Постанова № 41395901, 14.11.2014, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" листопада 2014 р. Справа № 917/1313/14

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Барбашова С.В., суддя Горбачова Л.П.

при секретарі Полубояриный Н.В.

за участю представників сторін:

позивача - не з"явився

відповідача - не з"явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Кременчуцький сталеливарний завод", м. Кременчук (вх. №3034 П/3-10) на рішення господарського суду Полтавської області від 03.09.14 року у справі № 917/1313/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотехцентр-3000", м. Лубни

до Публічного акціонерного товариства "Кременчуцький сталеливарний завод", м.Кременчук

про стягнення 12011,33 грн.,-

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Полтавської області від 03.09.2014 року по справі №917/1313/14 (суддя Т.М.Безрук) позов задоволено повністю. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Кременчуцький сталеливарний завод" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотехцентр-3000" 11241,30 грн. основного боргу, 770,03 грн. пені, 1827 грн. витрат зі сплати судового збору.

Відповідач з рішенням суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій вважає, що судом при прийнятті оскаржуваного рішення не в повному обсязі з’ясовані обставини, які мають значення для справи, невірно застосовані норми матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач через канцелярію Харківського апеляційного господарського суду надав відзив на апеляційну скаргу (вх.9747 від 30.10.2014 року), в якому проти доводів викладених в апеляційні скарзі заперечує, вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції прийняте з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права та всебічним дослідженням обставин справи, просить рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Позивач та відповідач своїх представників в судове засідання, яке відбулося 11.11.2014 року не направили, про причини неявки суд не сповістили, клопотань про відкладення розгляду справи не подавали, про час та місце розгляду скарги належним чином повідомлялися, про що свідчить штамп на зворотному боці ухвали про призначення до розгляду апеляційної скарги, яка є належним доказом повідомлення учасників справи про дату, час та місце судового засідання відповідно до пунктів 2.6.1, 2.6.11, 2.6.15 Інструкції з діловодства в господарських судах України та відповідно до пункту 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

Крім того, матеріали справи містять поштове повідомлення від 07.10.2014 року про вручення представнику позивача та відповідача рекомендованого поштового відправлення.

Враховуючи, що позивач та відповідач були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, проте не скористалися своїми правами передбаченими ст. 22 ГПК України та виходячи з того, що явка позивач та відповідача не визнавалася обов’язковою судом, а участь в засіданні суду (як і інші права передбачені ст. 22 ГПК України) є правом, а не обов’язком сторони, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті за відсутності представника позивача та відповідача за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 27.12.2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Автотехцентр-3000" (постачальник – позивач у справі) та Публічним акціонерним товариством "Кременчуцький сталеливарний завод" (покупець – відповідач у справі) був укладений договір поставки товару за №0701-СН, відповідно до п.1.1 якого, постачальник зобов’язується поставити і передати у власність покупцю визначений цим договором товар, а покупець зобов’язується прийняти цей товар та своєчасно здійснювати його оплату.

Найменування, одиниця виміру, загальна кількість товару, що підлягає поставці за цим договором, ціна за одиницю товару, його часткове співвідношення (асортимент, номенклатура) визначаються специфікацією - (ями), що є додатком до цього договору (п.1.2 договору).

Сторонами погоджено у п.1.3 договору, що загальна ціна товару становить 1532,16 грн.

Підтвердження якості та комплектності товару з боку постачальника є сертифікат якості або паспорт (п.4.1 договору).

Як встановлено у п.6.1 договору розрахунки за товар здійснюються на протязі 30 календарних днів з дати поставки. Оплата здійснюється шляхом переказу покупцем грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника, що визначений у цьому договорі (п.6.2 договору).

Товар приймається покупцем згідно видаткової накладної. Відвантаження товару здійснюється після пред’явлення останнім довіреності на право отримання товарно-матеріальних цінностей (п.9.2 договору).

Однак, у п.9.3 договору сторони встановили, що приймання товару за кількістю та якістю здійснюється сторонами в порядку, що визначається відповідним чинним законодавством.

Пунктом 10.1 договору передбачено, що у випадку порушення зобов’язання, що виникає з цього договору (далі іменується – «порушення договору»), сторона несе відповідальність, визначену цим договором та (або) чинним в Україні законодавством.

Сплата стороною визначених цим договором та (або) чинним законодавством штрафних санкцій (неустойки, штрафу, пені) не звільняє її від обов’язку відшкодувати за вимогою іншої сторони збитки, завдані порушенням договору (реальні збитки та (або) упущена вигода) у повному обсязі, а відшкодування збитків не звільняє її від обов’язку сплатити за вимогою іншої сторони штрафні санкції у повному обсязі (п.10.3 договору).

Одночасно сторонами, на виконання умов договору, було погоджено та підписано ряд сертифікацій, відповідно до яких зобов’язаними сторонами було узгоджено найменування товару, строк поставки товару та ціну договору. Дані специфікаціє є невід’ємною частиною договору.

Здійснив аналіз матеріалів справи, колегія суддів встановила, що в рамках укладеного між сторонами договору позивачем поставлено, а відповідачем отримано товар на загальну суму 11241,30 грн., що підтверджується копіями видаткових накладних за №2020/1 від 04.12.2013 року, №2034/1 від 09.12.2013 року, №2051/1 від 11.12.2013 року, №2081/1 від 16.12.20113 року, №2089/1 від 17.12.2013 року, №2124/1 від 23.12.2013 року, 2131/1 від 24.12.2013 року, які підписаними сторонами без будь-яких зауважень.

Однак, відповідач в порушення умов договору зобов’язання щодо повної та своєчасної оплати товару належним чином не виконав, вартість поставленого товару позивачу не сплатив, внаслідок чого утворилась заборгованість у сумі 11241,30 грн.

З метою досудового регулювання спору на адресу відповідача була направлена претензія (вх.№94) від 11.04.2014 року про сплату заборгованості, що утворилась внаслідок не належного виконання останнім зобов’язань за договором. Дана претензія відповідачем залишена без відповіді.

У зв"яязку з тим, що відповідач не виконав взяті на себе зобов’язання по оплаті суми заборгованості, позивач був змушений звернутися до господарського суду для відновлення своїх порушених прав і інтересів.

Господарський суд, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що факт поставки позивачем та прийняття відповідачем товару повністю підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а відповідач, в свою чергу, в порушення вимог ст. 526, 629 ЦК України, статті 193 ГК України, за отриманий товар не розрахувався, доказів оплати отриманого товару - не подав.

Колегія суддів апеляційної інстанції цілком погоджується із даним висновком суду першої інстанції, вважає його правомірним, обґрунтованим та таким, що базується на належних доказах, які містяться в матеріалах справи.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Статтею 174 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 ст.193 Господарського кодексу України встановлено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Положення ст. 626 Цивільного кодексу України передбачають, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків.

За приписами ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Договір, зі змісту ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов’язковим для виконання сторонами.

Як встановлено ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Тож, в силу положень Цивільного кодексу України договірні зобов’язання є обов’язковими для виконання сторонами у порядку та у строк, визначений відповідним договором.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

З умов договору вбачається, що сторони обумовили, що розрахунки за товар здійснюються на протязі 30 календарних днів з дати поставки (п.6.1 договору).

Статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов’язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання.

При цьому, відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов’язання.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Доказів на підтвердження сплати заборгованості у розмірі 11241,30 грн. відповідачем суду не надано. Факт наявності боргу у відповідача перед позивачем за договором в сумі 11241,30 грн. належним чином доведений, документально підтверджений, строк оплати товару, у відповідності до п. 6.1 договору є таким, що настав.

Колегія суддів вважає безпідставними посилання відповідача на те, що строк оплати за поставлену продукцію не розпочався в зв’язку з відсутністю доказів, які б свідчили про передачу позивачем сертифікату якості або паспорту на поставлений товар визначених пунктом 4.1 договору, оскільки договором та діючим законодавством не передбачена відмова від оплати товару з підстав надання документів не в повному обсязі. Крім того, відповідач прийняв товар без будь-яких зауважень.

Відповідно до ст. 666 ЦК України якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання; якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

Однак, відповідач не встановлював строку для передання документів, не відмовлявся від договору. Докази звернення до позивача з відповідними письмовими претензіями щодо відсутності документів, які зазначені в п. 4.1 договору, або доказів звернення до позивача з листами щодо повернення отриманого відповідачем товару в матеріалах справи відсутні і таких доказів до суду не надано.

Також, п. 6.1 договору не пов’язує порядок обчислення строку оплати з моментом передачі документів, визначених в п. 4.1 договору.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 664 ЦК обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.

Інший момент виконання подавцем обов’язку передати товар договором не визначений.

При цьому, відповідач жодним чином не заперечує самого факту отримання товару, що підтверджується не тільки довіреностями, а перш за все видатковими накладними, які містять інформацію про кожну партію поставленого товару, а також підписані та скріплені печаткою підприємства відповідача.

Відповідно до ч.1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Враховуючи вище наведене, беручи до уваги, що відповідач будь-якими доказами не спростував факт отримання ним товару за видатковими накладними, а також не надав суду доказів сплати заборгованості за поставлений товар в розмірі 12011,33 грн. позовні вимоги правомірно визнані судом першої інстанції обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню.

Колегія суддів констатує, що судом першої інстанції правомірно встановлено той факт, що відповідач не здійснив оплату товару у повному обсязі, у встановлені договором строки. Таким чином, факт порушення відповідачем зобов’язання за договором підтверджується матеріалами справи, у зв’язку з чим у позивача є всі правові підстави вимагати стягнення з відповідача пені.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором.

Положеннями статті 216, частини першої статті 218 Господарського кодексу України визначено, що підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Одним з видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесені штраф і пеня (частина перша статті 230 Господарського кодексу України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Оскільки відповідач у строк, передбачений умовами договору поставки, своє зобов'язання не виконав належним чином, судова колегія дійшла висновку про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача пені у сумі 770,03 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню. Розрахунок пені є арифметично вірним та не суперечить чинному законодавству.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

На підставі викладеного, колегія суддів зазначає, що скаржником не доведені заявлені апеляційні вимоги та не надано належних доказів, які б об'єктивно і у визначеному законом порядку підтвердили його позицію, що має наслідком відмову в задоволенні апеляційної скарги.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що при прийнятті оскаржуваного рішення господарський суд Полтавської області забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження усіх фактичних обставин справи, надав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, через що його рішення підлягає залишенню без змін.

На підставі викладеного та керуючись статтями 99, 101, 102, пунктом 1 статті 103, статтями 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Кременчуцький сталеливарний завод", м. Кременчук залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 03.09.2014 року у справі №917/1313/14 залишити без змін.

Постанова може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання судовим рішенням апеляційного господарського суду законної сили.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 17 листопада 2014 року.

Головуючий суддя Істоміна О.А.

Суддя Барбашова С.В.

Суддя Горбачова Л.П.