Постанова № 41427611, 21.10.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" жовтня 2014 р. Справа№ 910/10951/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Синиці О.Ф.

суддів: Ткаченка Б.О.

Зеленіна В.О.

при секретарі: Вінницькій О.В.

За участю представників:

від позивача -Стецюк В.В.,

від відповідача -Ястремський О.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу малого приватного підприємства "Гетьман"

на рішення господарського суду міста Києва від 29.07.2014

у справі № 910/10951/14

за позовом приватного підприємства "Націонал", м. Дніпропетровськ

до малого приватного підприємства "Гетьман"

про стягнення 25449грн.91коп.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 29.07.2014 (суддя Бондаренко Г.П.) задоволено позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 21387грн.23коп. за поставлений позивачем товар (безалкогольні напої, соки та інші продовольчі товари) на виконання умов договору №21/Н-12 від 12.01.2012. Суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення вказаної суми заборгованості, оскільки така підтверджується наявними у справі видатковими накладними, які підписані представниками сторін та скріплені відповідними штампами підприємств. При цьому судом зазначено, що позивач стверджуючи про часткову оплату відповідачем отриманого товару не надав відповідних доказів такої оплати.

Крім того, судом залишено без розгляду позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 2 023грн.85 коп. пені, 428грн.92коп. - 3% річних та 1623грн.95коп. інфляційних втрат за період з 26.09.2013 по 27.05.2014 на підставі п. 5 ч. 1 ст. 81 ГПК України, оскільки на неодноразову вимогу суду (ухвали від 06.06.2014 року та від 08.07.2014 року) не надано обґрунтованого розрахунку позовних вимог в частині стягнення штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних по кожній накладній з урахуванням проведення часткових оплат та віднесення таких оплат на конкретні накладні з зазначенням дати проведення таких оплат. При цьому судом зазначено про неможливість самостійно здійснити розрахунок, оскільки є неможливим визначення періоду прострочення по кожній видаткові накладній окремо з врахуванням часткової оплати, а визначений позивачем період не відповідає встановленим обставинам справи.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив його скасувати, в задоволенні позовних вимог відмовити. Апелянт стверджує, що заборгованість підтверджена видатковими накладними лише на суму 22766грн., при цьому позивач стверджує про часткову оплату отриманого товару на суму 14982грн.45коп., отже заборгованість відповідача становить 7784грн.01коп. За викладених обставин відповідач вважає безпідставним стягнення з нього заборгованості в сумі 21387грн.23коп.

Також, вказує відповідач і на те, що претензія надіслана йому позивачем повернулась на адресу позивача в зв'язку з закінченням терміну зберігання. Враховуючи викладене, відповідач вважає, що вимогу він не отримував, тому термін виконання його зобов'язань не настав.

Крім того, апелянт зазначив, що господарським судом прийнято рішення без його участі, що позбавило його можливості надати суду свої пояснення та заперечення, а також доказів оплати товару.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Позивач стверджував про обґрунтованість рішення суду першої інстанції.

Перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, колегія суддів апеляційного господарського суду враховує наступне.

12.01.2012 між позивачем, як постачальником, та відповідачем, як покупцем, укладено договір №21/Н-12, відповідно до умов якого постачальник зобов'язався передати товар - безалкогольні напої, соки та інші продовольчі товари, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити вказаний товар на умовах договору.

Відповідно до п. 2.1. договору, асортимент та кількість кожної окремої партії товару, який поставляється постачальником, вказується у накладній на основі замовлення покупця, яке оформляється після узгодження цін.

За умовами п. 3.1. договору ціна кожної окремої партії, вказується в накладній. Загальна сума даного договору визначається вартістю товару, поставленого протягом дії даного договору, що підтверджується всіма накладними (п. 3.4. договору).

Згідно п. 4.2. договору перехід права власності на товар в об'ємі партії поставки постачальника до покупця відбувається у момент його отримання покупцем.

Відповідно до п. 6.1. договору, покупець здійснює оплату товару шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника в розмірі вартості партії товару протягом 30 календарних днів з моменту передачі товару від постачальника до покупця.

З наявних в матеріалах справи видаткових накладних вбачається, що на виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 22 766грн.46коп., що підтверджується видатковими накладними № 44, від 06.06.2012, № 45 від 06.06.2012, № 46 від 06.06.2012, № 58 від 07.06.2012, № 59 від 07.06.2012, № 70 від 08.06.2012, № 100 від 17.07.2012, № 107 від 17.07.2012, № 189 від 30.07.2012, № 200 від 31.08.2012, № 18 від 03.10.2012, № 163 від 23.10.2012, № 176 від 24.10.2012, № 191 від 27.11.2012, № 167 від 22.05.2012, № 191 від 28.02.2013, № 16 від 04.03.2013, № 17 від 04.03.2013, №18 від 04.03.2013, № 19 від 04.03.2013, № 40 від 06.06.2013, № 60 від 09.04.2013, № 22 від 15.05.2013, № 67 від 22.05.2013, № 68 від 22.05.2013, №89 від 24.05.2013, № 92 від 24.05.2013, № 104 від 28.05.2013, № 103 від 29.05.2013, № 109 від 29.05.2013, № 1 від 03.06.2013, № 14 від 06.06.2013, №29 від 11.06.2013, № 36 від 13.06.2013, № 71 від 25.06.2013, № 72 від 25.06.2013, № 77 від 27.06.2013, № 85 від 27.06.2013, № 98 від 27.06.2013, №11 від 03.07.2013, № 36 від 10.07.2013, № 57 від 17.07.2013, № 75 від 23.07.2013, № 78 від 23.07.2013, № 76 від 23.07.2013, які підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками, штампами підприємств позивача і відповідача.

При цьому в позовній заяві вказано, що загалом за договором в період з 20.01.2012 по 23.07.2013 позивач поставив відповідачу товару на загальну суму 36 369грн.68коп. Проте, як зазначалось вище, позивачем подано до матеріалів справи докази поставки товару лише на суму 22766грн.46коп.

В позовній заяві, також, вказано, що відповідач прийняв поставлений товар та здійснив часткову оплату товару на загальну суму 14 982грн.45коп., проте докази часткової оплати відповідачем у матеріали справи надані не були.

За розрахунком позивача заборгованість відповідача за поставлений товар складає 21 387грн.23коп. (36369грн.68 коп.- 14 982грн.45коп. = 21387грн.23коп.).

20.03.2014 позивач на адресу відповідача направив претензію № 4/Пн-14, в якій просив негайно сплатити заборгованість за поставлений товар у сумі 21 387грн.23коп., а також надати акти звірки взаєморозрахунків між сторонами відповідно до договору поставки. Дана претензія залишилась без відповіді, та повернулась на адресу позивача, в зв'язку з закінченням терміну зберігання.

Враховуючи викладене, позивач звернувся з позовом до суду про стягнення з відповідача 21 387грн.23коп. заборгованості за отриманий товар, 2 009грн.81коп. пені., 428грн.92коп. трьох відсотків річних та 1623грн.95коп. інфляційних втрат.

Так, згідно ст.11 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків.

Стаття 629 Цивільного кодексу України визначає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно п. 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 193 ГК України, ст. 526 ЦК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Так, видаткові накладні, копії яких наявні в матеріалах справи, є достатнім доказом факту поставки позивачем та отримання відповідачем товару. Вищевказані накладні підписано уповноваженою особою відповідача та містять штамп товариства.

За вищевказаних обставин відповідач повинен оплатити отриманий товар, відповідно до положень п. 1 ст. 692 ЦК України, враховуючи наявність підписаних та скріплених печаткою товариства накладних.

Враховуючи вищевикладені обставини щодо відсутності в матеріалах справи доказів поставки товару саме на суму 36369грн.68коп. та доказів часткової оплати товару відповідачем в сумі 14982грн.45коп., суд першої інстанції здійснюючи розрахунок суми заборгованості виходив з того, що товар поставлений позивачем відповідачу по видаткових накладних, копії яких додані до матеріалів справи (на загальну суму 22 766грн.46коп.) був частково оплачений відповідачем на суму 1 379грн.23коп. Вказана сума часткової оплати розрахована судом наступним чином: 1) 36369грн.68коп. - 22766грн. 46коп. = 13603грн.22 коп.- сума накладних щодо поставки товару за договором в період з 20.02.1012 по 05.06.2012, які не надані в матеріали справи позивачем; 14982грн.45коп. - 13603грн.22 коп.= 1379грн.23 коп.- сума часткової оплати, яка припадає на видаткові накладні на загальну суму 22766грн.46коп.

Виходячи із вищевикладеного заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений за договором товар становить 21387грн.23коп. (22766грн.46 коп.- 1379грн.23коп. = 21387грн.23коп.), доказів оплати якої матеріали справи не містять.

При цьому суд апеляційної інстанції зазначає, що враховуючи наявність в матеріалах справи доказів поставки товару на суму 22766грн.46коп., заявленої позивачем до стягнення суми заборгованості в розмірі 21387грн.23коп. та відсутності в матеріалах справи доказів оплати отриманого відповідачем товару, ненадання останнім відповідних доказів оплати, вирішуючи питання щодо розміру суми заборгованості відповідача потрібно виходити саме з заявленої позивачем суми позовних вимог - 21387грн.23коп., поставка товару на яку, як зазначалось вище, підтверджена матеріалами справи.

Проте, серед поданих позивачем видаткових накладних, видаткова накладна №71 від 25.06.2013 (а.с. 50) містить штамп іншого товариства, а не товариства відповідача.

За викладених обставин суму основного боргу має бути зменшено на 476грн.84коп., тобто за мінусом суми поставленого товару за видатковою накладною №71 від 25.06.2013.

Що стосується заявлених позовних вимог про стягнення з відповідача 2 023грн.85 коп. пені, 428грн.92коп. - 3% річних та 1623грн.95коп. інфляційних втрат за період з 26.09.2013 по 27.05.2014, то апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про залишення таких судом без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 81 ГПК України, оскільки на неодноразову вимогу суду (ухвали від 06.06.2014 року та від 08.07.2014 року) не надано обґрунтованого розрахунку позовних вимог в частині стягнення штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних по кожній накладній з урахуванням проведення часткових оплат та віднесення таких оплат на конкретні накладні з зазначенням дати проведення таких оплат. При цьому судом зазначено про неможливість самостійно здійснити розрахунок, оскільки є неможливим визначення періоду прострочення по кожній видаткові накладній окремо з врахуванням часткової оплати, а визначений позивачем період не відповідає встановленим обставинам справи.

Що стосується заперечень апеляційної скарги, то відповідачем не надано будь-яких доказів оплати товару. В поданій апеляційній скарзі відповідач посилається на доводи зазначені позивачем, а саме: про часткову оплату товару, проте доказів такої оплати не надає, в зв'язку з чим доводи апеляційної скарги не підтверджені відповідними доказами.

Є безпідставними і посилання відповідача про те, що термін виконання його зобов'язань не настав, оскільки ним не отримано вимогу щодо оплати товару.

Так, відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року N15-рп/2002 кожна особа має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

Щодо заперечень апелянта про те, що господарським судом прийнято рішення без участі представника відповідача, що позбавило останнього можливості надати суду свої пояснення та заперечення, то суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до вимог ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладається, коли спір не може бути вирішено в даному засіданні. Враховуючи достатність матеріалів справи для її розгляду по суті, в апеляційного господарського суду відсутні підстави для скасування правомірного рішення суду з підстав розгляду спору за відсутності представника відповідача. Крім того, в поданій апеляційній скарзі відповідач зазначив свої заперечення щодо суті спору, які судом апеляційної інстанції розглянуто.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення господарського суду міста Києва від 29.07.2014 у справі №910/10951/14 підлягає зміні, а позовні вимоги частковому задоволенню.

Відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України, судові витрати у справі, в тому числі і за подачу апеляційної скарги покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду міста Києва 29.07.2014 у справі №910/10951/14 змінити.

2. Викласти пункти 2, 3 резолютивної частини рішення господарського суду міста Києва від 29.07.2014 у справі №910/10951/14 в наступній редакції:

"Інші позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Малого приватного підприємства "Гетьман" (03164, м. Київ, вул. Клавдіївська, буд. 34, кв. 48; код ЄДРПОУ 21635903; в порядку визначеному законом України "Про виконавче провадження") на користь Приватного підприємства "Націонал" (49000, м. Дніпропетровськ, вул. Гопнер, 2; код ЄДРПОУ 13465746 ) 20910 (двадцять тисяч дев'ятсот десять) грн. 39 коп. основного боргу, та 1499 (одну тисячу чотириста дев'яносто девять) грн. 80 коп. судових витрат".

3. Стягнути з Малого приватного підприємства "Гетьман" (03164, м. Київ, вул. Клавдіївська, буд. 34, кв. 48; код ЄДРПОУ 21635903; в порядку визначеному законом України "Про виконавче провадження") на користь Приватного підприємства "Націонал" (49000, м. Дніпропетровськ, вул. Гопнер, 2; код ЄДРПОУ 13465746 ) 893 (вісімсот дев'яносто три)грн. 13коп. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

4. Видачу наказів на виконання даної постанови доручити господарському суду міста Києва.

5. Справу № 910/10951/14 повернути господарському суду міста Києва.

Головуючий суддя О.Ф. Синиця

Судді Б.О. Ткаченко

В.О. Зеленін