Рішення № 41412988, 11.11.2014, Апеляційний суд Київської області

Справа № 358/1019/14-ц Головуючий у І інстанції Якутюк В.С.Провадження № 22-ц/780/5456/14 Доповідач у 2 інстанції КашперськаКатегорія 53 11.11.2014

РІШЕННЯ

Іменем України

11 листопада 2014 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Фінагєєва В.О., Яворського М.А.,

при секретарі Бевзюк М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Богуславського районного суду Київської області від 11 серпня 2014 року за позовом ОСОБА_1 до Ісайківського навчально-виховного комплексу «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів - дитячий садок», третя особа Дідук Світлана Іванівна про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів, -

в с т а н о в и л а :

У липні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Позов мотивувала тим, що з липня 2005 року працювала на посаді завгоспа Ісайківського НВК «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів - дитячий садок», наказом № 56к/тр від 02 червня 2014 року її було звільнено із займаної посади на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України. Згідно акту № 15 від 30 травня 2014 року вона була відсутня на робочому місці із 11:30 до 15:50, тобто більше трьох годин, однак це не відповідає дійсності, оскільки вона була відсутньою протягом меншого періоду часу у зв'язку із святкуванням «Останнього дзвоника» та з дозволу третьої особи - директора навчального закладу, з якою у неї склалися неприязні відносини. Посилаючись на порушення своїх прав, просила визнати незаконним наказ № 56к/тр від 02 червня 2014 року про звільнення ОСОБА_1 з посади завгоспа Ісайківського НВК «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів - дитячий садок» за п. 4 ст. 40 КЗпП України, поновити її на посаді із 02 червня 2014 року, стягнути із навчального закладу на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу по день поновлення на посаді та моральну шкоду в розмірі 1000 грн., покласти на відповідача судові витрати.

Рішенням Богуславського районного суду Київської області від 11 серпня 2014 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Позивач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення Богуславського районного суду Київської області від 11 серпня 2014 року та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Разом із тим рішення суду першої інстанції в повній мірі даним вимогам не відповідає.

Із матеріалів справи колегія суддів вбачає, що з липня 2005 року позивач ОСОБА_1 працювала на посаді завгоспа Ісайківського НВК «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів - дитячий садок».

27 вересня 2011 року затверджено посадову інструкцію завідуючого господарством Ісайківського НВК «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів - дитячий садок», згідно якої завідуючий господарством призначається і звільняється директором школи (п. 1.1.). У своїй діяльності завідуючий господарством керується Конституцією України, Законами України «Про освіту», рішеннями Кабміну України та органів управління освіти всіх рівнів з питань фінансово-господарської діяльності, адміністративним, трудовим і господарчим законодавством, правилами й нормами охорони праці, техніки безпеки і протипожежної охорони, а також Статутом школи, локальними правовими актами (в тому числі правилами внутрішнього трудового розпорядку, наказами директора, посадовою інструкцією) (п. 1.3). До обов'язків завідуючого господарством входить узгодження роботи з директором школи, його заступником (п. 3.11). Завідуючий господарством працює в режимі робочого тижня, затвердженого директором (п. 6.1). За невиконання або неналежне виконання без поважних причин Статуту і Правил внутрішнього трудового розпорядку, інших локальних нормативних актів, наказів директора школи, посадових обов'язків завідуючого господарством притягують до дисциплінарної відповідальності в порядку, визначеному трудовим законодавством. За грубі порушення трудових обов'язків мірою дисциплінарного покарання може бути звільнення (п. 5.1) (а. с. 23 - 26).

Також 27 вересня 2011 року затверджено Правила внутрішнього трудового розпорядку працівників Ісайківського НВК «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів - дитячий садок». Так, працівники школи зобов'язані працювати чесно і добросовісно, виконувати обов'язки педагогічних працівників у відповідності із ст. 56 Закону України «Про освіту», суворо виконувати навчальний режим, Закон України «Про загальну середню освіту» і Правила внутрішнього трудового розпорядку школи (п. 21). Трудовий договір може бути розірваним з ініціативи адміністрації школи, якщо працівник зробив прогул без поважних причин (п. 52). Дисциплінарні стягнення застосовуються директором школи. До накладання стягнення від порушника дисципліни повинно бути одержане письмове пояснення. Відмова від написання не є перепоною для застосування дисциплінарного стягнення (п. 54) (а. с. 43 - 51).

Наказом від 26 грудня 2012 року № 112 встановлено режим роботи обслуговуючого персоналу, зокрема обідню перерву з 12:00 до 12:45, час роботи завгоспа з 08:00 по 16:45. Із наказом працівники, зокрема ОСОБА_1, ознайомлені (а. с. 19).

30 травня 2014 року складено акт про те, що завгосп школи ОСОБА_1 була відсутня на робочому місці 30 травня 2014 року з 11:30 по 15:50. Завгосп школи про свою відсутність директора школи не попереджала, підтверджуючі документи на даний час відсутні. Акт засвідчено підписами прибиральниць службових приміщень ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та затверджено директором НВК Дідук С.І. (а. с. 14).

30 травня 2014 року складено акт про те, що завгосп школи ОСОБА_1 була відсутня на робочому місці 30 травня 2014 року з 15:50 по 17:00. Завгосп школи про свою відсутність директора школи не попереджала, підтверджуючі документи на даний час відсутні. Акт засвідчено підписами повара шкільної їдальні ОСОБА_7, водія шкільного автобуса ОСОБА_8, прибиральниці службових приміщень ОСОБА_6 та затверджено директором НВК Дідук С.І. (а. с. 15).

02 червня 2014 року складено затверджений директором НВК Дідук С.І. акт про те, що в присутності прибиральниць службових приміщень ОСОБА_4, ОСОБА_6, медичної сестри ОСОБА_9 завгосп школи ОСОБА_1 відмовилася писати пояснення про те, що 30 травня 2014 року була відсутня на роботі з 11:30 по 15:50. Усно завгосп заявила, що підтверджуючих документів немає, що вони засвідчили підписами (а. с. 16).

Наказом директора Ісайківського НВК «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів - дитячий садок» від 02 червня 2014 року № 56к/тр завгоспа ОСОБА_1 звільнено із займаної посади 02 червня 2014 року згідно ст. 40 п. 4 КЗпП України, в зв'язку з тим, що завгосп школи ОСОБА_1 була відсутня 30 травня 2014 року на роботі з 11:30 по 15:50 без попередження директора школи, підтверджуючі документи - відсутні. Пояснювальну записку про відсутність на робочому місці ОСОБА_1 відмовилася писати.

Наказ оголошено ОСОБА_1 в присутності прибиральниць службових приміщень ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_6, копію наказу вручено ОСОБА_1 06 червня 2014 року згідно її заяви від 03 червня 2014 року (а. с. 6, 20).

Вказані обставини підтверджуються наявними в справі доказами.

Відповідно до вимог ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно із ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Відповідно до роз'яснень, наданих у п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» із подальшими змінами, у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ст. 40 і п. 1 ст. 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи не застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Крім того, як роз'яснено у п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 4 ст. 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв'язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

При цьому, факт відсутності працівника на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня (прогул) має бути належним чином зафіксований власником або уповноваженим ним органом, щоб унеможливити порушення трудових прав працівника та його безпідставне притягнення до дисциплінарної відповідальності. З огляду на предмет позову, обов'язок доведення вини працівника у порушенні трудової дисципліни на підприємстві покладено на роботодавця.

Таким чином, крім встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи є з'ясування поважності причин його відсутності. Законодавством не визначено перелік обставин, за яких прогул вважається вчиненим з поважних причин, а тому, вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за п. 4 ст. 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати докази, передбачені ст. 57 ЦПК України.

Суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивач ОСОБА_1 не надала суду переконливих доказів того, що вона була відсутня на роботі 30 травня 2014 року з дозволу директора школи та була відсутня на своєму робочому місці менше трьох годин, а тому її звільнення на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України є законним.

Однак, даний висновок суду першої інстанції не є беззаперечним, зроблений судом першої інстанції за неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.

Так, судом першої інстанції були допитані свідки ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, які підтвердили той факт, що ОСОБА_1 була відсутня на своєму робочому місці менше трьох годин, а ОСОБА_13, ОСОБА_15 та ОСОБА_14 також підтвердили, що позивач брала дозвіл у директора школи на відсутність її на роботі після обіду 30 травня 2014 року.

Свідки ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_7 в судовому засіданні підтвердили той факт, що ОСОБА_1 була відсутня на робочому місці 30 травня 2014 року більше трьох годин, про що були складені відповідні акти. Свідок ОСОБА_18 повідомила, що бачила, як ОСОБА_1 від'їжджала на автомобілі о 11:30 разом із чоловіком, а на початку шостої години повернулася. Свідки ОСОБА_19 та ОСОБА_20 підтвердили, що бачили, як близько 11:00 від приватного будинку від'їжджав автомобіль синього кольору «Жигулі», в якій свідок ОСОБА_20 впізнав автомобіль сім'ї ОСОБА_1.

Таким чином під час розгляду справи судом першої інстанції сторонами були надані суперечливі докази, які беззаперечно не доводять скоєння прогулу позивачем; свідчення свідків та відповідні акти щодо скоєння прогулу позивачем були дані та відповідно засвідчені особами, які безпосередньо підпорядковані директору Дідук С.І. Суд першої інстанції наданим сторонами доказам не дав відповідної оцінки та прийшов до помилкового висновку про законність звільнення позивача.

При цьому суд першої інстанції взагалі залишив поза увагою довідку відділу освіти від 14 липня 2014 року (а. с. 52), відповідно до якої ОСОБА_1 30 травня 2014 року протабельована 8 годин та отримала заробітну плату, табель робочого часу за травень 2014 року був підписаний директором Дідук С.І. (а. с. 54), доказів про внесення до нього змін надано не було.

Під час розгляду апеляційної скарги представник відповідача визнала обставини незаконного звільнення позивача з роботи, вказуючи, що позивач була відсутня на роботі з відома директора навчального закладу разом із іншими працівниками, а звільнена була в зв'язку із неприязними відносинами із директором навчального закладу.

Крім того, відповідно до 43 КЗпП України, розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник. У випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п'ятнадцятиденний строк обґрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником. Рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

Якщо розірвання трудового договору з працівником проведено власником або уповноваженим ним органом без звернення до виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника), суд зупиняє провадження по справі, запитує згоду виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) і після її одержання або відмови виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) в дачі згоди на звільнення працівника (частина перша цієї статті) розглядає спір по суті.

Таким чином законом передбачено право власника або уповноваженого ним органу звільнити працівника при відмові профспілкового органу дати згоду на таке звільнення лише у двох випадках: якщо профспілковий орган у встановлений законом строк не повідомить про прийняте рішення у письмовій формі; якщо рішення профспілкового органу не містить обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України в п. 15 постанови від 6 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», відмова профспілкового органу в згоді на звільнення є підставою для поновлення працівника на роботі.

Як встановлено під час розгляду апеляційної скарги, при Ісайківському НВК «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів - дитячий садок» діє профспілковий комітет, однак при звільненні позивача згода на її звільнення профспілковим комітетом не надавалася і рішень з цього приводу не приймалося.

На засіданні профспілкового комітету Ісайківського НВК «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів - дитячий садок» 14 жовтня 2014 року ухвалено не давати згоду про звільнення з посади завгоспа школи ОСОБА_1, витяг з протоколу приєднано до матеріалів справи.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не з'ясував належним чином всі обставини, що мають значення для справи, та не звернув увагу, що ОСОБА_1 звільнено без дотримання вимог, передбачених ст. 43 КЗпП України, а саме без отримання згоди профспілкового органу, який під час апеляційного перегляду надав мотивовану відмову у звільненні.

Таким чином, рішення суду підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення, яким наказ № 56к/тр від 02 червня 2014 року про звільнення ОСОБА_1 має бути скасований, ОСОБА_1 підлягає поновленню на роботі та на її користь стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Згідно довідки відділу освіти Богуславської районної державної адміністрації від 24 жовтня 2014 року № 01-22/754, середньомісячний заробіток ОСОБА_1 перед звільненням на посаді становив 1397 грн.

Середній заробіток за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 за 5 місяців 7 днів, а саме із 03 червня 2014 року по 11 листопада 2014 року становить 7446,27 грн. (1397 грн. х 5 + 1397 : 21,2 х 7, де 1397 грн. - середньомісячний заробіток, 5 - кількість місяців прогулу, 21,2 - середня кількість робочих днів у місяці, 7 - кількість днів прогулу), отже дана сума підлягає стягненню із відповідача Ісайківського НВК «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів - дитячий садок», за наказом якого позивача було звільнено.

Також колегія суддів не може погодитися із висновками суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 пропустила строк для звернення до суду із даним позовом про поновлення на роботі.

Так, відповідно до вимог ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору до суду в справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач отримала копію наказу про звільнення 06 червня 2014 року (а. с. 6), чого під час розгляду справи спростовано не було, звернулася до суду із позовом у понеділок 07 липня 2014 року, що відповідає вимогам ст. 233 КЗпП України, а тому висновки суду першої інстанції про пропуск позивачем строку для звернення до суду із даним позовом є не ґрунтуються на закону та є безпідставними.

Відмовляючи позивачу в задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди в розмірі 1000 грн., колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Оскільки в судовому засіданні позивач не довела тих обставин, що порушення відповідачем її законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагали від неї додаткових зусиль для організації свого життя, а також не довела розміру заявленої моральної шкоди, суд відмовляє позивачу в даній частині заявлених позовних вимог.

Таким чином, суд частково задовольняє заявлені позивачем позовні вимоги.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат відповідно до ст. 88 ЦПК України, колегія суддів звертає увагу, що позивачем також надано розрахунок гонорару адвоката за договором про надання правової допомоги в розмірі 1900 грн. та квитанцію до прибуткового касового ордера на підставі договору про надання правової допомоги від 23 вересня 2014 року в сумі 1500 грн.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 79 та ст. 84 ЦПК України витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, є витратами, пов'язаними з розглядом справи.

Згідно ч. 1 ст. 56 ЦПК України правову допомогу може надавати особа, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги. Вона допускається до участі в розгляді справи ухвалою суду за заявою особи, яка бере участь у справі.

В матеріалах справи відсутня ухвала про допущення адвокатів ОСОБА_21 та ОСОБА_22 до участі в розгляді справи як осіб, які надають правову допомогу, згідно ст. 56 ЦПК України, а тому витрати ОСОБА_1 на правову допомогу відшкодуванню не підлягають.

За таких обставин рішення суду першої інстанції ухвалене за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи та зроблені із порушенням та неправильним застосуванням судом норм матеріального та процесуального права, що відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України є підставами для його скасування із ухваленням нового рішення про задоволення позову в частині визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення із Ісайківського НВК «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів - дитячий садок» середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Богуславського районного суду Київської області від 11 серпня 2014 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати незаконним наказ № 56к/тр від 02 червня 2014 року про звільнення ОСОБА_1 з посади завгоспа Ісайківського навчально-виховного комплексу «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів - дитячий садок» за п. 4 ст. 40 КЗпП України.

Поновити ОСОБА_1 на посаді завгоспа Ісайківського навчально-виховного комплексу «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів - дитячий садок».

Стягнути із Ісайківського навчально-виховного комплексу «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів - дитячий садок» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 02 червня 2014 року по 11 листопада 2014 року в розмірі 7446,27 грн.

В іншій частині позову ОСОБА_1 відмовити.

Стягнути із Ісайківського навчально-виховного комплексу «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів - дитячий садок» на користь держави судовий збір в розмірі 243,6 грн.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Кашперська Т.Ц.

Судді: Фінагєєв В.О.

Яворський М.А.