Ухвала суду № 41408184, 30.10.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 жовтня 2014 року м. Київ К/800/19542/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Суддів: Лиски Т.О. (доповідач),

Бутенка В.І.,

Олендера І.Я.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Макіївської об'єднаної державної податкової інспекції Державної податкової служби Донецької області до Центрально-міського відділу державної виконавчої служби Макіївського міського управління юстиції, третя особа - Державне підприємство "Макіїввугілля" про визнання неправомірними дій, касаційне провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Макіївської об'єднаної державної податкової інспекції Державної податкової служби Донецької області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 21 лютого 2013 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2013 року, -

в с т а н о в и л а:

У січні 2013 року Макіївська об'єднана державна податкова інспекція Державної податкової служби Донецької області звернулася до суду з позовом до Центрально-міського відділу державної виконавчої служби Макіївського міського управління юстиції, третя особа - Державне підприємство "Макіїввугілля" про визнання неправомірними дій відповідача щодо передачі майна, яке знаходиться у податковій заставі, до реалізації та зобов'язання виключити з акту опису від 18 березня 2011 року майно, яке знаходиться в податковій заставі, а саме, будівлю котельної теплиці (інв. № 16502).

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 21 лютого 2013 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2013 року, позивачу відмовлено у задоволенні позову.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій у справі, Макіївська об'єднана державна податкова інспекція Державної податкової служби Донецької області звернулася з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Здійснивши перевірку доводів касаційної скарги, матеріалів справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що з 2003 року на виконанні у відповідача знаходиться зведене виконавче провадження щодо стягнення з ДП «Макіїввугілля» грошових коштів на користь фізичних (регресні вимоги, заробітна плата, одноразова допомога тощо) та юридичних осіб (Управління Пенсійного Фонду України, Фонди соціального страхування тощо) за судовими рішеннями, прийнятими у 1993-2003 роках. Зазначені обставини позивачем не заперечуються.

27 січня 2004 року державним виконавцем Центрально-міського відділу виконавчої служби Макіївського міського управління юстиції постановою про арешт майна боржника накладено арешт на все майно ДП «Макіїввугілля» та оголошено заборону на його відчуження, про що внесено запис до Єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів нерухомого майна за № 2259351 від 05 серпня 2005 року.

19 грудня 2005 року державним виконавцем винесено постанову про зупинення виконавчого провадження у відношенні ДП «Макіїввугілля» на підставі п. 15 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки ДП «Макіїввугілля» увійшло до реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості відповідно до Закону України «Про заходи спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу».

За змінами до вказаного Закону дія реєстру паливно-енергетичного комплексу продовжено до 01 січня 2013 року.

Разом з тим, 28 січня 2011 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про заходи спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» щодо порядку погашення заборгованості, згідно якого виконавчі документи про стягнення заробітної плати, вихідної допомоги, інших виплат (компенсацій), що належать працівнику у зв'язку з трудовими правовідносинами не підлягають зупиненню у порядку п. 15 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження», на підставі чого державним виконавцем винесено постанову про поновлення виконавчого провадження по даній категорії стягнень.

12 червня 2011 року набрали законної сили аналогічні зміни до Закону України «Про заходи спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» набрали чинності щодо рішень про стягнення заборгованості із сплати внесків до фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, яка виникла до 1 січня 2011 року, і заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до органів Пенсійного фонду України.

У зв'язку з поновленням виконавчого провадження по вказаним категоріям справ 23 березня 2011 року на адресу ДП «Макіїввугілля» спрямовано запит з проханням надати перелік майна, яке не задіяне у виробничому процесі та не забезпечує господарську діяльність підприємства, з метою його подальшої примусової реалізації, оскільки грошових коштів від фінансування з боку держави недостатньо для повного погашення заборгованості за трудовим правовідносинам.

10 листопада 2011 року від ДП «Макіїввугілля» на адресу відповідача надано перелік надлишкового майна, на яке можливо звернути стягнення.

30 листопада 2011 року складено акти опису та арешту майна боржника, згідно наданого переліку, в тому числі щодо спірного нерухомого майна.

18 березня 2011 року позивачем складений акт опису майна у податкову заставу № 2, за яким, зокрема, описані і спірні об'єкти, а саме, будівля котельної теплиці (інв. № 16502).

22 березня 2011 року за № 30730919 у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна зареєстровано відповідний запис про додавання об'єктів згідно акту опису майна від 18 березня 2011 року № 2.

Колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій щодо безпідставності посилання позивача на положення частини 1 статті 14 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» щодо визначення пріоритету зареєстрованих обтяжень згідно черговості їх реєстрації, оскільки за преамбулою до останнього цей Закон визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна.

Вказаним Законом може встановлюватись пріоритет лише щодо обтяжень, які зареєстровані відповідно саме до цього Закону, а не до всіх інших видів обтяжень.

Оскільки вказаний Закон не регулює відносини, пов'язані з нерухомим майном, то застосування його положень, якими встановлюється певний пріоритет, до обтяжень, зареєстрованих у Єдиному реєстрі заборони відчуження об'єктів нерухомого майна, а відповідно і до спірних правовідносин є безпідставним.

Крім того, рішенням Конституційного Суду України № 2-рп/2005 від 24 березня 2005 року, положення підпункту 8.2.2 пункту 8.2 статті 8 Закону № 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» щодо поширення права податкової застави на будь-які види активів платника податків без врахування суми його податкового боргу визнані такими, що не відповідають Конституції України.

Таким чином, з 24 березня 2005 року відсутні правові підстави для розповсюдження податкової застави на будь-які види активів платника податків без врахування суми його податкового боргу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем не надано суду жодних доказів на підтвердження того, що вказана податкова застава розповсюджувалась на нерухоме майно ДП «Макіїввугілля» і зокрема на майно, яке позивач просить виключити з акту опису.

Таким чином, податкова застава повинна чітко визначати перелік майна платника податків та суму податкової застави.

Разом з тим, згідно підпункту 87.3.1 Податкового Кодексу України не може бути використане як джерело погашення податкового боргу платника податків майно останнього, надане ним у заставу іншим особам (на час дії такої застави), якщо така застава зареєстрована згідно із законом у відповідних державних реєстрах до моменту виникнення права податкової застави.

Зазначене положення кореспондується з вимогами частини 3 статті 54 Закону України «Про виконавче провадження», згідно якої для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернено у разі, зокрема, виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів.

Враховуючи вказане, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що оскільки судові рішення, для примусового виконання яких державним виконавцем був проведений опис спірного нерухомого майна, прийняті протягом 1993-2003 років, тобто в будь-якому випадку до виникнення щодо вказаного майна за доводами позивача права податкової застави, то дії державного виконавця по опису цього майна та передачі його для реалізації є правомірними і не суперечать вимогам діючого законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, оскільки судові рішення постановлені з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими.

Керуючись статтями 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

ухвалила:

Касаційну скаргу Макіївської об'єднаної державної податкової інспекції Державної податкової служби Донецької області залишити без задоволення, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 21 лютого 2013 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2013 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: