Рішення № 41407623, 12.11.2014, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" листопада 2014 р.Справа № 922/3990/14

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аріт К.В.

при секретарі судового засідання Михайлюк В.Ю.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізінг Аваль" м.Київ до Публічного акціонерного товариства "Харківський підшипниковий завод", м.Харків про стягнення 314423,52 гривень за участю представників:

позивача - Сандрович Л.В. (довіреність №19-05/15 від 19 травня 2014 року)

відповідача - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

16 вересня 2014 року позивач, товариство з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізінг Аваль", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з публічного акціонерного товариства "Харківський підшипниковий завод" (відповідача) суми заборгованості у розмірі 314423,52 гривень. Заявлену вимогу обґрунтував неналежним виконанням відповідачем умов договору фінансового лізингу №LC4104-09/10, укладеного між сторонами 24 вересня 2010 року. Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 6288,47 гривень судового збору.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 18 вересня 2014 року було прийнято вищевказану позовну заяву до розгляду. Провадження у справі було порушено та призначено до розгляду у судовому засіданні на 07 жовтня 2014 року.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 07 жовтня 2014 року було відкладено розгляд справи на 12 листопада 2014 року.

10 листопада 2014 року представник позивача надав через канцелярію суду клопотання (вх.№39325) в якому зазначив, що врегулювати даний спір мирним шляхом не є можливим, а тому наполягав на заявлених позовних вимогах у повному обсязі та просив суд розглядати справу без його участі. Судом було досліджено надане клопотання та прийнято до розгляду.

11 листопада 2014 року представник відповідача надав через канцелярію суду клопотання (вх.№39939), в якому просив суд відкласти розгляд справи на іншу дату для надання часу сторонам вирішити відповідний спір мирним шляхом. Судом було досліджено надане клопотання та прийнято до розгляду.

12 листопада 2014 року представник позивача надав через канцелярію суду доповнення (вх.№40196) до позовної заяви на підтвердження заявлених позовних вимог. Судом було досліджено надані доповнення та долучено до матеріалів справи.

Представник позивача у судовому засіданні 12 листопада 2014 року позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити, проти клопотання відповідача заперечував. Клопотання (вх.№39325) від 10 листопада 2014 року не підтримав в частині розгляду справи без його участі.

Відповідач в судове засідання 12 листопада 2014 року свого представника не направив, витребувані документи не надав. Про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

Суд, розглянувши клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, зазначає наступне.

За приписами статті 77 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд відкладає розгляд справи в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні. При цьому зі змісту норми цієї статті вбачається, що питання про те, що певні обставини перешкоджають розгляду справи, вирішується судом залежно від конкретних обставин справи. Так, якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті.

В даному разі, на думку суду, обставини справи свідчать про наявність у справі матеріалів, достатніх для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення. Крім того, суд приймає до уваги, що судом сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів (надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, розгляд справи неодноразово відкладався для надання можливості ознайомитись із матеріалами справи, надати нові докази тощо). Проте, нових доказів відповідачем не надано та про можливість їх надання в майбутньому в клопотанні відповідача не зазначено.

Крім того, як зазначив позивач, мирне врегулювання даного спору між сторонами неможливе.

Суд також зазначає, що згідно із ч.3 ст.22 Господарського процесуального кодексу України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи. Подача клопотань, спрямованих на штучне затягування судового процесу, суперечить, зокрема, вимогам статті 6 Конвенції про захист праві людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.

З урахуванням викладеного, суд вважає дане клопотання необґрунтованим та таким, що не відповідає принципу добросовісності в користуванні процесуальними правами, а тому відмовляє в його задоволенні.

Враховуючи те, що норми ст.65 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що в межах наданих йому повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами, без участі представника відповідача, в порядку ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, суд, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представника позивача, встановив наступне.

24 вересня 2010 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль" (позивачем) та відкритим акціонерним товариством "Харківський підшипниковий завод" (відповідачем) було укладено договір фінансового лізингу №LC4104-09/10. Даний договір було підписано повноважними представниками з обох сторін та скріплено печатками.

Згідно із п.1.1 договору, лізингодавець (позивач) зобов'язався передати на умовах фінансового лізингу, без надання послуг з управління та технічної експлуатації, у тимчасове володіння та користування за плату майно, найменування, технічний опис, модель, рік випуску, ціна одиниці, кількість і загальна вартість якого визначаються в специфікації, а лізингоодержувач (відповідач) зобов'язується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах цього договору.

На виконання умов вищезазначеного договору, позивач передав у тимчасове володіння відповідачу предмет лізингу згідно специфікації (а.с.14-15), що підтверджується підписаним між сторонами актом приймання-передачі предмета лізингу від 01 грудня 2010 року (а.с.16-17).

Відповідно до п.п.1.1, 4.1 договору відповідач зобов'язався сплачувати відсотки за фінансування та поточні лізингові платежі.

На підставі п.4.2 договору, лізингоодержувач сплачує відсотки за фінансування у період з моменту передачі предмета лізингу до настання першого періоду лізингу за ставкою LIBOR 3М плюс 9,00% від всієї суми заборгованості, визначеної в порядку п.3.1 цього договору. Сума відсотків в грошовому еквіваленті іноземної валюти підлягає перерахунку у гривню за курсом продажу, крім того ПДВ.

Згідно з п.4.3 договору, лізингоодержувач протягом строку лізингу щомісяця сплачує лізингодавцю авансом поточні лізингові платежі, які розраховуються на перший робочий день кожного лізингового періоду за поточний місяць та складаються з суми, що ставиться в погашення вартості предмета лізингу та комісії лізингодавця.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було надано предмет лізингу відповідачу, у зв'язку з чим, останній повинен був здійснити його оплату на підставі виставлених позивачем рахунків-фактур за період з квітня 2014 року по вересень 2014 року включно на суму 336581,53 (а.с.23-28), з яких 187396,44 гривень відшкодування частини вартості предмета лізингу 149185,09 гривень комісії, а саме:

- лізинговий платіж визначений рахунком фактурою №LC4104-09/10/40-087 від 01 квітня 2014 року в сумі 53390,75 гривень, який складається з відшкодування частини вартості предмета лізингу в сумі 31232,74 гривень та комісії лізингодавця в сумі 22158,01 гривень (сплачено відповідачем);

- лізинговий платіж визначений рахунком фактурою №LC4104-09/10/41-089 від 05 травня 2014 року в сумі 54428,75 гривень, який складається з відшкодування частини вартості предмета лізингу в сумі 31232,74 гривень та комісії лізингодавця в сумі 2.3196,01 гривень;

- лізинговий платіж визначений рахунком фактурою №LC4104-09/10/42-091 від 02 червня 2014 року в сумі 54620,04 гривень, який складається з відшкодування частини вартості предмета лізингу в сумі 31232,74 гривень та комісії лізингодавця в сумі 23387,30 гривень;

- лізинговий платіж визначений рахунком фактурою №LC4104-09/10/43-093 від 01 липня 2014 року в сумі 54484,84 гривень, який складається з відшкодування частини вартості предмета лізингу в сумі 31232,74 гривень та комісії лізингодавця в сумі 23252,10 гривень;

- лізинговий платіж визначений рахунком фактурою №LC4104-09/10/44-095 від 01 серпня 2014 року в сумі 56525,02 гривень, який складається з відшкодування частини вартості предмета лізингу в сумі 31232,74 гривень та комісії лізингодавця в сумі 25292,28 гривень;

- лізинговий платіж визначений рахунком фактурою №LC4104-09/10/45-097 від 01 вересня 2014 року в сумі 63132,13 гривень, який складається з відшкодування частини вартості предмета лізингу в сумі 31232,74 гривень та комісії лізингодавця в сумі 31899,39 гривень.

Згідно із п.4.6 договору, оплата всіх платежів здійснюється в національній валюті України - гривнях, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок лізингодавця.

Відповідач, в свою чергу, частково сплатив лише комісію лізингового платежу у розмірі 22158,01 гривень за рахунком-фактурою №LC4104-09/10/40-087 від 01 квітня 2014 року. Інші рахунку-фактури на момент розгляду спору не сплачені.

Пунктом 4.4 договору передбачено, що розмір комісії для кожного періоду лізингу розраховується за ставкою, визначеною в п.4.2 цього договору, від заборгованості лізингоодержувача у грошовому еквіваленті іноземної валюти для відповідного періоду лізингу згідно графіку. Розрахована таким чином сума комісії перераховується у гривні за курсом продажу з дотриманням умов частини другої цього пункту.

В матеріалах справи також містяться графік розрахунку заборгованості (а.с.13) на підтвердження заявлених позовних вимог, який було складено та підписано представниками з обох сторін та скріплено печатками підприємств.

З метою досудового врегулювання спору, позивач направив вимогу (вих.№964-07/14) від 22 липня 2014 року на адресу відповідача про сплату виниклої заборгованості, але відповіді не отримав.

Суд, проаналізувавши обставини, вказані у позовній заяві, дійшов висновку про те, що позивач виконав свої зобов'язання за спірним договором належним чином та у повному обсязі. Проте, відповідач, в свою чергу, зобов'язання за спірним договором виконав частково, у зв'язку з чим, утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 314423,52 гривень, яка до цього часу залишається непогашеною.

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

Відповідно до ч.1 ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд дійшов висновку про повне задоволення позову, виходячи з наступного.

Згідно із ч.1 ст.179 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Частиною 2 статті 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що за договором фінансового лізингу, лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ч.1 ст.16 Закону України "Про фінансовий лізинг", сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Пунктом 3 ч.2 ст.11 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

В розумінні статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Враховуючи викладене, та те, що на момент прийняття рішення по справі, у матеріалах справи відсутні будь-які докази погашення відповідачем заборгованості в добровільному порядку, суд вважає заявлену вимогу позивача щодо стягнення з відповідача суми заборгованості у розмірі 314423,52 гривень нормативно та документально обґрунтованою, та такою, що підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, встановивши сторону, з вини якої справу було доведено до суду, суд керується ст.ст.44, 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких, судовий збір покладається на відповідача.

На підставі вищевикладеного, ст.129 Конституції України, ст.ст.599, 612, 629 Цивільного кодексу України, ст.ст.179, 193, 232 Господарського кодексу України, та керуючись ст.ст.1, 12, 22, 33, 43, 44, 49, 62, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з публічного акціонерного товариства "Харківський підшипниковий завод" (61089, м.Харків, проспект Фрунзе, Б-3, код ЄДРПОУ 05808853, п/р №26001001304474 в АТ "ОТП Банк" у м.Києві, МФО 350750) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізінг Аваль" (04073, м.Київ, проспект Московський, 9, корпус 5, код ЄДРПОУ 34480657, п/р №2600514928 в АТ "Райффайзен Банк Аваль", МФО 300335) 314423,52 гривень заборгованості та 6288,47 гривень судового збору.

Видати відповідний наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 17 листопада 2014 року.

Суддя К.В. Аріт

Справа №922/3990/14