Ухвала суду № 41408158, 12.11.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 листопада 2014 року м. Київ К/800/30815/14

(К/800/30263/14)

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого - Смоковича М.І.,

суддів: Кравцова О.В., Леонтович К.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Рівненської міської ради Рівненської області, Виконавчого комітету Рівненської міської ради, за участі третьої особи: ОСОБА_3 про визнання частково протиправними та скасування рішення, касаційне провадження по якій відкрито

касаційними скаргами Рівненської міської ради та ОСОБА_3 на постанову Рівненського міського суду Рівненської області від 10 грудня 2013 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 07 травня 2014 року,

у с т а н о в и л а :

У квітні 2013 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з адміністративним позовом до Рівненської міської ради Рівненської області, Виконавчого комітету Рівненської міської ради про визнання частково протиправними та скасування рішення.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачі зазначають, що вони разом з ОСОБА_3 до 2007 року були співвласниками будинковолодіння по АДРЕСА_1.

Рішенням Рівненського міського суду від 06 червня 2007 року було виділено ОСОБА_3 частку у натурі із майна, що є у спільній частковій власності та припинене право спільної часткової власності на дане будинковолодіння між ОСОБА_3 та іншими співвласниками.

Рішенням Рівненського міського суду від 27 травня 2008 року було визнано за ОСОБА_4 право власності на спадкове майно померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_5, яке складалось з 38/100 частин даного будинковолодіння та виділено цю частку та частку ОСОБА_2 в самостійні окремі об'єкти нерухомого майна, визнавши за ними право власності на квартири № 1 (ОСОБА_2.) та № 2 (ОСОБА_4.).

На даний час власником квартири АДРЕСА_1 є позивачка ОСОБА_1

Після оформлення частини будинку на ОСОБА_1 позивачі виявили намір приватизувати присадибну земельну ділянку і дізналися, що рішенням Рівненської міської ради від 28 квітня 2005 року за № 1383 було передано у приватну власність ОСОБА_3 земельну ділянку площею 335 кв.м. для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 а рішенням Рівненської міської ради № 1385 від 28 квітня 2005 року п.18 було прийнято рішення про оформлення ОСОБА_3 право на оренду строком на 10 років земельної ділянки площею 61 кв.м. по АДРЕСА_1 для обслуговування частини житлового будинку, господарських будівель та споруд.

Позивачі вважають, що оскаржувані рішення Рівненської міської ради є незаконними, оскільки на час прийняття рішень, будинковолодіння по АДРЕСА_1 перебувало в спільній частковій власності всіх співвласників, без юридично визначеного порядку користування ним, частка третьої особи в будинковолодінні в натурі виділена не була, сумарна площа переданої ОСОБА_3 у власність та в оренду земельної ділянки є більшою, ніж вона має право відповідно до своєї частки в будинковолодінні, а передача в оренду фізичній особі земельної ділянки для обслуговування частини житлового будинку, господарських будівель та споруд чинним законодавством передбачена не була.

Позивачі також зазначали, що ними з поважних причин пропущено строк звернення до суду та просили його поновити.

На обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду покликаються на те, що документи, на підставі яких були прийняті оскаржувані рішення, позивачі по адвокатському запиту отримали лише в березні 2013 року, а третя особа ОСОБА_3 приховувала від інших співвласників передачу їй у власність та в оренду оскаржуваними рішеннями частину земельної ділянки, яка перебувала в спільному користуванні всіх співвласників.

Просили суд визнати частково протиправними та скасувати рішення Рівненської міської ради № 1383 та № 1385 від 28 квітня 2005 року.

Постановою Рівненського міського суду Рівненської області від 10 грудня 2013 року адміністративний позов задоволено.

Поновлено строк звернення до адміністративного суду з даним позовом.

Скасовано та визнано протиправними рішення Рівненської міської ради № 1383 від 28 квітня 2005 року в частині передачі ОСОБА_3 земельної ділянки площею 335 кв.м. по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (п.32 додатку до рішення Рівненської міської ради від 28.04.2005 р. № 1383).

Скасовано та визнано протиправними п.18 рішення Рівненської міської ради № 1385 від 28 квітня 2005 року щодо оформлення ОСОБА_3 права на оренду строком на 10 років земельної ділянки площею 61 кв.м.

Ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 07 травня 2014 року, постанову Рівненського міського суду Рівненської області від 10 грудня 2013 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 скасовано та прийнято в цій частині ухвалу про залишення позовних вимог ОСОБА_2 без розгляду.

В іншій частині постанову Рівненського міського суду Рівненської області від 10 грудня 2013 року залишено без змін (щодо задоволення позовних вимог ОСОБА_1.)

У касаційних скаргах Рівненська міська рада та ОСОБА_3, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просять скасувати їх рішення та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позову повністю.

За приписами частини другої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Оскільки з матеріалів скарг вбачається, що Рівненська міська рада та ОСОБА_3 оскаржують судові рішення тільки в частині задоволених позовних вимог, колегія суддів перевіряє їх законність та обґрунтованість лише в межах касаційних скарг.

Касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення з таких підстав.

Вiдповiдно до частин першої та другої статтi 2 Кодексу адмiнiстративного судочинства України, завданням адмiнiстративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осiб, прав та iнтересiв юридичних осiб у сфері публiчно-правових відносин вiд порушень з боку органiв державної влади, органів мiсцевого самоврядування, їхнiх посадових i службових осiб, інших суб'єктів при здiйсненнi ними владних управлiнських функцiй на основi законодавства, в тому числi на виконання делегованих повноважень.

До адмiнiстративних судiв можуть бути оскаржені будь-якi рiшення, дiї чи бездiяльнiсть суб'єктів владних повноважень, крім випадкiв, коли щодо таких рiшень, дiй чи бездiяльностi Конституцiєю чи законами України встановлено iнший порядок судового провадження.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З матеріалів справи видно, що згідно договору купівлі-продажу від 26 червня 1991 року ОСОБА_3 належало на праві власності 23/100 частин будинковолодіння № 6 по АДРЕСА_1.

ОСОБА_2 відповідно до договору купівлі-продажу від 23 листопада 1966 року був власником 39/100 частин даного будинковолодіння.

ОСОБА_5 відповідно до договору купівлі-продажу від 25 червня 1968 року належало на праві приватної власності 38/100 частини будинковолодіння.

Рішенням Рівненського міського суду від 06 червня 2007 року виділено ОСОБА_3 частку у натурі із майна, що є у спільній частковій власності та припинено право спільної часткової власності на дане будинковолодіння між ОСОБА_3 та іншими співвласниками.

Рішенням Рівненського міського суду від 27 травня 2008 року було визнано за ОСОБА_4 право власності на спадкове майно померлого 9 січня 2006 року ОСОБА_5, яке складалось з 38/100 частин даного будинковолодіння та виділено цю частку та частку ОСОБА_2 в самостійні окремі об'єкти нерухомого майна, визнавши за ними право власності на квартири № 1 (ОСОБА_2.) та № 2 (ОСОБА_4.).

На час подання даного позову та на час винесення судом рішення власником квартири АДРЕСА_1 є позивачка по справі ОСОБА_1, що вбачається з договору купівлі-продажу, посвідченого 26 грудня 2012 року приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу та витягу з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 24 січня 2013 року.

Рішенням Рівненської міської ради від 28 квітня 2005 року за № 1383 було передано у приватну власність ОСОБА_3 земельну ділянку площею 335 кв.м. для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1, що вбачається з архівного витягу № 30/12-13 від 20 березня 2013 року.

Рішенням Рівненської міської ради № 1385 від 28 квітня 2005 року п.18 було прийнято рішення про оформлення ОСОБА_3 право на оренду строком на 10 років земельної ділянки площею 61 кв.м. по АДРЕСА_1 для обслуговування частини житлового будинку, господарських будівель та споруд, що вбачається з архівного витягу № 31/12-13 від 20 березня 2013 року

Згідно архівної довідки № Н-66 від 13 жовтня 2003 року, яка є складовою частиною документів, на підставі яких були прийняті оскаржувані позивачами рішення вбачається, що до будинку по АДРЕСА_1 належала земельна ділянка площею 1585,26 кв.м.

Задовольняючи позовні вимоги , суд першої інстанції виходив з того, що передача третій особі ОСОБА_3 оскаржуваними рішеннями частини земельної ділянки, яка перебувала в спільному користуванні всіх співвласників даного будинковолодіння, більшої площі ніж вона має право, порушує права позивачів як землекористувачів. На час прийняття оскаржуваних рішень, третя особа ОСОБА_3 не була згідно правовстановлювальних документів власником конкретно визначеної частини житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1. Право спільної часткової власності ОСОБА_6 на дане нерухоме майно було припинено рішенням суду від 27 травня 2008 року і відповідно рішення Рівненської міської ради № 1383 від 28 квітня 2005 року в частині передачі ОСОБА_3 земельної ділянки площею 335 кв.м. по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (п.32 додатку до рішення Рівненської міської ради від 28 квітня 2005 року № 1383) та п.18 рішення Рівненської міської ради № 1385 від 28 квітня 2005 року щодо оформлення ОСОБА_3 права на оренду строком на 10 років земельної ділянки площею 61 кв.м. є протиправним.

Із зазначеними висновками суду першої інстанції погодився і суд апеляційної інстанції.

Колегія суддів проаналізувавши зазначені обставини справи, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, виходячи з такого.

Відповідно до частини частини статті 377 ЦК України та частини другої статті 120 Земельного Кодексу України, згідно яких до особи, яка набула право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землекористувача.

На час набуття всіма співвласниками будинку, а саме ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, права власності на дане будинковолодіння діяв Земельний Кодекс УРСР, який був введений в дію Законом України № 2874-У11 від 08 липня 1970 року зі змінами та доповненнями.

Так, згідно статті 91 ЗК України особи, яким належить будинок на праві спільної власності, користуються земельною ділянкою спільно. Порядок користування нею визначається співвласниками будинку залежно від розміру часток в спільній власності.

Згідно до геодезичної зйомки за будинковолодінням по АДРЕСА_1 рахується земельна ділянка 1464 кв.м.

Частина третя статті 120 ЗК України встановлює, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю чи споруду кількома особами, право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

Відповідно площа земельної ділянки, на яку має право третя особа ОСОБА_3, виходячи з розміру її частки в будинковолодінні становить 336,7 кв.м. (1464:23х100 = 335,7).

Колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що згідно оскаржуваних рішень, третій особі ОСОБА_3 передано земельну ділянку загальною площею 396 кв.м. (335 кв.м. у власність, та 61 кв.м. в оренду), що на 59,3 кв.м. більше ніж вона має право згідно із законом.

Передача третій особі ОСОБА_3 оскаржуваними рішеннями частини земельної ділянки, яка перебувала в спільному користуванні всіх співвласників даного будинковолодіння, більшої площі ніж вона має право, порушує права позивачів як землекористувачів.

Із плану-пропозиції по передачі земельної ділянки у власність та оренду ОСОБА_3 земельної ділянки №1, яка передається у власність ОСОБА_3, та який є складовою частиною документів, на підставі яких прийнято оскаржувані рішення, вбачається що він не підписаний ні начальником управління містобудування та архітектури Рівненського міськвиконкому, ні начальником Рівненського міського управління земельних ресурсів.

Частина третя статті 116 ЗК України встановлює, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян.

Згідно з частиною другою статті 118 ЗК України рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельної ділянки приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Порядок передачі земельних ділянок в оренду врегульований статтею 124 ЗК України, яка на час прийняття оскаржуваного рішення № 1385 встановлювала, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішень відповідних органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування чи договору купівлі-продажу права на оренду.

Згідно з частиною другою статті 93 ЗК України, право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, що передача фізичній особі ОСОБА_3, як співвласнику будинку, в оренду земельної ділянки для обслуговування частини житлового будинку, господарських будівель та споруд суперечить положенням статті 93 ЗК України та порушує права позивачів, оскільки частина земельної ділянки площею 61 кв.м. до прийняття рішення № 1385 перебувала в спільному користуванні всіх співвласників будинковолодіння.

На час прийняття оскаржуваних рішень, третя особа ОСОБА_3 не була згідно правовстановлювальних документів власником конкретно визначеної частини житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1. Право спільної часткової власності ОСОБА_6 на дане нерухоме майно було припинено рішенням суду від 27 травня 2008 року і відповідно рішення Рівненської міської ради № 1383 від 28 квітня 2005 року в частині передачі ОСОБА_3 земельної ділянки площею 335 кв.м. по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (п.32 додатку до рішення Рівненської міської ради від 28.04.2005 року № 1383) та п. 18 рішення Рівненської міської ради № 1385 від 28.04.2005 року щодо оформлення ОСОБА_3 права на оренду строком на 10 років земельної ділянки площею 61 кв.м. є протиправним, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

Житомирський апеляційний адміністративний суд, який переглянув постанову суду першої інстанції, прийшов до аналогічних висновків і обґрунтовано залишив її без змін.

Відповідно до частини першої статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

Доводи, які містяться в касаційних скаргах, висновків судів та обставин справи не спростовують.

Керуючись статтями 222, 223, 224, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Касаційні скарги Рівненської міської ради та ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Постанову Рівненського міського суду Рівненської області від 10 грудня 2013 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 07 травня 2014 року у цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам у справі та оскарженню не підлягає.

Головуючий М.І. Смокович

Судді О.В. Кравцов

К.Г. Леонтович