Рішення № 41394143, 10.11.2014, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №475/940/14-ц 10.11.2014 10.11.2014 10.11.2014

Провадження №22-ц/784/2958/14 Головуючий першої інстанції Вадовська А.В.

Категорія: 27 Суддя-доповідач апеляційного суду Самчишина Н.В.

Рішення

Іменем України

10 листопада 2014 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого: Галущенка О.І.,

суддів: Серебрякової Т.В., Самчишиної Н.В.,

із секретарем судового засідання Романенко Ю.О.,

за участю:

- представника позивача Носової О.Г.,

- відповідачки ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль»

на рішення Доманівського районного суду Миколаївської області від 16 вересня 2014 року за позовом публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки,

встановила:

У липні 2014 року публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» або Банк) звернулося з позовом до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позивач вказував, що 31 жовтня 2007 року між відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» укладений кредитний договір № 014/08 - 112/70292. За умовами договору ОСОБА_3 отримала 69 800 грн. в кредит зі сплатою 12,2 % річних, з кінцевим терміном повернення кредиту 31 жовтня 2016 року.

На забезпечення зобов'язання позичальник в той же день передала в іпотеку Банку належну їй трикімнатну квартиру АДРЕСА_1, Доманівського району. Вартість предмета іпотеки сторони оцінили в 87 300 грн.

Позичальник неналежно виконувала зобов'язання за договором.

Рішенням Доманівського районного суду Миколаївської області від 13 квітня 2011 року, яке набрало законної сили 24 квітня 2011 року, вказаний кредитний договір, укладений між Банком та ОСОБА_3 було достроково розірвано та з ОСОБА_3 достроково стягнуто 78 528 грн. 24 коп. заборгованості за кредитом.

Станом на 08 липня 2014 року заборгованість по кредитному договору становила 32 254 грн. 73 коп., з якої: 22 216 грн. 65 коп. заборгованість за кредитом та 10 622 грн. 30 коп. пені.

Посилаючись на ускладненість виконання, як вказаного судового рішення так і іншого судового рішення про стягнення з позичальниці заборгованості по кредитам, позивач просив звернути стягнення в межах 32 254 грн. 73 коп. на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів.

-2-

Відповідач ОСОБА_3 в запереченнях на позов посилалася, як на припинення договору іпотеки, у зв'язку із достроковим розірвання кредитного договору, так і сплив позовної давності.

Рішенням Доманівського районного суду Миколаївської області від 16 вересня 2014 року відмовлено у задоволенні позову. Стягнуто з Банку на користь ОСОБА_3 500 грн. витрат на правову допомогу.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов в повному обсязі.

В запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_3, посилалася на її безпідставність.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які брали участь у судовому засіданні, обговоривши доводи апеляційної скарги, з'ясувавши обставини справи і перевіривши їх доказами, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення частково з таких підстав.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції, виходив з безпідставності вимог через те, що іпотека є припиненою, у зв'язку з розірванням кредитного договору за рішенням суду та пропуском позивачем позовної давності.

Однак, з такими висновками суду першої інстанції не можна погодитися.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Статтями 610, 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають встановлені договором або законом правові наслідки.

Як вбачається з матеріалів справи, за умовами кредитного договору № 014/08 - 112/70292 від 31 жовтня 2007 року ОСОБА_3 отримала 69 800 грн. кредитних коштів до 31 жовтня 2016 року. Кредит був наданий в обмін на зобов'язання позичальника по поверненню кредиту та сплаті відсотків.

Вказане зобов'язання позичальник забезпечила іпотекою, предметом якої, згідно із нотаріально посвідченим договором від 31 жовтня 2007 року, є належна їй трикімнатна квартира АДРЕСА_1, Доманівського району, вартістю 87 300 грн.

Позичальник неналежно виконувала кредитне зобов'язання.

Рішенням Доманівського районного суду Миколаївської області від 13 квітня 2011 року, яке набрало законної сили 24 квітня 2011 року, вказаний

кредитний договір, укладений між Банком та ОСОБА_3 достроково розірвано та з ОСОБА_3 достроково стягнуто 78 528 грн. 24 коп. заборгованості за кредитом.

Зобов`язання за вказаним кредитним договором відповідачем не виконані в повному обсязі.

-3- Згідно розрахунку Банку станом на 08 липня 2014 року з урахуванням отриманих останнім грошових коштів (останній платіж 28 серпня 2013 року), залишок заборгованості ОСОБА_3 за кредитом становить 32 254 грн. 73 коп., з якої: 22 216 грн. 65 коп. заборгованість за тілом кредиту та 10 622 грн. 30 коп. пені (за період з 15 лютого до 24 квітня 2011 року).

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. Якщо договір розривається в судовому порядку, зобов'язання припиняються з моменту набрання рішенням суду про розірвання договору законної сили.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку», у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно з ч. 5 ст. 3 цього ж Закону, іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

У п. 7.2 договору іпотеки сторони передбачили, що право іпотеки, та відповідно і цей Договір, припиняє чинність у разі, зокрема припинення боргового зобов'язання, забезпеченого цією іпотекою.

Зважаючи на зазначені правові норми, за загальним правилом розірвання договору припиняє його дію на майбутнє і не скасовує сам факт укладання та дії договору включно до моменту його розірвання, а також залишає в дії окремі його умови щодо зобов'язання сторін, спеціально передбачені для застосування на випадок порушення зобов'язань і після розірвання договору, виходячи з характеру цього договору, за яким кредитор повністю виконав умови договору до його розірвання.

Таким чином, розірвання кредитного договору не є підставою для припинення іпотеки, якою може бути забезпечене виконання зобов'язання, що виникло до набрання законної сили рішенням суду про розірвання договору.

Проте, суд першої інстанції, вирішуючи даний спір не врахував зазначені положення закону та дійшов хибного висновку про відсутність підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки через припинення іпотеки та спливу позовної давності.

Водночас, позовні вимоги ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» про звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягають до задоволення з наступних підстав.

Пунктом 6.5 кредитного договору та пунктом 3 договору іпотеки передбачено право Банку в порядку, визначеному розділом 6 договору, вимагати дострокового повернення кредиту.

Статтею 1 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Як встановлено, станом на 08 липня 2014 року залишок заборгованості ОСОБА_3 перед Банком становив 32 254 грн. 73 коп., тоді як вартість предмета іпотеки сторонами визначена 87 300 грн.

-4-

Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в п. 41 постанови № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» роз'яснив, що при вирішенні спору про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має дати оцінку співмірності суми заборгованості за кредитом та вартості іпотечного майна, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав.

Оскільки вказане положення закону є оціночним, то суд має належним чином його мотивувати, співставити обставини зі змістом цього поняття, визначитись, чи не суперечить його застосування загальному змісту та призначенню права, яким урегульовано конкретні відносини (зокрема, про право на першочергове задоволення вимог за рахунок предмета застави), та врахувати загальні засади цивільного законодавства - справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК).

Доводи позивача про те, що за рішенням Доманівського районного суду Миколаївської області від 08 травня 2012 року за позовом Банку до ОСОБА_3 та ОСОБА_5 про стягнення кредитної заборгованості, позичальник повинна сплатити заборгованість і за іншим кредитним договором, не заслуговують на увагу, оскільки не свідчить про завдання Банку збитків і зміну обсягу його прав та не є підставою для звернення стягнення на предмет іпотеки по даній справі.

Інших доказів позивач не надав.

Аналізуючи наведені обставини, колегія суддів дійшла висновку про не співмірність суми заборгованості за кредитом і вартістю предмета іпотеки та недоведеність позивачем спричинення збитків внаслідок порушення умов кредитного договору щодо своєчасного повернення платежів по кредиту.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції необхідно скасувати на підставі п. 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, як ухвалене внаслідок невірного застосування норм матеріального права, та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог щодо звернення стягнення на предмет іпотеки через неспівмірінсть суми заборгованості за кредитом і вартістю предмета іпотеки та недоведеність спричинення збитків.

Крім того, не підлягають компенсації відповідачу витрати на правову допомогу з наступних підстав. Так, відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 84 ЦПК України витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

З матеріалів справи вбачається, що 25 серпня 2014 року ОСОБА_3 з ОСОБА_6 уклали договір про надання юридичних послуг. Того ж дня сторони узгодити ціну на надання послуг за договором в сумі 500 грн., а 28 серпня 2014 року підписали акт здачі - прийняття наданих послуг за цим договором (а.с.54, 56-57).

Згідно із ст. 56 ЦПК України правову допомогу може надавати особа, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги.

-5-

Особа, яка має право на надання правової допомоги, допускається ухвалою суду за заявою особи, яка бере участь у справі.

Вимоги відповідач обґрунтовувала тим, що підтвердженням послуг фахівця в галузі права є лише угода від 25 серпня 2014 року, розрахункова квитанція, якою визначена оплата за надані послуги та диплом спеціаліста на ім'я ОСОБА_6

Разом з тим, документи на підтвердження права ОСОБА_6 на надання правової допомоги матеріали справи не містять. Суд не постановляв ухвалу про допуск ОСОБА_6 до участі у справі.

За такого, підстав для стягнення з позивача на користь відповідача компенсації за витрати на правову допомогу не вбачається.

Суд першої інстанції на вищевказані норми процесуального права уваги не звернув, тому відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України рішення суду в частині розподілу судових витрат слід скасувати.

Керуючись ст.ст.303, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

вирішила:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» задовольнити частково.

Рішення Доманівського районного суду Миколаївської області від 16 вересня 2014 року скасувати і ухвалити нове рішення.

Відмовити у задоволенні позову публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, але з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Судді: