Постанова № 41427599, 12.11.2014, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.11.2014 року Справа № 904/4829/14

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Подобєд І.М. (доповідач),

суддів: Кузнецова І.Л., Іванов О.Г.

секретар судового засідання: Сусла Я.Б.

представники сторін:

від відповідача-2: Сакалюк С.Г. представник, довіреність №14 від 08.10.14;

від третьої особи-1: Пастернак В.В. представник, довіреність №4/10-200 від 24.04.14;

за участю прокурора відділу прокуратури Дніпропетровської області: Слюсар Я.В., посвідчення №001420 від 27.08.2012 року;

представники позивача, відповідача-1 та третьої особи-2 у судове засідання не з'явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Дніпропетровської міської ради та прокуратури м.Дніпропетровська на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 29.07.2014р. у справі №904/4829/14

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, м. Дніпропетровськ

до відповідача-1 - фізичної особи-підприємця ОСОБА_5, м.Дніпропетровськ

відповідача-2 - Дніпропетровського міського управління юстиції в особі Реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції, м. Дніпропетровськ

третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Дніпропетровська міська рада, м.Дніпропетровськ

третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Комунальне підприємство "Міськавтопарк" Дніпропетровської міської ради, м.Дніпропетровськ

про розірвання інвестиційного договору та визнання права власності

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 29.07.2014р. у справі №904/4829/14 (суддя Мартинюк С.В.) позовні вимоги фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 задоволено повністю.

Розірвано інвестиційний договір від 24.01.2014р. за № 240114, укладений між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_5.

Визнано за фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 право власності на нерухоме майно:

- автостоянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_2, яка складається з Літ А-1 - будівля охорони площею 4,2 кв.м; Літ Б - навіс площею 22,0 кв.м, літ №1,2 - огорожа площею 186,9 кв.м; Літ І - замощення площею 841,9 кв.м.

- автостоянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_3, яка складається з Літ А-1 - будівля охорони площею 7,0 кв.м, ганок площею 2,0 кв.м; Літ Б - вольєр площею 18,3 кв.м, Літ В - навіс площею 350,5 кв.м, літ Г - навіс площею 332,5 кв.м, літ Д - навіс площею 369,9 кв.м, літ №1-3 - огорожа площею 509,6 кв.м; Літ І - замощення площею 2381 кв.м.

Зобов'язано Дніпропетровське міське управління юстиції в особі реєстраційної служби міського управління юстиції зареєструвати право власності фізичною особою підприємцем ОСОБА_4 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на нерухоме майно:

- автостоянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_2, яка складається з Літ А-1 - будівля охорони площею 4,2 кв.м; Літ Б - навіс площею 22,0 кв.м, літ №1,2 - огорожа площею 186,9 кв.м; Літ І - замощення площею 841,9 кв.м.

- автостоянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_3, яка складається з Літ А-1 - будівля охорони площею 7,0 кв.м, ганок площею 2,0 кв.м; Літ Б - вольєр площею 18,3 кв.м, Літ В - навіс площею 350,5 кв.м, літ Г - навіс площею 332,5 кв.м, літ Д - навіс площею 369,9 кв.м, літ №1-3 - огорожа площею 509,6 кв.м; Літ І - замощення площею 2381 кв.м.

Стягнуто з фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 судовий збір в розмірі 4263 грн.

Рішення суду в частині задоволення позову щодо розірвання інвестиційного договору від 24.01.2014р. мотивовано обґрунтованістю вимог позивача щодо неналежного виконання відповідачем-1 умов цього інвестиційного договору; в частині задоволення вимог щодо визнання права власності на нерухоме майно (дві автостоянки) за ФОП ОСОБА_4 - підтвердженням факту будівництва позивачем комплексів автостоянок із технічними характеристиками відповідно до представлених техпаспортів; в частині задоволення вимог щодо зобов'язання реєстраційної служби міського управління юстиції зареєструвати право власності за ФОП ОСОБА_4 на нерухоме майно (дві автостоянки) - посиланням на норми ч.1 ст. 16 та ч. 4 ст.334 Цивільного кодексу України, п. 5 ч. 1 ст. 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Не погодившись з прийнятим рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 29.07.2014р. у справі №904/4829/14, Дніпропетровська міська рада (третя особа-1) подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати означене рішення в частині задоволення позовних вимог про визнання права власності та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову ФОП ОСОБА_4 в цій частині, оскільки вважає, що рішення суду прийнято з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

В обґрунтування своїх вимог скаржник зазначає, що суд безпідставно послався на підтвердженість факту будівництва позивачем автостоянок із технічними характеристиками відповідно до представлених техпаспортів, у зв'язку з чим визнав за позивачем право власності не тільки на зведені на території стоянок тимчасові споруди, а й на усі споруди в цілому, включаючи земельні ділянки, що належать виключно територіальній громаді міста. Дніпропетровська міська рада вважає, що до позовної заяви не було додано жодних доказів стосовно приналежності на праві власності будь-якої частини автостоянок (а більше того - зведення на них власними силами якихось будівель та споруд) та доказів стосовно зведення будівель охорони та тимчасових навісів силами позивача (договорів підряду, кошторисів, актів приймання виконаних робіт, звітної документації щодо купівлі матеріалів тощо). Крім того, в матеріалах позовної заяви також відсутні дані щодо: 1) правових підстав користування земельною ділянкою, яку займає позивач (із правом будівництва на ній), і на яку просить визнати своє право власності, 2) надання і погодження у встановленому порядку дозволу на будівництво нерухомості на займаній ділянці, 3) проектно-кошторисної документації такого будівництва та підтвердження його відповідності затвердженому будівельному проекту, нормам та правилам, 4) доказів не зачіпання прав та інтересів третіх осіб самовільним будівництвом, 5) доказів невизнання чи оспорювання його прав відповідачами тощо. Дніпропетровська міська рада також посилається на порушення судом норм процесуального права, зокрема, ч.2 ст. 36, 55, п. 3 ч. 1 ст. 57 ГПК України, які полягали в тому, що у суду не було законних підстав для відкриття провадження, а матеріали підлягали поверненню заявнику через неможливість встановлення ціни позову та не надання належних направлення копії позовної заяви із доданими до неї документами сторонам та третій особі. Вказує на сумнівність пояснень представника КП "Міськавтопарк" в частині визнання право власності, які підписані іншим представником, аніж був присутній у судових засіданнях, із доданням ніяк не засвідченої довіреності.

Перший заступник прокурора м. Дніпропетровська також подав апеляційну скаргу на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 29.07.2014р. у даній справі. Вважає, що рішення суду винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду, викладені у рішенні, не відповідають обставинам справи, просить скасувати рішення та прийняти нове, яким відмовити в позові повністю. Апеляційна скарга мотивована тим, що під час прийняття рішення суд ототожнив майданчики для паркування транспортних засобів із поняттям автомобільної стоянки та дійшов до хибного рішення про визнання права власності на об'єкти нерухомості, в той час коли майданчики для паркування транспортних засобів є об'єктами благоустрою та не підлягають державній реєстрації відповідно до вимог Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". У додаткових поясненнях вказує також на те, що господарський суд Дніпропетровської області повинен був відмовити позивачу у вимозі зареєструвати право власності на нерухоме майно, оскільки спір у даній справі пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади.

Дніпропетровське міське управління юстиції в особі Реєстраційної служби Відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно (відповідач-2) відзив на апеляційну скаргу не надало. Представник відповідача-2 в судовому засіданні вказував на те, що третя особа-2 не оспорює право позивача, а позивач зі своєї сторони не звертався до відповідача-2 за реєстрацією права власності на збудовані об'єкти та не надавав відповідних документів. Підтримав доводи наведені в апеляційній скарзі позивача та прокурора щодо відсутності спору між позивачем та відповідачем-2. Просить апеляційні скарги задовольнити, а оскаржуване рішення скасувати.

Позивач, відповідач-1 та третя особа-2 про час та місце судового засідання повідомлені належним чином, але своїх письмових відзивів на апеляційні скарги не надали. Уповноважені представники цих осіб у судові засідання не з'явились.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами, а статтею 77 цього Кодексу передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Отже, оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до положень ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З врахуванням наведеного судова колегія визнала за можливе розглянути справу у відсутність представників позивача, відповідача-1 та третьої особи-2 за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників відповідача-2, третьої особи-1 та прокурора, обговоривши доводи апеляційних скарг, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів Дніпропетровського апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга Дніпропетровської міської ради (третьої особи-1) підлягає задоволенню, а апеляційна скарга першого заступника прокурора міста Дніпропетровська підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено з матеріалів справи, рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 16.05.2012р. №452 "Про затвердження переліку спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів, у м. Дніпропетровську" був затверджений Перелік спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів, у м. Дніпропетровську.

В подальшому до рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 16.05.2012р. №452 вносились відповідні зміни та доповнення. Зокрема рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 28.05.2013р. №199 "Про внесення змін та доповнень до Переліку спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів, у м.Дніпропетровську" було доповнено перелік земельних ділянок, що використовуються для паркування транспортних засобів, до якого включено земельні ділянки, що розташовані за адресами: вул. Немировича-Данченка, 60 б, вул. Братів Трофимових, 213 г.

Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 266 Податкового кодексу України, перелік спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів, в якому зазначаються їх місцезнаходження, загальна площа, технічне облаштування, кількість місць для паркування транспортних засобів, затверджується рішенням сільської, селищної або міської ради про встановлення збору.

Таким чином, Дніпропетровська міська рада, реалізуючи правомочності власника земельної ділянки віднесла земельні ділянки по вул. Немировича-Данченка, 60 б та по вул. Братів Трофимових, 213 г до земель, що використовуються для паркування транспортних засобів, а потім передала їх на баланс КП "Міськавтопарк".

У свою чергу КП "Міськавтопарк" (Балансоутримувач, третя особа-2) на підставі дозволу, який надала Постійна комісія з питань транспорту, дорожнього господарства та зв'язку Дніпропетровської міської ради на укладення договорів про організацію та експлуатацію майданчиків для паркування, уклало із фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 (Агент, позивач) договір №164 АП від 04.02.2013р. та договір №232 АП від 04.02.2013р. "Про організацію та експлуатацію майданчика для паркування", за умовами яких Позивачу було надано у користування за плату майданчики для паркування, що розташовані за адресами - АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3.

Відповідно до пунктів 2.2.2., 2.2.4. та 2.2.6. вказаних вище Договорів "Про організацію та експлуатацію майданчика для паркування", окрім іншого Агент зобов'язався обладнати і використовувати майданчик для паркування відповідно до Постанови КМУ "Про затвердження Правил паркування транспортних засобів" від 03 грудня 2009р. N1342, Правил Дорожнього руху, інших нормативних актів, а також забезпечувати паркування транспортних засобів на майданчиках для паркування, здійснювати контроль з своєчасною сплатою користувачами майданчику для паркування вартості послуг за паркування транспортних засобів та здійснення інших обов'язків.

24.01.2014р. між фізичною особою - підприємецем ОСОБА_4 (надалі також - Забудовник, позивач або ФОП ОСОБА_4.) та фізичною особою - підприємецем ОСОБА_5 (надалі також - Інвестор, відповідач-1, ФОП ОСОБА_5.) був укладений інвестиційний договір будівництва об'єкта нерухомості (надалі - Договір), предметом якого є участь сторін у будівництві Комплексу з отриманням у загальну пайову власність сторін відповідних часток у Комплексі на умовах і в порядку, передбачених Договором (п. 2.1 Договору).

Згідно з термінологією цього Договору в п.1.1. сторони встановили, що Комплекс - це комплекс автостоянки за адресами:

- АДРЕСА_3, загальною площею 3971 кв.м,

- АДРЕСА_2, загальною площею 894 кв.м.

Відповідно до пунктів 2.2., 2.3., 2.4 Договору, забудовник є замовником будівництва Комплексу й організовує інвестування будівництва Комплексу, зокрема шляхом виконання зобов'язань, визначених цим Договором. Інвестор здійснює фінансування будівництва Комплексу шляхом внесення Інвестиції, а Забудовник забезпечує реалізацію інвестиції Інвестора. За умови виконання інвестором своїх зобов'язань, сторони отримують у загальну часткову приватну власність частки у Комплексі в розмірі 50% у загальній пайовій власності кожний. Графік інвестування: до "25" лютого 2014р. - 45000 грн.

У п. 4.3. Договору між сторонами було обумовлено, що у разі порушення Інвестором терміну Інвестування більш ніж на 1 (один) місяць Забудовник має право самостійно або із залученням коштів інших осіб здійснити інвестування будівництва Комплексу у відповідній сумі за Інвестора, при цьому Інвестор, який допустив прострочення, зобов'язаний відшкодувати Забудовникові всі пов'язані з цим витрати. Якщо Інвестор не відшкодує вищезгаданих витрат протягом 1 (одного) місяця, цей Договір з ним може бути розірваний за рішенням Забудовника або за рішенням суду.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач неодноразово звертався до відповідача-1 з вимогами виконати умови Договору та повідомляв про можливі наслідки його невиконання.

Так, 28.02.2014р. позивач повідомив відповідача-1 про початок будівельних робіт на ділянках, вказаних у п.1.1. Договору та просив виконати умови 2.4 Договору.

22.04.2014р. позивач повторно повідомив відповідача-1 про необхідність виконати вимоги Договору щодо інвестицій, що рівень готовності будівництва складає близько 50% та про правові наслідки передбачені п. 2.10 та 4.3. Договору.

Листом від 30.05.2014р. позивач повідомив відповідача-1 про закінчення будівельних робіт, передбачених інвестиційним договором від 24.01.2014р. і про намір розірвання договору, у зв'язку з неотриманням грошових коштів та компенсації, можливість чого передбачена п.4.3. Договору.

Як вказував позивач, відповідач-1 жодної відповіді не надав, свої зобов'язання щодо здійснення інвестування не виконав, що й стало причиною звернення позивача до суду про розірвання вищевказаного інвестиційного договору та визнання за позивачем права власності на нерухоме майно.

Згідно з матеріалами технічної інвентаризації (Технічних паспортів та Звітів експерта про проведення технічного обстеження), які наявні в матеріалах судової справи, позивачем було побудоване нерухоме майно з наступними технічними характеристиками:

- Літ А-1 - будівля охорони; Літ Б - навіс; №1,2 - огорожа; І - замощення, що розташована за адресою: АДРЕСА_2, на земельній ділянці загальною площею 894 кв.м.

- Літ А - будівля охорони, ґанок; Літ Б - вольєр; Літ В,Г,Д - навіс; №1-3 - огорожа; І - замощення, що розташована за адресою: АДРЕСА_3, на земельній ділянці загальною площею 3971 кв.м.

Виходячи з положень ст. 11 і ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема із договорів та інших правочинів, а також з підстав, передбачених законом.

За приписами ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За вимогами ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України закріплено недопустимість односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, якщо інше не встановлено договором або законом.

Аналогічні приписи викладені і в ст. 193 Господарського кодексу України.

Згідно ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Відповідно до ч.ч.1 і 2 ст. 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Статтею 188 Господарського кодексу України також встановлено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

За вищенаведених обставин колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із висновком місцевого господарського суду, що відмова відповідача-1 від виконання свого зобов'язання щодо інвестування будівництва у сумі 45000 грн. є істотним порушенням договору, а тому суд правильно задовольнив вимоги в частині розірвання інвестиційного договору від 24.01.2014р., укладеного між ФОП ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_5

Що стосується інших позовних вимог, то колегія суддів апеляційного господарського суду не погоджується з рішенням місцевого господарського суду з наступних підстав.

Визнаючи за позивачем право власності та зобов'язуючи відповідача-2 зареєструвати це право, господарський суд послався на те, що позивач на законних підставах користується земельними ділянками і на підставі договорів, укладених з КП "Міськавтопарк" зобов'язаний був обладнати і використовувати майданчик для паркування у відповідності до вимог що ставляться. Ані власник земельної ділянки - міська рада, ані балансоутримувач - КП "Міськавтопарк" проти позову не заперечували, інших осіб чиї б права порушувалися не встановлено. Доказів істотного відхилення від проекту, що суперечить інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм матеріали справи не містять.

Однак в матеріалах справи взагалі відсутні відомості щодо будівництва за проектом та відомості щодо відповідності будівництва проекту.

Відсутні в матеріалах судової справи і докази про передання позивачу у користування відповідно до норм Земельного кодексу України земельних ділянок, на яких розташовані означені майданчики для паркування, власником яких є територіальна громада міста Дніпропетровська.

Крім того, колегія суддів зазначає, що сама лише правомірність користування земельною ділянкою не є достатньою підставою для визнання права власності на збудоване майно.

Відповідно до ст. 392 Цивільного кодексу України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Колегія суддів зазначає, для застосування даної норми необхідно по-перше, щоб особа, яка звертається до суду, в установленому порядку набула права власності до звернення до суду, тобто була його власником; по-друге - оспорювання або не визнання даного права іншою особою, наслідком чого є порушення права власника або охоронюваних законом інтересів.

Що стосується права власності позивача на нерухоме майно, на яке він просить визнати право власності як на новостворене майно, то колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст. 331 Цивільного кодексу України, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).

Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Згідно п.1 ч.1 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" право власності на нерухоме майно підлягає обов'язковій державній реєстрації.

З даних норм права слідує, що ФОП ОСОБА_4 набуде право власності на нерухоме майно автостоянок лише після держаної реєстрації.

Оскільки право власності на предмет спору за позивачем не зареєстровано, то відповідно він не є власником і його права не підлягають захисту на підставі ст. 392 Цивільного кодексу України.

Крім того, як зазначалося вище, захисту підлягає право власності лише у разі оспорювання або не визнання.

Однак як встановлено матеріалами справи, позивачем не надано докази оспорювання або не визнання права відповідачем-2.

За таких обставин, оскільки позивач не є власником нерухомого майна автостоянок, спір щодо права між позивачем та відповідачами відсутній, то позовні вимоги в частині визнання права власності на автостоянки та зобов'язання відповідача-2 зареєструвати право власності за позивачем на автостоянки задоволенню не підлягають.

Отже, з викладеного вище вбачаються підстави для скасування рішення суду першої інстанції, як такого, що прийнято внаслідок неправильного застосування норм матеріального права (п.4 ч.1 ст.104 Господарського процесуального кодексу України).

Тому колегія суддів апеляційного господарського суду, керуючись повноваженнями наданими п.2 ч. 1 ст. 103 Господарського процесуального кодексу України, доходить висновку, що апеляційну скаргу позивача належить задовольнити повністю, апеляційну скаргу першого заступника прокурора міста Дніпропетровська задовольнити частково, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду скасувати частково, прийнявши нове рішення, яким в частині про визнання за позивачем права власності на зазначене нерухоме майно та в частині про зобов'язання відповідача-2 зареєструвати право власності на це майно - відмовити.

У відповідності до приписів ст. 49 та п. 10 ч.2 ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку із частковим скасуванням означеного судового рішення понесені сторонами витрати зі сплати судового збору підлягають новому розподілу пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, п.4 ч.1 ст.104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Дніпропетровський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Дніпропетровської міської ради задовольнити повністю.

Апеляційну скаргу першого заступника прокурора міста Дніпропетровська задовольнити частково.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 29.07.2014 року у справі №904/4585/14 скасувати частково.

Прийняти нове рішення:

"Позов задовольнити частково.

Розірвати інвестиційний договір будівництва об'єкта нерухомості від 24.01.2014р., укладений між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_5.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 суму 1218 грн. 00 коп. витрат на судовий збір за подання позовної заяви з немайновими вимогами про розірвання договору.

Стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 на користь Дніпропетровської міської ради суму 2131 грн. 50 коп. витрат на судовий збір за подання апеляційної скарги".

Видачу наказів доручити господарському суду Дніпропетровської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України через Дніпропетровський апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Повний текст постанови складено - 18.11.2014р.

Головуючий суддя І.М. Подобєд

Суддя І.Л. Кузнецова

Суддя О.Г. Іванов