Рішення № 41407496, 03.11.2014, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" листопада 2014 р. Справа № 911/4640/13

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укіо Банк Лізинг», м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю «РГК», Київська обл., смт Рокитне

про стягнення 1568124,56 грн.

Суддя Наріжний С.Ю.

за участю представників сторін:

від позивача: Башук Т.В. - довіреність № Д 001/14 від 08.01.2014 р.;

від відповідача: Чорногор Ю.Ю. - доручення б/№ від 22.04.2014 р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

у грудні 2013 року до господарського суду Київської області звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Укіо Банк Лізинг» (далі - позивач) з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «РГК» (далі - відповідач) про стягнення 1568124,56 грн.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги порушенням Відповідачем своїх зобов'язань за договором фінансового лізингу № KL 101147 від 26.11.2010 р. щодо сплати лізингових платежів. У зв'язку з цим Позивач просив суд стягнути з Відповідача 1568124,56 грн. заборгованості, з якої: 662757,34 грн. - несплачені лізингові платежі, 168169,69 грн. - залишок по оплаті відсотків, 737197,53 грн. неоплачена вартість предмету лізингу.

Рішенням господарського суду Київської області від 13.02.2014 р. у справі № 911/4640/13 (суддя Рябцева О.О.) позов задоволено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.06.2014 р. у справі № 911/4640/13 апеляційну скаргу Відповідача залишено без задоволення, рішення господарського суду Київської області від 13.02.2014 р. у справі № 911/4640/13 без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 14.08.2014 р. касаційну скаргу Відповідача задоволено частково; постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.06.2014 р. та рішення господарського суду Київської області від 13.02.2014 р. у справі № 911/4640/13 скасовано в частині стягнення з ТОВ «РГК» на користь ТОВ «Укіо Банк Лізинг» 737197,53 грн. несплаченої вартості предмета лізингу, а справу в цій частині передано на новий розгляд до господарського суду Київської області; в решті постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.06.2014 р. у цій справі залишено без змін; здійснено розподіл судових витрат.

Підставами для скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційної інстанції в зазначеній частині стало те, що у зв'язку з розірванням Позивачем лізингового договору та вчинення виконавчого напису № 745 про повернення Відповідачем на користь Позивача предмета фінансового лізингу, у Позивача відсутній обов'язок надати предмет лізингу у майбутньому у власність ТОВ «РГК», а отже і відсутнє право вимагати неоплачену вартість предмету лізингу.

За наслідками автоматизованого розподілу справ, для нового розгляду справу № 911/4640/13 передано судді Наріжному С.Ю.

Ухвалою господарського суду Київської області від 01.09.2014 р. справу № 911/4640/13 прийнято до свого провадження, призначено розгляд справи на 29.09.2014 р.; зобов'язано учасників судового процесу надати суду письмові пояснення по суті спору з урахуванням постанови Вищого господарського суду України від 14.08.2014 р. у цій справі. В подальшому розгляд справи відкладався.

20.10.2014 р. через відділ діловодства суду надійшла заява Позивача від 14.10.2014 р. № 16/10 (вх. № 22558/14) про зміну предмету позову.

03.11.2014 р. у судове засідання з'явились представники Позивача і Відповідача, та надали пояснення у справі. Представник Позивача позовні вимоги з урахуванням заяви про зміну предмету позову підтримав та просив задовольнити повністю. Представник Відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував.

Дослідивши заяву Позивача про зміну предмету позову, судом встановлено, що у своїй заяві Позивач просить суд замість стягнення 737197,53 грн. несплаченої вартості предмета лізингу стягнути з Відповідача витрати, пов'язані із розірванням договору лізингу в розмірі 82539,97 грн. та збитки Позивача у зв'язку із ненормальним зносом предмета лізингу в розмірі 7597,53 грн. - всього 90137,50 грн. Крім цього Позивач просить суд повернути надмірно сплачений судовий збір в розмірі 12941,20 грн. (у зв'язку зі зменшенням розміру позовних вимог).

Вказана заява обґрунтована тим, що предмет лізингу було повернуто Позивачу, що підтверджується Актом державного виконавця від 25.09.2014 р., проте стан предмету лізингу є гіршим, ніж при нормальному зносі, а також Позивачем понесено вказані вище витрати, пов'язані з розірванням договору та поверненням предмету лізингу.

Проте як вбачається з поданої заяви, Позивач змінює не лише предмет позову, а й обставини та підстави позову, оскільки зазначені в заяві Позивача обставини (понесення витрат на розірвання договору та стан повернутого предмету лізингу) не є тими обставинами, якими були обґрунтовані позовні вимоги при зверненні Позивача до суду з позовом у цій справі про стягнення заборгованості (несплата Відповідачем лізингових платежів та неповернення предмету лізингу).

У зв'язку з викладеним суд керуючись ч. 4 ст. 22 ГПК України та п. 3.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування ГПК України судами першої інстанції» дійшов висновку про залишення заяви Позивача від 14.10.2014 р. № 16/10 (вх. № 22558/14) про зміну предмету позову без задоволення.

Згідно з ч. 2 ст. 82 ГПК України, рішення приймається господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, а також доказів, які були витребувані господарським судом, у нарадчій кімнаті.

У відповідності з правилами статей 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Детально розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши подані докази, суд, -

ВСТАНОВИВ:

26.11.2010р. між ТОВ «Укіо Банк Лізинг» (лізингодавець, позивач у справі) та ТОВ «РГК» (лізингоодержувач, відповідач у справі) було укладено Договір фінансового лізингу № KL 101147 (надалі: Договір), відповідно до п. 1.1. якого лізингодавець, відповідно до заявки лізингоодержувача, надає лізингоодержувачу право на час строку лізингу володіти і користуватися майном в порядку договору та на умовах фінансового лізингу, а лізингоодержувач зобов'язується оплачувати лізингові платежі, встановлені в графіку платежів. Після завершення строку лізингу, при виконанні лізингоодержувачем всіх умов Договору, майно передається у власність лізингоодержувачу.

Відповідно до п. 1.2. Договору, майно, передане Лізингоодержувачу на умовах даного Договору є власністю Лізингодавця впродовж всього строку дії Договору.

Згідно п. "а" Спеціальних умов фінансування, предметом Договору лізингу являється гусеничний екскаватор, модель HYUNDAI R320LC-7, 2007 р.в., та гідромолот KWANGLIM SG2800S для гусеничного екскаватора, модель HYUNDAI R320LC-7, 2007 р.в.

За актом прийому-передачі предмета лізингу від 26.11.2010 р. Позивач передав, а Відповідач прийняв гусеничний екскаватор, модель HYUNDAI R320LC-7, 2007 р.в., та гідромолот KWANGLIM SG2800S для гусеничного екскаватора HYUNDAI R320LC-7, 2007 р.в., заводський номер № 90111175.

Згідно ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг», фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно ч.1 ст. 615 ЦК України, у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або у повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до п.п. 11.5. та 11.5.3. Договору, даний договір може бути розірваний в односторонньому порядку, не звертаючись до суду, лізингодавцем, якщо лізингоодержувач істотно порушив договір або істотно порушує інший (інші) укладений (укладені) між сторонами договір (договори) фінансового лізингу незалежно від належного або неналежного виконання цього договору. Розірвання договору відбувається шляхом направлення лізингоодержувачу повідомлення про розірвання договору за 10 (десять) календарних днів до дати розірвання. Істотними порушеннями вважаються, зокрема коли лізингоодержувач більше одного місяця прострочив оплату хоча б одного лізингового платежу або більш ніж на один місяць запізнюється з оплатою неустойки і/або штрафу, встановленого договором.

Згідно з п. 11.6 Договору, коли лізингоодержувач істотно порушує даний договір, то лізингодавець має право вимагати, щоб лізингоодержувач через певний час, але не пізніше 15 робочих днів, усунув вчинене порушення, якщо це можливо за даних обставин. Коли є підстава розірвати цей договір, то лізингодавець має право вимагати від лізингоодержувача заплатити за предмет лізингу лізингодавцю всі лізингові платежі і неустойку (пеню та штрафи), які залишилися до кінця строку лізингу або розірвати договір. Після розірвання даного договору лізингодавець має право вимагати від лізингоодержувача повернути йому предмет лізингу, заплатити лізингодавцю борги, строк оплати яких наступив до дня розірвання договору (в тому числі відсотки за користування майном до дати фактичного повернення майна лізингодавцю), неоплачену вартість предмета лізингу на дату розірвання договору та штраф у розмірі 30 відсотків від неоплаченої вартості предмета лізингу. Також лізингодавець має право вимагати від лізингоодержувача покрити всі витрати, які були пов'язані з розривом договору (транспортування, збереження тощо). Лізингоодержувач повинен повернути лізингодавцю предмет лізингу в такому стані, в якому одержав його, беручи до уваги нормальний знос. Коли лізингоодержувач не прибув, щоб передати предмет лізингу, то лізингодавець має право узяти його одноособово.

13.12.2011 р. Позивач направив на адресу Відповідача повідомлення № 75/12 від 13.12.2011 р. про розірвання Договору № KL 101147 від 26.11.2010 р., що підтверджується описом вкладення у цінний лист від 13.12.2011 р. та фіскальним чеком № 3420 від 13.12.2011 р., в якому повідомив Відповідача про розірвання Договору з 23.12.2011 р., вимагав не пізніше 26.12.2011 р. повернути Позивачу гусеничний екскаватор, модель HYUNDAI R320LC-7, 2007 р.в., заводський номер № 90111175, та просив сплатити йому борг у сумі 1124076,61 грн., штраф у сумі 234482,80 грн. та неоплачену вартість майна у сумі 781609,32 грн. в термін до 23.12.2011 р., проте Відповідач заборгованість не сплатив, предмет лізингу Позивачу в строк до 26.12.2011 р. не повернув.

21.05.2012 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу вчинено виконавчий напис № 745 про повернення Відповідачем на користь Позивача предмета фінансового лізингу.

Постановою Відділу ДВС Рокитнянського управління юстиції від 12.02.2013 р. відкрито виконавче провадження № 36441592 про примусове виконання вказаного виконавчого напису № 745 від 21.05.2012 р.

Враховуючи, що на момент звернення Позивача до суду з даним позовом Відповідач предмет лізингу не повернув, Позивачем на підставі п. 11.6. Договору було розраховано неоплачену вартість предмету лізингу, що становить 737197,53 грн.

Дослідивши матеріали справи суд дійшов висновку про необґрунтованість вказаної позовної вимоги з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 806 ЦК України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). Вказана норма кореспондується із положеннями ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг».

Відносини, що виникають у зв'язку з договором лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку та Законом України «Про фінансовий лізинг» (ч. 2 ст. 806 ЦК України та ч. 1 ст. 2 Закону України «Про фінансовий лізинг»).

За договором лізингу майновий інтерес лізингодавця полягає у розміщенні та майбутньому поверненні з прибутком грошових коштів, а майновий інтерес лізингоодержувача - в можливості користуватися та придбати предмет лізингу у власність.

Отже, договір фінансового лізингу поєднує в собі елементи договорів оренди та купівлі-продажу.

Згідно ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг», лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізінг майно; компенсацію відсотків за кредитом та інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Належне виконання лізингоодержувачем обов'язків зі сплати всіх лізингових платежів, передбачених договором лізингу, означає реалізацію ним права на викуп отриманого в лізинг майна.

Таким чином, на правовідносини, що складаються між сторонами договору лізингу щодо одержання лізингодавцем лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність лізингоодержувача, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.

Статтею 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару, встановлену в договорі. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Згідно зі статтею 697 ЦК України, договором може бути встановлено, що право власності на переданий покупцеві товар зберігається за продавцем до оплати товару або настання інших обставин.

Лізингоодержувач у даній справі не виконував зобов'язань з оплати лізингових платежів належним чином, що призвело до виникнення заборгованості за договором. Керуючись пунктом 11.5 договору, лізингодавець повідомив лізингоодержувача про розірвання договору з 23.12.2011 року і вимагав повернення предмета лізингу.

Частиною 2 ст. 653 ЦК України передбачено, що у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

А згідно із ч. 4 ст. 653 ЦК України, сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

У пункті 11.6 Договору сторони встановили право лізингодавця у разі розірвання договору в односторонньому порядку вимагати повернення предмета лізингу в безспірному порядку та право утримувати всі суми, що вже були сплачені лізингоодержувачем за договором.

Відтак, наслідком розірвання Договору є відсутність у ТОВ «Укіо Банк Лізинг» обов'язку надати предмет лізингу у майбутньому у власність ТОВ «РГК», а отже і відсутність права вимагати неоплачену вартість предмету лізингу.

Такої правової позиції дотримується Верховний Суд України (постанова ВСУ від 01.10.2013 р. у справі № 11/5005/2290/2012 та від 29.10.2013р. у справі №7/5005/2240/2012), рішення якого в силу положень ст. 111-28 ГПК України є обов'язковими для всіх судів України.

Крім того, як зазначалось вище, згідно Акту державного виконавця від 25.09.2014 р., предмет лізингу було повернуто Позивачу.

За таких обставин позовна вимога Позивача про стягнення 737197,53 грн. неоплаченої вартості предмету лізингу не підлягає задоволенню.

Судові витрати відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на Позивача.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної вимоги про стягнення з ТОВ «РГК» на користь ТОВ «Укіо Банк Лізинг» 737197,53 грн. неоплаченої вартості предмету лізингу відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата виготовлення та підписання рішення 14.11.2014 р.

Суддя С.Ю. Наріжний