Постанова № 41425473, 10.11.2014, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 листопада 2014 року м. Львів № 813/6424/14

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сподарик Н.І., за участі секретаря судового засідання Думич Х.М., представника позивача Тимофіїв Н.Ю., представника відповідача Боднар Л.Б, розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Телекомунікаційна компанія» до Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Телекомунікаційна компанія» (далі - ТзОВ «Телекомунікаційна компанія» звернулося до Львівського окружного адміністративного суду про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення від 08.09.2014 року №0000752200 на суму 54 450 грн. (де основний платіж - 36 300 грн. та штрафні санкції 18 150 грн.) державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Головного управління Міндоходів у Львівській області (далі - ДПІ у Пустомитівському р-ні ГУ Міндоходів у Львівській області).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що всі операції позивача з ТзОВ «Мікас Плюс» є реальними, товарними, а висновки відповідача стосовно нікчемності правочинів з контрагентом базуються на припущеннях та не підтверджені належними доказами. Зокрема, зазначив, що висновки органу державної податкової служби, викладені в акті перевірки № 268/2200/25239647 від 27.08.2014 року щодо завищення податкового кредиту в сумі 36 300 грн., щодо нереальних взаємовідносин між позивачем та його контрагентом не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки основою для такого висновку податкового органу був акт перевірки від 03.04.2014 року №1017/26-55-22-07/38148234 ТзОВ «Мікас Плюс», яку проводила ДПІ у Печерському районі м. Києва про неможливість проведення зустрічної звірки ТзОВ «Мікас Плюс» щодо підтвердження господарських відносин платниками податків за період з 01.01.2014 року по 28.02.2014 року. Позивач вважає таку позицію недопустимою, оскільки зустрічні звірки відповідно до ст.73 Податкового кодексу України (далі - ПК України) не є перевірками і проводяться в порядку визначеному Кабінетом Міністрів України. Отже є заходом інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної податкової служби. На переконання позивача, податковий орган не надав належної правової оцінки його правовідносинам з названим підприємством, не дослідив первинних документів за наслідками господарської діяльності і дійшов до нічим не обґрунтованих висновків про завищення податкового кредиту. На підтвердження реальності господарських операцій з ТзОВ «Мікас Плюс» представник позивача надав усі первинні документи, копії яких долучено до матеріалів справи. Відтак, оскаржуване податкове повідомлення - рішення підлягає скасуванню. Представник позивача позовні вимоги підтримала, просила суд їх задовольнити у повному обсязі.

Відповідач в засіданнях суду позовні вимоги заперечила. У матеріалах справи наявні письмові заперечення подані представником відповідача у судовому засіданні 09.10.2014 року, в яких зазначено, що податковий орган діяв у повній відповідності до вимог чинного законодавства та правомірно встановив порушення позивачем вимог Податкового кодексу України з підстав відсутності реального настання правових наслідків у взаємовідносинах позивача з контрагентом ТзОВ «Мікас Плюс». Під час перевірки ТзОВ «Телекомінікаційна компанія» було використано акт ДПІ у Печерському районі м. Києва про неможливість проведення зустрічної звірки ТзОВ «Мікас Плюс» щодо підтвердження господарських відносин платниками податків за період з 01.01.2014 року по 28.02.2014 року, у якому зазначено про те, що ТзОВ «Мікас Плюс» не має матеріально-технічної бази та трудових ресурсів, необхідних для здійснення господарської діяльності, станом на 03.03.2014 року стан платника ТзОВ «Мікас Плюс» визнано банкрутом, тому всі укладені з ним правочини не мали на меті настання правових наслідків та спрямовані на надання податкової вигоди третім особам. На основі таких висновків ДПІ у Печерському районі м. Києва, відповідач вирішив, що оскільки господарських операцій насправді не було, то й правових наслідків такі взаємовідносини позивача з ТзОВ «Мікас Плюс» не спричинили. Тому первинні документи, про які зазначив позивач, не мають доказового значення і не можуть бути підставою для формування показників податкового обліку. Отже, в порушення вимог п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України ТзОВ «Світовир» завищило податковий кредит на загальну суму 36 300 грн., сформований на підставі податкових накладних від ТзОВ «Мікас Плюс». Зважаючи на наведені обставини відповідач вважає, що підстав для задоволення позову немає.

Суд, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши долучені до матеріалів справи докази, оцінивши їх в сукупності та встановив наступні фактичні обставини справи:

ТзОВ «Телекомунікаційна компанія» зареєстровано 17.02.1998 року розпорядженням голови Пустомитівської районної державної адміністрації Львівської області. Взятий на облік платника податку на додану вартість 16.09.1998 року Державною податковою інспекцією у Пустомитівському районі Львівської області. Основними видами діяльності ТзОВ «Телекомунікаційна компанія» відповідно до копії Довідки АА з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України №861541 є діяльність у сфері проводового елеатрозв'язку (а.с. 53).

14.08.2014 року ДПІ у Пустомитівському р-ні ГУ Міндоходів у Львівській області проведено планову виїзну перевірку ТзОВ «Телекомунікаційна компанія» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаєморозрахунках з ТзОВ «Мікас Плюс» за січень 2014 року, про що складено акт №268/2200/25239647 від 27.08.2014 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог: п. 198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, Податкового кодексу України, в зв'язку з чим завищено податковий кредит за січень 2014 року в сумі 36 300 грн., в тому числі по взаємовідносинах з ТзОВ «Мікас плюс» на суму 36 300 грн., що призвело до заниження податку на додану вартість за січень 2014 року в сумі 36 300 грн.

Не погодившись із прийнятим актом, позивач в порядку ст.86 ПК України подав письмові заперечення від 05.09.2014 року №447. Однак, вказане заперечення згідно листа податкового органу про надання інформації від 05.09.2014 року залишене без розгляду.

На підставі складеного акта, відповідачем 08.09.2014 року прийнято податкове повідомлення - рішення №0000752200 у зв'язку з чим збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 54 450 грн., в т.ч. основний платіж - 36 300 грн., штрафні санкції - 18 150 грн.

Позивач не погоджуючись з висновками посадових осіб державної податкової служби та з прийнятим податковим повідомленням-рішенням, оскаржив останнє в судовому порядку.

Оцінюючи встановлені обставини та доводи сторін, суд керується наступними положеннями чинного законодавства:

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п.198.1 ст.198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, в тому числі, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Як передбачено п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

-дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

-дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п.198.3 ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до п.198.6 ст.198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно з п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкова накладна, згідно з п. 201.6. ст. 206 ПК України, є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу. Відповідно до п. 201.7. та п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відтак, згідно вимог ПК України, який регулює, зокрема, відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, підставою, що позбавляє платника податків права на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту, є не підтвердження його податковими накладними, або підтвердження податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 ПК України, проте, як в ході проведення перевірки, так і в ході судового розгляду справи, відповідачем не надано суду доказів на підтвердження наявності таких обставин, так само як і не надано доказів на порушення позивачем вимог п.198.6 ст.198 ПК України.

Беручи до уваги наведені вище норми закону, необхідною умовою для віднесення платником ПДВ до податкового кредиту звітного періоду сум ПДВ, включених в ціну придбаних товарів (послуг), є факт придбання таких товарів (послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника. Закон не ставить у залежність необхідність попередньої сплати ПДВ до бюджету кінцевим споживачем чи первісним постачальником як умову для формування податкового кредиту платника податку. Аналіз господарської діяльності платника податку повинен здійснюватися на підставі даних його податкового, бухгалтерського обліку та відповідності їх дійсному економічному змісту операцій.

Вищий адміністративний суд України в листі №1112/11/13-10 від 20.07.2010 року. «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби» роз'яснив, що не є підставою для відмови у праві на податковий кредит з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку. З огляду на це, і відповідно до статті 61 Конституції України, виконання одним платником податків своїх зобов'язань перед бюджетом не ставиться у залежність від виконання зазначених зобов'язань будь-яким іншим платником податків.

Щодо господарських правовідносин ТзОВ «Телекомунікаційна компанія» з ТзОВ «Мікас Плюс» та визначення податку на додану вартість за період який перевірявся (січень 2014 року) суд зазначає наступне:

ТзОВ «Телекомунікаційна компанія» зареєстрована платником податку на додану вартість, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію платника податку на додану вартість від 11.12.2007 року №100082318.

Як вбачається з матеріалів справи, 30 листопада 2012 року між ТзОВ «Телекомунікаціна компанія» (Замовник) в особі директора Венцковського Ю.В., який діє на підставі Статуту з одного боку та ТзОВ «Мікас Плюс» (Виконавець), в особі директора Смоголь Л.С., який діє на підставі Статуту з іншого боку, уклали Договір №276. Предметом даного договору є те, що, замовник доручає та оплачує, а виконавець бере на себе виконання робіт по технічному обслуговуванню та ремонту, та по технічному переоснащенню та модернізації основних та допоміжних телекомунікаційних систем на діючих об'єктах Замовника. Вартість робіт за договором становить 3 300 000 грн. в т.ч ПДВ - 550 000 грн.

Як вбачається з вищенаведеного договору, його істотною умовою було те, що після завершення робіт виконавець направляє замовнику акт прийому - передачі робіт, які надані позивачем до матеріалів справи.

На виконання умов договору та надання послуг позивачем надано податкові накладні, які виписані директором ТзОВ «Мікас Плюс» Смоголь Л.С.:

від 23.01.2014 року №820 на загальну суму 60 000 грн. в т.ч. ПДВ на суму 10 000 грн.;

від 24.01.2014 року №871 на загальну суму 58 800 грн. в т.ч. ПДВ на суму 9 800 грн.;

від 27.01.2014 року №930 на загальну суму 49 200 грн. в т.ч. ПДВ на суму 8 200 грн.;

від 30.01.2014 року №1267 на загальну суму 49 800 грн. в т.ч. ПДВ на суму 8 300 грн.;

Судом встановлено, що дані податкові накладні не мали недоліків. Податок на додану вартість в сумі 36 300 грн. відображений в Додатку 5 до податкової декларації з податку на додану вартість, а саме в Розділі ІІ «податковий кредит» (а.с. 100).

Щодо підтвердження факту виконання і оплати послуг згідно договору, до матеріалів справи долучено платіжне доручення від 27.01.2014 року №1730 на суму 49 200 грн.; від 24.01.2014 року №1721 на суму 58 800 грн.; від23.01.2014 року на суму 60 000 грн.; від 25.02.2014 року №1859 на суму 49 800 грн. Отримувачем коштів по даних платежах згідно платіжних доручень є ТзОВ «Мікас Плюс», зокрема, призначення платежу є оплата за технічне обслуговування згідно акту виконаних робіт за січень 2014 року.(а.с.75-78).

Про реальний характер та необхідність надання послуг від контрагента свідчить також долучена до матеріалів справи довідка від 31.10.2014 року №108/14 про телекомунікаційне обладнання, що знаходиться на балансі ТзОВ «Телекомунікаційна компанія»(а.с.73).

Щодо реальності та факту виконання робіт по взаємовідносинах позивача та його контрагента, долучено копія договору №276 від 30.11.2012 року, податкова накладна №820 від 23.01.2014 року - акт здачі - приймання виконаних робіт від 31.01.2014 року № 276/53; податкова накладна №871 від 24.01.2014 року - акт здачі - приймання виконаних робіт від 31.01.2014 року №276/54; податкова накладна №930 від 27.01.2014 року - акт здачі - приймання виконаних робіт від 31.01.2014 року №276/55; податкова накладна №1267 від 30.01.2014 року - акт здачі - приймання виконаних робіт від 31.01.2014 року №276/56,довідка про наявність телекомунікаційного обладнання від 31.10.2014 року №108/14, платіжні доручення, а також Ліцензія національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації серії АЕ №183907 щодо виду господарської діяльності ТзОВ «Телекомунікаційна компанія», а саме, надання послуг фіксованого місцевого телефонного зв'язку з ємністю мережі понад 10 000 номерів з правом технічного обслуговування мереж і надання в користування каналів електрозв'язку на території м. Львів та Львівської області відповідно до Ліцензійних умов.

Перелічені вище первинні документи були надані відповідачеві при проведені перевірки, даний факт відображений в акті перевірки від 27.08.2014 року .

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що господарська операція - це дія або подія, що викликає зміни у структурі активів і зобов'язань, власному капіталі підприємства. Із положень ч. 1, 3 ст. 9 вказаного Закону вбачається, що бухгалтерський облік полягає, зокрема, у складанні та прийнятті до обліку первинних документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій, складенні на їх підставі зведених облікових документів, систематизація інформації первинних документів на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Стосовно твердження відповідача про те, що діяльність контрагента позивача - ТзОВ «Мікас Плюс» спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з отриманням податкової вигоди і відповідно це призводить до висновку про те що взаємовідносини позивача та контрагента не спричинили реального настання правових наслідків, суд зазначає наступне.

У п. 6 розділу І Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства затверджено наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 р. № 984 передбачено, що у висновку акта документальної перевірки зазначається опис виявлених перевіркою порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, з посиланням на підпункти, пункти, статті законодавчих актів або загальний висновок щодо відсутності таких порушень. Відповідно до п. 6 розділу ІІ цього Порядку факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Згідно до ст.83 Податкового кодексу України для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є: документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація;. експертні висновки; судові рішення; інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

Посилання відповідача в акті перевірки від 27.08.2014 року на безтоварність операцій ТзОВ «Телекомунікаційна компанія» з контрагентом ТзОВ «Мікас Плюс» взято фактично з акта про неможливість проведення зустрічної звірки від 03.04.2014 року ДПІ у Печерському районі м. Києва без врахування обставин його складання.

Крім того, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 19.11.2012 року № К/9991/49378/12 викладена позиція щодо зустрічної звірки, яка є заходом інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної податкової служби, в той час, як функція податкового органу щодо контролю за дотриманням податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, реалізується останніми шляхом проведення перевірок у випадках та в порядку, встановленому Податковим кодексом.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Проте доказів правомірності, законності та обґрунтованості відповідачем прийнятого податкового повідомлення-рішення суду не надано.

Суд констатує, що доводи відповідача на обґрунтування висновків про заниження податку на додану вартість в контексті правовідносин позивача з ТзОВ «Мікас Плюс» зводяться до суб'єктивного твердження про економічну недоцільність укладення договору про надання послуг. Будь-яких доказів, які б свідчили про необґрунтованість формування податкового кредиту за охоплений перевіркою період по відносинах з ТзОВ «Мікас Плюс» відповідач не надав.

Суд не бере до уваги посилання відповідача, про те, що контрагент позивача - «ТзОВ «Мікас Плюс» визнаний банкрутом, оскільки, згідно наявної в матеріалах справи копії Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, вбачається, що ТзОВ «Мікас Плюс» на підставі рішення Господарського суду Запорізької області від 30.04.2014 року визнаний банкрутом, а запис про припинення юридичної особи внесений 07.05.2014 року, в той час, коли правовідносини позивача із контрагентом відбулися в січні 2014 року.

Висновки податкового органу прямо суперечать не лише нормам Податкового кодексу України, а й практиці Європейського Суду з прав людини, яка відповідно до вимог ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується національними судами як джерело права. Так, Європейський Суд у рішенні від 22 січня 2009 року у справі «БУЛВЕС АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість другий раз, а також сплачувати пеню. На думку суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Зважаючи на викладене вище податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Пустомитівському р-ні ГУ Міндоходів у львівській області від 08.09.2014 року №0000752200 на суму 54 450 грн. не відповідає критеріям, визначеним ч. 3 ст. 2 КАС України, оскільки прийнято необґрунтовано, без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії). В той же час позивач довів обґрунтованість позовних вимог належними та допустимими доказами. Виходячи з положень п. 1 ч. 2 ст. 162 КАС України, суд приходить до висновку, що таке податкове повідомлення-рішення слід скасувати як протиправне.

Відповідно до ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України підлягають відшкодуванню з державного бюджету України понесені позивачем судові витрати у виді судового збору.

Керуючись ст.ст. 17-19, 94, 160-163, 167 КАС України, суд -

постановив:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення за № 0000752200 від 08.09.2014 року.

Стягнути з державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Телекомунікаційна компанія» (Львівська область, с. Сокільники, вул. Січових Стрільців, б.1; ЄДРПОУ 25239647) 182,70 грн. судового збору.

Апеляційну скаргу на постанову суду першої інстанції може бути подано протягом десяти днів з дня отримання повного тексту постанови. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено 17 листопада 2014 року.

Суддя Сподарик Н.І.