Постанова № 41407138, 11.11.2014, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2014 року 15:00м. ПолтаваСправа № 816/3775/14

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Ясиновського І.Г.,

за участю:

секретаря судового засідання - Петренко О.В.,

представника позивача - Кобрися О.М.,

представника відповідача - Щерби Д.М.,

третьої особи - ОСОБА_3,

представника третьої особи - ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" - Тарасенка О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та кредит" до Ленінського відділу державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції, треті особи - ОСОБА_3, ОСОБА_6, ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" про скасування постанови, -

В С Т А Н О В И В:

30 вересня 2014 року Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та кредит" (далі - позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Ленінського відділу державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції (далі - відповідач) про скасування постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 01 вересня 2014 року ВП № 24836818 головного державного виконавця Ленінського відділу державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції в частині накладення арешту на транспортний засіб автомобіль марки ВАЗ, модель 211040, колір - чорний, тип - легковий седан-В, рік випуску - 2011, номер шасі (кузова, рами) - НОМЕР_2, номер державної реєстрації НОМЕР_1, зареєстрований Полтавським ВРЕР 03 грудня 2011 року, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 виданого Полтавським ВРЕР 03 грудня 2011 року, який належить третій особі (ОСОБА_3) та перебуває в заставі банку відповідно до договору застави від 14 грудня 2011 року № 8289-90201/1211.

В обґрунтування своїх вимог позивач зауважував, що зазначений вище транспортний засіб, на який відповідачем накладений арешт, перебуває в заставі у позивача. Оскільки, у позивача, як заставодержателяправо, є першочергове право на задоволення вимог на предмет застави. Відповідач не повідомляв позивача про накладення арешту на майно, яке перебуває у нього в заставі. Позивач вважає, що відповідач не мав права накладати арешт на заставлене майно.

Представник позивача у судовому засіданні позов підтримав, просив задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, просив відмовити у його задоволенні в повному обсязі. В письмових запереченнях просив відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав проведення дій у межах зведеного виконавчого провадження по стягненню боргу з ОСОБА_3 у відповідності до вимог Закону України "Про виконавче провадження".

Ухвалою суду від 30 жовтня 2014 року залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_6 та ПАТ "Райффайзен Банк Аваль".

Третя особа - ОСОБА_6 у судове засідання не з'явився, явку уповноваженого представника не забезпечив, хоча належним чином повідомлявся про час, дату та місце судового засідання.

Представник третьої особи - ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" у судовому засіданні проти позову заперечував, просив відмовити у його задоволенні в повному обсязі, підтримуючи позицію відповідача.

Третя особа - ОСОБА_3 з вимогами позивача погоджувався, просив задовольнити позов у повному обсязі.

Заслухавши представників сторін та третіх осіб, розглянувши подані сторонами та третіми особами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

14 грудня 2011 року між ОСОБА_3 (по тексту договору - Позичальник) та позивачем (по тексту договору - Банк) було укладено кредитний договір № 08-196/11-00228-с, відповідно до однієї з умов якого забезпечення виконання зобов'язань за цим договором є застава автомобіля. Таким чином, між позивачем та ОСОБА_3, 14.12.2011 було укладено договір застави автотранспортного засобу № 8289-90201/1211. Відповідно до п. 3.1. договору застави, предметом застави визначено: автомобіль марки ВАЗ 211040, реєстраційний номер НОМЕР_1, колір чорний, рік випуску 2011, тип - легковий седан, номер шасі (кузову, рами) НОМЕР_4, зареєстрований Полтавським ВРЕР, дата 03 грудня 2011 року, свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_5 від 03 грудня 2011 року (а.с. 7-10).

Згідно з Витягом про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна № 45223349 від 25 вересня 2014 року, копія якого наявна в матеріалах справи (а.с.11-12), вказаний автомобіль внесений до Державного реєстру обтяжень рухомого майна та зареєстровано обтяження за № 12034229 від 30.12.2011 року.

На виконанні в Ленінському відділі державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції перебуває зведене виконавче провадження №43330545 з примусового виконання виконавчих листів, про стягнення з ОСОБА_3 на користь стягувачів заборгованість у загальному розмірі 224552,10 грн, а саме: №2-1852, виданий 12.03.2010 року Октябрським районним судом м. Полтави, про стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ "Райфайзен Банк Аваль" боргу у розмірі 18578,51 грн; №553/1894/13-ц, виданий 05.11.2013 року Ленінським районним судом м. Полтави, про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_6 боргу у розмірі 115344,03 грн; №2/553/809/2013 виданий 27.03.2014 року Ленінським районним судом м. Полтави, про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_6 боргу у розмірі 90629,56 грн;

У ході проведення виконавчих дій з метою повного, своєчасного та фактичного виконання вищезазначених рішень державним виконавцем накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно боржника, а також накладено арешт на кошти боржника.

01 вересня 2014 року державним виконавцем Ленінського відділу державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції винесено постанову про арешт майна та оголошення заборони його відчуження ВП 42836818.

Не погодившись з вищезазначеною постановою, позивач оскаржив її до суду.

В силу статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" №606-XIV від 21 квітня 1999 року виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених цим Законом, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених Законом України "Про виконавче провадження" та іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини 2 статті 11 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Статтею 32 Закону України "Про виконавче провадження" передбачені заходи примусового виконання рішень: 1) звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб; 2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні; 4) інші заходи, передбачені рішенням.

Статтею 1 Закону України "Про заставу" встановлено, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Пунктом 5.3.1 Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999 року N 74/5, передбачено, що стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя. За постановою державного виконавця про стягнення виконавчого збору, винесеною у виконавчому провадженні про звернення стягнення на заставлене майно, стягнення звертається на вільне від застави майно боржника.

При реалізації цієї норми слід мати на увазі, що згідно з частиною другою статті 1 Закону України "Про заставу" в силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Крім того, право заставодержателя на звернення стягнення саме на заставлене майно регулюється статтею 20 Закону України "Про заставу".

Крім того, згідно з частиною 3 статті 54 Закону України "Про виконавче провадження" для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернуто у разі: виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів; коли вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю.

В даному випадку, право застави виникло до винесення рішень третіх осіб про стягнення коштів з боржника. Так, право застави виникло з 30 грудня 2011 року (дата реєстрації приватного обтяження на підставі договору застави від 14 грудня 2011 року № 08-196/11-00228-с) у той час як арешт накладено 01 вересня 2014 року (дата реєстрації публічного обтяження, накладеного відповідачем, на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 01 вересня 2014 року ВП 42836818).

Відповідно до частини 4 статті 54 Закону України "Про виконавче провадження" про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателя не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або тоді, коли йому стало відомо, що арештоване майно боржника знаходиться у заставі, та роз'яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна.

Державний виконавець не повідомив позивача, як заставодержателя арештованого майна, про накладення арешту на зазначене майно. Причини такого неповідомлення представник відповідача на вимогу суду пояснити не зміг.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено у ході судового засідання, відповідач перед винесенням постави про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, не вчинив жодних дій, направлених встановлення вартість предмету застави та визначення розміру заборгованості боржника перед позивачем, як іпотекодержателем, тому підстав для застосування вимог частини 3 статті 54 Закону у відповідача не було.

Оскільки позивач має переважне право перед іншими кредиторами (стягувачами) на задоволення своїх вимог за рахунок предмета обтяження, то накладення арешту на предмет обтяження є перепоною для реалізації позивачем або боржником предмета застави, що є порушенням майнових прав і інтересів позивача.

Враховуючи те, що інших підстав передбачених законодавством для звернення стягнення на заставлене майно особою, яка не являється заставодержателем судом встановлено не було, а відповідачем не спростовано доводів позивача, суд прийшов висновку, що у відповідача були відсутні правові підстави для накладення арешту на транспортний засіб, який переданий позивачу в заставу, оскільки вказані дії унеможливлюють реалізацію позивачем, як заставодержателем, першочергового права задоволення вимог до боржника за рахунок предмету застави на користь інших кредиторів, що не є заставодержателями.

Варто врахувати приписи ст. 24 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" від 18.11.2003 N 1255-IV, якою визначено, що звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом.

Статтею 23 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" визначено, що відповідно до забезпечувального обтяження обтяжувач має право в разі порушення боржником забезпеченого обтяженням зобов'язання або договору, на підставі якого виникло забезпечувальне обтяження, одержати задоволення своєї вимоги за рахунок предмета обтяження в черговості згідно із встановленим пріоритетом (ч. 1). Обтяжувач набуває права вимагати виконання забезпеченої обтяженням вимоги незалежно від настання строку виконання в разі настання однієї з таких обставин, зокрема: 1) якщо інша ніж обтяжувач особа набула права стягнення на предмет обтяження (пункт 1 частини 3 ст. 23).

Частиною 1 ст. 29 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" передбачено, що обтяжував має право задовольнити свою вимогу за забезпеченим обтяженням зобов'язанням шляхом набуття права власності на предмет забезпечувального обтяження, якщо інше не встановлено законом або договором.

Отже, ОСОБА_3 має непогашену заборгованість перед заставодержателем - ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", яку він може погасити шляхом передачі йому у власність автомобіля, який є предметом застави, що призведе до зменшення майнової відповідальності перед кредитором (позивачем).

Однак, у зв'язку із накладеним відповідачем арештом на все майно боржника з метою задоволення вимог інших стягувачів, які не є заставодержателями спірного автомобіля, ОСОБА_3 не має можливості виконати своє зобов'язання перед позивачем, яке забезпечене заставою і в якого є першочергове право на задоволення свої вимоги.

У випадку, якщо вартість транспортного засобу буде більшою, ніж сума заборгованості ОСОБА_3 перед застоводержателем (позивачем), останній зобов'язаний буде повернути боржнику різницю між вказаними сумами, яка і може бути зверненна на погашення вимог інших стягувачів, які не є застоводержателями і в яких не має першочергового права на погашення їх вимог за рахунок заставного майна. Оскільки, на все майно та поточні рахунки ОСОБА_3 накладено арешт в рамках зведеного виконавчого провадження, боржник - ОСОБА_3 не зможе іншим чином розпорядитися вказаними коштами, перш ніж погасити суми вимог інших стягувачів, які не є заставодержателями спірного автомобіля.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що відповідач, при накладенні арешту на спірний автомобіль, діяв необґрунтовано, без урахування обставин, що мають значення для вчинення такої дії, недобросовісно, без урахування права особи на участь в процесі прийняття рішення суб'єктом владних повноважень.

Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із частиною першою 1 статті 71 Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

А отже, позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Банк "Фінанси та кредит" до Ленінського відділу державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції, треті особи - ОСОБА_3, ОСОБА_6, ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" про скасування постанов в частині накладенню арешту на майно, що перебуває в заставі у позивача - підлягають задоволенню.

Зважаючи на те, що постанова є правовим актом індивідуальної дії, та згідно частини другої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі його неправомірності, визнається судом протиправним і скасовується, суд приходить до висновку про необхідність визнати протиправною і скасувати постанову Ленінського відділу державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 01 вересня 2014 року ВП 24836818 в частині накладення арешту на транспортний засіб автомобіль марки ВАЗ, модель 211040, колір - чорний, тип - легковий седан-В, рік випуску - 2011, номер шасі (кузова, рами) - НОМЕР_2, номер державної реєстрації НОМЕР_1, зареєстрований Полтавським ВРЕР 03 грудня 2011 року, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 виданого Полтавським ВРЕР 03 грудня 2011 року, який належить третій особі (ОСОБА_3) та перебуває в заставі банку відповідно до договору застави від 14 грудня 2011 року № 8289-90201/1211.

Відповідно до частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

На підставі викладеного, керуючись статтями 7-11, 71, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Публічного акціонерного товариства Банк "Фінанси та кредит" до Ленінського відділу державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції, треті особи - ОСОБА_3, ОСОБА_6, ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" про скасування постанови задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову Ленінського відділу державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 01 вересня 2014 року ВП № 24836818 в частині накладення арешту на транспортний засіб автомобіль марки ВАЗ, модель 211040, колір - чорний, тип - легковий седан-В, рік випуску - 2011, номер шасі (кузова, рами) - НОМЕР_2, номер державної реєстрації НОМЕР_1, зареєстрований Полтавським ВРЕР 03 грудня 2011 року, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 виданого Полтавським ВРЕР 03 грудня 2011 року, який належить третій особі (ОСОБА_3) та перебуває в заставі банку відповідно до договору застави від 14 грудня 2011 року № 8289-90201/1211.

Стягнути з Державного бюджету України в особі Ленінського відділу державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції на користь Публічного акціонерного товариства Банк "Фінанси та кредит" витрати зі сплати судового збору у розмірі 73,08 грн.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд.

Повний текст постанови виготовлено 17 листопада 2014 року.

Суддя І.Г. Ясиновський