Ухвала суду № 41392072, 28.10.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 жовтня 2014 року м. Київ К/9991/33260/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Карася О.В. (головуючого), Голубєвої Г.К., Рибченка А.О.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24.05.2011 у справі № 2а-6211/10/0870

за позовом Приватного підприємства "Трейд"

до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя

про скасування податкових повідомлень рішень, -

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2010 року Підприємством до суду заявлений позов про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції від 09.03.2010 № 0000252302/0, від 25.05.2010 № 0000252302/1 та від 26.07.2010 № 0000252302/2, яким позивачеві донараховано суму основного податкового зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) в сумі 91 736,90 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 45 868,45 грн. за порушення вимог Закону України "Про податок на додану вартість". Позовні вимоги обґрунтовані відсутністю з боку позивача порушень вимог названого Закону.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 09.11.2010 у задоволені позовних вимог відмовлено з мотивів безпідставного включення Підприємством до складу податкового кредиту сум ПДВ, сплачених у вартості послуг, які не пов'язані з господарською діяльністю Підприємства.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24.05.2011 рішення суду першої інстанції скасовано, позов задоволено, визнано протиправними та скасовано оскаржувані податкові - повідомлення рішення.

Рішення суду апеляційної інстанції обґрунтовано висновком про те, що позивачем при формуванні податкового кредиту з ПДВ було дотримано вимоги передбачені Законом України "Про податок на додану вартість", а первинні документи підтверджують фактичне здійснення господарських операцій та їх пов'язаність із використанням у власній господарській діяльності позивача.

Не погодившись із судовим рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить зазначене судове рішення скасувати та залишити силі рішення суду першої інстанції.

При цьому державний податковий орган обґрунтовує касаційну скаргу тим, що позивач неправомірно включив до податкового кредиту з ПДВ суми з придбання послуг по формуванню, перепакуванню, сортуванню металопрокату, розвантажно-вантажних робіт, оскільки останні, на думку контролюючого органу, не пов'язані із господарською діяльністю позивача через те, що первинними документами не підтверджено факт подальшої реалізації позивачем цих послуг.

У поданих запереченнях на скаргу позивач просить її відхилити з мотивів необґрунтованості.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді, перевіривши повноту встановлених обставин справи та правильність їх юридичної оцінки судами, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Державною податковою інспекцією проведена виїзна планова перевірка Підприємства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2006 по 30.09.2009, за підсумками якої складено акт від 25.02.2010 №471/23/32149625.

У ході вказаної перевірки працівниками Державної податкової інспекції було встановлено ряд порушень у позивача, в тому числі і порушення пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (далі - Закон № 168/97-ВР), яке полягало у включенні до складу податкового кредиту сум ПДВ, сплачених у вартості послуг (по формуванню, перепакуванню, сортуванню металопрокату, розвантажно-вантажних робіт), які не пов'язані з господарською діяльністю позивача через те, що факт подальшої реалізації позивачем цих послуг не підтверджено первинними документами. Також, в акті перевірки зазначено, що контрагенти Підприємства, що надавали зазначені послуги, за результатами проведених у них перевірок, не мають достатніх умов для проведення фінансово - господарської діяльності (основні засоби, трудові ресурси) та відсутні за юридичною адресою. За висновком державного податкового органу вказані порушення призвели до безпідставного заниження податку ПДВ на суму 95 162,57 грн. та податку на прибуток на суму 118 542,80 грн.

Зазначені висновки акта перевірки стали підставою для прийняття оспорюваного позивачем податкового повідомлення-рішення від 09.03.2010 № 0000252302/0 та наступних в часі повідомлень-рішень у порядку адміністративного оскарження.

Так, згідно з пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону № 168/97ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту) (пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97ВР).

А відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону покупець має право відобразити сплачені (нараховані) суми податку у податковому кредиті за умови використання отриманих товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.

Отже, всі витрати господарюючого суб'єкта мають бути здійснені в межах господарської діяльності та підтверджені відповідними первинними документами.

Судами встановлено, що позивач мав договірні взаємовідносини з контрагентами ТОВ "Укрбудпостач -ХХІ", ТОВ "ТБ Будмонтаж - Запоріжжя", ТОВ "ЗНТК", ТОВ "ТСЦ Юг", що ґрунтувалися на договірних правовідносинах, а саме - на договорах про надання послуг по формуванню, перепакуванню, сортуванню металопрокату та виконання розвантажно-вантажних робіт.

Судом апеляційної інстанції також встановлено фактичне надання контрагентами послуг, обумовлених договорами про надання послуг, а позивачем здійснена їх оплата. Реальність господарських операцій та належне їх виконання підтверджується наявними в матеріалах справи належно оформленими первинними документами (договори, видаткові накладні, податкові накладні, рахунки - фактури, акти виконаних робіт, платіжні доручення).

Крім того, як вірно зазначено судом апеляційної інстанції, з акту перевірки (п. 3.2.2) вбачається, що контролюючим органом не ставились під сумнів реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами та не заперечувався факт отримання позивачем вищевказаних послуг.

Підтвердженням того, що понесені витрати позивачем бути здійснені в межах господарської діяльності підтверджується, зокрема тим, що основним видом діяльності Підприємства є оптова торгівля чорними та кольоровими металами в первинних формах та напівфабрикатами з них, а враховуючи, що позивач не є виробником металопродукції, то відповідно при формуванні асортименту придбаної металопродукції та для її подальшої реалізації, з урахуванням замовлень покупців щодо асортименту та кількості такої продукції, позивач цілком обґрунтовано має необхідність у послугах по проведенню перепакування, сортування та у зв'язку з цим розвантажно-вантажних робіт. Зазначене також підтверджуються і належно оформленими первинними документами, які оформлені постачальниками металопродукції та позивачем при подальшої реалізації придбаної продукції, з яких, крім того, вбачається суттєва різниця між кількістю та асортиментом придбаної та реалізованої металопродукції. Тобто придбана позивачем продукція підлягала відповідній обробці.

Отже, отримані Підприємством послуги безпосередньо пов'язані з його господарською діяльністю.

Також, колегія суддів зазначає, що чинне податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту з ПДВ від податкового обліку (стану) інших осіб, звітування, фактичної сплати контрагентами податку до бюджету чи від знаходження останніх за юридичною адресою. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від зазначених вище обставин.

Посилання податкового органу на відсутність матеріально - технічної бази у контрагентів позивача є також безпідставним, оскільки наявність або відсутність матеріально - технічної бази у господарюючого суб'єкта не є передумовою для визначення господарської компетенції останнього та не має правового значення для вирішення питання про наявність наміру сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених укладеною угодою та відповідно і формування податкового кредиту.

Отже, аналізуючи фактичні обставини справи та наведені вище норми, суд касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що позивач у відповідності до вимог Закону № 168/97-ВР правомірно включив до складу податкового кредиту вартість придбаних послуг.

З огляду на зазначене у суду відсутні правові підстави для висновку про законність оскаржених податкових повідомлень-рішень.

За таких обставин переглянуте судове рішення апеляційної інстанції у справі відповідає приписам чинного законодавства, а доводи касаційної скарги визнаються непереконливими.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя відхилити.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24.05.2011 у справі № 2а-6211/10/0870 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді Г.К. Голубєва

А.О. Рибченко