Рішення № 41414184, 25.07.2014, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/19459/14-ц

Провадження №2/761/5803/2014

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

25 липня 2014 року

Шевченківський районний суд м. Києвав складі головуючого - суддіМальцева Д.О.при секретаріЖигня І.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві справу за позовом ОСОБА_3 до Національної акціонерної компанії «Нафтогаз Україна», третя особа Міністерство енергетики та вугільної промисловості України про стягнення заробітної плати,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 ( далі - позивач) звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва із позовом до Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (далі - відповідач) про стягнення заробітної плати у розмірі 22 677 950,00 грн., інфляційних витрат у розмірі 4 703 009,04 грн., трьох відсотків річних прострочення виплати заробітної плати у розмірі 2 894 700,52 грн., витрат з оплати судового збору в розмірі 3 654,00 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 03.11.2008 р. між позивачем та відповідачем був укладений контракт №07-Н/08 (далі - контракт). 04.03.2010 р. відповідач видав наказ №86 «Щодо виплати винагороди» (далі - наказ). Відповідно до наказу та п.3.3. контракту відповідач зобов'язався виплатити позивачу матеріальну винагороду за ефективне управління майном в розмірі 1 відсотка чистого прибутку за 2009 рік. Виходячи із даних звіту про фінансові результати за 2009 рік (форма №2) розмір чистого прибутку відповідача склав 2 267 795 000,00 грн. В зв'язку із цим позивач зазначив, що сума матеріальної винагороди, яку відповідач зобов'язаний сплатити позивачу, становить 22 677 950,00 грн. При цьому позивач вказав, що вказана матеріальна винагорода є частиною заробітної плати, яку відповідач повинен сплатити позивачу в силу норм ст.1 Конвенції Міжнародної організації праці «Про захист заробітної плати» № 95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, ст.94 Кодексу законів про працю України, ст.ст. 1,2 Закону України «Про оплату праці», а також те, що відповідно до ст.ст.47, 116 Кодексу законів про працю України відповідач повинен був сплати вказану заробітну плату не пізніше дня звільнення позивача, а саме 16.03.2010 р.. Крім того, позивач вважає що відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України відповідач зобов'язаний сплатити йому індекс інфляції від простроченої суми за період з березня 2010 року по червень 2014 року, який становить 4 703 009,04 грн., а також три відсотки річних від простроченої суми за період з 17 березня 2010 року по 16 червня 2014 року, які складають 2 894 700,52 грн.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.

Представники відповідача у судовому засіданні заперечували проти задоволення позовних вимог. Заперечення обґрунтовані тим, що умови виплати матеріальної винагороди керівнику відповідача не відповідають вимогам постанови КМУ від 19.05.1999 року №859 (далі - постанова КМУ) та Статуту відповідача. Так вказана постанова КМУ встановлює, що умови виплати винагороди керівнику мають затверджуватись органом виконавчої влади, до сфери управління якого належить підприємство, а саме - Міністерством палива та енергетики України. На момент звільнення позивача таких умов не існувало. Під час укладання контракту з позивачем сторонами договору не було вчинено дій, які б підтверджували погодження умов оплати праці ОСОБА_3 зі Спостережною радою компанії. Виплата матеріальної винагороди за ефективне управління майном керівнику не була передбачена фінансовим планом позивача на 2010 рік.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача в судове засідання не з'явилась, пояснень по суті позовних вимог не надала.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, пояснення представників відповідача, суд вважає що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується; - кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно дост.21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Відповідно до п.10.2.1 статуту НАК «Нафтогаз України», який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 р. № 747 «Про утворення Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"» (далі - статут відповідача), вищим органом управління відповідача є загальні збори акціонерів, повноваження яких здійснює Мінпаливенерго у період до проведення перших загальних зборів акціонерів, які скликаються після прийняття рішення про приватизацію майна відповідача. На сьогоднішній день правонаступником Мінпаливенерго є Міністерство енергетики та вугільної промисловості України.

Відповідно до п.10.4.2 статуту відповідача у період до проведення перших загальних зборів акціонерів, які скликаються після прийняття рішення про приватизацію майна відповідача та продажу не менш як 60 відсотків її акцій, голова правління, заступники голови правління та члени правління призначаються Кабінетом Міністрів України. Трудовий контракт з головою правління відповідача укладає в установленому порядку Міністр палива та енергетики.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач був призначений на посаду голови правління відповідача відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 1182-р від 24.12.2007 р., наказу Міністерства палива та енергетики України №70-к/к від 24.12.2007р., наказу НАК «Нафтогаз України» №574-к від 27.12.2007 р.

03.11.2008 р. був укладений контракт №07-Н/08. Вказаний контракт був підписаний позивачем та Міністерством палива та енергетики України як вищим органом відповідача, в особі Міністра палива та енергетики України Продана Ю.В.

Відповідно до п.1.2. контракту він є трудовим договором. На підставі контракту виникають трудові відносини між Керівником та Вищим органом Компанії, які зі сторони останнього реалізуються виконавчим органом Компанії (правлінням Компанії). Кодекс законів про працю України, інші нормативні акти, що регулюють трудові відносини, поширюються на взаємовідносини сторін за цим контрактом.

За таких обставин, враховуючи що між позивачем та відповідачем було укладено письмовий трудовий договір, що підтверджується поясненнями сторін, письмовими доказами, суд дійшов до висновку, що між позивачем та відповідачем виникли трудові правовідносини.

Ствердження відповідача про те, що зміст контракту суперечить актам цивільного законодавства, а саме постанові Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 р. № 747 «Про утворення Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"» в частині його невідповідності п.п. «д» п. 10.3.3. статуту НАК «Нафтогаз України», який встановлює, що умов оплати праці голови і членів правління компанії відноситься до компетенції спостережної ради компанії не ґрунтуються на доказах, досліджених в судовому засіданні.

Так як вже було встановлено в судовому засіданні, вищим органом управління відповідача є загальні збори акціонерів, повноваження яких здійснює Мінпаливенерго у період до проведення перших загальних зборів акціонерів, які скликаються після прийняття рішення про приватизацію майна відповідача. Контракт із позивачем був укладений Міністерством палива та енергетики України, в особі Міністра палива та енергетики України Продана Ю.В.. В даному випадку і як зазначено в самому контракті Міністерство палива та енергетики України, укладаючи контракт здійснювало повноваження вищого органу компанії, тобто загальних зборів акціонерів компанії, що підтверджується п.10.2.1 статуту відповідача, яка діяла на момент підписання контракту. Відповідно до п.10.2.2. статуту відповідача, загальні збори акціонерів вирішують інші питання діяльності компанії відповідно до законодавства та установчих документів Компанії. Таким чином, суд приходить до висновку, що укладення контракту було здійснено без порушення норм статуту відповідача, а отже і постанови Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 р. № 747 «Про утворення Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"».

Разом з тим, ствердження позивача про те, що трудові відносини з відповідачем тривали по 16 березня 2010 року не доведено ним належними та допустимими доказами та спростовується випискою з трудової книжки позивача, в якій вказана дата звільнення позивача - 04.03.2010 р.

Відповідно до ст.94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України "Про оплату праці" та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст.2 Закону України "Про оплату праці" структура забортної плати складається із основної заробітної плати, додаткової заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Зокрема до інших заохочувальних та компенсаційних виплат належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Враховуючи зазначене, суд дійшов до висновку, що матеріальна винагорода, яка передбачена п.3.3. контракту та яку відповідач повинен сплатити позивачу, є складовою частиною заробітної плати позивача.

Згідно із п.3.3 контракту керівнику виплачується матеріальна винагорода за ефективне управління майном за рахунок частини прибутку, що залишається у розпорядженні Компанії, в розмірі одного відсотка чистого прибутку. Визначення чистого прибутку та розміру винагороди здійснюється щоквартально на підставі даних бухгалтерського звіту. Виплата винагороди може проводитись авансом у розмірі 75 відсотків розрахункової суми, визначеної в попередньому звітному періоді. Після визначення чистого прибутку за звітний період проводиться відповідний перерахунок.

На виконання вказаних умов контакту відповідач видав наказ №86 від 04.03.2010 р. Пунктом 1 наказу передбачено виплатити голові правління Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» ОСОБА_3 матеріальну винагороду за ефективне управління майном в розмірі 1 відсотка чистого прибутку за рахунок частини прибутку, що залишається в розпорядженні компанії.

Відповідно до звіту про фінансові результати за 2009 рік (форма №2) розмір чистого прибутку відповідача склав 2 267 795 000,00 грн. Вказану обставину визнав у судовому засіданні представник відповідача. Отже, один відсоток від вказаної суми чистого прибутку становить 22 677 950,00 грн.

Таким чином, суд дійшов до висновку, що розмір матеріальної винагороди, яка передбачена п.3.3. контракту, наказом відповідача №86 від 04.03.2010 р., та повинна бути виплачена позивачу, становить 22 677 950,00 грн.

Відповідно до ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

Як було встановлено судом, датою звільнення позивача з роботи є 04.03.2010 р. Відповідач не надав належних та допустимих доказів того, що в нього є право здійснити розрахунок в інший строк ніж дата звільнення позивача, а також того, що він сплатив неоспорювану ним суму. Таким чином, суд дійшов до висновку, що матеріальна винагорода, яка передбачена п.3.3. контракту, та наказом №86 від 04.03.2010 р. повинна була бути виплачена позивачу не пізніше дня його звільнення, а саме 04.03.2010 р.

Враховуючи зазначене, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості із заробітної плати в сумі 22 677 950,00 грн. підлягають задоволенню.

В той же час, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача індексу інфляції від простроченої суми та трьох процентів річних від простроченої суми, за правилами ст.625 ЦК України, не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

Відповідно до статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відносини, які виникають між працівником і роботодавцем із приводу оплати праці, у тому числі й у зв'язку з порушенням строків виплати заробітної плати, регулюються трудовим законодавством, а саме: КЗпП України; Законами України: «Про оплату праці», «Про індексацію грошових доходів населення», «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати»; Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078; Положенням про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 року № 1427.

Стаття 625 ЦК України встановлює відповідальність за порушення грошового зобов'язання.

За частиною другою вказаної статті боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз частини другої статті 625 ЦК України дає підстави для висновку, що відповідальність за порушення грошового зобов'язання, встановлена статтею 625 ЦК України, передбачає насамперед наявність договірних правовідносин, тобто положення зазначеної статті поширюються на порушення грошового зобов'язання.

При цьому частина п'ята статті 11 ЦК України, в якій йдеться про те, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду, не дає підстав для застосування положень статті 625 ЦК України у разі наявності між сторонами правовідносин, які регулюються нормами трудового законодавства.

Відповідно до ст.233 КЗпП України, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь - яким строком.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги.

Відповідно до ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Належних та допустимих доказів, в розумінні ст.ст.58, 59 ЦПК України на підтвердження відсутності вини у діях НАК «Нафтогаз України» щодо не проведення останнім своєчасного розрахунку із позивачем, відповідачем не надано.

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.43 Конституції України, ст.ст.21, 47, 94, 116, 233 КЗпП України, ст.625 ЦК України, ст.ст.4, 10, 11,57-60, 64, 212-215 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_3 до Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України", третя особа Міністерство енергетики та вугільної промисловості України про стягнення заробітної плати - задовольнити частково.

Стягнути з Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (м. Київ, вул.Богдана Хмельницького, б.6, код ЄДРПОУ 20077720) на користь ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, і.п.н. НОМЕР_1) заборгованість із заробітної плати у розмірі 22 677 950,00 грн.

Стягнути з Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (м. Київ, вул.. Богдана Хмельницького, буд. 6, код ЄДРПО 20077720) на користь ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, і.п.н. НОМЕР_1) витрати по сплаті судового збору у розмірі 3654,00 грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва шляхом подачі протягом 10 днів апеляційної скарги з дня його проголошення через Шевченківський районний суд м. Києва.

СУДДЯ