Рішення № 41416012, 10.11.2014, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/7107/14 Справа № 419/4753/12 Головуючий у 1 й інстанції - Самсонова В.В. Доповідач - Дерев'янко О.Г.Категорія 51

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2014 року м. Дніпропетровськ

колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді: Дерев'янка О.Г.,

суддів: Черненкової Л.А., Петешенкової М.Ю.,

при секретарі: Філіній Я.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпропетровську цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Машинобудівник»

на рішення Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 17 квітня 2013 року

по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Машинобудівник» про визнання звільнення незаконним, скасування наказу, внесення запису до трудової книжки, зміну формулювання дати і підстав звільнення, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И Л А:

У червні 2012 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вказаним позовом до відповідача, вказуючи про те, що наказом № 32-к від 13 листопада 2009 року його прийнято на роботу до Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Машинобудівник». Наказом № 03-к від 25.01.2010 року був переведений на посаду електрика, а наказом № 34-к від 01.07.2010 року призначено на посаду головного енергетика-механіка. 20 червня 2011 року ним було подано заяву про звільнення за власним бажанням згідно ст. 38 Кодексу законів про працю України з 21.06.2011 року, проте в період із 21.06.2011 року по 05.07.2011 року він знаходився на лікарняному, про що повідомив директора. 05 липня 2011 року він вийшов на роботу та передав листок непрацездатності до бухгалтерії підприємства. Однак цього дня з ним не було проведено розрахунок при звільнені, та роз'яснено, що належні суми розрахунку будуть направлені йому грошовим переказом через відділення поштового зв'язку після погодження директором податкових розрахунків до бюджету. Він неодноразово звертався до керівництва підприємства із проханням видати йому належну заробітну плату та трудову книжку, проте відповіді отримано не було.

Оскільки його звільнення відбулось незаконно, позивач згідно неодноразово уточнених вимог просив: визнати незаконним його звільнення від 20.06.2011 року за наказом № 23/2-к від 20.06.2011 року та скасувати цей наказ; зобов'язати відповідача внести запис до трудової книжки від 13.11.2009 року про прийняття на роботу «прийнятий на роботу на посаду охоронця» на підставі наказу № 32-к від 13.11.2009 року; зобов'язати відповідача внести запис до трудової книжки від 01.07.2010 року про переведення «у зв'язку із реорганізацією підприємства, зміною структурою управління підприємством переведений на посаду головного енергетика-механіка» на підставі наказу 34-к від 01.07.2010 року; змінивши формулювання дати та підстав звільнення на «звільнений з посади за власним бажанням, ст. 38 КЗпП України, 05.07.2011 року»; зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Машинобудівник» внести запис до трудової книжки ОСОБА_2 про звільнення: «Звільнений з посади за власним бажанням, ст. 38 КЗпП України, 05.07.2011 року; стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Машинобудівник» на його користь 77866,17 грн. (оплату вимушеного прогулу у зв'язку із затримкою видачі трудової книжки у розмірі 23173,29 грн., 718,62 грн. оплати листа непрацездатності, 6747,00 грн. та 11103,00 грн. доплати за суміщення, компенсацію заробітної плати за затримку розрахунку 34624,26 грн.) моральну шкоду 1500,00 грн. (а.с.97-200,113)

Рішенням Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 17 квітня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково, визнано незаконним звільнення позивача змінивши формулювання дати та підстав звільнення ОСОБА_2 на «Звільнений з посади за власним бажанням, ст. 38 КЗпП України, 21 червня 2011 року».

Зобов'язано ТОВ «Підприємство «Машинобудівник» внести запис до трудової книжки ОСОБА_2 про звільнення: «Звільнений з посади за власним бажанням, ст. 38 КЗпП України, 21 червня 2011 року. Зобов'язано ТОВ «Підприємство «Машинобудівник» внести запис до трудової книжки ОСОБА_2 від 13.11.2009 року про прийняття на роботу: «Прийнятий на роботу на посаду охоронця» на підставі наказу № 32-К від 13.11.2009 року. Зобов'язано ТОВ «Підприємство «Машинобудівник» внести запис до трудової книжки ОСОБА_2 від 01.07.2010 року про переведення: «У зв'язку із реорганізацією підприємства, зміною структурою управління підприємством переведений на посаду головного енергетика-механіка» на підставі наказу № 34-К від 01.07.2010 року.

Стягнуто з ТОВ «Підприємство «Машинобудівник» на користь ОСОБА_2 оплату вимушеного прогулу у зв'язку із затримкою видачі трудової книжки у розмірі 23173,29 грн. Стягнуто з ТОВ «Підприємство «Машинобудівник» на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 1000 грн. Стягнуто з ТОВ «Підприємство «Машинобудівник» на користь держави судовий збір у розмірі 346,43 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. (а.с.163-168)

Додатковим рішенням Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 17 травня 2013 року стягнення з ТОВ «Підприємство «Машинобудівник» на користь ОСОБА_2 допущено оплату вимушеного прогулу у зв'язку із затримкою видачі трудової книжки за один місяць. (а.с.176)

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції вказує на те, що судом неповно з'ясовано обставини справи, порушено нори матеріального права, тому просив його скасувати, постановити нове рішення про задоволення позову. (а.с.215-217)

В апеляційній скарзі ТОВ «Підприємство «Машинобудівник» вказує на те, що рішення постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому просив його скасувати в частині стягнення оплати вимушеного прогулу у зв'язку з затримкою трудової книжки та моральної шкоди, та постановити в цій частині нове рішення про відмову у їх задоволенні.(а.с.182-186)

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає, апеляційна скарга ТОВ «Підприємство «Машинобудівник» підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючі позовні вимоги в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за затримку видачі трудової книжки, суд першої інстанції виходив з доведеності та обґрунтованості вимог позивача щодо наявності порушень відповідачем прав позивача, та за цих підстав для задоволення позову щодо стягнення з відповідача коштів у сумі 23173,40 грн.

Проте з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна.

Судом першої інстанції встановлено, та підтверджується матеріалами справи наступне.

На підставі наказу ТОВ «Підприємство «Машинобудівник» від 13.11.2009 року за № 32-к «Про прийняття на роботу» - позивача ОСОБА_2 було прийнято на роботу на посаду охоронця. (а.с.45)

Наказом № 33-к від 13.11.2009 року ТОВ «Підприємство «Машинобудівник» з 01.11.2009 року, позивачу ОСОБА_2 було запроваджено в обов'язки роботу електрика та встановлено доплату за сумісництво професії в розмірі 20% окладу. Також зазначено, що доплата виконується за фактичне виконання робіт на підставі службової записки начальника ділянки. (а.с.120)

Наказом № 03-к від 25.01.2010 року ОСОБА_2 переведено з посади охоронця, згідно штатного розпису, на посаду електрика. (а.с.118)

Наказом № 34-к від 01.07.2010 року ОСОБА_2 було призначено на посаду Головного енергетика-механіка. (а.с.47)

Відповідно до ч. 1 ст. 39 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

20.06.2011 року ОСОБА_2 подав керівництву ТОВ «Підприємство «Машинобудівник» заяву з проханням звільнити його за власним бажанням з 21.06.2011 року. При цьому заява має суперечливу резолюцію - звільнити з відпрацюванням два тижні з 20.06.2011 року. (а.с.32)

Наказом № 23/2-К «Про припинення трудового договору» від 20 червня 2011 року, ОСОБА_2 було звільнено з посади головного енергетика за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України. (а.с. 33)

Враховуючи викладене колегія суддів вважає, що визнаючи незаконним звільнення позивача з 20.06.2011., суд першої інстанції правильно зазначено в рішенні про те, що ОСОБА_2 у письмовій заяві просив звільнити його саме з 21.06.2011року, а не з 20.06.2011 року, як це зроблено відповідачем, а тому звільнення позивача з 20 червня 2011 року обґрунтовано визнав незаконним.

Згідно до п. 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України, від 06.11.1992, № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» працівник, який попередив власника або уповноважений ним орган про розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, вправі до закінчення строку попередження відкликати свою заяву і звільнення в цьому випадку не проводиться, якщо на його місце не запрошена особа в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації (ч. 4 ст. 24 КЗпП).

Якщо після закінчення строку попередження трудовий договір не був розірваний і працівник не наполягає на звільненні, дія трудового договору вважається продовженою.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 дійсно з 21.06.2011 року по 05.07.2011 року перебував на лікарняному, проте свою заяву про звільнення не відізвав, а тому його вимоги в частині звільнення саме з 05.07.2011 року є необґрунтованими.

Посилання позивача у позові на те, що припинення трудового договору законним не може бути визнано, так як його звільнено під час його непрацездатності, не заслуговують на увагу, оскільки відповідно по п. 17 вищезазначеної Постанови правила про недопустимість звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

Таким чином, колегія суддів вважає, що вимоги позивача про зміну формулювання звільнення, дати звільнення на 05.11.2011 року, підстав звільнення, не підлягають задоволенню, оскільки звільнення позивача відбувалось за його власним бажанням, тобто ініціатива була самого працівника, а тому змінювати підстави звільнення позивача відсутні.

Оскільки у даному випадку має місце звільнення працівника за його власним бажанням, закон не покладав на адміністрацію обов'язок звільнення позивача саме 05 липня 2011. За таких обставин перебування позивача на лікарняному з 21.06.2011 по 05.07.2011. не давало суду законних підстав вважати його звільненим з 05.07.2011. та стягувати оплату листка непрацездатності за цей час. Оскільки позивач 21.06.2011. не працював, підстави для нарахування та виплати йому заробітної плата за 21.06.2011 року також відсутні.

Статтею 49 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівникові на його вимогу довідку про його роботу на даному підприємстві, в установі, організації із зазначенням спеціальності, кваліфікації, посади, часу роботи і розміру заробітної плати.

Із заяви представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 вбачається, що 04.09.2012 року на адресу позивача надійшла трудова книжка (без записів про роботу) рекомендованим листом № 4900000522827, тому представник просив суд першої інстанції прийняти відмову від позовних вимог щодо зобов'язання відповідача повернути трудову книжку. Судом першої інстанції в цій частині постановлено ухвалу про залишення цих позовних вимог без розгляду. (а.с.94,95)

ОСОБА_2 зазначив також у позові, що після отримання ним поштою трудової книжки з'ясував, що записи про працевлаштування відсутні. (а.с.98)

Відповідач ТОВ «Підприємство «Машинобудівник» заперечуючи таким доводам позивача, стверджував, що позивач не у встановленому законом порядку відразу після звільнення забрав трудову книжку, посилаючись при цьому на письмові докази. (а.с.36-37)

Як вбачається із листа ОСОБА_2 від 18.11.2011 року, позивач вказував на відсутність відповідних записів в його трудовій книжці, ще до звернення до суду. (а.с.4)

Згідно службової записки ОСОБА_4 - на 26.08.2011. серед особистих справ трудової книжки позивача на підприємстві не було. (а.с.110)

Під час розгляду справи апеляційним судом, ОСОБА_2 не надав доказів того, що відправником рекомендованого листа № 4900000522827 в якому нібито було його трудова був відповідач. З повідомлення «Укрпошта» на ім'я адвоката ці обставини також не підтверджуються. (а.с.109)

Таким чином, посилання відповідача на те, що позивач забрав на підприємстві трудову книжку заслуговують на увагу.

Зазначене вказує на недоведеність позивачем тверджень про несвоєчасне отримання трудової книжки. А тому рішення в частині стягнення на користь позивача суми 23 173,29грн. в зв'язку із затримкою у видачі трудової книжки підлягає скасуванню з відмовою позивачу у задоволенні цій частині вимог.

Відповідно до п. 2.27. Наказ|Інструкції, Мінюст|Міністерство праці України|Мінсоцзахист, від 29.07.1993 р., № 58 "Про затвердження Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників" запис про звільнення у трудовій книжці працівника провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 - дата звільнення; у графі 3 - причина звільнення; у графі 4 зазначається, на підставі чого внесено запис, - наказ (розпорядження), його дата і номер. Днем звільнення вважається останній день роботи.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що вимоги позивача щодо внесення запису до його трудової книжки про звільнення в його інтерпретації - «Звільнений з посади за власним бажанням, ст. 38 КЗпП України, 05 липня 2011 року» не заслуговують на увагу.

Суд першої інстанції на це уваги не звернув, тому рішення суду першої інстанції в частині зобов'язання Товариство з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Машинобудівник» внести запис в трудову книжку про звільнення - «Звільнений з посади за власним бажанням , ст.. 38 КЗпП України, 21 червня 2011 року» підлягає скасуванню, з ухваленням в цій частині нового рішення, яким визнати незаконним наказ Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Машинобудівник» № 23/2 від 20.06.2011 року в частині дати звільнення ОСОБА_2, а саме з « 20 червня 2011 року».

Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Машинобудівник» внести запис до трудової книжки ОСОБА_2 у відповідності до п. 2.27 «Інструкції про ведення трудових книжок працівників», затвердженої Наказом Міністерства юстиції України, Міністерства праці України, Мінсоцзахисту від 29.07.1993 року № 58, із зазначенням дати звільнення позивача « 21 червня 2011 року».

Оскільки є доведеними ті обставини, що трудова книжка знаходиться у позивача, для виконання рішення та внесення відповідачем викладених у рішенні записів, ОСОБА_2 необхідно надати відповідачу трудову книжку.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови позивачу у стягненні доплати за суміщення, стягнення середнього заробітку з затримку розрахунку, зменшення розміру моральної шкоди, є обгрунтованим та таким, що відповідає вимогам закону.

Судом першої інстанції повно з'ясовано обставинам справи із зазначенням підстав для відмови позивачу у задоволенні вимог та відхилення заперечень відповідача, тому колегія суддів не вбачає підстав для переоцінки в цій частині рішення та його скасування, тому в іншій частині рішення підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 209,218,303,309,316 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Машинобудівник» задовольнити частково.

Рішення Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 17 квітня 2013 року в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Машинобудівник» на користь ОСОБА_2 23 173,29 грн. оплати вимушеного прогулу у зв'язку із затримкою видачі трудової книжки, визнання незаконним звільнення позивача, зобов'язання Товариство з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Машинобудівник» внести запис в трудову книжку про звільнення «Звільнений з посади за власним бажанням , ст.. 38 КЗпП України, 21 червня 2011 року» - скасувати.

Постановити в цій частині нове рішення, яким ОСОБА_2 у задоволенні позовних вимог щодо стягнення оплати вимушеного прогулу у зв'язку із затримкою видачі трудової книжки - відмовити.

Визнати незаконним наказ Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Машинобудівник» № 23/2 від 20.06.2011 року в частині дати звільнення ОСОБА_2, а саме з « 20 червня 2011 року».

Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Машинобудівник» внести запис до трудової книжки ОСОБА_2 у відповідності до п. 2.27 «Інструкції про ведення трудових книжок працівників», затвердженої Наказом Міністерства юстиції України, Міністерства праці України, Мінсоцзахисту від 29.07.1993 року № 58, із зазначенням дати звільнення позивача « 21 червня 2011 року».

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та протягом двадцяти днів може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Судді: