Рішення № 41409352, 12.11.2014, Київський районний суд м. Одеси

Київський районний суд м. Одеси

65080, м. Одеса, вул. Варненська, 3б тел. (факс): (048) 718-99-17

_____________________

Справа № 520/2224/14-ц

Провадження № 2/520/3452/14

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.11.2014 року

Київський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого - судді Коваленко О.Б.,

за участю - секретаря Маценко В.В.,

розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України, Одеського прикордонного загону Державної прикордонної служби України до ОСОБА_1, треті особи ОСОБА_2, ОСОБА_3 про розірвання договору про користування службовим (відомчим) приміщенням,

ВСТАНОВИВ:

Позивачі Південне регіональне управління Державної прикордонної служби України, Одеський прикордонний загін Державної прикордонної служби України звернулися до суду з позовом до ОСОБА_1 про розірвання договору №85 від 01.01.2010 року про користування службовим (відомчим) приміщенням.

Позивачі посилаються на те, що відповідач ОСОБА_1 проходив військову службу в Південному регіональному управлінні Державної прикордонної служби України з 08.05.2009 року по 28.02.2011 року, на посаді заступника начальника управління з оперативно-розшукової роботи-начальника оперативно-розшукового відділу, у військовому званні «полковник» Ще під час проходження військової служби в Адміністрації Державної прикордонної служби України ( до переведення для подальшого проходження військової служби до Південного регіонального управління), ОСОБА_1 був забезпечений житловою площею для постійного проживання в м. Обухів Київська область на склад сім'ї 3 особи, що підтверджується відповідною довідкою з Адміністрації Держприкордонслужби України. 20.10.2009, вже під час проходження військової служби в м. Одеса, ОСОБА_1 звернувся з рапортом про зарахування його в списки осіб в загальну чергу для одержання службової жилої площі в м. Одесі зі складом сім'ї З чоловіка. В рапорті ОСОБА_1 зазначив, що забезпечений постійним житлом в м. Обухів , Київська область. Відповідно до п. 1.2 протоколу № 9 від 10.11.2009року засідання гарнізонної житлової комісії Південного регіонального управління Держприкордонслужби України прийнято рішення про включення до списку осіб, що потребують отримання службових ( відомчих) житлових приміщень у м. Одеса - полковника ОСОБА_1 зі складом сім'ї 3 чоловіка ( в тому числі - дружина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, донька - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2) з 10 11.2009 року.

Відповідно до п. 3.3 протоколу № 9 від 10.11.2009 засідання гарнізонної житлової комісії Південного регіонального управління Держприкордонслужби України прийнято рішення про виділення службової ( відомчої ) 3-х кімнатної квартири АДРЕСА_1, загальною площею 84,55 кв.м військовослужбовцю ОСОБА_1 на склад сім'ї 3 особи. На виконання зазначених вище рішень житлової комісії між Одеським прикордонним загоном ( на балансі якого перебуває житловий будинок по АДРЕСА_2) в особі начальника загону ОСОБА_7 та ОСОБА_1 було укладено договору № 85 про користування службовим ( відомчим ) приміщенням Одеського прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 01.01.2010 року. Невід'ємною частиною договору є акт № 85 прийому - передавання службового ( відомчого) приміщення.

Наказом Голови Державної прикордонної служби України від 08.02.2011 № 50-ос полковник ОСОБА_1 звільнений з військової служби в запас Збройних Сил України.

Наказом начальника Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 25.02.2011 № 20-ос полковник ОСОБА_1 виключений зі списків особового складу з 28.02.2011.

Однак, після звільнення з військової служби, ОСОБА_1 разом з членами сім'ї, не зважаючи на те, що він та члени сім'ї забезпечені житловою площею для постійного проживання від Держави в особі Адміністрації Державної прикордонної служби України, не звільняють займане ними житлове приміщення.

З огляду на зазначене вище, договір № 85 про користування службовим ( відомчим ) приміщенням Одеського прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 01.01.2010 року підлягає розірванню в судовому порядку. Позивачі вважають, що спірні правовідносини повинні вирішуватись в межах правовідносин, визначених главою 60 ЦК України, оскільки договір №85 від 01 січня 2010 року є договором позички.

Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнав, просив відмовити у його задоволенні.

Треті особи ОСОБА_2, ОСОБА_3 у судове засідання не з'явилися, були повідомлені про час та місце розгляду справи.

Вислухавши представника позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню .

У судовому засіданні встановлено, що 01.01.2010 року між Одеським прикордонним загоном Державної прикордонної служби України і ОСОБА_1 був укладений договір № 85 про користування службовим (відомчим) приміщенням Одеського прикордонного загону Державної прикордонної служби України.

01.07.2013 року рішенням Київського районного суду м.Одеси у задоволенні позову Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання такими, що втратили право користування службовою жилою площею, виселення з службового житла та про визнання договору про користування службовим приміщенням таким, що втратив чинність відмовлено в повному обсязі. Рішення набрало законної сили 03.09.2013 року.

Згідно із даним рішенням Київського районного суду м. Одеси правовідносини, що виникли, у цивільно-правовому розумінні є позичкою. Враховуючи, що договір про користування відомчим приміщенням безстроковий та в ньому не передбачено мети користування, то відповідно до ч. 3 ст. 887 ЦК України застосовуються положення гл. 58 ЦК України (найм).

Відповідно до позовних вимог позивач просить суд ухвалити рішення про розірвання Договору № 85 про користування службовим (відомчим) приміщенням Одеського прикордонного загону Південного регіонального управління Держприкордонслужби України від 01.01.2010 року між Одеським прикордонним загоном та ОСОБА_1 Закономірним наслідком розірвання Договору № 85 про користування службовим (відомчим) приміщенням безумовно є виселення з житлового приміщення та обмеження житлових прав.

Згідно зі ст. 125 Житлового Кодексу України без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у статті 124 Житлового Кодексу України, не може бути виселено:

інвалідів війни та інших інвалідів з числа військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії або каліцтва, що їх вони дістали при захисті СРСР чи при виконанні інших обов'язків військової служби, або внаслідок захворювання, зв'язаного з перебуванням на фронті; учасників Великої Вітчизняної війни, які перебували у складі діючої армії; сім»ї військовослужбовців і партизанів, які загинули або пропали безвісти при захисті СРСР чи при виконанні інших обов'язків військової служби; сім'ї військовослужбовців (на даний час ОСОБА_2. та ОСОБА_3 проживають з відповідачем та є членами його сім'ї); інвалідів з числа осіб рядового і начальницького складу органів Міністерства внутрішніх справ СРСР, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії або каліцтва, що їх вони дістали при виконанні службових обов'язків;

осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років (на даний час стаж-вислуга військової служби ОСОБА_1 складає 25 календарних років);

осіб, що звільнені з посади, у зв'язку з якою їм було надано жиле приміщення, але не припинили трудових відносин з підприємством, установою, організацією, які надали це приміщення.

Позивачами не представлені докази, що підтверджують факт відсутності у спірному житловому приміщенні понад 6 місяців.

У відповідності до статті 107 Житлового кодексу України у разі вибуття наймача та членів його сім'ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім'я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім'ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття.

Аналізуючи зміст даної норми права, можна дійти до висновку, що договір найму може бути розірваним у зв'язку з вибуттям з займаного житлового приміщення.

Але позивачі у справі не надали до суду доказів, які б підтверджували вибуття зі спірного житлового приміщення і припинення користування ним.

Відповідно до статті 118 Житлового кодексу України службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв'язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири.

При застосуванні вимог статті 118 Житлового кодексу України суди повинні перевіряти, чи надано спірному житловому приміщенню у встановленому порядку чинною статтею статус службового і чи включено відповідним рішенням його до переліку службового житлового фонду. Доказів наявності відповідного статусу до суду не надано.

Згідно п. 3.1 умов Договору користувач взяв на себе зобов'язання у разі переміщення по службі, пов'язаного з переїздом разом з усією сім'єю на інше місце проживання, звільнити у двомісячний термін з дня видання наказу про виключення із списків особового складу здати, Балансоутримувачу займане службове приміщення, його майно та обладнання у належному стані за актом приймання- передачі.

Як випливає з умов договору, які були погоджені сторонами, житло підлягає здачі виключно за умови переведення користувача до іншого місця служби та вибуття всієї сім'ї до іншого місця проживання. З матеріалів справи вбачається, що позивачі не надали доказів переведення користувача до нового місця служби та вибуття всієї сім'ї.

Таким чином, без настання умов, передбачених договором, користувач не повинен здавати житлове приміщення з власної ініціативи, і не вважається таким, що порушив умови договору.

У відповідності до п. 3.5 умов договору сторони домовились, що користувач підлягає виселенню з наданого службового (відомчого) приміщення, у разі несплати за спожиті комунальні послуги (протягом 3-х місяців) і якщо він або члени його сім'ї, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують приміщення, використовують його не за призначенням або із систематичним порушенням правил спільного проживання, роблять неможливим для інших проживання з ними в одному приміщенні чи будинку, а попередження та заходи громадського впливу виявились безрезультатними.

Згідно матеріалів справи, позивачами не надано доказів наявності умов, перелічених в п. 3.5 чинного договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 763 ЦК України якщо строк найму не встановлений, договір найму вважається укладеним на невизначений строк. Кожна із сторін договору може відмовитися від договору в будь-який час, письмово попередивши про це іншу сторону за один місяць, а у разі найму нерухомого майна - за 3 місяці.

Позивачі по справі не надали доказів виконання даних вимог ЦК України.

Таким чином, суд приходить до висновку, що передбачені договором підстави для розірвання договору відсутні.

Посилання позивачів на гл. 60 ЦК України (позичка) як на спосіб захисту цивільних прав - вимогу розірвання договору про користування службовим (відомчим) приміщенням не є переконливим, оскільки дані правовідносини не підпадають під жодну з підстав.

Обґрунтування застосування положень гл. 53 ЦК України (укладення, зміна і розірвання договору) теж відсутнє.

Крім того, представником відповідача письмово заявлено про пропуск без поважних причин позивачами строку звернення до суду.

Верховний суд України, у своєму листі від 26 травня 2001 року "Правові позиції щодо розгляду судами окремих категорій судових справ (Житлове право)" в пункті 43 роз'яснив: "У тому випадку, коли з особою, яка вселилася в житлове приміщення не в установленому порядку (без ордера), було укладено договір найму цього приміщення, про що свідчать подані ним докази, виселення його може мати місце за умови розірвання названого договору або визнання його недійсним з підстав, встановлених законом. Така вимога може бути заявлена протягом трьох років з дня укладення цього договору".

Згідно з ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

При викладених обставинах суд вважає, що у задоволенні позову Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України, Одеського прикордонного загону Державної прикордонної служби України до ОСОБА_1, про розірвання договору про користування службовим (відомчим) приміщенням необхідно відмовити.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 209 ч. 3, 212-215 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову про розірвання Договору № 85 від 01.01.2010 року, про користування службовим (відомчим) приміщенням Одеського прикордонного загону Державної прикордонної служби України, укладеного між Одеським прикордонним загоном Державної прикордонної служби України і ОСОБА_1, - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Одеської області шляхом подання апеляційної скарги до Київського районного суду м. Одеси протягом 10 днів з дня його проголошення.

Суддя Коваленко О. Б.