Рішення № 41427258, 17.11.2014, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"17" листопада 2014 р.Справа № 916/3832/14

За позовом Фізична особа-підприємець ОСОБА_1;

до відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "ІЛЛІЧІВСЬКТРАНСЕРВІС"

про стягнення 58864,56грн.

Суддя Гуляк Г.І.

Представники:

Від позивача: ОСОБА_3 - за дорученням, ОСОБА_4 - за дорученням;

Від відповідача: не з'явився;

Суть спору: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулася до господарського суду Одеської області з позовом до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю "ІЛЛІЧІВСЬКТРАНСЕРВІС" про стягнення заборгованості за надані послуги перевезення та штрафні санкції в розмірі 58864,56 гривень.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 22 вересня 2014 року за вказаним позовом порушено провадження з призначенням справи до розгляду у відкритому судовому засіданні.

Відповідач про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, у судові засідання не з'являвся, правом на відзив в порядку ст. 59 ГПК України не скористався.

Відповідно до п. 32 Інформаційного листа ВГСУ від 29 вересня 2009 року № 01-08/350 "Про деякі питання, порушені в доповідних записках господарських судів України у першому півріччі 2009 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України" викладена правова позиція, згідно якої відмітка про відправку процесуального документа суду на зворотньому аркуші у лівому нижньому куті першого примірника процесуального документа є підтвердженням розсилання процесуального документа сторонам у справі та іншим особам, які брали участь у справі, а коли йдеться про ухвалу, де зазначено про час і місце судового засідання, - підтвердженням повідомлення про час і місце такого засідання. При цьому, суд зазначає, що необґрунтоване затягування розгляду справи суперечить вимогам ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.

Приймаючи до уваги, що судові відправлення скеровувалися на адресу відповідача визначену в позовній заяві, суд вважає за можливе розглянути справу без участі відповідача товариства з обмеженою відповідальністю "ІЛЛІЧІВСЬКТРАНСЕРВІС" за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.

Відповідач про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, у судові засідання не з'являвся, правом на відзив в порядку ст. 59 ГПК України не скористався.

У судовому засіданні 17 листопада 2014 року було оголошено вступну та резолютивну частину рішення, в порядку ст.85 ГПК України.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, суд встановив:

07.05.2012р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "ІЛЛІЧІВСЬКТРАНСЕРВІС" (Замовник) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Перевізник) було укладено договір-заявку №033 про надання транспортно-експедиційних послуг в міжнародному форматі, згідно умов якої Перевізник зобов'язався виконати для Замовника транспортно-експедиційне обслуговування на наступних умовах: за маршрутом: Екатеренбург Свердловська область Росія - Арарат Вірменія; вантаж: запасні частини екскаватора , автомобіль SCANIA НОМЕР_3 причеп НОМЕР_4.

Згідно умов договору-заявки №033 сторони визначили що строк та форма оплати: шляхом безготівкового перерахування коштів по факту вивантаження автомобіля, на протязі 5-ти банківських днів, яка складає 4500 долларів США по курсу НБУ на момент вивантаження автомобіля.

Свої зобов'язання згідно умов договору-заявки№033 від 23.09.2013 року фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 було виконано в повному обсязі, про що свідчить відмітка в міжнародній товарно-транспортній накладній cepiї А№126717 про одержання вантажу та акті №08/10/13-1 від 08.10.2013 року здачі-прийняття po6iт (надання послуг), засвідчений печатками та підписами сторін.

Однак Товариством з обмеженою відповідальністю "ІЛЛІЧІВСЬКТРАНСЕРВІС" оплату в обумовлені строки не здійснило та 02.04.2014 року надало гарантійний лист, в якому зобов'язалось погасити суму заборгованості у розмірі 35968,50 гривень у строк до 25 квітня 2014 року, проте, станом на 19.09.2014 року /дата звернення з позовом/ сума боргу згідно договору-заявки здійснена не була.

Враховуючи невиконання відповідачем взятого на себе обов'язку щодо оплати, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з даною позовною заявою до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "ІЛЛІЧІВСЬКТРАНСЕРВІС" про стягнення заборгованості у розмірі 57915 гривень, які вирахувані позивачем виходячи з того, що курс НБУ складав на 04.09.2014 року - 1252,8758 гривень та 3% річних в сумі 949,56 гривень.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст. 901 Цивільного Кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 ЦК України).

Відповідно до ст. 307 ГК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Згідно ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу, а саме: цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Він може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ст.ст.202, 205 Цивільного кодексу України).

Ст. 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається, крім випадків, передбачених законом. (ч.ч.1, 7 ст.193 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін), що визначено в ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.

Так, судом встановлено наявність надання позивачем транспортно-експедиційних послуг з перевезення вантажу, яке було здійснено за договором-заявкою №033 від 23 вересня 2013 року , що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною cepiї А№0126717 про одержання вантажу та актом №08/10/13-1 від 08.10.2013 року здачі-прийняття po6iт (надання послуг), наявність невиконання Товариством з обмеженою відповідальністю "ІЛЛІЧІВСЬКТРАНСЕРВІС" взятого на себе обов'язку щодо оплати, існування заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "ІЛЛІЧІВСЬКТРАНСЕРВІС" по оплаті, у зв'язку з чим позовна вимога позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості за транспортно-експедиційні послуги у розмірі 57915 гривень підлягає задоволенню лише частково на суму 35 968,50 гривень, оскільки умовами договору-заявки №033 від 23 вересня 2013 року передбачено, оплата здійснюється шляхом безготівкового перерахування коштів по факту вивантаження автомобіля, на протязі 5-ти банківських днів, яка складає 4500 долларів США по курсу НБУ на момент вивантаження автомобіля. Згідно міжнародної товарно-транспортної накладної cepiї А№0126717, вигризка вантажу відбулася 08.10.2013 року, крім того сторони підписали акт про надання послуг (здачі-приймання робіт) №08/10/13-1 від 08.10.2013 року де визначили суму - 35 968,50 гривень, яка є обґрунтованою та підлягає судом задоволенню.

Крім того, позивачем заявлено позовні вимоги щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ІЛЛІЧІВСЬКТРАНСЕРВІС" трьох процентів річних у сумі 949,56 гривень за період з 16.10.2013 року до 04.09.2014 року обрахованих із суми заборгованості у розмірі 35 968,50 гривень.

Згідно ст.625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи приписи законодавства, встановлення судом заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "ІЛЛІЧІВСЬКТРАНСЕРВІС" по оплаті, та перевіривши наданий розрахунок трьох процентів річних, суд дійшов висновку, що наданий позивачем розрахунок 3%річних, здійснений вірно та заявлена сума 3% річних підлягає стягненню з відповідача в сумі 949,56 гривень.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ст. 43 ГПК України).

Враховуючи вищезазначені обставини справи та перевіривши правильність наданого позивачем розрахунку сум заявлених до стягнення, позовні вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 підлягають задоволенню в частині стягнення з відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "ІЛЛІЧІВСЬКТРАНСЕРВІС" основного боргу у розмірі 35 968,50 гривень та 3% річних в сумі 949,56 гривень.

Згідно ст.ст.44, 49 Господарського процесуального кодексу України слід стягнути з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог на суму 1170 гривень.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ІЛЛІЧІВСЬКТРАНСЕРВІС" (68000, Одеська область, м.Іллічівськ, вул.Шевченка, буд.7-А, офіс 43, код 37673117) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_2) суму основного боргу у розмірі 35 968 (тридцять п'ять тисяч дев'ятсот шістдесят вісім) гривень 50 копійок, 3% річних в сумі 949 (дев'ятсот сорок дев'ять) гривень 56 копійок, витрати по сплаті судового збору в сумі 1170 (одна тисяча сто сімдесят) гривень.

3.Врешті позову відмовити.

Рішення господарського суду Одеської області набирає чинності у порядку ст.85 ГПК України.

Наказ видати у порядку ст.116 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 18 листопада 2014 року.

Суддя Г.І. Гуляк