Рішення № 41414406, 07.07.2014, Баглійський районний суд м. Дніпродзержинська

№ 207/31/14-ц

№ 2/207/549/14

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2014 року Баглійський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області

у складі:

головуючого судді - Подобєд О.К.

при секретареві - Черномазовій М.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпродзержинську цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про витребування майна з чужого незаконного володіння, -

ВСТАНОВИВ:

В січні 2014 року ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся до суду з вказаною позовною заявою до ОСОБА_2 (надалі - відповідач-1), ОСОБА_3 (надалі - відповідач-2), яка обґрунтована тим, 30.09.1999 р. він придбав квартиру за адресою: АДРЕСА_1, зареєстрував своє право власності на квартиру в установленому порядку і надав квартиру своїй сестрі в безоплатне користування. Літом 2012 р. йому стало відомо, що його майном незаконно заволоділи чужі люди. Просить суд витребувати майно із чужого незаконного володіння, виселити відповідачів з квартири, скасувати державну реєстрацію права власності відповідачів на вказану квартиру й зобов'язати внести відомості про реєстрацію його права власності на вищевказану квартиру.

В судовому засіданні позивач та його представники позовні вимоги підтримали в повному обсязі, просили позовну заяву задовольнити в повному обсязі.

ОСОБА_2 та його представник в судовому засіданні заперечували проти задоволення позовних вимог з тих підстав, що він є добросовісним набувачем, не міг знати й не знав, що квартира вибула з володіння власника проти його волі, купив квартиру для своєї родини по ринковим цінам, відремонтував її, сплачує за комунальні послуги й утримує майно в належному стані. Просив відмовити в задоволенні позовної заяви.

ОСОБА_3 надала заяву про розгляд справи без її участі, просила відмовити в задоволенні позовних вимог.

Свідок ОСОБА_4 в судовому засіданні суду пояснила, що приймала участь у придбанні спірної квартири разом зі своїм сином. Договір купівлі-продажу квартири укладали нотаріально, сплатили за квартиру продавцеві 38000,00 грн., на 2012 р. це була ринкова ціна. Сплатили борги за комунальні послуги, зробили ремонт. Родина її сина проживає в квартирі з 2013 року. Ні їй, ні її синові не було відомо, що у квартири є інший власник і вона вибула з його володіння поза його волею.

Свідок ОСОБА_5 суду повідомив, що в 2010 році придбав зазначену квартиру для себе, так як збирався розлучатись з дружиною і шукав собі житло. Подробиці укладання договору купівлі-продажу з ОСОБА_6 не пам'ятає, у зв'язку зі спливом часу. Потім з дружиною помирився і вирішив продати квартиру за непотрібністю. Квартира потребувала ремонту, були борги за комунальні послуги. Квартиру продав ОСОБА_2 по ринковій ціні. Йому не було відомо, що у квартири є інший власник і вона вибула з його володіння поза його волею.

Суд, вислухавши учасників процесу, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, матеріали кримінального провадження за фактом заволодіння невідомими особами шляхом підробки документів квартирою, яка належить ОСОБА_1, встановив наступні обставини справи.

30.09.1999 р. за № 006/021 на товарній біржі "Дніпродзержинська" між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 було укладено договір купівлі-продажу однокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1.

Грошові кошти за квартиру позивач в повному обсязі сплатив продавцеві в момент укладанні угоди. Вказана квартира була передана позивачу, який зареєстрував право власності на неї належним чином, а саме в ОКП «Дніпродзержинське бюро технічної інвентаризації» в реєстраційній книзі № 128 за реєстровим № 21547 від 07.10.1999 р.

ОСОБА_1 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 з 03.12.1999 р. до 01.11.2000 р.

Позивач передав вказану квартиру в безоплатне користування своїй сестрі ОСОБА_8, яка проживала в квартирі з 2000 року.

ОСОБА_8 була засуджена за вироком Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська за ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 307 КК України. 17.12.2011 р. звільнилась по відбуттю строку покарання.

В червні 2012 р. ОСОБА_8 повідомила ОСОБА_1 про те, що в його квартирі проживають сторонні люди.

Згідно рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 24.09.08 р. після померлого ОСОБА_1 право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1, було визнано за ОСОБА_6.

Однак, згідно алфавітним покажчикам за 2008-2009 роки цивільна справа про перехід права власності від ОСОБА_1 до ОСОБА_6 Баглійським районним судом м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області не розглядалась.

Баглійським РВ ДМУ ГУ МВС України в Дніпропетровській області відкрито кримінальне провадження № 12012160010000008 від 21.11.2012 р. за заявою ОСОБА_9 за фактом заволодіння невідомими особами шляхом підробки документів квартирою за адресою АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_1 В теперішній час триває досудове розслідування.

На підставі договору купівлі-продажу квартири від 14.06.10 р., що був укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 та посвідчений приватним нотаріусом Дніпродзержинського нотаріального округу ОСОБА_10, реєстр № 530, право власності на вищевказану квартиру було зареєстровано за ОСОБА_5

В теперішній час право власності на вищевказану квартиру зареєстровано за ОСОБА_2 та ОСОБА_3, на підставі договору купівлі-продажу, що був укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та посвідчений приватним нотаріусом Дніпродзержинського нотаріального округу ОСОБА_11 02.08.12 р., реєстр № 1143.

Як вбачається з матеріалів справи, спірну квартиру позивач придбав 30.09.1999 року.

Тому до спірних правовідносин застосовуються наступні норми цивільного законодавства.

На час укладання між сторонами угоди купівлі-продажу нерухомого майна діяв Цивільний кодекс Української РСР (в редакції 1963 року).

Приписами статті 128 ЦК УРСР передбачено, що право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Передачею визнається вручення речей.

Згідно ст. 224 ЦК УРСР по договору купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього визначену грошову суму.

Згідно ст. 15 Закону України від 10.12.91р. «Про товарну біржу» в редакції, яка діяла на час укладання біржової угоди, договір, зареєстрований на товарній біржі не підлягає нотаріальному посвідченню.

Так, у відповідності до зазначених вище приписів ЦК УРСР, чинних на час укладання угоди, позивач виконав угоду куплівлі-продажу квартири, зареєстрував своє право власності на квартиру в порядку, передбаченому на той час законодавством України.

Частиною 1 ст.5 ЦК України передбачено, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

У відповідності до п.4 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України (набрав чинності 1 січня 2001 року) Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» та інших законодавчих актів» визначено, що права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав (ч.4 ст.3 Закону).

На час укладання купівлі-продажу нерухомого майна ОСОБА_9 законодавство України не передбачало обов'язкового нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу нерухомого майна, який було укладено на товарній біржі.

Таким чином, у суду є достатні підстави вважати, що ОСОБА_9 правомірно став власником спірної квартири.

Приписами статті 86 ЦК УРСР передбачено, що право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Право власності в Україні охороняється законом. Держава забезпечує стабільність правовідносин власності.

Таким чином, ОСОБА_9, як власник квартири, правомірно передав у користування свою власність, а саме квартиру за адресою: АДРЕСА_1, своїй рідній сестрі ОСОБА_8

В 2008 році майно вибуло із володіння особи, якій передав майно власник - ОСОБА_8, поза її волею - під час відбування нею призначеного судом покарання, за рішенням Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області, яке не існує, оскільки справа не розглядалась Баглійським районним судом м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області про що власник дізнався в 2012 році.

Майно може бути повернуто за позовом власника про витребування майна на підставі ст. ст. 387, 388 ЦК України, якщо позивач надасть докази, що підтверджують наявність обставин, зазначених цими статтями, тому що вони встановлюють спеціальні правила для захисту такого права.

Відповідно до ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване в нього.

Статтею 388 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Суд не приймає до уваги доводи представника відповідача, що позивач повинен був піклуватись про своє майно, оскільки ОСОБА_1 передав квартиру у користування своїй сестрі, і так як у них були складні стосунки, не підтримував з нею відносин, а квартира вибула з її володіння в час, коли вона відбувала призначене судом покарання.

Враховуючи викладене, суд вважає встановленим факт того, що майно вибуло з володіння особи, якій воно було передане власником у користування, без її волі, відповідачі, як набувачі, придбали це майно за відплатним договором, та не знали про те, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати.

Кожна особа має право звернутися за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права (ст.16 ЦК України).

Право приватної власності набувається в порядку, визначному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним (ст.41 Конституції України).

Згідно до ст. 317 ЦК України, власникові належать право володіння, користування та розпорядження своїм майном.

На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

В силу ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Враховуючи, що майно вибуло з володіння особи, якій власник передав майно у володіння, не з її волі іншим шляхом, суд вважає що відповідачі не набули права власності на майно і воно може бути витребувано у них, тобто позовні вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння підлягають задоволенню, позовні вимоги про виселення також підлягають задоволенню, оскільки вони є похідними від вимог про витребування майна.

Стосовно решти позовних вимог, суд вважає, що вони задоволенню не підлягають, оскільки до розгляду справи не були залучені особи, до яких заявлені вимоги про зобов'язання їх вчинити певні дії.

Суд, у відповідності до вимог ч. 4 ст. 10 ЦПК України, роз'яснював позивачам їх права та обов'язки, попереджав про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій, однак позивачі наполягали на задоволенні позовних вимог саме у такий спосіб, тобто розпорядилися своїми правами на власний розсуд.

За таких обставин, оцінюючи усі докази, які були досліджені судом під час розгляду справи в їх сукупності та розглядаючи позов в межах заявлених позовних вимог і на підставі наданих сторонами доказів, як того вимагає ч. 1 ст. 11 ЦПК України, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог у заявлений позивачем спосіб.

Судові витрати підлягають стягненню з відповідачів.

Заходи забезпечення позовної заяви необхідно скасувати.

Керуючись ст.ст. 79, 88, 169, 208, 209, 212 - 215, 218 Цивільного процесуального кодексу України, ст. ст. 5, 330, 387, 388 ЦК України, ст. 86, 128, 224 Цивільного кодексу Української РСР (в редакції 1963 року), ст. 15 Закону України від 10.12.91.р. «Про товарну біржу», ст. 3 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» та інших законодавчих актів» суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Витребувати у ОСОБА_2, ОСОБА_3 квартиру за адресою: АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_1.

Зобов'язати повернути ОСОБА_2, ОСОБА_3 квартиру адресою: АДРЕСА_1, ОСОБА_1 за належністю.

Виселити ОСОБА_2, ОСОБА_3 з квартири адресою: АДРЕСА_1.

Стягнути в рівних частках з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1026 (одна тисяча двадцять шість) грн.

Ухвалу Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 10.01.2014 р. про забезпечення позову шляхом заборони вчиняти будь-які дії з квартирою адресою: АДРЕСА_1, - скасувати.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку через Багліський районний суд м. Дніпродзержинська шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги до апеляційного суду Дніпропетровської області.

Суддя О.К. Подобєд