Рішення № 41426363, 12.11.2014, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

11.11.14 Справа № 904/7501/14

За позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Новомосковськ, Дніпропетровська область

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Керуюча компанія "КОМЕНЕРГО-НОВОМОСКОВСЬК", м. Новомосковськ, Дніпропетровська область

про стягнення 438 274, 42 грн.

Суддя Ярошенко В.І.

Представники:

від позивача: ОСОБА_2 - представник за дов. б/н від 20.10.14

від відповідача: Маковицька І.С.- представник за дов. № 9/ю від 16.07.14

Савчин Г.К. - представник за дов. б/н від 07.11.14

СУТЬ СПОРУ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Керуюча компанія "Коменерго-Новомосковськ" про стягнення основного боргу у розмірі 225355 грн., пені у сумі 19244, 78 грн., інфляційних втрат у розмірі 31549, 70 грн., трьох відсотків річних у сумі 31549, 70 грн. та штрафних санкцій відповідно до умов договору у сумі 155913, 51 грн.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором № 1 від 04.10.2013 в частині повної та своєчасної оплати виконаних робіт.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 30.09.2014 порушено провадження у справі та її розгляд призначено на 13.10.2014.

10.10.2014 через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позов, в якому він частково визнав позовні вимоги, а саме в частині стягнення основного боргу у розмірі 225355 грн. та 29249, 90 грн. інфляційних втрат, в іншій частині позову просив суд відмовити з огляду на те, дохід підприємства прямо залежить від внесення платежів власниками житлових приміщень.

У судовому засіданні 13.10.2014, відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 21.10.2014.

15.10.2014 від позивача надійшла уточнена позовна заява, в якій він просить суд стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 220355 грн., пеню у розмірі 19244, 78 грн., інфляційні втрати у сумі 31549, 70 грн. та штрафні санкції, передбачені п. 5.3 договору, у розмірі 155913, 51 грн.

Відповідності до ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Щодо поданої позивачем уточненої позовної заяви, то судом враховано п. 3.11. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011, де зазначено, що ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову.

Таким чином, подана позивачем заява про уточнення позовних вимог, розцінюється судом як заява про зменшення розміру позовних вимог та, оскільки дана заява не порушує чиї-небудь права та інтереси, вона прийнята судом до розгляду.

21.10.2014 через канцелярію Господарського суду Дніпропетровської області від відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі, в якому він зазначає, що ТОВ "Керуюча компанія "КомЕнерго-Новомосковськ" подало позовну заяву про визнання договору № 1 від 04.10.2013 недійсним, у зв'язку з чим просить суд зупинити провадження у справі № 904/7501/14 до вирішення пов'язаною з нею справи та додав до заяви копію позовної заяви про визнання договору недійсним зі штампом вхідної кореспонденції канцелярії господарського суду Дніпропетровської області.

Відповідно до ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, а також у разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави.

Господарський суд відмовив у задоволенні вищезазначеної заяви, у зв'язку з тим, що відповідачем не надано до суду доказів прийняття до розгляду та порушення провадження у справі за позовом ТОВ "Коменерго-Новомосковськ" до ФОП ОСОБА_1 про визнання договору № 1 від 04.10.2013 недійсним.

21.10.2014 від позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог, в якій він, у зв'язку з частковою сплатою відповідачем основного боргу у розмірі 10000 грн., просить суд стягнути з відповідача 215355 грн. основного боргу, 18845, 18 грн. пені, 242981, 56 грн. відсотків за ст. 625 ЦК України та 62140, 48 грн. інфляційних втрат.

Оскільки дана заява не порушує чиї-небудь права та інтереси, вона прийнята судом до розгляду.

У судовому засіданні 21.10.2014 було оголошено перерву до 10.11.2014.

10.11.2014 через канцелярію Господарського суд Дніпропетровської області від відповідача надійшли заперечення на позов, в якому зазначив, що відповідачем належним чином та з урахуванням норм Держбуду був проведений розрахунок кошторису робіт. та встановлено, що вартість таких робіт становить 148398, 93 грн. Оскільки відповідачем було сплачено вартість виконаних робіт на суму 52000 грн., то несплаченою, на думку відповідача, залишається вартість виконаних робіт у розмірі 96399, 93 грн.

10.11.2014 відповідач подав до суду клопотання про залучення до участі у справі Новомосковську міську раду у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача. Дане клопотання відповідач обґрунтовує тим, ТОВ "Керуюча компанія "КомЕнерго-Новомосковськ" є виконавцем у сфері надання житлово-комунальних послуг населенню міста Новомосковськ, на основі договору підписаного між відповідачем та міською радою.

10.11.2014 до метеріалів справи долучено клопотання Новомосковської міської ради про вступ у справу у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

У задоволенні даного клопотання Новомосковської міської ради було відмовлено, оскільки останньою до клопотання не було надано жодних доказів в обґрунтування, викладених у клопотанні обставин.

У судовому засіданні 10.11.2014 було оголошено перерву до 11.11.2014.

11.11.2014 від відповідача надійшло клопотання про технічну фіксацію судового процесу. Суд задовольнив дане клопотання.

В судовому засіданні, на підставі вищезазначеного клопотання відповідача, відповідно до ч. 6 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України, здійснювався запис судової справи № 904/7501/14 за допомогою технічних засобів, а саме: автоматизованої системи "Документообіг господарських судів". Для архівного оригіналу звукозапису надано диск CD-R, серійний номер № 1001176LD23791.

11.11.2014 через канцелярію Господарського суду Дніпропетровської області від відповідача надійшло клопотання про проведення експертизи. в якому він просить суд призначити у справі будівельно-технічну та економічну експертизу, на розгляд якої поставити наступні питання:

- Яка вартість робіт, виконаних Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1?

- Чи правильно вкладені кошториси на виконання робіт?

- Чи дотримані діючі норм. правили діючого законодавства при виконанні робіт?

11.11.2014 відповідач подав до суду клопотання про залучення до участі у справі Новомосковську міську раду у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

11.11.2014 до матеріалів справи долучено клопотання Новомосковської міської ради про вступ у справу у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача. Дане клопотання Новомосковська міська рада обґрунтовує тим, що роботи за спірним договором виконувались на житловому фонді, власником якого є територіальна громада м. Новомосковськ, представником інтересів якої є Новомосковська міська рада, відповідно до Закону України "Про місцеве самоврядування".

Відповідно до Закону України "Про житлово-комунальні послуги" до повноважень міської ради належить, зокрема, визначення виконавця житлово-комунальних послуг. У відповідності до договору від 31.12.2013 № 1/103 на утримання будинків і споруд та прибудинкових територій ТОВ "Керуюча компанія "Коменерго-Новомосковськ" передано в управління, утримання та поточного ремонту житловий фонд, з правом ведення позабалансового обліку, зазначений у додатку № 1 до договору.

Відповідно до ч. 1-2 ст. 27 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін.

У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити або допустити до участі у справі.

Господарський суд, беручи до уваги, що відповідно до ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд обмежений двомісячним строком розгляду справи, відмовив у задоволенні вищезазначеного клопотання Новомосковської міської ради, оскільки останньою не доведено того, що рішення у цій справі може вплинути на її права або обов'язки, а саме не надано доказів передачі на утримання відповідачу Новомосковською міською радою будинків, ремонт покрівлі яких визначено п. 1.1 договору № 1 від 04.10.2013.

У судовому засіданні 11.11.2014 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення її по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

04.10.2013 між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (далі - позивач, підрядник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Керуюча компанія "Коменерго-Новомосковськ" (далі - відповідач, замовник) було укладено договір № 1 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору підрядник зобов'язується виконати роботи з ремонту покрівлі житлових будинків за адресами: АДРЕСА_1, АДРЕСА_2, АДРЕСА_3 АДРЕСА_4 АДРЕСА_5 АДРЕСА_6, АДРЕСА_7, АДРЕСА_8 АДРЕСА_9.АДРЕСА_10, АДРЕСА_11, АДРЕСА_12., АДРЕСА_13., АДРЕСА_14, АДРЕСА_15., АДРЕСА_16, АДРЕСА_17, АДРЕСА_18, АДРЕСА_19, АДРЕСА_20, АДРЕСА_21., АДРЕСА_22 АДРЕСА_23, загальною площею 4211, 43 кв. м.

Вартість робіт, що доручаються підряднику за цим договором, визначена на основі договірної ціни (арк. с. 13), що є невід'ємною частиною цього договору і складає: 255401 грн. без ПДВ (п. 2.1 договору).

Договір вступає в силу з моменту підписання повноважними представниками обох сторін. Договір діє до 31.12.2013 (пп. 3.1-3.2 договору).

Згідно з п. 4.1 договору підрядник починає виконання обумовлених робіт після укладання цього договору.

Пунктом 4.3 договору встановлено, що замовник зобов'язаний не пізніше десяти банківських днів після здачі акта приймання робіт перерахувати на розрахунковий рахунок підрядника вартість робіт, згідно п. 2.1 цього договору.

Розрахунок здійснюється після підписання акта виконаних підрядних робіт (типова форма № КБ-2в, затвердженою наказом державного комітету статистики України та державного комітету з будівництва та архітектури від 21.06.2002 № 237/5) у строк не пізніше семи днів з моменту його підписання сторонами (п. 4.5 договору).

На виконання умов договору, відповідачем були виконані, а позивачем були прийняті підрядні роботи на суму 255401 грн., відповідно до акту № 1 приймання виконаних підрядних робіт за жовтень 2013 року, який підписаний сторонами (арк. с. 17-18).

Відповідач здійснив частковий розрахунок за виконані роботи, а саме у розмірі 30046 грн. тому на час звернення позивача до суду із позовом (29.09.2014), заборгованість відповідача перед позивачем за виконані підрядні роботи склала 225355 грн., про що сторони дійшли згоди, підписавши акт звірки взаєморозрахунків станом на 15.09.2014 (арк. с. 19).

Як зазначає позивач, та не заперечує відповідач, під час розгляду даної справи, відповідачем здійснено часткову оплату виконаних робіт у розмірі 10000 грн., у зв'язку з чим позивач звернувся до суду із заявою про уточнення позовних вимог, в якій просив суд стягнути з відповідача основний борг у розмірі 215355 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, можуть не доказуватися перед судом, якщо в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

У судовому засіданні 11.11.2014 позивачем надано до суду докази часткової оплати позивачем вартості виконаних підрядних робіт у розмірі 3000 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 07.11.2014 № 781 (арк. с 149).

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем за виконані підрядні роботи складає 212355 грн.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 837 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково (ч. 1 ст. 854 ЦК України).

Згідно з приписами ст. 193 ГК України та ст. ст. 525, 526 ЦК України цивільні та господарські зобов'язання мають бути виконані належним чином відповідно до закону та договору. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

На час розгляду спору у господарському суді відповідачем не заперечено факт виконання підрядних робіт з ремонту покрівлі житлових будинків згідно наданого акту приймання виконаних підрядних робіт та не надано доказів їх оплати на суму 212355 грн., а відтак, позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу підлягає задоволенню у повному обсязі.

Пунктом 1-1 частини 1 ст. 80 ГПК України встановлено, що господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет позову.

Враховуючи, що відповідач 07.11.2014 частково сплатив суму основного боргу у розмірі 3000 грн., провадження у справі в цій частині підлягає припиненню.

У зв'язку з несвоєчасним виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати наданих послуг з ремонту покрівель житлових будинків, позивач, з у рахуванням заяви про збільшення позовних вимог, нарахував відповідачу пеню у розмірі 18845, 18 грн. за період з 15.11.2013 по 23.07.2014.

Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

У випадку затримка оплати вартості виконаних робіт у відповідності до п. 4.3 договору, замовник на вимогу підрядника сплачує йому суму боргу з урахуванням пені, що нараховується на несплачену суму за кожен день прострочення платежу за подвійною обліковою ставкою НБУ, що діяла у період прострочення (п. 5.2 договору).

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність.

Відповідно до ч. 1. ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Спеціальним законом, що регулює договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за невчасне виконання грошових зобов'язань, є Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996 № 543/96, відповідно до статті 3 якого, розмір пені за порушення грошового зобов'язання розраховується із суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, суд, перевіривши правильність нарахування пені, задовольняє дану вимогу частково у розмірі 17404, 85 грн. Оскільки позивачем при здійсненні розрахунку пені, а саме визначення періоду нарахування, не було враховано положення ч. 6 ст. 232 ГК України, відповідно до якої умови п. 6.3 договору, відповідно до якого нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Тобто, нарахування пені повинно припинитися - 15.05.2014.

Також, за порушення відповідачем виконання грошового зобов'язання позивачем, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, нараховано інфляційні втрати за період 15.11.2013 по 16.10.2014 у сумі 62140, 48 грн.

Відповідно ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошових зобов'язань на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотка річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів.

Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.

За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України і за своєю правовою природою вони є самостійним способом захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань.

Пунктом 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 (далі - Пленум № 14) передбачено, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, суд, перевіривши правильність нарахування інфляційних втрат, задовольняє дану вимогу частково у розмірі 38084, 06 грн. Оскільки позивачем при здійсненні розрахунку інфляційних втрат не було враховано положення п. 3.2 Пленуму № 14, а саме те, що індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж.

Щодо позовних вимог позивача про стягнення з відповідача 0,3 % за кожен день прострочки платежу від простроченої суми у розмірі 242981, 56 грн. на підставі п. 5.3 договору господарський суд зазначає наступне.

Пунктом 5.3 договору встановлено, що у випадку, якщо прострочення платежу буде продовжуватись більш 50 (п'ятдесят) календарних днів, підрядник має право, крім передбаченого п. 5.2, додатково стягнути із замовника у розмірі 0, 3 проценти, за кожен день прострочки від простроченої суми, за весь період прострочення (ст. 625 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

У розумінні зазначеної статті проценти є не відповідальністю, а платою за час користування грошима, що не були своєчасно сплачені боржником.

Зі змісту цієї статей випливає, що договором може бути встановлено інший розмір процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення.

Згідно з положеннями ст. 549 ЦК України грошовою сумою, яку боржник повинен передати кредитору у разі порушення зобов'язання, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, є пенею.

Судом стягнуто з відповідача 17404, 85 грн. пені, нарахованої на підставі п. 5.2 договору, яким сторони погодили нарахування пені.

Зазначене дає можливість дійти висновку про те, що умовами договору передбачено подвійне стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов'язання покупцем, що не узгоджується з приписами ст. 61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Враховуючи викладене. господарський суд вважає позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 0,3 % за кожен день прострочки платежу від простроченої суми у розмірі 242981, 56 грн. на підставі п. 5.3 договору необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо клопотання відповідача про призначення у даній справі судову економічну та будівельно-технічну експертизи, господарський суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1-2 ст. 41 Господарського процесуального кодексу України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Учасники судового процесу мають право пропонувати господарському суду питання, які мають бути роз'яснені судовим експертом. Остаточне коло цих питань встановлюється господарським судом в ухвалі.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" від 23.03.2012 № 14 передбачено, що відповідно до статті 1 Закону України "Про судову експертизу" судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду. Водночас і згідно з частиною першою статті 41 ГПК експертиза призначається для з'ясування питань, що потребують спеціальних знань. Із сукупності наведених норм матеріального і процесуального права вбачається, що неприпустимо ставити перед судовими експертами правові питання, вирішення яких чинним законодавством віднесено до компетенції суду, зокрема, про відповідність окремих нормативних актів вимогам закону, про правову оцінку дій сторін тощо.

Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи.

Таким чином, господарський суд вважає, що призначення судової експертизи є недоцільним у розгляді даної справи, оскільки предмет спору не потребує спеціальних знань для встановлення фактичних обставин, а тому не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача про призначення у справі судових експертиз.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 ГПК України, стягуються з відповідача на користь позивача пропорційно задоволеним вимогам, а саме у розмірі 5416, 88 грн.

Відповідно до Частиною 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно ст. 8 Закону України "Про державний бюджет України на 2013 рік" від 06.12.2012 № 5515-VI з грудня 2013 встановлена мінімальна заробітна плата у розмірі 1 218 грн. Відповідно до п. п. 1 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору становить 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат.

Отже, враховуючи заяву про збільшення позовних вимог, розмір судового збору становить 11572, 22 грн., тоді як, позивачем згідно квитанції № 2310002 від 29.09.2014 та квитанції від 21.10.2014 № 0.0.309202352.2 сплачено 10786, 45 грн.

Згідно з п. 2.8 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" від 21.02.2013 № 7 (далі - Пленум № 7) у разі коли позивач на підставі частини четвертої статті 22 ГПК до прийняття рішення зі справи збільшив розмір позовних вимог чи до початку розгляду справи по суті змінив предмет або підставу позову, в зв'язку з чим зросла ціна позову, він відповідно до абзацу другого частини другої статті 6 Закону повинен сплатити недоплачену в зв'язку з цим суму судового збору до звернення з відповідною заявою до господарського суду.

Пунктом 2.23 Пленуму № 7 встановлено, що якщо факт недоплати судового збору з'ясовано господарським судом у процесі розгляду прийнятої заяви (скарги), суд у залежності від конкретних обставин справи може: зобов'язати позивача (заявника, скаржника) доплатити належну суму судового збору і подати суду відповідні докази у встановлений ним строк та за необхідності відкласти розгляд справи або оголосити перерву в засіданні (стаття 77 ГПК); у разі неподання доказів оплати - стягнути належну суму судового збору за результатами вирішення спору з урахуванням приписів частин першої - четвертої статті 49 ГПК або ж залишити позов (заяву, скаргу) без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 81 названого Кодексу.

Таким чином, сума недоплаченого судового збору у розмірі 470, 77 грн. підлягає стягненню з позивача в дохід Державного бюджету України.

Керуючись ст. 22, 44, 49, п. 1-1 ст. 80, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Керуюча компанія "Коменерго-Новомосковськ" (51200, Дніпропетровська область, м. Новомосковськ, пров. Парковий, буд. 1, ідентифікаційний код 35782839) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (51200, АДРЕСА_24, ІПН НОМЕР_1) основний борг у розмірі 212355 грн., пеню у сумі 17404, 85 грн., інфляційні втрати у розмірі 38084, 06 грн. та 5416, 88 грн. витрат по сплаті судового збору.

Провадження у справі в частині стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 3000 грн. припинити.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (51200, АДРЕСА_24, ІПН НОМЕР_1) в дохід Державного бюджету України суму судового збору у розмірі 470, 77 грн.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено 17.11.2014

Суддя В.І. Ярошенко