зберігання або застосування, виготовлення сумішей, проведення аналізу, виконання будівельних та будівельно-монтажних робіт; знесення будівель і споруд через недоцільність їх використання та з метою будівництва на їх місці нових об'єктів (п. 16 Положення про порядок обліку, зберігання, списання та використання військового майна у Збройних Силах, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 1225 від 04.08.2000).

У п. 27 вказаного Положення зазначено, що списане військове майно, яке непридатне для навчальних цілей, реалізації, розбирання з метою використання придатних агрегатів, вузлів, деталей та матеріалів, береться на облік як металобрухт, ганчір'я та інші вторинні ресурси, що реалізуються в установленому порядку.

Порядок реалізації на внутрішньому ринку спеціалізованим підприємствам металобрухту, який утворився у військових частинах, військових установах, військових навчальних закладах Збройних Сил, інших військових формувань, утворених відповідно до законів, встановлений Положенням про порядок реалізації металобрухту, утвореного у військових формуваннях, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 13.12.1999 № 2287, зобов'язує центральні органи виконавчої влади, які здійснюють управління майном військових формувань, у разі передачі на реалізацію металобрухту, що містить дорогоцінні метали, організувати вилучення цих металів до передачі металобрухту на реалізацію. Сама ж реалізація здійснюється через уповноважені Кабінетом Міністрів України підприємства та організації, визначені за результатами тендеру (п. 2 Положення").

В порушення вищезазначених норм Міністерство оборони України уклало спірний договір не лише щодо переробки (вилучення дорогоцінних металів), а й щодо відчуження дорогоцінних металів і сплавів та супутніх матеріалів (чорних, кольорових, рідкоземельних та інших матеріалів) з відповідачем, що не є визначеним за результатом тендеру уповноваженим Кабінетом Міністрів України підприємством.

При цьому сторони порушили також загальний порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил, встановлений затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000 № 1919 Положенням, за яким реалізацією військового майна є господарська операція, що здійснюється уповноваженим підприємством (організацією) згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на військове майно іншим юридичним або фізичним особам на платній або компенсаційній основі. Реалізація рухомого військового майна на внутрішньому ринку здійснюється на аукціонах у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Встановлена ч. 1 ст. 6 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" імперативна норма передбачає відчуження Міністерством оборони України списаного військового майна через уповноважені Кабінетом Міністрів України підприємства та організації, визначені ним за результатами тендеру.

Передбачені у п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 15.03.1999 № 383 спеціальні для регулювання окремих питань переробки брухту та відходів, що містять дорогоцінні метали, положення з вимогами до підприємств, а саме наявність промислових технологічних можливостей для такої діяльності і відповідні ліцензії, не звільняють Міністерство оборони України від дотримання загального порядку відчуження списаного військового майна. В даному випадку обов'язковість ліцензії слід розглядати як кваліфікуючу ознаку учасника торгів, а не звільнення від їх проведення.

В частині закупівлі Міністерством оборони України у відповідача робіт (послуг) з переробки брухту і відходів із вмістом дорогоцінних металів і сплавів колегія суддів також звертає увагу на недотримання сторонами законодавства, що регулює правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг за державні кошти.

Таким чином, укладений між позивачем та відповідачем договір № 274/ДГМ/2 14 від 11.04.2014 про передачу на переробку та переробку брухту і відходів із вмістом дорогоцінних металів і сплавів, суперечить вимогам чинного законодавства, зокрема ч. 1 ст. 6 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України", Положенню про порядок відчуження та реалізації військового майна, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000 № 1919, п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 15.03.1999 № 383 "Питання переробки брухту та відходів, що містять дорогоцінні метали", Інструкції про порядок одержання, використання, обліку та зберігання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 06.04.1998 № 84 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 28.11.2012 № 1230), у зв'язку із чим зазначений договір підлягає визнанню недійсним на підставі ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України.

На думку колегії суддів, висновок місцевого суду про відсутність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог не відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, у зв'язку з чим рішення господарського суду міста Києва від 18.08.2014 підлягає скасуванню. Встановлені обставини свідчать про наявність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за розгляд покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 99, 101, 103, 105, п. 2 ч. 3 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Заступника військового прокурора Центрального регіону України на рішення господарського суду міста Києва від 18.08.2014 у справі № 910/10724/14 задовольнити.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 18.08.2014 у справі № 910/10724/14 скасувати.

3. Прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Визнати недійсним укладений між Міністерством оброни України та Малим підприємством у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Соляріс" договір про передачу на переробку брухту і відходів із вмістом дорогоцінних металів і сплавів № 274/ДГМ/2-14 від 11.04.2014.

4. Стягнути з Малого підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Соляріс" в дохід Державного бюджету України 1218,00 грн. судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції та 609,00 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

5. Видачу наказів доручити господарському суду міста Києва.

6. Матеріали справи повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя О.О. Хрипун

Судді Г.В. Корсакова

Ю.Л. Власов